Читайте также:
|
1. Роль фінансового права у здійсненні завдань та функцій держави
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що норми фінансового права регулюють суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання державою своїх завдань і функцій. Відповідно норми фінансового права регламентують діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення фінансовими ресурсами усі сфери державно-владної діяльності.
Мета такої фінансової діяльності держави реалізується в рамках суб’єктно-об’єктних відносин. При цьому під суб’єктом розуміється той, хто здійснює фінансову діяльність держави. По-перше, це може бути держава в цілому; по-друге, що зустрічається найчастіше, суб’єктом фінансової діяльності держави може виступати її відповідний орган. Цей орган може діяти як від імені держави в цілому, так і від власного імені, але за дорученням і в інтересах держави. Об’єктом фінансової діяльності держави (те, на що вона націлена) виступають фінанси, але не всі, а лише державні.
Вплив на соціально-економічні процеси здійснюється не тільки у формі прямої фінансової підтримки, виділення коштів на певні плани, програми тощо, але й опосередковано – шляхом податкових пільг, застосування низьких кредитних ставок при кредитуванні, надання відстрочок та інше. Вся ця багатогранна діяльність держави носить характер управління публічними фінансами і підпорядковується фінансовій політиці держави. Управління державними фінансами регулюється вищими законодавчими органами через прийняття фінансового законодавства, затвердження державного бюджету чи звіту про його виконання, запровадження чи відміну окремих видів податків, встановлення граничних меж державного боргу та інших фінансових параметрів. Уся зазначена діяльність щодо виконання завдань та функцій здійснюється саме за допомогою фінансово-правових норм та відносин.
2. Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Фінансова діяльність в державі здійснюється не лише державними органами – Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України та іншими, але й органами місцевого самоврядування як представниками публічної влади на місцях.
Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування регулюється, передусім, відповідними нормами Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування», Бюджетного кодексу України. При цьому серед основних повноважень сільської, селищної, міської ради є:
· затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
· затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
· встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом;
· утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних)
· коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;
· прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
· прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
· прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах та інші.
3.Фінансово-правові акти
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що фінансово-правовий акт є однією з основних підстав виникнення фінансових правовідносин. При цьому фінансово-правові акти розглядають як прийняті відповідно до законів владні приписи органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з питань мобілізації, розподілу чи використання фінансових ресурсів держави, що тягнуть за собою юридичні наслідки.
В системі юридичних фактів фінансово-правові акти відносяться до дій та можуть бути правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.
Студенту необхідно враховувати, що фінансово-правові акти можуть бути нормативні та індивідуальні. Нормативні акти — основний вид фінансово-правових актів, становлюють правила поведінки, мають загальний характер, регламентують суспільні відносини в певних сферах, не мають конкретного адресата, призначені для багаторазового використання (постанови, накази, інструкції, положення та ін.). Нормативним актам властива стабільність. Нормативні фінансово-правові акти, прийняті органами державної виконавчої влади, є найпоширенішими (найбільшими за кількістю) й одними з найважливіших джерел права.
Індивідуальні акти видаються для вирішення конкретних справ у сфері фінансової діяльності держави, стосуються конкретних дій, фактів, адресуються конкретним виконавцям, ґрунтуються на нормативних актах і є одноразовими, оскільки вичерпуються одноразовим використанням.
У деяких випадках приймаються змішані фінансово-правові акти, в яких поряд з нормативними є і ненормативні приписи.
У науковій літературі фінансово-правові акти поділяють і за іншими критеріями:
а) за суб’єктом прийняття;
б) за адресатом (зовнішні і внутрішні);
в) за порядком прийняття (колегіальні й одноособові);
г) за формою (письмові, усні та конклюдентні).
4. Правове становище Рахункової палати щодо здійснення фінансового контролю
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Фінансовий контроль повинен здійснюватись у встановленими правовими нормами порядку всією системою органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Система органів фінансового контролю в країні перебуває в стані своєї розбудови. На даний час основні її елементи вже склалися і знаходяться в стані формування. Як і в інших державах система фінансового контролю в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, також недержавними спеціальними організаціями.
Особливими контрольними повноваженнями наділена Рахункова палата Верховної Ради України. У відповідності із Законом України “Про Рахункову палату” від 11 липня 1996 року, рахункова палата – постійно діючий вищий орган державного фінансово-економічного контролю, створений Верховною Радою України і який має організаційну і фінансову незалежність. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Голова, перший заступник, заступник, головні контролери і секретар Рахункової палати обираються на сесії Верховної Ради таємним голосуванням і вважаються обраними на сім років. Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна і інші органи держави, створені у відповідності із чинним законодавством України.
Рахункова палата має право контролювати місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, підприємства, банки, господарські товариства, спілки. Асоціації, незалежно від форм власності, якщо вони одержують, перераховують, використовують кошти Державного бюджету України або мають частку державної власності у їх статутному фонді чи використовують об’єкти державної власності або управляють ними.
