Правове забезпечення розвитку науки

На засіданні Європейської Ради в березні 2002 року в Лісабоні створення «Європейського простору наукових досліджень» було визнано основоположною дією Європейського Союзу у сфері науково-дослідної роботи з питань дослідницької політики в Європі. Згодом стало ясно, що ініціатива з створення Європейського простору наукових досліджень відіграла велику роль в реорганізації системи європейської дослідницької політики. Її впровадження збільшило обізнаність громадян про загальноєвропейські масштаби досліджень, які проводяться на національному рівні. Це дало стимул процесу тіснішого зближення зацікавлених сторін і створенню нових ініціатив співпраці, а також привело до визначення та ухвалення переглянутої Рамкової програми досліджень.

Незважаючи на успіхи, досягнуті в різних напрямах, варто відзначити, що розвиток ініціативи, проте, ускладнений через недостатню участь в ній держав-членів, що приводить до зниження результатів дії вживаних заходів. Таким чином, ставиться під загрозу можливість досягнення цілей даного проекту: створення наявного «Внутрішнього ринку досліджень» і здійснення координації національних дослідницьких політик.

Формальна участь ЄС в освітній політиці здійснюється через надзвичайно успішні освітні й обмінні програми, започатковані наприкінці 1980-х років. Це, зокрема:

· Програма дій Європейського Співтовариства у сфері мобільності студентів університетів «Еразмус», яка сприяє обміну студентами і викладачами в ЄС через гранти на обміни, розвиток навчальних курсів та вкрай потрібної європейської системи взаємовизнання академічних програм і курсів;

· Програма сприяння вивченню іноземних мов у Європейському Співтоваристві «Лінгва», яка надає фінансову підтримку, щоб заохотити до вивчення другої й третьої мови, допомагаючи студентам і викладачам повною мірою скористатися можливостями програми «Еразмус»;

· Транс'європейська схема мобільності студентів університетів «Темпус» (Тетриз) - програма, яка зв'язує університети Європи і Сполучених Штатів і фінансує спільні дослідні проекти в багатьох галузях науки.

З 1995 року всі ці освітні програми реорганізовані й фінансуються під егідою так званої програми «Сократ». «Еразмус» — найвідоміша й найпопулярніша програма з «Сократового» програмного комплексу. Величезна кількість студентських обмінів відбулася завдяки їй (за оцінками Комісії, до 2007 року два мільйони студентів навчалися в закордонних університетах в рамках програми «Еразмус»). У декого такі обміни можуть посилити національну упередженість і стереотипи, та переважно вони ламають бар'єри і допомагають студентам відчути себе більш європейцями (вони також породжують безліч міжнаціональних приватних зв’язків). З 1987 року, від початку «Еразмусу», створено широку мережу колишніх учасників, які нині обіймають впливові посади в урядах, промисловості, за фахом. Назви інших програм «Сократа» ніби взяті з каталогу торгової компанії «Ікея». Це, зокрема:

· «Грунтвіґ»: програма для навчання дорослих та їх викладачів з метою створення «ЄС— орієнтованих» навчальних матеріалів і мереж;

· «Коменський»: програма для школярів і вчителів;

· «Мінерва»: програма з запровадження в освіті нових, технологій, яка частково фінансується з розширеного проекту «Електронне навчання» Плану дій «Електронна Європа»;

· «Еразмус Мундус»: відгалуження програми «Еразмус», що підтримує магістерські програми, пропоновані спільно щонайменше трьома університетами з щонайменше трьох європейських країн.

Відповідність (чи невідповідність) освітніх рівнів залишається однією з найбільших перешкод мобільності випускників університетів на ринку праці ЄС. Зрозуміло, що Комісія прагне стимулювати зближення і відповідність кваліфікацій у вищій освіті, не намагаючись нав'язати уніформізм у цій політично чутливій для більшості держав-членів галузі. Без особливого ентузіазму держави-члени домовились в рамках так званого «Болонського процесу» до 2010 року приблизно узгодити вимоги до кваліфікації «бакалавр» і «магістр» в ЄС. Виявилося, що для чиновників міністерств освіти й університетських адміністрацій — це була не обов'язково радісна новина.

