Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Договори щодо створення нових форм господарювання



Читайте также:
  1. III етап. Засвоєння нових знань
  2. Використання шаблонів для створення текстових документів. Форматування тексту
  3. Виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання
  4. Глава 13 ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
  5. Глава 14 МАЙНО СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
  6. Глава 15 ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
  7. Глава 2 ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Про організацію асоціацій, малих підприємств, комерційних банків, орендних підприємств.

Установчий договір

Про створення асоціацій. Він закріплює взаємні права та обов’язки всіх учасників ство-рення асоціації.

 

Розрізняють ще договори банківської діяльності. Серед них:

 

• договір на здійснення кредитно-розрахункового обслуговування,

• договір про депозитний вклад,

• кредитний договір.

Реквізити договору з господарської діяльності:

• назва виду документа;

• дата;

• місце укладання;

• індекс;

• заголовок до тексту (про що договір);

• текст;

• позначка про наявність додатка;

• термін виконання договору;

• кількісні та якісні показники продукції;

• зазначення цін робіт (продукції) і загальної суми;

• порядок виконання робіт;

• порядок розрахунків між сторонами;

• додаткові умови договору;

• про відповідальність (майнову, юридичну) за невиконання (повне чи часткове) договору;

• порядок і місце розв’язання суперечок;

• термін дії договору;

• юридичні адреси сторін, які укладають договір;

• підписи сторін;

• печатка установ або сторін, які укладають угоди.

Зазначимо, що текст договору поділяють на дві частини:

• вступну (зазначають назви сторін, між якими укладається договір, посади, прізвища, імена, по батькові осіб, які будуть підписувати договір; інколи наводять посилання на документи, що асвідчують повноваження особи, котра підписує договір);

• основну (вона складається із пунктів):

“Предмет договору”,

“Обов’язки сторін”,

“Порядок розрахунків”,

“Відповідальність сторін”,

“Порядок розірвання договору”,

“Термін дії договору”,

“Інші умови договору”.

Як було зазначено вище, трудові договори, їх укладання є основною формою реалізації права людини на працю (стаття 43 Конституції України).

Розрізняють такі договори:

1) трудовий договір;

2) трудовий контракт;

3) трудова угода.

3. Особливості укладання угоди, контракту

Найчастіше на практиці роботодавці укладають з працівниками трудові договори або трудові угоди. Розглянемо найхарактерніші відмінності та правові наслідки підписання цих документів.

Порядок укладення трудового договору регулюється Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП), відповідно до статті 21 якого трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі — власник), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудова угода за своєю суттю є цивільно-правовим договором, тобто договором підряду чи договором про надання послуг, і регулюється Цивільним кодексом України (далі — ЦК). За договором підряду, відповідно до статті 837 ЦК, одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти і оплатити виконану роботу.

Таким чином, укладення, виконання та припинення (розірвання) трудової угоди регулюється цивільно-правовим законодавством, а трудового договору — законодавством про працю. Отже, до одного виду договору не можна застосовувати норми, що регулюють інший вид договору.

Крім угоди, при працевлаштуванні роботодавець може запропонувати підписати контракт. Законом України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР при переході до ринкової економіки» від 20 березня 1991 р. № 871-XII були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП, зокрема, до статті 21 було додано третю частину, в якій зазначено, що контрактом вважається особлива форма трудового договору. Термін його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі довгострокового, можуть встановлюватися за угодою сторін.

Порядок прийняття на роботу за контрактом майже аналогічний порядку укладення трудового договору. При роботі за контрактом працівникові забезпечуються всі гарантії, пільги та компенсації, встановлені законодавством про працю. Але зовсім недаремно контракт є особливим видом трудового договору.

Контракт укладається виключно у письмовій формі.

Особливістю контракту є те, що у ньому визначається строк його чинності, тобто він завжди строковий, укладений на певний час. Як правило, законодавство не встановлює мінімальних або максимальних термінів дії контракту, за винятком окремих категорій працівників (керівник державного підприємства — від одного до п’яти років, науково-педагогічні працівники — від одного до семи років).Слід зазначити, що, коли по закінченні строку дії контракту трудові відносини продовжуються і жодна із сторін не вимагає їх припинення, контракт, як і інший строковий трудовий договір, трансформується у звичайний безстроковий трудовий договір, а не у контракт на новий термін.

