Почались спроби здобуття незалежності.

Символом боротьби проти іспанців став Тупак Амару ІІ. Справжнє ім’я якого було Хосе Габріель Кондоркангі Ногера. Він був з роду касиків (аристократії інків) і був праправнуком останнього імператора інків Тупака Амару, страченого іспанцями. Отримав добру освіту, яку розвинув самоосвітою, був досить багатим, мав власні землі.

1780 р. очолив повстання індіанців проти колоніальної адміністрації. Повстання було жорстоко придушене. І хоча індіанці воювали і проти креолів, Тупак Амару став символом боротьби проти іспанців за незалежність колоній. Першою незалежність здобула французька колонія Сан-Домінг (західна частина о. Гаїті, відомого як Еспаньола, східна частина – іспанська колонія Санто-Домінго).

Революція 1791 – 1804 рр. в Сан-Домінго, що почалась з повстання рабів на чолі з Тусеном Лавертюром. 1804 р. проголошено незалежність, яку Франція визнала 1825 р. Назву взяли індіанську – Гаїті. В ході війни і після, масово знищили всіх білих, за виключенням лікарів, священників, «негрофілів», солдат, що відмовились воювати з неграми. Все населення Гаїті визнавалось неграми. «Капля білої крові», ставала підставою для дискримінації. Але гаїтянська революція стала прикладом для наслідування в інших колоніях, як боротьба за незалежність.

До кінця XVIII ст. визріли причини боротьби проти метрополії:

· Посилення різноманітних обмежень суспільно-політичного та соціально-економічного характеру;

· Дискримінація більшості верств населення;

· Посилення податкового і митного тиску на колонії;

· Поширення ідей Просвітництва (природне право, суверенітет народу тощо), вплив прикладу північноамериканських колоній (США);

· Економічна криза, що стала наслідком наполеонівських війн (припинення торгівлі континенту з колоніями).

Велика французька революція та наполеонівські війни, створили умови для початку війни за незалежність латиноамериканських колоній.

1809 Наполеонівські війська захопили Іспанію. Почались заворушення в колоніях.

1810 – переросли в повстання у всіх колоніях, але найбільш потужними були виступи в Новій Іспанії (Мексиці), Венесуелі та Новій Гранаді.

Війна за незалежність поділяється на два етапи:

· Початковий етап (1810-1818рр.) Умовно - «креольський» сепаратизм: характерні помірковані, республіканські погляди, прагнення ліквідації економічних обмежень, без глибоких соціально-економічних перетворень.

· Завершальний етап (1819-1826 рр.). Національні революції. Опора на народні рухи, активна боротьба за незалежність.

· 1810 р. проголошено Венесуельську республіку та республіку Нова Гранада.

· 1811 р. скликано національний конгрес у Каракасі, прийнято конституцію. Лідер Ф.Міранда, поміркований креольський республіканець.

· 1812 р. поразка І-ї Венесуельскої республіки.

· Симон Болівар головнокомандувач гранадської армії, здобуває незалежність Венесуели протягом кампанії 1812-1813 р. Відновлено ІІ –гу Венесуельську республіку (1813-1814 рр).

· Але іспанці використали індіанців та негрів-рабів і розгромили республіканські війська.

· 1816 р. Болівар створює нове військо, в якому більшість метиси, колишні раби, індіанці. Проголошується мета, яку було викладено в програмному творі «Листи з Ямайки» – незалежність і скасування рабства, наділення селян землею. У війні 1819 -1821 рр. здобувається незалежність Венесуели та Нової Гранади.

· 1821 р. конгрес проголошує створення Колумбії (в історіографії має назву Великої Колумбії), до якої увійшли Венесуела, Нова Гранада, Панама, пізніше Еквадор.

Дата добавления: 2015-07-12