Рахункова палата має право на проведення комплексних ревізій і тематичних перевірок, аналізувати та з’ясовувати причини порушень бюджетної дисципліни, готувати на Верховну Раду України пропозиції по їх усуненню та вдосконаленню бюджетного законодавства. В межах регламенту рахункової палати головні контролери – керівники департаментів самостійно вирішують усі питання організації своєї діяльності і несуть повну відповідальність за результати своєї роботи.
5. Правові засади розподілу доходів і видатків між окремими видами бюджетів
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що бюджетна система України це сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. При цьому різні бюджети як елементи однієї системи взаємодіють між собою. Правовими підставами розподілу доходів і видатків між окремими видами бюджетів є норми Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та рішення про місцеві бюджети органів місцевого самоврядування чи Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Доходи Державного бюджету України включають:
1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу України закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Місцевий бюджет містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету. Студенту необхідно опрацювати статті 64, 65, 66 та 69 Бюджетного кодексу України та визначити види доходів, що закріплюються за місцевими бюджетами та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.
6. Елементи податкових правовідносин
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Суспільні відносини, які виникають при сплаті податків та інших платежів і врегульовані нормами фінансового, адміністративного, цивільного та кримінального права є податковими правовідносинами.
Система податкових правовідносин підпорядкована певній меті, а саме: встановленню і стягненню податків. Податкові відносини визначають рух коштів від платника до відповідних централізованих фондів у формі податкових платежів. Як будь-який вид правовідносин податкові характеризуються наявністю таких елементів – суб’єкти, об’єкти та зміст.
Суб’єктами податкових правовідносин є держава (органи влади, які встановлюють та регулюють механізми оподаткування), державні податкові органи, платники податків.
Об’єкти податкових правовідносин можна об’єднати в одне поняття – матеріальні блага фізичних і юридичних осіб, з яких в установленому законом порядку стягуються податки. Іншими словами, об’єктами податкових правовідносин є доходи (прибутки), вартість товарів, окремі види діяльності платників податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майно юридичних та фізичних осіб, додана вартість продукції, робіт і послуг та інші об’єкти.
Змістом податкових правовідносин є сукупність прав та обов’язків відповідних суб’єктів. При цьому окремо виділяють владні повноваження державних податкових органів та права і обов’язки платників податків.
7. Правове становище платника податку
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що правове становище платника податку визначається сукупністю прав та обов’язків.
Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані:
1) стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; 2) вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; 3) подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 4) сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи;5) подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання; 6) подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету в зв'язку з отриманням податкових пільг (суми отриманих пільг) та напрями їх використання (щодо умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб'єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку); 7) подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством; 8) виконувати законні вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки; 9) не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; 10) повідомляти контролюючим органам за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов'язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації);11) повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця; 12) забезпечувати збереження документів, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку, протягом строків, установлених Кодексом; 13) допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених цим Кодексом.Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. У разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України. У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у розмірах, визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України.
Обов’язок фізичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням, а також у разі смерті платника.
Платники податків і зборів (обов’язкових платежів) мають право:
1) безоплатно отримувати в органах державної податкової служби та в органах митної служби, у тому числі і через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права та обов'язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю; 2) представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника;3) обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат; 4) користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом; 5) одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом;6) бути присутнім під час проведення перевірок,8. Заниження суми податкових зобов’язань платником податків
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. У разі, якщо платник податків декларує переоцінені (завищені) або недооцінені (занижені) об’єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання (з конкретного податку, збору, обов’язкового платежу) у великих розмірах, до такого платника додатково до штрафів, за наявності підстав для їх накладання, застосовуються штрафні санкції
Заниженням податкового зобов’язання у великих розмірах уважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.
У тому разі, коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладання, сплачує суми штрафних санкцій
МОДУЛЬ 2
9. Правові наслідки ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що правовими наслідками ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів є застосування правової відповідальності. Виділяють застосування кримінальної, адміністративної та фінансової відповідальності. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з Податковим Кодексом (далі «Кодексом») та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки та збори. Застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбаченихКримінальна відповідальність наступає відповідно до статті 212 Кримінального кодексу України “Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів”. Зокрема, умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних, великих чи особливо великих розмірах може призвести до накладення покарання у вигляді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, штрафу, позбавленням волі та інші.
10. Пільги по сплаті державного мита
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21 січня 1993 року платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Від сплати державного мита звільняються:
1) позивачі — робітники та службовці — за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники селянських (фермерських) господарств — за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов’язаними з трудовою діяльністю;
2) позивачі — за позовами, що випливають з авторського права, а також з права на відкриття, винахід, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин та раціоналізаторські пропозиції;
3) громадяни — з апеляційних скарг і скарг на рішення, що набрали законної сили, у справах про розірвання шлюбу;
4) позивачі — за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю годувальника;
5) позивачі — за позовами про стягнення аліментів;
8) позивачі — за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином та інші категорії осіб у випадкх, передбечених законодавстом.