За контрактом може передбачатися переїзд працівника на роботу в іншу місцевість. Тому сторони мають визначити умови, гарантії та компенсації такого переїзду, забезпечення працівника і членів його сім’ї житловою площею або йому мають бути компенсовані витрати на оренду (суборенду) житлового приміщення чи користування готелем.

У контракті можуть визначатися додаткові, крім встановлених КЗпП, підстави його розірвання. Отже, при звільненні з підстав, передбачених контрактом (навіть якщо це умова одягати на роботу костюм певного кольору), звільнення буде правомірним, оскільки така умова була прийнята, коли контракт підписували обидві сторони.

Це лише частина особливостей контракту, але вони істотно впливають на становище працівника, тому необхідно знати, що сфера застосування контрактів дуже обмежена.

У першій редакції частини третьої статті 21 КЗпП було встановлено: «Сфера застосування контракту визначається законодавством». У зв’язку з цим така форма трудових відносин набула дуже широкого застосування. У багатьох випадках роботодавці віддавали перевагу контракту, а не трудовому договору. Але за Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 24 грудня 1999 р. № 1356-XIV, який набрав чинності з 13 січня 2000 р., частина третя статті 21 КЗпП набула такого звучання: «Сфера застосування контракту визначається законами України». Це істотно звузило сферу укладення контракту, а Міністерство праці і соціальної політики України у своєму листі від 6 травня 2000 р. № 06/2-4/66 подало перелік законів, за якими дозволяється укладення трудового договору у формі контракту, і зазначило, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за безстроковим договором, укладення контракту лише в тому разі, якщо він належить до категорії працівників, що згідно з законами України працюють за контрактом. Укладення контракту у випадках, не передбачених законами України, не допускається, оскільки це знижує рівень соціальної захищеності працівників і суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці № 158 (1982 р.), ратифікованої Україною 4 лютого 1994 р.

 

Порушення вимог щодо законодавчого визначення сфери застосування контракту може бути підставою для визнання, відповідно до статті 9 КЗпП, недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з законодавством України, а також підставою для притягнення осіб, яким надано право прийому на роботу, до адміністративної відповідальності.

Кабінет Міністрів України постановою від 19 березня 1994 р. № 170 затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Міністерство праці України наказом від 15 квітня 1994 р. № 23 затвердило «Типову форму контракту з працівником».

І якщо працівник, з яким згідно із законом обов’язково укладається контракт, не погоджується на його укладення, він підлягає звільненню за пунктом 6 статті 36 КЗпП як такий, що відмовився від продовження роботи у зв’язку зі змінами істотних умов праці.

4. Ваучер, приватизаційний сертифікат

Вáучер (англ. Voucher - розписка), або приватизаційний сертифікат – державний цінний папір, який забезпечує право громадянина на участь у приватизації державного майна. Використовуються при ваучерній приватизації.

Концепція приватизаційного сертифіката полягає в тому, що при переході від державної соціалістичної до приватної економіки кожен громадянин є співвласником всіх матеріальних цінностей, що їх накопичено в державі. Надання громадянам ваучерів є таким чином "роздержавленням" засобів виробництва з метою створення ринкової приватної економіки і ринку капіталів

5. Декларація про доходи

Податкова деклара́ція — офіційна заява платника податків про отримані ним за певний період прибутки та розповсюджувані на них податкові знижки та пільги. Згідно з чинним Податковим кодексом, податкова декларація визначається як документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених Податковим кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

На основі податкової декларації і чинних податкових ставок податковий орган здійснює контроль за величиною податку, що підлягає сплаті.

Платник податку на прибуток подає разом із відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність (крім малих підприємств) у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

Платники податку на прибуток, малі підприємства, віднесені до таких відповідно до Господарського кодексу України, подають разом з річною податковою декларацією річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації.

У складі фінансової звітності платник податків зазначає тимчасові та постійні податкові різниці за формою, встановленою Міністерством фінансів України.

