Текстильна промисловість

Провідне місце за вартістю валової продукції у структурі легкої промисловості займає текстильна промисловість (більше половини основних фондів). До складу текстильної промисловості входять такі галузі й підгалузі виробництва:

• первинної обробки сировини (текстильного волокна);

• бавовняна;

• лляна;

• вовняна;

• шовкова;

• нетканих матеріалів;

• конопледжутова;

• сітков'язальна;

• текстильно-галантерейна;

• трикотажна;

• валяльно-повстяна.

Продукцію текстильної промисловості виробляють бавовняні, шовкові, льно- та камвольно-суконні комбінати, бавовнопрядильні та суконні фабрики тощо.

Текстиль — це вироби, що виготовлені з'єднанням (скручуванням, склеюванням тощо) послідовно розміщених волокон і ниток (тканини, трикотаж, неткані матеріали, валяльно-повстяні, галантерея тощо).

Волокном називають тонку непрядену нитку природного (натурального) або хімічного походження, із якої виготовляють пряжу тканевих, трикотажних та інших виробів.

Пряжею називають нитку, що складається із з'єднаних між собою силами зчеплення й скрутки текстильних волокон. При скручуванні волокна притискаються одне до одного і розміщуються відносно до осьової лінії під відповідним кутом, утворюючі гвинтові лінії. Чим довші волокна, що утворюють пряжу, чим більше їх у поперечному перерізі і чим тісніше вони притискаються одне до одного, тим міцніша пряжа.

Волокна, що сформовані в природі і отримані з рослинної (льону, коноплі, бавовни тощо), тваринної (вовни, натурального шовку) або мінеральної сировини (азбесту, базальту тощо), називають натуральними.

Хімічні волокна отримують із продуктів хімічної переробки природних полімерів (штучні волокна) або із синтетичних полімерів (синтетичні волокна).

Штучними називають хімічні волокна, що одержують із природної сировини (целюлози, деревини, відходів бавовни). До них належать віскозні, ацетатні, триацетатні, мідно-аміачні та інші.

Синтетичними (капрон, лавсан, нітрон) називають хімічні волокна, що виробляють із полімерів, синтезованих із мономерів капролактаму, акрилонітрилу, пропилену— продуктів переробки нафти, кам'яного вугілля і природного газу. До них належить також скляне волокно, яке одержують із вапняно-натрієвого скла.

Текстильні волокна є високомолекулярними сполуками. Макромолекула волокна побудована з елементарних ланок, що багаторазово (n-разів) повторюються. Макромолекули текстильних волокон можуть бути лінійні й тривимірні.

Лінійну структуру мають волокна бавовни, льняні, шовкові, штучні і синтетичні, тривимірну— вовняні й синтетичні (акрилові).

Текстильна промисловість включає в себе такі основні технологічні виробництва: прядильне, трикотажне, нетканих матеріалів.

Прядильне виробництво, призначене для виготовлення пряжі і використовує технології прядіння, ткацтва й опорядження.

Прядіння — сукупність технологічних процесів, в результаті виконання яких із суміші коротких, тонких і незначної міцності текстильних волокон формують (зчепленням, скруткою, зсуканням, скачуванням) ниткову пряжу відповідної щільності, товщини й міцності. Застосовуються веретенна і безверетенна технології прядіння.

Веретенне прядіння — традиційна технологія, при використанні якої, суміш волокон бавовни, вовни або хімічних волокон розпушують, тіпають, розчісують на розрихлювально-тріпальних і чесальних машинах, застосовуючи голчасті (кардні) поверхні, а потім на рівничних машинах витягують, вирівнюють і скручують або скачують (зсукують) у джгут чи стрічку — так звану рівницю. Рівницю протягують через витяжний апарат, за допомогою швидкообертового веретена скручують у ниточну пряжу і намотують на шпулі, патрони, котушки тощо. Прядильна машина має до 500 веретен.

Безверетенне пневмомеханічне прядіння — більш сучасна й ефективна технологія, за якою виробляють понад 60 % бавовняної пряжі. На пневмопрядильних машинах роз'єднані волокна під дією повітряного потоку подаються у швидкообертову прядильну головку, де з них формується пряжа. Така пряжа більш рівномірна й міцніша, ніж веретенна. Пневмопрядильні машини мають вищу продуктивність прядіння, займають менші виробничі площі, що знижує собівартість продукції.

Залежно від виду сировини (волокон) пряжа буває бавовняна, вовняна, шовкова, віскозна, бавовняно-лавсанова та ін.; її використовують для виробництва відповідних тканин, трикотажу, ниток, спеціальних виробів (сіток) тощо.

Ткацтво — сукупність технологічних процесів для виготовлення текстильних тканин із пряжі.

