Швейна промисловість

У структурі легкої промисловості швейна промисловість посідає друге місце, а за чисельністю робочих місць вона найбільша.

У швейній промисловості діють великі спеціалізовані державні, недержавні і спільні підприємства, виробничі об'єднання, фабрики, фірми тощо з досить високим сучасним рівнем техніки й технологій.

Споживчий ринок вимагає і обумовлює впровадження сучасних технологій, високопродуктивного обладнання, потокових механізованих і автоматизованих ліній, розширення і постійного поновлення асортименту виробів, підвищеного попиту та високої якості.

До швейних виробів відносять одяг (побутовий, спортивний і виробничий), предмети домашнього вжитку, технічні вироби й спорядження.

Одягом є вироби з матеріалів рослинного, тваринного і штучного походження, які захищають людину від несприятливих умов навколишнього середовища або служать прикрасою.

Зміни форм одягу відображають вимоги змін умов життя, суспільного ладу, розвитку техніки й технологій, національної культури, особливостей побуту, традицій і художніх смаків людей.

Виготовлення швейних виробів у загальному вигляді включає такі виробничі процеси:

• технологічну підготовку виробництва (розробка технологічної і технічної документації на весь процес виробництва виробів і підготовка засобів технологічного оснащення — у проектних інститутах галузі);

• моделювання і конструювання виробів (у будинках моделей та експериментальних цехах швейних підприємств);

• підготовка матеріалів до розкрою і їх розкрій (у підготовчорозкрийному цеху);

• пошиття виробів і їх опорядження (у швейному цеху).
Моделювання — це створення моделі швейного виробу. Кожен

виріб, який виходить із швейного цеху, має бути точною копією моделі. На цих етапах закладається якість готових виробів, раціональне використання сировини, забезпечується підвищення продуктивності праці, встановлюються матеріальні затрати на виробництво виробу, визначається технологія його виготовлення, організація виробництва, рівень механізації й автоматизації.

Відповідно до виробничого завдання художник-модельєр представляє свій задум у вигляді ескізу або об'ємної конструкції (наколювання тканини на манекен). Після розгляду й затвердження на художній раді ескіз (об'ємна конструкція) разом із зразком матеріалу передається конструктору. Конструкція виробу подається у вигляді комплекту креслень, а згодом лекал (шаблонів) всіх деталей виробу (виготовлених в натуральну величину зі спеціального картону), за якими виготовляється зразок моделі в матеріалі. Він також розглядається й затверджується на художній раді.

Сучасний рівень розвитку промисловості передбачає автоматизацію проектних робіт з використанням електронних технічних засобів (ЕОМ, дисплеїв), що забезпечує підвищення ефективності й покращення якості проектних робіт.

Перед запуском нової моделі у виробництво експериментальний цех повинен мати її зразок, лекала всіх деталей у повному комплекті і технічну документацію.

Технічна документація взагалі включає:

• малюнок моделі;

• прейскурантний номер моделі і дату затвердження художньою радою;

• специфікацію деталей;

• рекомендовані матеріали верху, підкладки й фурнітури;

• основні вимоги до розкроювання й пошиття;

• табель вимірів лекал і готового виробу;

• дані про площу лекал деталей верху, підкладки й докладу виробу;

• норми витрат тканин і часу виготовлення виробу та міні-зарисовки розкладок лекал.

На кожну нову модель виготовляються зразки (або невеликі дослідні партії). При цьому остаточно уточнюють конструкцію моделі і технічні умови її розкроювання й пошиття. За уточненими кресленнями деталей крою виготовляють лекала спочатку на середній розмір, а потім на решту виробів (розмірів).

Виробництво одягу, найскладнішого швейного виробу, здійснюється послідовно в експериментальному, підготовчо-розкрийному, швейному цехах.

В експериментальному цеху відтворюють моделі одягу за зразками будинку моделей, які обрані до реалізації торговельними організаціями, і стануть взірцями для випуску виробів у серійному або масовому виробництві. Експериментальний цех займається підготовкою моделей до запуску у виробництво. На великих швейних підприємствах він може сам розробляти нові моделі.

Підготовчо-розкрійний цех виконує:

У підготовчому відділенні:

• приймання й зберігання тканин;

• перевірку якості, промірювання кусків, підсортування тканин;

• підбирання в настили тканин (8...200 полотен) і нанесення малюнка елементів крою на верхніх полотнах настилів.

У розкрійному відділенні:

• настилання настилів тканин;

• розсікання настилів на частини;

• вирізання деталей виробу;

• контроль якості крою;

• комплектацію деталей крою.

У швейному цеху шиють вироби. З використанням різних швейних машин, пресів пошиття здійснюється на технологічних потоках. Потоки можуть бути однофасонні, багатофасонні, багатоасортиментні. Деталі одягу з'єднують ниточним, клейовим, зварним і комбінованим способами.

Найбільш поширений ниточний спосіб з'єднання. Він забезпечує достатню міцність, еластичність, гарний вигляд шва, можливість виконувати будь-які шви.

Клей застосовують у вигляді плівки, нитки, порошку. Клейове з'єднання може бути суцільним, у вигляді крапок, одно- і двостороннім.

Зварні з'єднання застосовують при виготовленні одягу із синтетичних або змішаних із синтетичними волокнами матеріалів.

Після пошиття проводять тепло-вологу обробку швейних виробів (опорядження), тобто спеціальну обробку деталей або виробів вологою, теплом і тиском за допомогою спеціального обладнання, яке виконує операцій прасування, пресування й відпарювання.

Дата добавления: 2015-11-16