І Типи українського житла та походження назви хата

Колиска роду – українська хата

С.Нові Драчинці, 2014

Автор Петращук Аліна Петрівна учениця 7 класу та вихованці гуртка «Юні мовознавці» Новодрачинецького загальноосвітнього навчального закладу І-ІІ ступенів

Керівник Нинчук Галина Євгенівна – вчитель української мови та літератури Новодрачинецького загальноосвітнього навчального закладу І-ІІ ступенів

Зміст

Вступ …………………………………………………………….4

І Типи українського житла та походження назви хата…...7

ІІ. Символічний простір лексеми хата в українській

Фразеології……………………………………………………..15

ІІІ. Символіка інтер’єру хати та відображення його у фразеологізмах…………………………………………………21

Висновки………………………………………………………..26

Джерела…………………………………………………………30

Література………………………………………………………31

Додатки

Вступ

За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата

Василь Симоненко

Тема національної ідеї вже багато років вкрай актуальна для України. І дуже гостро це відчувається саме в цей важкий для нашого народу час. Як сказав англійський письменникДжон Рескін: «У кожен момент нашого життя ми повинні намагатися шукати не те, що нас відділяє від інших людей, а те, що у нас з ними спільного».

Що об’єднує наш народ? Що може підтвердити слова «Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами» вибиті на надгробку Івана Багряного? Насамперед, це спільна система сюжетів, символів, образів, оберегів нашого народу, оскільки єдність людської природи дає нам всі підстави твердити, що людям притаманні спільні культурні риси, і українці не є винятком.

Одним із таких символів – є батьківська хата, яка завжди згадується, приходить уві сні, і гріє теплом спогадів. Вона була світом наших пращурів, які тут народжувалися й усе життя тяжко працювали, добуваючи кусень хліба.

В.Скуратівський у книзі «Берегиня» про роль батьківської хати писав так: «Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність...». А й справді, з батьківської хати розпочинається пізнання світу. Усім найкращим, що є в нашій душі, завдячуємо саме отчому домові, який навчив змалку поважати батька й матір, бути терплячими, чесними і роботящими. І де б ми не були, під якими високими дахами не жили, ніколи не треба забувати своєї стріхи, рідної батьківської хати – єдиного і «найсправжнішого» місця, де нас завжди чекають, потребують, люблять.

Сьогодення принесло нам багато нового в архітектуру наших будинків, і змінило їх до невпізнаності; газове опалення зробило непотрібною навіть піч-мати - центральний персонаж побутової драми життя селянина. А в традиційній народній культурі і сама хата, і все, що в ній є - вікна, двері, піч, покуття, стіл, посуд - учасники нескінченної драматичної дії, «актори», які мають свій голос, своє обличчя, свій характер, тобто є справді живими істотами, здатними до повноцінного діалогу з людиною.

Робота є актуальною, оскільки на сьогоднішній день зразки традиційного народного житла України фактично перестають існувати (в своєму основному функційному призначенні). Їх або перероблено до невпізнанності, або покинуто; вони швидко зникають. Йдеться навіть не про повноцінні традиційні хати, що вкрито соломою чи очеретом, а вже навіть просто про хати традиційного планування і традиційних стінових матеріалів.

Мета роботи – розширити знання учнів про традиційну українську хату; ознайомити учнів з символічними значеннями хатнього інтер’єру; з традиціями, звичаями, обрядами, пов`язаними з побудовою хати; зібрати фразеологізми із словом хата. Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:

1. Залучити молоде покоління до вивчення історико-культурної спадщини народу;

2. Формувати освічену творчу особистість та сприяти відродженю і розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави;

3. Розвивати творчі здібності та вміння викладати свої думки у творчо-проектній формі;

4. Опрацювати інформацію про українську хату;

5. Працювати із словниками (тлумачним, етимологічним, синонімічним, словником символів);

6. Зібрати фразеологізми із словом хата, піч, поріг, стіл;

7. На основі зібраних фразеологізмів із зазначеною вище лексемою з’ясувати значення (важливість) хати (рідної домівки) для українців;

8. Підвести підсумки творчого проекту, зробити висновки.