На доповнення до «Сократа», програма «Леонардо да Вінчі» сприяє обмінам у сфері професійної підготовки в усій Європі разом з Швейцарією (через фінансування від швейцарського уряду). Програма заохочує інновації та підприємництво, знайомлячи учнів професійно-технічних училищ і працівників-стажерів з різними підходами й новими ідеями в різних частинах Європи. Вона координує роботу з Європейським центром розвитку професійної освіти в м.Салоніках (Греція) — агентством Європейського Союзу, яке аналізує політику професійної підготовки та інформує про неї. У сфері професійної підготовки через так званий копенгагенський процес є намагання здійснити те саме, що Болонський — в університетській освіті: рухатись у напрямку зближення й вироблення спільних вимог і стандартів.

Мовний бар'єр, напевне, найбільша практична перешкода для реалізації потенціалу єдиного ринку, не кажучи вже про формування «європейського народу» чи спільної політичної культури. Громадянам ЄС надається право вільно працювати в будь-якій країні ЄС, та якщо вони вільно не володіють мовою цієї країни, то можуть розраховувати тільки на некваліфіковану працю. Якщо громадяни не знатимуть інших мов, їх знання про інші держави лишатимуться обмеженими. Так, англійська може слугувати «лінґва франка» для уряду й бізнесу в ЄС, і англомовці від народження тут фактично мають переваги, але ті, хто говорять тільки англійською, потрапляють у дуже невигідне становище, коли йдеться про те, щоб скористатися різноманітними культурними, соціальними, економічними й політичними можливостями. Крім програми «Лінґва», ЄС започаткував низку ініціатив для заохочення вивчення інших, особливо, маловживаних мов. Мета Комісії – «рідна мова плюс дві»,тобто, щоб громадяни ЄС знали ще дві мови країн ЄС на додаток до власної.

Дослідницькі програми Співтовариства передбачають двофазовий процес ухвалення рішень. Кожні п'ять років Рада ЄС, діючи спільно з Європейським Парламентом, після консультацій з Економічним і соціальним комітетом ухвалює багаторічну рамкову програму з дослідного та технологічного розвитку, що визначає основні наукові й технологічні цілі Співтовариства, вказує ключові напрями дослідницької діяльності в рамках програми та встановлює максимальну суму фінансування для всіх запланованих робіт, а також визначає цілі основних робіт. Фіксуючи цілі, пріоритети та фінансування та розподіл коштів на дослідження Співтовариства в загальних рисах, програма є «посібником» для визначення спеціальних напрямків роботи протягом п'яти років її дії. До того ж рамкова програма висвітлює середньострокові дослідницькі пріоритети Співтовариства для наукових установ, підприємств або держав-членів. Надаючи чітку інформацію про спеціальні заходи, які Співтовариство планувало здійснити, рамкова програма надає можливість різним європейським дослідницьким організаціям ліпше планувати напрямки своєї діяльності, власне дослідницькій діяльності Співтовариства посісти належне місце в європейському співробітництві.

Рамкові програми реалізуються через спеціальні програми, які приймаються кваліфікованою більшістю Ради ЄС після консультацій з Європейським Парламентом та Економічним і соціальним комітетом (стаття 166 Договору про Європейське Співтовариство).

Низка наукових установ допомагають Комісії визначати й реалізовувати політику Співтовариства в галузі досліджень і технологічного розвитку. Комітет з наукових та технологічних досліджень (CREST) є дорадчим органом, що допомагає Комісії та Раді ЄС у питаннях дослідницької діяльності та технологічного розвитку, визначаючи стратегічні пріоритети, забезпечуючи взаємодію між національними політиками та політикою Співтовариства, та надає допомогу у визначенні стратегії Співтовариства щодо міжнародної співпраці. Європейська група з етичних питань у науці та нових технологій (EGE) надає Комісії поради з питань етики в дослідницькій діяльності та нових технологіях, зокрема, щодо питань правової охорони технічних винаходів, питань клонування людей.

Насправді, аби реалізувати положення статті 163 Договору про Європейське Співтовариство, яка зобов'язує Співтовариство та держави-члени координувати свою дослідницьку діяльність і технологічний розвиток, координування національних політик та політики Співтовариства має якомога більше спиратися на Європейські наукові мережі, зокрема на Комітет з питань науки та технологічних досліджень. Однією з основних цілей такого координування є допомога у визначенні пріоритетів майбутніх досліджень та технологічного розвитку Співтовариства через узгодження внеску Співтовариства з принципом субсидіарності, а також допомога в ліпшому використанні ресурсів, наявних у Європейському Союзі. Такі наукові мережі допомагають створити єдину наукову систему ЄС. Прямі заходи — це дослідна діяльність, яку проводить Комісія в дослідницьких установах Спільного дослідного центру (СДЦ) і яка цілком фінансується з бюджету Співтовариства. Європейський вимір досліджень є однією з основних переваг СДЦ. Діяльність Центру характеризується багатодисциплінарним підходом, що спирається на широкий спектр його можливостей. Така багатодисциплінарність відбивається в розмаїтті предметів, якими займаються інститути СДЦ, та допомагає СДЦ давати відповіді на наукові виклики, що постають перед Європою. Водночас СДЦ має діяти в тісній співпраці з науковим середовищем та підприємствами Європи.