11. Поняття та види державних цінних паперів
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що державна позика характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ, організацій залучаються на фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та інших видів державних цінних паперів. Серед останніх облігація - найпоширеніший вид цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання та дає право її власнику після визначеного терміну одержати назад суму боргу і проценти по ньому. Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений строк з процентами чи виплачувати проценти на протязі всього строку користування позичковими коштами, а після завершення вказаного строку повернути і суму боргу. Державні облігації України можуть бути: довгострокові - понад п'ять років; середньострокові - від одного до п'яти років; короткострокові - до одного року.Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.Наступним видом державних цінних паперів, що діють в Україні, є казначейські зобов’язання. Казначейське зобов'язання України - державний цінний папір, що розміщується виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов'язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов'язань України.Обсяг емісії казначейських зобов'язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов'язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.12. Правове становище страховиків та страхувальників
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених13. Порядок фінансування соціально-культурних заходів
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безвідплатний відпуск коштів за умови оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел фінансування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління тощо), а також для утримування соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов’язань держави, з додержанням режиму економії при здійсненні постійного контролю.
Можна виділити дві форми проведення фінансування. При першій формі – з бюджетних або відомчих джерел покривається лише частина видатків державних та комунальних підприємств, установ та організацій. Решта – більша частина видатків – покривається за рахунок їх власних або кредитних коштів. Ця форма застосовується при фінансуванні державних та комунальних підприємств, які мають економічну та фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (тобто, для них бюджет не є основним джерелом покриття видатків). Яскравим прикладом є госпрозрахункові підприємства. При другій формі фінансування з бюджетних джерел проводиться повне покриття всіх видатків суб’єкту фінансування. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соціальної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх доходів (на відміну. наприклад, від госпрозрахункових підприємств).
Фінансування соціально-культурних заходів здійснюється на підставі кошторисів.При цьому слід враховувати, що кошторис витрат – основний фінансово-плановий документ, який визначає загальний обсяг, цільове надходження та використання, а також розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на утримання бюджетних установ або на здійснення централізованих заходів по соціальному, господарському, екологічному, культурному та іншому будівництву.
14. Ліцензування банківської діяльності
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:
наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;
забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;
наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
15. Мета, організація, підстави та обсяг банківського нагляду
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог законодавства щодо здійснення банківської діяльності.
При здійсненні банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності. При здійсненні банківського нагляду Національний банк України може користуватися послугами інших установ за окремими угодами.
У разі відкликання у банку банківської ліцензії Національний банк України повідомляє про це відповідні органи інших держав, в яких банк мав філії або кореспондентські та інші рахунки.
Національний банк України здійснює банківський нагляд на індивідуальній та консолідованій основі і застосовує заходи впливу за порушення вимог законодавства щодо банківської діяльності.
У разі розгляду Національним банком України питань щодо застосування заходів впливу до конкретного банку для надання пояснень запрошується голова правління (ради директорів) або голова спостережної ради цього банку, за винятком випадків призначення тимчасового адміністратора або відкликання ліцензії банку і призначення ліквідатора.
16. Золотовалютний резерв Національного банку України
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Золотовалютний резерв - резерви України, відображені у балансі Національного банку України, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні і призначені для міжнародних розрахунків. Національний банк є єдиним зберігачем державного золотовалютного запасу, а також дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів, інших коштовностей, що належать державі.
Для забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності грошової одиниці України Національний банк має золотовалютний резерв, що складається з таких активів: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.
Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.
Використання золотовалютного резерву здійснюється Національним банком на такі цілі:
1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;
2) витрати по операціях з іноземною валютою, монетарними металами, а також іншими міжнародно визнаними резервними активами.
Не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.
17. Використання готівкової іноземної валюти на території України
При вивченні цього питання, студент повинен засвоїти, що іноземна валюта це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів,казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.
Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.
Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:
а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.
Резиденти і нерезиденти - фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - іншим фізичним особам-резидентам.
Фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів.
18. Поняття і види валютних операцій. Міжнародні валютні операції
При опрацюванні теми студент повинен засвоїти наступні програмні положення. Національний банк визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому відповідно до законодавства України про валютне регулювання. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених нормативно-правовими актами валютного законодавства України.
Валютними операціями вважаються:
· операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
· операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
· операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Валютні операції можна поділити на пасивні та активні, торгівельні та неторгівельні.
Міжнародні розрахунки – це врегульовані національними, міжнародними нормами права та звичаями грошові розрахунки, які пов’язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті і здійснюються передусім експортерами, імпортерами і банками, як правило, у різних валютах та із застосуванням валютних обмежень.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 87 | Нарушение авторских прав