Об’єктом нашого дослідження є українська традиційна хата, предметом –фразеологізми, повір’я, обряди із компонентом хата та предметами хатнього інтер’єру.

Дедалі більше віддаляється від нас у шаленому темпі атомної епохи біленька хатина у вишневому садку. А на її зміну приходять гарні сучасні будинки. Хата, як і людина, уміє плакати і сміятись, вона може бути горда й сумна, пихата й доброзичлива. Все залежить від того, яка родина в ній живе. В українській пісні співається:

Збудуй хату, збудуй хату з лободи,

Збудуй хату з лободи, з лободи, з лободи,

А в чужую не веди, не веди.

А ось як співали дівчата своїм нареченим:

Чужа хата, чужа хата - не своя,

Чужа хата не своя, не своя, не своя,

Як свекруха лихая, лихая.

У цьому є частина правди - тільки у власній оселі почуваєшся повноправним господарем. Ось чому, створюючи сім'ю, українці дбали про власний будиночок.

Хата завжди є і залишається найпершим і найсильнішим оберегом для людини.

«Мій дім - моя фортеця», - кажуть англійці. Ми не маємо такої афористичної формули, зате можемо блукати в теплі прислів’їв і приказок про свою хату, в гармонії поетичних образів родинного співочого кола, де воєдино злиті сім’я, хата і природа з вишневим садком, вечірньою зіркою, солов’ями і любов’ю.

І Типи українського житла та походження назви хата

Етнографічний тип української хати мав такі загальні риси: чотирьохсхильна стріха (додаток 1), трикамерність, однаковий план та однакове розташування в середині хати (додаток 2), як частин так і хатніх речей, обмазування глиною та білення з середини та знадвору.

Хати центральної частини України представлені полтавським та київським типом. В плані вони однакові, трикамерні (хата, сіни, комора), побілені на біло. В хатах такого типу однакова кількість вікон та їх розмішення, однакові комини. Різниця полягає у стрісі, хати київського типу мають гребінь та острішки, в той час як полтавські не мають їх геть. На півночі Чернігівщини біле забарвлення хат зникало, а натомість з'являлося — глиняне (жовте) та стріхи з дранки. На Поділлі, Буковині, Галичині, Покутті побутували хати київського типу. В Буковині та Галичині хати в кін. ХІХ ст, були більші і кращі ніж на Великій Україні та мали часто галерейку вздовж чолової стіни. На Бойківщині та Лемківщині білені хати мали стріхи з острішками та однаковий план з загальноукраїнською хатою, а відміна полягала у тому, що такі хати ускладнювались об'єднанням з господарськими будівлями, були великі та мали галерею спереду. Гуцульські хати були з дерева (додаток 3) та з дерев'яною стріхою.

В «Українській міфології» В.Войтовича (2002) читаємо: «Хата – матеріальне й духовне осереддя сім’ї, родинне вогнище, місце перебування душ предків – охоронців від темних сил» [11, с.557].

Взагалі людське житло вважають дуже давньою забудовою [11, с.557]. Образ хати має глибинну культурно-історичну пам’ять, що складається з багатьох пластів.

Українська хата – оригінальний витвір народу, самобутнє явище в історії архітектури.

Щодо походження самого слова хата існує чимало гіпотез і думок. Етимологічний словник Фасмера зазначає, що слово є запозичення давньоугорської форми сучасного угорського слова ház («дім»), що на думку Фасмера походять від авестійського kata — «дім, яма». Інші вважають, що слово споріднене з нім. Hütte («курінь», «хижа»).

Одинадцятитомний «Словник української мови» подає такі значення слова хата: «Хата, и, ж. 1. Сільський одноповерховий житловий будинок // Домівка, господа // Тимчасове пристановище для кого-небудь. 2. Внутрішнє житлове приміщення такого будинку // Кімната. Велика хата – простора, світла кімната для прийому гостей; світлиця. Мала хата – хатина. 3. Родина, люди, які живуть, перебувають в одному такому приміщенні. 4. розм. Квартира. 5. Уживається у складі назв деяких сільських установ. Хата-лабораторія. Хата-читальня [8, ХІ, с. 30]. Зауважимо, що значення відбиває сприймання українцями хати не лише, як певної будівлі, а і як сім’ї, найдорожчих людей (хата = родина).