Друга форма дослідної діяльності та технологічного розвитку Співтовариства – непрямі заходи. Ці заходи поглинають понад 80% фінансових ресурсів діяльності та технологічного розвитку Співтовариства і проводяться в дослідницьких центрах, університетах або підприємствах, за фінансовим сприянням Комісії та на умовах, визначених нормами, що регулюють участь у різних програмах, зокрема участь принаймні двох партнерів з різних держав-членів. Фінансова допомога Співтовариства покриває, як правило, 50% від загальної вартості дослідницької роботи.

Комісія, за допомогою Дорадчих комітетів з питань менеджменту та координації готує програми щодо узгодження Радою ЄС зазначених непрямих заходів. Після цього Комісія публікує в Офіційному віснику Європейського Союзу оголошення про тендери для дослідників з держав-членів, де вказуються цілі досліджень, визначені Європейською програмою. Тендерну ціну встановлюють комітети на основі критеріїв, що були наперед визначені й спрямовані на досягнення найліпших результатів. При цьому національних квот на дослідницьку допомогу немає. Основними критеріями для вибору проектів є, по-перше, їх наукова й технічна якість і, по-друге, їх вплив на економічне зростання та підвищення конкурентоздатності європейської економіки. Рішення Ради стосуються правил участі підприємств (компаній, фірм), дослідницьких центрів та університетів і поширення результатів досліджень для виконання рамкової програми Європейського Співтовариства та Євратому. Вони спрямовані на спрощення процедур, що застосовуються, та на сприяння поширенню й використанню результатів досліджень.

Політика Співтовариства щодо досліджень не обов'язково означає "комунітаризацію" всіх програм або спільного фінансування всієї науково-дослідницької діяльності та технологічного розвитку держав-членів. У контексті застосування принципу субсидіарності слід відокремити різні форми досліджень. Щодо фундаментальних і базових досліджень, які потребують значних фінансових ресурсів та висококваліфікованих дослідників і на результати яких можна сподіватися лише в далекому майбутньому, держави-члени ЄС акцентують свої зусилля у прямих заходах, які цілком фінансовані Європейським Союзом і які об'єднують дослідників різних держав.

З іншого боку, розвиткові високоточних технологій (ядерні, інформаційні, авіаційні та космічні технології тощо) найліпше сприяють непрямі заходи, які заохочують координування дослідної діяльності в державах-членах, яке, у свою чергу, забезпечує промисловий успіх, транскордонну реструктуризацію підприємств, відкритий доступ до державних контрактів і навіть групування закупівель за сферами телекомунікацій, транспортних послуг та електроенергії.

Програми з науково-дослідних робіт (НДР) залишилися від ранніх років промислової політики в Співтоваристві. Втім, оскільки НДР — важливий складник інновацій та економічного зростання, вони вписалися в сучасну концепцію політики промисловості та підприємництва. Хоча більша частина витрат на НДР має надходити й надходить з приватного сектора, навіть найпалкіші заступники вільного ринку погоджуються з тим, що НДР — одна з небагатьох сфер (разом з освітою та інфраструктурою), де втручання уряду необхідне. Подібно до того, як приватні витрати на НДР у більшості промислових секторів є показником корпоративної довіри, державні видатки на НДР — це індикатор упевненості уряду в майбутньому економічному добробуті країни.

Участь Співтовариства в НДР бере початок зі Спільного дослідницького центру створеного 1958 року в Іспрі (Італія) під егідою Європейського Співтовариства з атомної енергії. Зараз в системі Спільного дослідницького центру (СДЦ) працює сім інститутів; вони розташовані в п'яти державах—членах (Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Німеччині, а також Італії) і провадять дослідження в таких сферах, як охорона довкілля, ядерні дослідження, новітні матеріали, інформатика й технології безпеки. СДЦ заснований ЄС і підзвітний Комісії, але керує центром незалежне правління.

