Особливості трансформаційних процесів у країнах ЦСЄ.

Щодо країн ЦСЄ, то на початку 90-х рр. після короткого періоду дискусій в цих країнах сфомувався більш чи менш широкий консенсус стосовно основних внутрішніх та зовнішньополітичних цілей. Його суттю була реінтеграція країн ЦСЄ в Європу, під якою розумівся вступ у Раду Європи, ЄС, ЗЄС, НАТО. Суперечки між різними партіями, які змінювали одна одну при владі стосувалися лише засобів та методів досягнення цієї цілі.

В ході перетворень у країнах ЦСЄ в залежності від поєднання вихідних передумов для проведення реформ, послідовності і цілеспрямованості політики, яка проводилась, а також зовнішніх факторів намітилась певна диференціація держав регіону. Загалом, лідерами у здійсненні реформ були 5 держав: Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина та Словенія. В силу сприятливіших стартових умов системні перетворення в цих країнах було розпочато швидше і вони виявились успішнішими. Країни Прибалтики – Латвія, Литва та Естонія – були наближеними до лідируючої п’ятірки. Процеси ж трансформації у країнах південно-східної Європи – Албанії, Болгарії та Румунії – характеризувались найбільшою нестабільністю і непевністю досягнутих результатів.

У зовнішньополітичному плані ситуація у ЦСЄ характеризувалась відсутністю ефективних механізмів регіональної політичної та економічної співпраці, проте все ж виникло ряд субрегіональних організацій. Практично всі країни ЦСЄ віддавали пріоритет одностороннім зусиллям по інтеграції в ЄС та НАТО. Одночасно виникли різні субрегіональні організації: (Центрально-європейська ініціатива, вишеградська група, ОЧЕС тощо). Однак, основною ціллю для цих країн все ж залишались вступ до ЄС та НАТО.

Дата добавления: 2015-07-11