Академічний словник синонімів української мови містить 33 одиниці (з урахуванням семантичних відтінків) на позначення слова хата: ХАТА (перев. сільська, одноповерх.) – хатка (розм., невел.) – хатина (невел.) – хатчина (розм., невел.) – дім (інколи споруда взагалі) – домівка (широке, інколи узагал. поняття) – господа (інколи включ. надвірні житл. споруди) – оселя (інколи включ. надвірні житл. споруди) – будівля (не завжди житлова) – будова (не завжди житлова) – будинок (перев. міськ., м.б. багатоповерх.) – квартира (міськ., сучас.) – терем (застар., заможн.) – палати (застар., заможн.) – хиж(к)а (стара, невел., бідн.) – халабуда (зневаж.) – халупа (перев. невел., зневаж.) – глинянка (розм., з глини) – мазанка (діал.) – ліплянка (діал.) – кам’яниця (діал., з каменю) – саманка (розм., діал., з саману) – колиба (діал.) – хворостянка (діал., з хмизу, обмазана глиною) – горниця (діал., застар.) – курінь (із гілок і хмизу) – хатище (вел., згруб.) – хатинище (вел., згруб.) – хілядка (мол. сленг) – харіус (крим.) – хавіра (крим.) – хаза (крим.) – флет-хата (крим.) – блатхата (крим.).

Словник символів дає таке пояснення слову хата: хата – символ батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, мали символічне значення.

Кажуть, що в рідній хаті й стіни допомагають (гріють). Тож того, хто шанує рідну домівку, шануватиме Доля.

Хата це - мале відтворення Космосу, а тому її стіни чітко орієнтуються на чотири сторони світу з важливою особливістю: вікна і двері робили лише з сонячних сторін - сходу, півдня і заходу - а північну стіну, як правило, залишали «глухою». Якщо «горизонталь» хати має чотири виміри і вказує на її зв'язок з усіма сторонами світу, то «вертикаль» - тривимірна і символізує єдність оселі з Небом і Землею. Верхня її частина - дах - то зв'язок з Небом, з Божественними силами. Тому й прикрашають дах хрестом, птахами, як Божими створіннями, ритуальними фігурами, котрі просять у Небес блага для оселі.

Середня частина, тобто саме житло, поділене стінами на кімнати, - то осереддя родинного духу, оберіг домашніх від нещасть, хвороб і від всяких витівок злої сили.

А нижня частина оселі - фундамент, підвали - це зв'язок з іншим світом, до якого відійшли душі покійних предків.

Хата була "першим язичницьким храмом", першим місцем, де здійснювалися релігійні обряди. У її інтер'єрі, в організації внутрішнього простору відбивається багатющі українські традиції, символи, життєві правила, звичаї та обряди. Вони відбиваються в прислів'ях та приказках: дорога хата, де родила мене мати; з хати світу не оглянеш; не взявшись за сокиру, хати не зробиш; порожньої хати і муха не держиться; у порожньої хати сумно спати; де мир, там і лад, там в хаті благодать; де хата не метена, там дівка не плетена; постав хату з лободи, а в чужу не води; люди добрі, тепла хата, є що їсти, є де спати; що хата має, тим і приймаєде будь, там будь, а свою хату не забудь; рушник на кілочку - хата у віночку; у своїй хаті й кути помагають; хата господинею красна.

Отже, уявляючи світ у трьох вимірах (небесний світ, земний і підземний), людина так уявляла і своє житло: дах - небо - земний світ, нижня частина будівлі - підземний світ. Звідси і повір'я про те, що на даху, на горищі жило добре божество - домовик, а внизу - під порогом - потойбічний світ, де живуть душі померлих.

Тож кожна частина хати по-своєму важлива. Так само особливе значення мають конструктивні елементи хати, тобто те, що в хаті, а також все те, що навколо хати...

В інтер’єрі хати, у всій організації її внутрішнього простору відбивалися численні українські народні традиції, символи, життєві правила, звичаї та обряди. Хата давала селянину надійний захист, оберігала від незгод. Ці властивості хати-дому відбито у численних прислів’ях, приказках та повір’ях нашого народу (своя хата – покришка; хата руки держать; у хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка;; своя хата - своя правда, своя стріха - своя втіха тощо).