Хоча Комісія ще 1967 року створила генеральний директорат з науково-дослідницьких робіт і протягом 1970-х років оприлюднила низку звернень щодо науково-дослідницьких програм на рівні ЄС в різних промислових секторах, лише на початку 1980-х років завдяки Етьєну Давіньону (віце-президент Європейської комісії) вона досягла справжнього поступу. В травні 1982 року Комісія оприлюднила пропозицію щодо європейської стратегічної науково-дослідницької програми з інформаційних технологій — «ЕСПРІ». Питання попередньо пролобіювали європейські промисловці, соратники Етьєна Давіньона, і в червні Рада затвердила програму. «ЕСПРІ» закликала головних європейських виробників, менші компанії, університети й інститути в усій Спільноті до співпраці з «доконкурентними» (базовими) дослідженнями. Таке розмежування допомогло зменшити напругу між учасниками від промисловості та заспокоїла захисників конкуренції з Комісії. Пілотна програма з тридцяти восьми проектів, які фінансували спільно ЄС і приватний сектор, розпочалася 1983 року і стала «першим кроком до створення справжньої, довготривалої європейської промислової політики.»

Пізніше у 1980-х роках ЄС не тільки розгорнула програму «ЕСПРІ» у повному обсязі, а й розпочала кілька пов'язаних з нею дослідних програм з яскравими назвами, зокрема, «Рейс» (передові комунікаційні технології), «Брідж» (біотехнології), «Флер» (агропромисловість) і «Комет» (технічна освіта й підготовка). 1985 року ЄС стала одним з засновників програми «Евріка» (EUREKA) — висунутої французами ініціативи, спрямованої на розвиток європейських технологій у відповідь на стратегічну оборонну ініціативу США.

Ці перші науково-дослідні ініціативи допомогли змобілізувати сили для завершення програми єдиного ринку. Єдиний Європейський Акт (ЄЄА) не тільки спростив процедури ухвалення законів для єдиного ринку, а й дав Спільноті нові чітко визначені засади політики в галузі НДР. З метою «зміцнити науково-технологічну базу європейської промисловості та спонукати її до підвищення конкурентоспроможності на міжнародному рівні», ЄЄА обумовив, що Рада має одностайно ухвалювати «багаторічні рамкові програми» (БРП) як головний інструмент політики в галузі НДР. БРП окреслюватимуть головні науково-технологічні цілі політики в галузі НДР і визначатимуть пріоритети. Вони втілюватимуться за допомогою серій специфічних підпрограм, фінансування яких здійснюватимуть спільно ЄС і приватний сектор. Єдина важлива зміна в Маастрихтському договорі щодо політики в галузі НДР стосувалась ухвалення рішень: надалі багаторічні рамкові програми мали затверджувати Рада й Парламент разом, за процедурою спільного ухвалення рішень. Згодом Амстердамський договір вніс подальші зміни в процес ухвалення рішень: він скасував вимогу одностайності для затвердження БРП у Раді.

БРП передбачає різні форми діяльності: від функціонування СДЦ до роботи науково-дослідних центрів і університетів, коли ЄС компенсує від 25% до 100% витрат. Головні передумови участі ЄС у фінансуванні полягають в тому, що дослідження має бути доконкурентного (базового) характеру і в ньому беруть участь щонайменше дві організації з двох різних держав-членів. На практиці більшість проектів передбачає близько восьми партнерів і фінансування з боку ЄС сягає кількох мільйонів євро. На додаток до країн ЄС, деякі інші країни, зокрема, Ізраїль, Норвегія та Швейцарія, беруть повноправну участь у БРП, в які вони вкладають кошти. Країни-кандидати мають обмежений доступ до БРП, так само, як й країни південного Середземномор'я і деякі інші країни, що розвиваються.

Чотири рази на рік в «Офіційному віснику» ЄС друкує запит на подання пропозицій щодо науково-дослідних проектів. Пропозиції оцінюють незалежні наукові й технічні експерти, при чому мається на увазі, щоб експертні організації з усіх держав-членів певною мірою приймали участь у наданні висновку. Комісія підтримує в ЄС мережу так званих «центрів інноваційної естафети» (у перекладі з специфічної європейської термінології — довідково-інформаційні бюро), щоб інформувати академічну спільноту та підприємців про участь в БРП. Інноваційні центри приділяють багато уваги малим і середнім підприємствам, з метою їх залучення до БРП.

