Розділ 2. Відповідальність «за провину» і відповідальність «за вину».

2.1. Відповідальність без вини і розуміння провини

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою для такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями.[10]
Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:
1) протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи;
2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди);
3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду.
Перші три умови є об’єктивними, а четверта – вина – є суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.
Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності.

Здавалося б, загальноприйняте уявлення про вину як про суб'єктивні умови цивільно-правової відповідальності, відображене в усіх підручниках цивільного права,і є абсолютно очевидним і безперечним. Однак очевидно прихована складна теоретична і практична проблема обмеження провини від протиправності і причинного зв'язку як суб'єктивних і об'єктивних умов цивільно-правової відповідальності.

Проблема полягає в тому, що у правозастосовчій практиці і в юридичній літературі зустрічаються різні варіанти ототожнення цих умов одне з одним. Наприклад, відповідно до теорії причинного зв'язку «відповідач повинен вважатися заподіячем шкоди і нести за нього відповідальність, якщо тільки він міг і повинен був передбачати наслідки своїх дій».

На думку О. В. Дмитрієвої, що співпадає з висловом О. С. Іоффе, ця теорія стирає всякі розходження між тим,хто причинив шкоду і винними, перетворюючи причинність з об'єктивної в суб'єктивну категорію. Інакше кажучи, причинний зв'язок ототожнювався з виною. Що стосується протиправності, то в цивілістичної літературі неодноразово підкреслювалося, що протиправність не повинна припускати її усвідомлення відповідальною особою, а якщо передбачати необхідність цього усвідомлення, то виходить змішання протиправності й винуватості.

Ототожнення об'єктивних умов цивільно-правової відповідальності з її суб'єктивною умовою не призводить до яких-небудь наслідків, які викликали б інтерес. Однак ототожнення, навпаки, суб'єктивної умови з об'єктами викликає інтерес, оскільки воно може призводити до покладання на правопорушника відповідальності без вини тоді, коли він повинен нести відповідальність тільки за провину.

Проблеми ототожнення вини з причинного зв'язком і протиправністюпо суті є проблема розуміння вини в цивільному праві. Вона має ототожнення вини з об'єктивними умовами покладаннявідповідальності -першорядне значення, оскільки від розуміння провини залежить розуміння відповідальності без вини. Протиправність або причинний зв'язок призводить до настання відповідальності фактично без обліку наявності або відсутності вини правопорушника. Цеозначає, що в конкретних випадках відповідальність без вини покладається всупереч закріпленому в законодавстві або договорі початку провини.
Тому таку відповідальність безпровини можна умовно назвати «ненормативної».

При розумінні вини як умислу або необережності «ненормативна» відповідальність без вини, як правило, неможлива, оскільки вина зберігає самостійне значення суб'єктивного умови відповідальності. Виключення становлять лише випадки відповідальності організацій. При розумінні вини як неприйняття правопорушником всіх залежних від нього заходів для належного виконання договірного зобов'язання або для запобігання заподіяння шкоди «ненормативна» відповідальність без вини організацій виключена, проте таке розуміння вини охоплює тільки необережність, але не намір, що не відповідає законодавству. Найбільш вдало визначення провини в ЦК України, що поєднує в собі обидва підходи до розуміння провини,
«Психологічний» і «поведінковий», оскільки його застосування на практиці повністю виключає «ненормативну» відповідальність без вини.

Вина як суб'єктивна умова відповідальності може бути тільки
«своєю» для правопорушника, «чужа» вина умовою його відповідальності бути не може. Тому те, що називають відповідальністю «за чужу провину»
(відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язання третіми особами), насправді є відповідальність без провини.

2.2. Відповідальність без вини і ступінь провини

У цивільному законодавстві України, як і країн континентальної
Європи, для визначення поняття «вина» традиційно використовуються
«психологічні» погляди, і вина визначається як умисел або необережність правопорушника. Необережність ж підрозділяється на грубу, яка
«межує» з умислом і легку (просту),яка «межує» з невинністю.