Якщо згідно з правилами, визначеними Податковим кодексом, податкова звітність з окремого податку складається наростаючим підсумком, податкова декларація за результатами останнього податкового періоду року прирівнюється до річної податкової декларації. У такому разі річна податкова декларація не подається.

Реквізити податкової декларації

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити — це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений Податковим кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

· тип документа

· звітний

· уточнюючий

· звітний новий;

· звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

· звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

· повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

· код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

· реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

· місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

· найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

· дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми);

· ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків;

· підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених Податковим кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

В окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити:

· відмітка про звітування за спеціальним режимом;

· код виду економічної діяльності (КВЕД) (va375202-05);

· код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ;

· індивідуальний податковий номер та номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Лекція №8

Тема. Організаційні й розпорядчі документи

План

1. Типи документів за призначенням

2. Особливості структури організаційних документів

А) положення – типові та індивідуальні;

Б) інструкції – посадова, з техніки безпеки, з експлуатації обладнання;

В) статути

3. Ознаки і призначення розпорядчих документів

o постанова

o ухвала

o розпорядження

o правила

1. Типи документів за призначенням

Документ можна вважати однією з основних одиниць ділового стилю. Адже він використовується в різних галузях людської діяльності. Поняття „документ” є багатозначним та залежить від того для чого і в якій галузі він використовується.

В латинській мові слово dokumentum означає взірець, доказ, свідчення. Сьогодні можемо знайти такі трактування документу:

- письмовий акт, що здатен служити доказом юридичних відносин чи юридичних фактів, що спричиняють правові наслідки.

- офіційне посвідчення особи (трудова книга, посвідчення, паспорт тощо)

- матеріальний об’єкт, у якому міститься певна інформація.

- достовірне історичне письмове джерело.

Документ є результатом відображення конкретної інформації на спеціальному матеріалі за визначеним стандартом чи формою. Тобто, документ є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та розумової діяльності людини.

Документи мають правове значення, оскільки є засобом засвідчення та доведення певних фактів. Звичайно, документи також використовуються як джерела та носії інформації. В багатьох галузях людської діяльності документ виступає як предмет і як результат праці. Наприклад, планування відбувається за допомогою різних планів; облік є нічим іншим як складанням та роботою над певного роду документацією, контроль – збирання відомостей, їх письмове оформлення та видання вказівок.

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до предмета чи до напряму діяльності. Відповідно до цього виділяють різні види документів за ознаками класифікації і групами:

За найменуванням:

- заява,

- лист,

- довідка,

- інструкція,

- телеграма,

- протокол та інші.

За походженням:

- службові (створені організаціями, службовими особами, які їх представляють)

- та особисті (створені окремими особами поза сферою їх службової діяльності).

За місцем виникнення:

- внутрішні (мають чинність лише всередині певної організації)

- зовнішні (що є результатом спілкування установи з іншими організаціями).

За призначенням:

- щодо особового складу,

- кадрові,

- довідково-інформаційні,

- організаційні,

- розпорядчі,

- господарсько-договірні.

За напрямом:

- вхідні,

- вихідні.

За формою:

- стандартні

- індивідуальні.

За терміном виконання:

- звичайні безстрокові,

- термінові,

- дуже термінові.

За ступенем гласності:

- для загального користування,

- службового використання,

- таємні,

- цілком таємні.

За стадіями створення:

- оригінал – основний вид документа, перший і єдиний його примірник. Має підпис та при потребі печатку та штамп.

- копія – точне відтворення оригіналу з поміткою „копія”.

За складністю:

- прості

- складні.

За терміном зберігання:

- тимчасового (до 10 років),

- тривалого (понад 10 років),

- постійного зберігання.

За технікою відтворення:

- рукописні,

- відтворенні механічним способом.

За носієм інформації:

- на папері,

- диску,

- фотоплівці,

- дискеті,

- магнітній стрічці.

2. Особливості структури організаційних документів

Цей вид документів регулюють функції, обов'язки та права органів на довгий строк.