Рамкові програми визначають нові пріоритети, наприклад:

· геономія та біотехнологія заради здоров'я;

· технології інформаційного суспільства;

· нанотехнології, нові матеріали та виробничі процеси;

· аеронавтика й космос;

· якість і безпека харчових продуктів;

· безперервне зростання, глобальні зміни та екосистеми;

· громадяни й врядування.

Майже 10% бюджету ЄС на науково-дослідні роботи витрачається на дослідження з ядерної енергії, особливо, з ядерного синтезу (екологічно чиста, але технологічно складна альтернатива ядерному розщепленню). Там, триває гостра політична боротьба ЄС з країнами — партнерами по проекту «ІТЕР» стосовно місця розташування першого термоядерного реактора, який вироблятиме стільки ж енергії, скільки ціла звичайна електростанція.

Космічні технології, стали останнім пріоритетом НДР ЄС. Європейське космічне агентство — не є органом ЄС, але до нього входить більшість держав-членів (а також чимало держав не-членів ЄС). ЄС співпрацює з космічним агентством у проектах, присвячених супутниковим комунікаціям, польотам людини в космос та невагомості. Крім того, ЄС розробив власну систему супутникової навігації «Ґалілео» — проект, який однаковою мірою зобов'язаний своїм існуванням як конкуренцією США, що раніше створили подібну систему, так і слушним економічним і безпековим міркуванням.

Як показує практика, найбільші перешкоди на шляху науково-дослідних амбіцій ЄС створюються не через цілі, а через фінансові питання. Держави-члени, підтримуючи політику ЄС в галузі науки й техніки, з іншого боку, хотіли б обмежити витрати на неї (так само, як і в інших сферах політики ЄС). Комісія та Європарламент, інші ключові учасники при ухваленні рішень як правило, мають тенденцію до збільшення бюджету. Втім, витрати на НДР в Європейському Союзі все ще значно менші, ніж у Сполучених Штатах. Крім того, витрати ЄС — це лише невелика частка від загальних витрат на цивільні НДР у країнах Союзу; звідси потреба в кращій координації між національними та союзними науково-дослідними програмами, щоб забезпечити послідовність та ефективне вкладання грошей. Попри вимоги Маастрихтського договору до Комісії краще узгоджувати національні й союзні заходи, можливостей в цьому напрямку ще багато. Швидка глобалізація, більша економічна відкритість ЄС і прискорене технологічне старіння — найбільші проблеми політики ЄС у сфері НДР. Попри понад чвертьвікову підтримку науково-дослідних робіт у сфері високих технологій та наявність у Європі кількох світових лідерів у цьому секторі, ЄС, як і раніше, далеко відстає від США з біотехнології та інформаційних технологій. Хоча «НДР—політика» ЄС ніколи не претендувала на роль панацеї для європейського сектора високих технологій і не намагалась замінити собою реструктуризацію промисловості, варто, мабуть, визнати, що фінансовані ЄС проекти досі мали наслідком небагато комерційно вигідних технологічних розробок (можливо, через концентрування на базових дослідженнях).

Головне завдання в галузі є ліквідація розриву між науково-дослідними роботами та їх комерційним застосуванням. ЄС також поставив за мету до 2010 року довести витрати на НДР до 3% ВВП, передбачається їх збільшення на 50% порівняно з нинішнім станом. ЄС прагне, щоб не тільки уряди, а й приватний сектор взяв на себе значну частину додаткових витрат, збільшивши свою частку від 56% 2000 року до 67% 2010-го.

У будь-якому разі, НДР — лише один з елементів загальної стратегії поліпшення конкурентоспроможності ЄС, але це важливий чинник зміцнення єдиного ринку. Створюючи сприятливі умови для економічного зростання, єдиний ринок спонукатиме компанії більше вкладати в НДР. Як нагадав національним міністрам Фріц Болкенштайн (колишній комісар Євросоюзу): «Жодна компанія [не збільшить фінансування НДР] через заклики міністрів і чиновників. Або тому, що ми підняли планку до 3% у документі Комісії. Компанії вкладатимуть більше грошей лише тоді, коли відчуватимуть, що ринок відплатить їм. Тож замість того, щоб закликати до збільшення інвестицій в НДР, ми мусимо створити такі умови, за яких компанії захочуть інвестувати в Європу».

Запитання для самоперевірки:

1. Які правові інструменти включає регулювання у сфері культури ЄС?

