Класифiкацiя германських племен та германських мов

Питання про давньогерманськi мови та їх класифiкацiю тiсно пов’язане з питанням про племена-носiї цих мов, з питанням про класифiкацiю цих племен.

Найдокладнiшу класифiкацiю германських племен дав Плiнiй Старший, який подiлив їх на шiсть груп, а саме:

1. вiндили, до яких вiн вiдносив готiв i бургундiв. Цi племена жили на сходi;

2. інгевони (або iнгвеони), що жили в пiвнiчно-захiдній частинi германської територiї - на берегах Пiвнiчного моря;

3. істевони (iскевони), якi жили на заходi германських земель, тобто на Рейнi;

4. гермiони (гермiнони), що жили на пiвднi Нiмеччини;

5. певкiни i бастарни, що жили по сусiдству з даками на територiї Румунiї;

6. гілевiони, якi жили в Скандинавiї

Ф.Енгельс високо оцiнив цю класифiкацiю, внiсши в неї лише одну поправку.

Племена п’ятої i першої груп вiн об’єднав, оскiльки й тi й тi жили на сходi.

На основi вивчення пам’яток давньогерманської писемностi, була запропонована така класифiкацiя германських мов:

1. схiдна група - пам’тки готської мови (IV-VIст.). З руйнуванням королiвства остготiв зникла i готська писемнiсть;

2. пiвнiчна (скандинавська) група, до Xст. - пам’ятки рунiчної писемностi, з Хст. в нiй розрiзняють давньодатську, давньошведську i давньоiсландську мови;

3. захiдна група влючає (починаючи з VIIст.) памятки давньоанглiйської, давньофризької, давньосаксонської, давньонижньофранкської та давньоверхньонiмецької мов.

Германськi мови пiвнiчної та захiдної груп збереглися до нашого часу. Вонирозвинулися у нацiональнi мови або стали дiалектами нацiональних мов.

Класифiкацiя германських мов вiдповiдає класифiкацiї германських племен:

мови		племена
схiдногерманськi		вiндили
західногерманські		інгевони істевони герміони
пiвнiчногерманськi		гiлевiони

2.1. Загальні закономiрностi розвитку племiнних мов

Кожнiй добi властиві свої закономiрностi у розвитку мов та дiалектiв. Для перiоду общинно-родового ладу характерне об’єднання людей в племiннi колективи вiдносно слабко пов’язанi один з одним. Цi племена часто мiгрували в пошуках нових земель та бiльш багатих мисливських угiдь. Головний процес у розвитку племен в родовому суспiльствi - безперервне дiлення. По мiрi росту населення плем’я розпадається на частини. Одночасно з утворенням нових племен починають вiдокремлюватися i їх мови. У силу рiзних обставин в них з’являються новi риси. З часом iз дiалектiв загальної племiнної мови-основи утворюються родиннi між собою та походженням мови. Цi родиннi мови можуть знаходитись в рiзнiй мiрi близкостi. З об’єднанням родинних племен в племiннi союзи у розвитку мов наступає новий етап: починається процес зближення ранiш роз’єднаних родиних племiнних мов. У цьому процесі зближення одна з мов пiдноситься над iншими як спiльноплеменна мова - це, як правило, мова найбiльш сильного племенi, вождi якого очолювали племiнне об’єднання. Iншi ж мови продовжують iснувати як засiб спiлкування в межах племен своїх носiїв, але вони вже переходять на положення дiалектiв вiдносно спiльної мови племiнного союзу.

Iсторiя германських племен свiдчить, що об’єднання в племiннi союзи вiдбувалося на протязi досить значного перiоду часу. Ще до епохи Великого переселення народiв об’єднувались дрiбнi кровно-спорiдненi племена. До цього їх спонукала необхiднiсть з’єднувати сили проти спiльного ворога - римлян.

Дата добавления: 2015-11-16