ЄС: поглиблення і розширення інтеграції.

Розширення:

1951 та 1957 рр. угоди про створення Європейського співтовариства з вугілля та сталі та Європейського економічного співтовариства і Євроатому підписали 6 країн: Франція, Західна Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

В процесі свого становлення Євросоюз пройшов декілька етапів розширення.

Перше розширення відбулось 1973 р. із приєднанням Великобританії, Данії, Ірландії.

Друге розширення 1981 р. завершилось приєднанням до співтовариства Греції.

Під час третього розширення 1986 р. до ЄС вступили Іспанія та Португалія.

Внаслідок четвертого розширення 1995 р. приєднались Австрія, Фінляндія, Швеція.

Таким чином на середину 90-х рр. Євросоюз нараховував 15 країн.

Новий 5-й етап розширення завершився 1 травня 2004 р. приєднанням до ЄС: Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Словенії, Латвії, Литви, Естонії, Кіпру та Мальти.

1 січня 2007 р. до ЄС приєдналися Румунія та Болгарія.

Таким чином на сьогодні ЄС нараховує 27 держав. Країнами кандидатами на вступ залишаються Туреччина та Хорватія, з якими переговори про вступ розпочалися в жовтні 2005 р. (Туреччина підписала угоду про асоційоване членство в ЄС ще 1963 р. В квітні 1987 р. Туреччина подала офіційну заявку на ступ до ЄС, однак у грудні 1989 р. ЄК відмовилась почати переговори про вступ з Туреччиною. В грудні 1995 Європарламент лише одобрив угоду про вільну торгівлю з Туреччиною).

З країнами ЦСЄ були підписані так звані «європейські угоди» (про асоціацію). Першими в грудні 1991 р. їх підписали Угорщина, Польща та Чехія. Пізніше вони були підписані зі всіма державами ЦСЄ. На засіданні Європейської Ради в Копенгагені у червні 1993 р. вона прийняла політичне рішення про те, що асоційовані країни Центральної та Східної Європи, які того бажають, стануть членами Європейського Союзу. Було затверджено так звані «копенгагенські» критерії вступу: політичний, економічний, членський. Зрештою, результатом складних переговрів стало приєднання цих держав до ЄС.

Поглиблення:

Зусилля з поглиблення інтеграції в рамках ЄС не одноразово здійснювались і до закінчення «холодної війни». Так, у 1985 р. глави держав та урядів узгодили пакет реформ, який отримав назву Єдиного Європейського акту, що вступив у дію у 1987 р. Цей документ передбачав завершення формування спільного ринку до 1992 р., повернення до прийняття значної частини рішень в ЄС більшістю голосів, а також розширення повноважень Європарламенту.

Зміни ж у Європі підштовхнули країни ЄС до більш радикальних кроків на шляху поглиблення інтеграції. В грудні 1991 р. в Маастріхті був ухвалений проект договору про Європейський Союз, який був підписаний у лютому 1992 р., а набув чинності з 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство було перейменоване у ЄС. Митний союз, спільний ринок, спільгна с-г та зовнішньоторговельна політика були доповнені Європейським валютним Союзом (єдина валюта введена в безготівковий обіг у банківських операціях з 1 січня 1999 р., а з 1 січня 2002 р. в готівковий обіг (крім Великобританії, Данії, Швеції). Маастрихтський договір запровадив інститут громадянства ЄС, було запроваджено 2-гу і третю опори ЄС – спільна зовнішня політика і політика безпеки, та юстиція і внутрішні справи.

У жовтні 1997 р. було підписано Амстердамський д-р, який вступив у силу з 1 травня 1999 р., який значно поглибив інтеграцію в ряді напрямків: спвіпраця поліцій, соціальна політика, СЗПБ, реформа структур та інститутів ЄС.

У грудні 2000 р. в Ніцці було ухвалено Ніццьку угоду, завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення (реформи, необхідні для ефективного функціонування ЄС після майбутнього розширення). Підписано 26 лютого 2001 р.

Європейська конституція – підписана 30 жовтня 2004 р. в Римі. Зводила всі основоположні актив один документ, містила ряд нововведень. Однак, процес ратифікації провалився, не ратифікували референдуми у Франції та Нідерландах.

Альтернативою стала Лісабонська угода, ухвалена на саміті Європейської народної партії в Лісабоні у жовтні 2007 р., підписана 13 грудня 2007 р., набула чинності з 1 грудня 2009 р. після її ратифікації парламентами усіх держав членів ЄС. Передбачає посаду президента Європейської Ради, обраного на 2,5 років. Розширюються повноваження ВПЗПБ. Напад на одну з країн буде розцінюватись як напад на всіх. Відмовились від посади МЗС ЄС. Незначний перерозподіл місць у парламенті.

Дата добавления: 2015-07-11