2. Які правові інструменти включає регулювання у сфері освіти ЄС?

3. Назвіть освітні та обмінні програми ЄС.

4. Чим відрізняються прямі та непрямі заходи Співтовариства щодо дослідницької діяльності та технологічного розвитку.

5. Які існують правові форми участі Співтовариства у програмах з науково-дослідницьких робіт (НДР).

^[1] Европейская интеграция, большая гуманистическая Европа и культура. Под ред. Л.И. Глухарева. Г., 2003

^[2] Европейский Союз: прошлое, настоящее, будущее. Документы Европейского Союза. – Г.: Интердиалект+, 1999.

^[3] Хартия Європейского Союзу об основных правах: Коментариій/ Под ред.. С.Ю. Кашкіна.-М.: Юриспруденция, 2001. – С.61.

[4] Decision No 1983/2006/EC of the European Parliament and of the Council of 18 December 2006 concerning the European Year of Intercultural Dialogue (2008) // OJ L 412 30.12.2006, p.44-50

^[5] Международно-правовые документы по вопросам культуры. Под ред. Запесоцкого А.С.- СПб.: СПбГУП, 1996. – 388 с.

^[6] Наприклад: Бернская Конвенция об охране литературных и художественных произведений (Парижский Акт от 24.07.1971р.) / Бюллетень законодательства и юридической практики Украины, 2000, 12.

[7] Европейский союз: факты и комментарии. Ассоциация европейских исследований, 1998-2006 / http://www.aes.org.ru

[8] Введение в право Европейского союза. Учебное пособие под ред. Кашкина С.Ю. М.: Эксмо.– 2006

[9] Великая хартия университетов / Перев. Е.В. Шевченко // Интернет: Сайт Берлинского саммита по Болонскому процессу / http://www.bologna-berlin2003.

[10] Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої oсвіти в європейському регіоні. – Ліссабон, 11 квітня 1997 року. – http://www.uapravo.net/data2008/base61/ukr61089.htm

[11] Спільна Декларація “Про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти“ чотирьох міністрів, що представляють Великобританію, Німеччину, Францію і Італію Париж (Сорбонна, 25 травня 1998 року). – http://www.mon.gov.ua/education/bigher/Ьоlоп/1/#2.

[12]Memorandum on Lifelong Learning / Commission staff working paper.– Brussels, October 30, 2000.– SEC(2000) 1832

[13] Меморандум непрерывного образования Европейского Союза. –

[14] Education policies and European governances / Contribution to the Interservice Groups on European Governance,–March 2001

[15] До зони європейської Вищої освіти: Комюніке зустрічі європейських міністрів освіти. – Прага, 19 травня 2001 р. // Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В. В., Бабин І. І. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. – С. 37 – 44

[16] Саламанская декларация «Формирование будущего».– Саламанка 29-30 марта 2001 года.– http://www.russia.edu.ru/information/legal/law/inter/salamanca

[17] Council Resolution of 13 July 2001 on the role of education and training in employment related policies

Official Journal C 204, 20/07/2001 P. 0001 - 0002

[18] Recommendation 2001/613/EC of the European Parliament and of the Council July 10, 2001. - http://www.ilo.org/public/english/employment/skills/hrdr/instr/eu_8.htm

[19] Council Resolution of 13 July 2001 on e-Learning.–2001. - http://europa.eu/documents/index_en.htm

[20].Communication from the Commission Making a European Area of Lifelong Learning a Reality/ Commission of the European Communities.– Brussels, 21.11. 2001,–COM(2001) 678 final

[21] European Council resolution on lifelong learning //Official Journal C163, 27.06.2002

[22] The European research area: providing new momentum, COM (2002) 565 of16.10.2002

[23] «Реализуя Европейское пространство высшего образования»: Коммюнике конференции министров, ответственных за высшее образование. – Берлин. 19.09.2003 г.// Международные правовые акты и документы по развитию Европейской интеграции в образовании и исследованиях /Под ред.Г.А. Лукичева.– М.: Готика, 2004. – С. 181-190

[24] Council Directive 2004/114/EC of 13 December, 2004 on the conditions of admission of third-country nationals for the purposes of studies, pupil exchange, unremunerated training or voluntary service // Official Journal, 23.12.2004, L.375, P.12 – 18

[25] Directive 2005/36/EC of the European Parliament and of the Council of September 7, 2005 on the recognition of professional qualifications// Official Journal, 2005, L. 255/22

Дата добавления: 2015-11-16