Тканини виготовляють переплетенням взаємно перпендикулярно укладених поздовжніх ниток (основи) із поперечними нитками (утоком).

Перш ніж виготовляти тканину на ткацьких верстатах, нитки (основа, іноді — уток) проходять підготовку до ткацтва, яка складається з таких основних операцій:

• снування (очищення і перемотування ниток із бобин на снувальний вал);

• шліхтовка (обробка ниток просоченням їх шліхтою — клейкою речовиною, яка зміцнює нитки, робить їх стійкими до вологи й гниття);

• пробирання (формування відповідного переплетення ниток).
Для виготовлення тканин застосовують різні ткацькі верстати,

які можна поділити;

• за принципом формування тканин (із безперервним і періодичним формуванням);

• за способом прокладання утокової нитки (човникові і безчовникові).

У човникових верстатах тканина утворюється послідовним переплетенням ниток за рахунок упорядкованого прокладання човником, що здійснює зворотно-поступальні рухи, уточних (поперечних) ниток між нитками основи (поздовжніми).

Човникові верстати є механічні й автоматичні, одно- і багаточовникові, вузькі і широкі, їх недоліками є низька продуктивність (не більш 15 м/год), вироблені на них тканини мають різні властивості по площі тому, що утокові нитки неоднаково натягуються.

У безчовникових верстатах прокладання утокової нитки здійснюється струменем води, повітря або малогабаритними ниткопрокладниками. Якість та міцність тканин, отриманих на цих верстатах, вища, ніж на човникових.

Перспективним є застосування ткацьких верстатів з електронними системами управління, автоматизованих виробництв із використанням робототехнічних засобів, мікропроцесорної техніки.

Тканина, вироблена на ткацькому верстаті, називається суровою і в такому виді використовується рідко. Основна маса сурових тканин піддається опорядженню.

Опорядження тканин включає такі операції:

• підготовка до фарбування й друкування (прийомний контроль, відбір);

• обпалювання (видалення кінчиків волокон, вузликів та ін.);

• розшліхтування (видалення шліхти розчинами кислот або лугів);

• відварення (видалення залишків крохмалю, воскоподібних, жирових, пектинових і азотомістких речовин);

• вибілювання (повне видалення перекисом водню та іншими речовинами різних природних фарбуючих домішок; знебарвлення);

• мерсеризація (короткочасна обробка бавовняних тканин концентрованим розчином лугу задля підвищення міцності й здатності до фарбування);

• ворсування (утворення ворсу на одному чи обох боках байкових і фланельних тканин для зимового одягу);

• фарбування в потрібний колір;

• друкування (нанесення малюнка);

• просочування клеєм, крохмалем, синтетичними речовинами (у випадках технологічної необхідності);

• сушіння;

• контроль якості (на механічну міцність, стійкість і міцність фарбування та ін.).

Схему послідовності технологічних операцій виробництва текстильних тканин зображено на рис. 2.8.1.

Текстильні тканини фарбують органічними або синтетичними фарбниками в один колір (гладко фарбовані) чи наносять малюнок методом друкування.

Рис. 2.8.1. Схема послідовності технологічних операцій виробництва текстильних тканин

Меланжеві (сумішні) тканини виготовляють із однониткової або крученої меланжевої пряжі, що вироблена із суміші різнокольорових волокон. Багато виробляється бавовняних та вовняних, меланжевих тканин, таких як, трико, шевіот, трико костюмне, коверкот, сукно та ін.

В опоряджувальному виробництві останнім часом широко використовуються автоматичні потокові лінії для відбілювання, фарбування тканин та друкування на них малюнка. Використання високопродуктивних технологій фотофільмдруку, перенесення малюнку на тканину з паперової транспортерної стрічки тощо дозволяє значно підвищити швидкість обробки тканин (до 100—150 м/хв). Підготовка фарбувально-оздоблювальних розчинів заданих кольорів та відтінків здійснюється системами автоматизованого програмування. Застосування цих сучасних прогресивних технологій дозволяє досягнути значної економії часу, енергії, праці та матеріалів (тканини, барвників тощо).

Трикотажне виробництво — це виготовлення трикотажного полотна, в тому числі технічного, білизни та верхнього трикотажу, панчішно- шкарпеткових, рукавичних та інших виробів.

Трикотаж — текстильний виріб або полотно, яке отримують з однієї чи багатьох ниток шляхом утворення петель (вічок) та їх взаємного переплетення. По структурі трикотаж поділяють на поперечнов'язаний і поздовжнов'язаний (основов'язаний), одинарний і подвійний, гладкий і візерунчастий.

Полотно — це тканина, що звичайно вироблена переплетенням повздовжніх та поперечних ниток однакової товщини та щільності.

Сировиною для виготовлення трикотажних виробів є однорідна або змішана (із натуральних і хімічних волокон) пряжа, а також хімічні комплексні нитки.