ПОЛОЖЕННЯ

Положення — це правовий акт, який встановлює основні правила організаційної діяльності державних підприємств та установ, а також їх структурних підрозділів. Положення складаються переважно при створенні нових підприємств або установ. Ці документа можуть бути як типовими, так і індивідуальними Індивідуальні положення для окремих установ, організацій, підприємств складаються на базі типових.

Типові положення, як правило, затверджуються вищими органами управління, індивідуальні - керівниками підприємств, організацій, установ.

Положення повинно мати такі реквізити: найменування виду документа, герб, назва установи, дата, місце видання, заголовок, гриф затвердження, текст.

Текст звичайно складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Майно та кошти підприємства.

3. Виробнича та господарча діяльність.

4. Права та обов'язки підприємства або його підрозділів.

5. Структура управління.

6. Реорганізація та ліквідація установи, організація підприємства.

У першому розділі вказуються мета створення підприємства, установи, організації або їх структурних підрозділів, головні завдання, функціональні зв'язки з іншими організаціями, підрозділами.

У другому розділі вказуються основні та оборотні кошти, порядок придбання майна, амортизаційні відрахування та їх призначення, прибуток, відрахування на премії робітникам та службовцям, житловий фонд, службові приміщення, порядок використовування надлишків невикористаних оборотних коштів.

В інших розділах регламентується виробнича та господарча діяльність підприємства.

Залежно від специфіки діяльності в положенні можна також відобразити процес капітального будівництва, винахідництва та раціоналізації, стан матеріально-технічного забезпечення.

ІНСТРУКЦІЯ

Інструкція — це правовий акт, який видається органами державного управління для прийняття правил, що регулюють організаційні, науково-технічні, технологічні, фінансові та інші спеціальні види діяльності установ, підприємств, окремих їх підрозділів та служб, а також посадових осіб або громадян.

Кожна інструкція повинна бути затверджена вищими органами або керівниками організацій (з номером і датою видання).

Інструкція крім грифу затвердження має такі реквізити: найменування її виду, короткий зміст (заголовок), текст, посаду та прізвище особи, відповідальної за її складання, її підпис, дату і номер (індекс) за класифікатором.

Текст подають в логічній послідовності, групують за розділами, поділяють на параграфи (позначають арабськими цифрами). При цьому зручніше користуватися наскрізною нумерацією. Розділи великих інструкцій позначають римськими цифрами, а пункти — арабськими.

Посадо́ва інстру́кція – документ, що визначає організаційно-правове становище працівника в структурному підрозділі, що забезпечує умови для його ефективної праці. Посадова інструкція - це обов'язковий кадровий документ.

Посадові інструкції складаються з розділів: "Загальні положення", "Завдання та обов'язки", "Права", "Відповідальність", "Повинен знати", "Кваліфікаційні вимоги" та "Взаємовідносини (зв'язки) за професією, посадою". У робочих інструкціях розділи "Загальні положення", "Взаємовідносини (зв'язки) за професією" можуть бути відсутні.

1. У розділі "Загальні положення" наводяться дані про сутність, особливості і мету робіт, порядок укладення та припинення трудового договору, класифікаційні критерії, визначальні ознаки спеціальності й спеціалізації, додаткові відомості про посаду, професію або роботи працівника тощо.

2. Розділ "Завдання та обов'язки" розкриває зміст робіт, які має виконувати працівник. У робочій інструкції цей розділ повинен містити характеристики робочого місця.

3. У розділі "Права" визначаються і наводяться делеговані працівникові правові засоби, за допомогою яких забезпечується виконання покладених на нього завдань та обов'язків.

4. Розділ "Відповідальність" містить показники особистої відповідальності за виконання робіт, а також переліки результатів, яких необхідно досягти працівникові в процесі професійної діяльності за вказаною посадою, професією або роботою.

5. У розділі "Повинен знати" подаються додаткові порівняно з кваліфікацій-ною характеристикою вимоги до знань, умінь, майстерності працівника, викликані реальними умовами виробництва, особливостями устаткування, матеріалів, інструментів, що використовуються для виконання робіт.

6. Розділ "Кваліфікаційні вимоги" містить норми, які стосуються рівнів освіти, кваліфікації, досвіду, спеціалізації, достатніх для повного і якісного виконання робіт за посадою або на робочому місці.