У різних місцевостях сучасної України, зокрема й на Буковині, існували різні звичаї та обряди щодо місця під хату. Так, наприклад, вибір місця для будівництва житла у буковинців був пов’язаний із перевіркою або виявленням певної інформації про значення тієї ділянки землі, на якій передбачалося звести будинок.

У першу чергу місця, придатні для спорудження хати, вибирали суто з практичних міркувань. Для нового житла добрим було місце, де вранці не буває роси, де не ростуть дерева й кущі, особливо бузина (бузина у народних уявленнях – втілення і вмістилище Чорта). Вважали, що при будівництві житла на місці, де ростуть кущі чи дерева, хата завжди буде вологою. Найбільш вдалим з усіх вважали цілинне місце. Вибір місця під хату, де лягає худоба, підкреслює ідею спокою, стабільності у селянському господарстві.

Наступним етапом було встановлення кілків по кутах майбутньої будівлі на одній із більш зручних ділянок. Деякі господарі у рівнинній зоні нашого краю брали землю з ділянки майбутньої хати й відносили до ворожки, щоби та встановила, добре чи погане місце вибрано. Цілком можливо, що таке явище могло бути в минулому і в інших регіонах України.

При виборі місця під майбутню хату часто проводили й певні символічні обряди. Так, на місці майбутнього будинку, де вже розставлені кілки, в ніч, після заходу сонця, таємно від сторонніх очей насипали біля кілків купки жита або пшениці (деколи певну кількість – 27, 30, 33, 36, 39 зерен, що вказує на досить часте використання в магічних обрядах чисел 3 і 9 та їх комбінацій).

Одночасно посередині майбутнього будинку на столику або ослоні залишали хрестик, хліб, сіль і клали який-небудь посуд з водою, але не наповнений до верху, щоб було видно, збільшиться чи зменшиться у ньому кількість води. Іноді для більш точного ворожіння посудину з водою клали біля кожного кілка. Уранці, до сходу сонця, перевіряли цілісність хліба, солі, води та зерен у купках. Якщо все залишалося недоторканим, а води ставало більше, то це вважалося доброю прикметою. Були випадки, коли весь магічний обряд повторювався декілька ночей для більшої достовірності отриманих результатів.

Якщо під майбутню хату вибирали місце, яке до цього було переоране або перекопане, то тоді його точно визначали кілками по кутах, і це місце цілий рік пустувало. Навіть дітям тут забороняли гратися. На думку селян, земля в такому випадку заспокоювалась і добре влягалась. Усі магічні ритуали виконувались виключно чоловіками [27, с.46].

«Чистими» ж, щасливими місцями, придатними для спорудження хати, українці, зокрема гуцули, вважали мурашники. У їх уявленнях мурашки виступали символами плодючості.

Щасливим місцем, як таке, що пройшло перевірку часом, вважали і те, на якому довго й щасливо жили дід і прадід.

Ще один із простих видів ворожіння відбувався у такий спосіб: господар клав у шапку срібні монети, перетрясав їх і кидав на землю. Якщо монета падала номером (цифрою) догори, то місце щасливе, якщо ж номер до землі, то місце нещасливе.

Цікаве ворожіння побутувало на Гуцульщині. Господар брав сокиру, тричі обертався навколо себе із зажмуреними очима і, розмахнувшись, кидав її. Місце, на яке впаде сокира, вважали щасливим і придатним для будівництва. Така процедура метання сокири гарантувала “об’єктивність” ворожіння. Роль сокири як головного предмета ворожіння визначалося її високим символічним статусом в обрядово-звичаєвій культурі українців [65, с.85].

Побутували й комбіновані ворожіння. Наприклад, на ніч залишали чотири запалені свічки. Якщо до півночі вони не гасли, то місце – «чисте». Старі майстри будівельники вважали, що при такому ворожінні треба мати щастя – то й вітер не згасить свічку.

Отже, хату намагалися побудувати на “чистому” й “щасливому” місці, ві­рячи, що таким чином можна забезпечити здоров’я, щастя і добробут [65, с.87].