У сучасному цивільному праві України відповідальність незалежно від вини підприємців, у т. ч. професійних зберігачів, виробника та продавця товару, виконавця роботи перед споживачем, власників джерел підвищеної небезпеки заснована на високому критерії необережності і несе відповідальність за custodia (тобто обов'язок дотримуватися найвищої дбайливості) за римським правом.

Такий висновок випливає з того, щов ЦК України встановлюється, що наявність вини особи визначається виходячи з того ступеня дбайливості й обачності, яка від нього була потрібна по характеру зобов'язання і умовою обороту, а те, що від названих вище осіб потрібно не звичайний, а підвищений ступінь дбайливості і осмислення, підтверджується закріпленними статтями в ЦК України, що регулюють їх відповідальність, як підстави звільнення від відповідальності не випадку (як при відповідальності середнього критерію необережності), а непереборної сили.[11]
Встановлення для них високого критерію необережності пов'язано з характером тих особливих видів діяльності, якими вони займаються і які,безумовно, потребують підвищеної уважності і обачності.

Якщо ж суб'єкти, до яких право висуває підвищені вимоги,за індивідуальним рівнем розвитку не відповідають їм, то їх відповідальність настає при умовній наявності вини, тому що інші,відповідають цим вимогам,тобто суб'єкти, що діють в аналогічній ситуації винні. Фактично ж це відповідальність без вини, яка також є нормативна.

Аналогічна ситуація може складатися і при застосуванні початку провини.
Коли правопорушник за рівнем розвитку не відповідає середньому критерію необережності, але при цьому не є недієздатним, заходи відповідальності покладаються на нього при умовній наявності вини, оскільки звичайна людина, що відповідає вимогам середнього критерію,є винною. Відповідальність при умовній наявності вини є,насправді, «ненормативною» відповідальністю без вини, оскільки суперечить початку провини.

З наведеного випливає, що поняття вини,а точніше уявлення про ступінь її форми, як необережність, - відносне. Звідси й відповідальність без вини також відносна.

2.3. Відповідальність без вини і презумпція вини

Питання про вплив презумпції на відповідальність без провини в юридичній літературі практично не досліджено. Воно тісно пов'язане з питанням про розуміння провини, оскільки розуміння презумпції залежить від розуміння провини і навпаки. Як вже було показано вище, певне розуміння провини іноді може призводити до покладання відповідальності без вини. Виходячи з цього,можна припустити, що дія презумпції вини також може мати аналогічні наслідки.

Г.Ф. Шершеневич вказував, що презумпція може створювати відповідальність без вини, не передбачену ні законом, ні договором.

Перш за все необхідно визначити, що таке презумпція. Це поняттядостатньо усталене. Воно означає «правове положення, згідно з яким з урахуванням звичайного співвідношення фактів за уповноваженням права можна судити на підставі певного факту про існування іншого факту, недоведеного, а тільки припустимого, тобто «що з високого ступеня вірогідності припущення істини».

Звідси випливає, що презумпція вини - це, по-перше,можливе знання про наявність або відсутність відносини суб'єкта цивільного права до своїх дій і обумовленому ними наслідків,позначається поняттям «вина», а по-друге, це правове припущення.

Презумпція провини має матеріальне значення, що складається в тому, що при не встановленні ні провини, ні невинності вона може мати значення умови настання відповідальності.

При покладанні відповідальності на підставі презумпції мають значення:

1. Незаперечні презумпції провини. Якщо відповідальність настає на підставі незаперечної презумпції, то при фактичній невинності правопорушника це відповідальність без вини, так як презумпція розширює поняття вини до нескінченності, перетворюючи провину в її протилежність.

2. Спростування презумпції провини. Воно може призводити до відповідальності без вини в тих випадках, коли невинний правопорушник не зміг з яких-небудь причин довести відсутність своєї провини.
Слід зазначити, що в ЦК презумпція вини сформульована все ж не в матеріальному, а в процесуальному аспекті з точки зору розподілу обов'язків по доведенню невинності.[12]

Дата добавления: 2015-11-14