7. Розділ "Взаємовідносини (зв'язки) за професією, посадою" розкриває взаємовідносини та зв'язки з іншими працівниками в підрозділі і за його межами, умови заміщення в разі відсутності тощо.

У зв'язку із тим, що окремі кваліфікаційні характеристики працівників містять тільки основні або типові завдання та обов'язки, роботодавець може доповнювати посадові (робочі) інструкції роботами, які входять до складу статутів, регламентів, технологічних карт, інструкцій та інших нормативних документів, установлених адміністрацією за погодженням з профспілковим або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом

СТАТУТ

Статут — це зведення правил, які регулюють:

а) основи організації та діяльності підприємств і установ певної галузі господарства;

б) умови створення, склад, будову та діяльність конкретного підприємства, організації або установи, певної галузі або сфери управління;

в) конкретну сферу діяльності організації. Як приклад розглянемо статут залізниці. Він містить такі реквізити: гриф затвердження вищою організацією або органом управління; найменування виду документа (статут); заголовок; текст.

Текст складається з таких розділів:

1. Загальні положення, де розкриваються мета, завдання залізниці, її функції, чинність статуту за об'єктами та суб'єктами.,

2. Головна діяльність, її зміст.

3. Планування та облік робіт.

4. Призначення допоміжних служб.

5. Взаємодія з іншими органами, аналогічними за діяльністю.

6. Специфічні особливості діяльності (перевезення пасажирів, вантажів, пошти).

7. Відповідальність організації за належне виконання зобов'язань та порядок вирішення спорів, подання претензій. Звичайно текст статуту поділяють на статті (пункти), які групуються в розділи (позначаються римськими цифрами).

3. Ознаки і призначення розпорядчих документів

Цей вид документів реалізує норми права, обов'язкові для виконання

ПОСТАНОВА

Постанова — це правовий акт, який приймається вищими і деякими центральними органами колегіального управління для вирішення найважливіших, принципових питань та встановлює стабільні норми, правила поведінки.

Текст постанов, як правило, складається з двох частин: констатуючої і розпорядчої. Перша містить вступ, оцінку ситуації і в разі потреби підставу для видання або посилання на правовий акт вищого органу. У розпорядчій частині подається перелік заходів, визначається виконавець (виконавці) та строк виконання.

Постанову підписують дві особи: голова колегіального органу і керуючий справами (секретар).

УХВАЛА

Ухвала – правовий акт, що приймається місцевими радами, держадміністраціями, виконавчими комітетами.

Ухвала може прийматися як результат діяльності колегіальних органів – колегій міністерств, відомств, наукових рад тощо.

Ухвали можна поділити на дві групи:

1) нормативні (це ухвали про роботу підприємств торгівлі, побутового обслуговування населення тощо);

2) індивідуальні (це ухвали про прийняття до експлуатації будівлі, встановлення опіки тощо).

Ухвали готують члени держадміністрації, місцевих рад, постійні комісії, депутати, спеціалісти тощо.

Реквізити:

• назва вищої установи;

• місце видання;

• назва виду документа (ухвала);

• дата чи дата й номер;

• заголовок;

• текст ухвали;

• підписи;

• печатка.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Розпорядження — правовий акт, який видається одноособові керівником, переважно колегіального державного органу, для вирішення оперативних питань.

Як правило, цей документ має обмежений строк дії і стосується вузького кола організацій, посадових осіб і громадян, реквізити розпоряджень в основному повторюють реквізити рішень

ПРАВИЛА

Правила — це службові документи, які визначають настанови або вимоги, що регламентують певний порядок дій, поведінки.

За формою та змістом правила схожі на інструкції, іноді вони бувають їх складовою.

Реквізити правил:

1. Гриф затвердження.

2. Вид документа (правила).

3. Заголовок (короткий зміст призначення правил).

4. Дата та номер.

5. Текст (може складатися з пунктів).

6. Підпис особи, що відповідає за складання правил.

Правила обов'язкові для виконання.

 

Плани практичних занять


Дата добавления: 2015-07-10; просмотров: 275 | Нарушение авторских прав






mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.039 сек.)