Традиційно всю роботу, пов’язану зі спорудженням житла, виконували групи людей – родичі, сусіди, а інколи й усе село. У буковинських селах побутувало навіть таке прислів’я: «Хто хоче будувати хату, той повинен шукати доброго сусіда». З давніх часів існували різні види допомоги – клака, толока тощо [27, с.47].

У всіх зонах Буковини перед початком будівництва під перший камінь або кутовий стовп господар чи вінчальний батько з нанашкою (маткою) кидали зерно жита, дрібні монети по парі від людини. Часто зерно й гроші вкладали під усі чотири кути хати. За традицією, при закладанні хати перше каміння або перші грудки глини обов’язково клали господарі [27, с.49].

Важливою умовою успішного спорудження нового житла вважали і правильний вибір часу для початку будівництва. При цьому окремим дням тижня надавали особливого значення. Найкращими днями були вівторок та четвер. Понеділок, середа і п’ятниця – важкі дні, коли нічого не можна почина­ти робити. Перед початком будівництва господар довідувався у священика, коли починати спорудження хати, щоб не припало на день пам’яті якогось великомученика, бо інакше не доведе господар справу до кінця [27, с.47].

До речі, народні вірування забороняли також використовувати при будівництві нового будинку розбите блискавкою дерево. А для запобігання удару блискавки при будівництві житла під підвалину передньої стіни закладали ладан, а ще у готову хату приносили також освячену у церкві гілку верби. Вважали, що блискавка вербу буде оминати.

Недобре було розпочинати будівництво будинку і в тому місці, де викидають сміття (оскільки в нього обов’язково має вдарити блискавка).

Починалося будівництво з обряду закладин. Господарі під усі чотири кутки хати закладали зерно, гроші - щоб водилися в домі, овечу вовну - щоб було тепло, жито - для довголіття, часник, ладан, проскурку, свячену воду. А потім клали перший камінь або вальок. На будівництво йшло багато часу, більше року. І була хата не цегляною, а деревною чи глиняною.

Після завершення усіх робіт святкували входини у новий дім. Перед цим впускали кота до хати або півня, який мав вигнати усяке зло з хати. Також коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали із старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі. А також кликали свого Домовика на нове помешкання. Потім батько молодих господарів заходив до хати з хлібом і сіллю та іконою, благословляв нове житло і залишав ікону на покуті. Далі благословляв молодих хлібом і сіллю і заводив їх до хати.

Крім того наші предки залишили нам ряд народних повір´їв та прикмет:

· Як закладають хату, то не можна упоперек дерево класти, щоб не померти. Коли закладали фундамент хати, то клали на покуття гроші, щоб велися в хаті завжди.

· Будуючи хату, не можна бити по сволоку довбнею чи сокирою, щоб голови в жильців у ній не боліли.

· Коли, будуючи хату, зводять дах, то перев’язують рушниками сволоки – щоб хата була багата.

· Після закінчення будівництва хати обов’язково роблять вінок (або букет) із квітів і ставлять на хаті.

· Якщо людина заходить в новозбудовану хату перший раз, то обов’язково треба щось принести; кладуть на стіл хліб, гроші (хоч копійку), аби в цій хаті велися гроші і до грошей усе.

· Не можна залишати хату на ніч не метену, бо вночі по хаті ходять янголи.

· Не свищи в хаті, бо когось “висвищеш“ (вибуде з рідної домівки).

· Якщо в хаті посуд, сволок, скриня, двері лопаються, то це прикмета на те, що буде мрець у родині.

· Не можна виносити сміття з хати, коли зайшло сонце (бо кусатимуть собаки, бо хата згорить, бо настануть злидні, бо хазяїна “винесеш “ – помре).

· Не можна, зайшовши в хату, стояти, якщо в хаті дівчина, а треба сісти, щоб старости сідали.

· Не обмітай кругом себе, бо не вийдеш заміж (не оженишся).

Багато із цих звичаїв, повір´їв та прикмет збереглось і досі, незважаючи на те, що сама архітектура сучасних будівель (навіть одноповерхових) значно відрізняється від архітектури типової української хати.

Дата добавления: 2015-11-14