Виготовляють трикотаж на плоских і круглих основов'язальних машинах. Їх петлеутворюючий механізм складається із системи голок, нитководів, пластин і преса. На плоских машинах виробляють трикотажне полотно, а на круглих— трикотаж окремих накладних або закруглених елементів (частин) одягу (наприклад, рукавів). Процес петлеутворення відбувається за рахунок складних взаємних періодичних переміщень елементів машин.

Сучасні трикотажні машини високого класу дають змогу виготовляти тонкі і легкі матеріали з ниток малої товщини, а також, крім полотна, окремі деталі одягу, які потім зшивають у готовий виріб. В цьому разі відпадають процеси розкрою матеріалів, відсутні міжлекальні відходи.

Опорядження трикотажних полотен складається, з таких технологічних операцій: промивання, стабілізації, відварювання, відбілювання, фарбування, друкування малюнка, прання, чищення, ворсування та ін. Склад та послідовність операцій залежать від виду, призначення та волокнистості трикотажу і регламентується технологією виготовлення.

В сучасному трикотажному опоряджувальному виробництві використовують високопродуктивні технології фарбування та друкування малюнка.

У порівнянні з тканинами трикотажне полотно має властивість розтягатися за рахунок пружності й рухливості петель. При цьому змінюється конфігурація петель, а сам трикотаж добре зберігає форму.

Виробництво нетканих матеріалів — це виготовлення текстильних матеріалів із волокон та ниток без застосування процесів ткацтва.

З нетканих матеріалів традиційно виробляли килими, ковдри, утепляючі прокладки для одягу, взуття, а також сукно, фетр, повстину тощо та вироби з них.

Сучасні неткані матеріали дедалі ширше використовують взамін тканин при виробництві елементів одягу, робочого одягу, в основі штучної шкіри, клейонки та багатьох технічних матеріалів. Останнім часом виробництво нетканих матеріалів та виробів із них розвивається прискореними темпами завдяки його високої економічної ефективності. Перевагами нетканих матеріалів перед тканинами є менша трудомісткість і тривалість виробництва, менша кількість, складність та номенклатура устаткування, більш проста в отриманні і дешева сировина. Як сировина застосовуються різної довжини волокна й нитки (натуральні, синтетичні, штучні та їхні суміші).

Виробництво нетканих матеріалів складається з таких основних етапів: формування (вироблення) волокнистого полотна, з'єднання й закріплення волокон з одержанням нетканого матеріалу, опорядження нетканого матеріалу.

Формування волокнистого полотна з рівнобіжним, перехресним або хаотичним розташуванням волокон, здійснюють різними способами:

• механічним — одержання полотна механічним формуванням волокон із причосу, отриманого на чесальних машинах;

• електростатичним — формування полотна за рахунок осадження електрично заряджених волокон на поверхню полотна основи;

• гідравлічним — формування полотна з водяної суспензії волоконної маси (переважно полімерної);

• аеродинамічним — розпушування й осаджування волокон на поверхню основи (конденсера).

З'єднання й закріплення волокон у процесі виготовлення нетканих матеріалів здійснюють кількома способами:

• клейовим — волокнисте полотно проклеюють латексами, (водяними дисперсіями синтетичних полімерів) або пастами полімерів, які розплавляються при гарячому пресуванні і проклеюють волокнисту масу;

• в'язально-прошивним — волокнисте полотно закріплюють нитковим каркасом, для чого полотна з розташуванням волокон поперек полотна на в'язально-прошивних машинах прошивають капроновими або бавовняними нитками в поздовжньому напрямку;

• термічним — легкоплавкі волокна, що є в складі полотен, розплавляють і таким чином проклеюють усі волокна;

• голкопробивним — волокнисте полотно проколюється спеціальними голками з зазублинами на кінцях, які захоплюють волокна, протягують їх через полотно й утворюють плетення, що зміцнює полотно.

Продуктивність виробництва нетканих матеріалів клейовим способом досягає 1000 м/год, термічним способом розплавлення полімерних волокон — до 10000 м/год (для порівняння — на сучасних ткацьких безчовникових верстатах— до 10 м/год).

Опорядження нетканих матеріалів здійснюється за технологією подібною опорядженню ткацьких тканин. Особливістю нетканих матеріалів є висока пластична деформація, що може призводити до видовження (витягування) в опоряджувальних процесах (при промиванні, сушінні тощо). Висока продуктивність і економічність виробництва нетканих матеріалів забезпечується використанням сучасних технологій фарбування та друкування малюнка пігментними барвниками, що скорочує операції промивання і сушіння полотен, а також багатобарвного послідовного фарбування декількома фарбниками, що створює різноколірні покриття.

Дата добавления: 2015-11-16