Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Перші висновки

ІДЕЯ І ЛЮДИНА В ІДЕОЛОГІЧНОМУ РУСІ | ЧОМУ НЕ ДІЙШЛО ДО ПОЄДНУЮЧОЇ ДІЇ «ТРІЙКИ»? | ПРОТИ ФАЛЬШУВАННЯ ВИЗВОЛЬНИХ ПОЗИЦІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ | ЛЮДИ БЕЗ ҐРУНТУ | ЗА ПРАВИЛЬНЕ РОЗУМІННЯ ВИЗВОЛЬНО-РЕВОЛЮЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ | ХОЧ ЯКІ ВЕЛИКІ ЖЕРТВИ – БОРОТЬБА КОНЕЧНА | ХРУЩОВ ПРОДОВЖУЄ ІМПЕРІЯЛІСТИЧНИЙ КУРС | В НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ ХРУЩОВ ІДЕ СЛІДАМИ СТАЛІНА | СТАЛІНІЗМ ХРУЩОВА У ВНУТРІШНІЙ ПОЛІТИЦІ | БОЛЬШЕВИЦЬКА ТАКТИКА Й ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА |


Читайте также:
  1. ВИСНОВКИ
  2. Висновки
  3. ВИСНОВКИ
  4. ВИСНОВКИ
  5. Висновки
  6. Висновки
  7. ВИСНОВКИ

 

На підставі поступливости Москви в справі Познанських завору­шень, і її хижацької реакції на мадярське повстання, автор цієї статті «Перші висновки» розкриває ті, большевиками дбайливо масковані, межі, на яких кінчається вплив тактичних міркувань, а вирішують єдино вимоги московського загарбницького імперіялізму. Правиль­ність стверджень і висновків у цій статті можна було спостерігати роки пізніше, коли Москві почали супротивлятися такі її сателіти, як Румунія, Болгарія і Чехо-Словаччина.

Стаття ця була надрукована, за підписом Ст. Бандери, в «Шляху Перемоги», Мюнхен, рік III, Ч 48/144 з 25. 11. 1956 р.; передрукована в збірці статтей «Большевизм і визвольна боротьба», Бібліотека Укра­їнського Підпільника, ч- 5, вид. ЗЧ ОУН, 1957, стор. 455-460.

 

*

 

Брутальне, неприховане народовбивство, яке московські вар­вари докопують у Мадярщині на очах усього світу – це насправді ніяка новина в большевицькій і, взагалі в московській, практиці підкорювання народів і знищування непокірних. Адже ж большевики від початку свого володіння систематично вживають таких самих методів супроти України й інших поневолених народів, до того ж у ще більших та жорстокіших розмірах. Поголовне знищу­вання воєнною зброєю волелюбного населення, враз із жінками й дітьми; заморювання цілого народу пляново-організованим голо­дом, холодом, каторжною працею й позбавленням найконечніших для життя засобів; масові виселювання й заслання в країни страш­ної повільної смерти – все це старі практики московсько-большевицького звірства.

Світ байдуже мовчав, коли большевицька Москва вже майже сорок літ такими методами катує й руйнує Україну, Білорусь, на­роди Кавказу й Туркестану. І напевно така байдужість не була спричинена незнанням, чи нерозумінням того, що діється в страш­ній совпедії! Ані тепер повторення большевицьких звірств у Ма­дярщині викликало морально-політичне потрясення й реакцію західнього світу, немов би він вперше довідався про такі методи й злочини Москви, або наче він прокинувся з кам'яного сну.

Це пробудження викликали дві головні причини, Поперше – західньоевропейські нації відчули безпосереднью близькість страшних пазурів московського ведмедя й виразно усвідомили собі, що большевицька загроза з черги направиться просто на них. По-друге – большевицькі погроми на Мадярщині безслідно розвіяли всі ілюзії, що большевизм від смерти Сталіна почав перероджу­ватися, що його методи стають лагідніші, людяніші та що аґресивність московського імперіялізму почала притуплюватися, при­наймні щодо мілітарно-насильницьких форм дії.

Такі присипляючі омани суґерувала світовій політичній опінії не тільки єхидна большевицька тактика й рафінована пропаґанда. Це саме робила вся продажня, розкладницька міжнародня мафія, яка все була в таємній спілці з большевизмом. А теж вся труслива, угодовецька політика західніх держав супроти большевицької Москви причинялися до цілковитого збаламучення власних наро­дів.

І в той час, коли заколисана політична чуйність західніх наро­дів запала в найглибший сон, прийшло нагле пробудження від большевицького удару в Мадярщині. Потрясення спричинила не так сама брутальність большевицьких звірств, бо світ став байду­жий до чужого нещастя, коли воно далеке, – але саме близькість і несподіваність того удару. Глибоке протибольшевицьке пору­шення заволоділо настроями західньоевропейських народніх мас, несхильних до такого хвилювання. Ба, навіть різні свідомі й не­свідомі прихвостні й підпомагачі московського комунізму на За­ході, які через неожиданий зворот большевицької тактики знай­шлися на позорищі, почали відрікатися комунізму й осуджувати поступовання Москви в Мадярщині.

Большевицькі погроми для здавлення визвольної революції мадярського народу найвиразніше показали, що природа московського імперіялізму й комуністичного режиму ні в чому не зміни­лася, що Москва не хоче випустити жодної жертви зі своїх лап, а коли якийсь народ повстає проти комуністичного гніту й москов­ського визиску, тоді вона показує свої хижацькі пазурі. Жорсто­ким топленням повстання мадярського народу в його крові т. зв. колективне керівництво Кремля показалося перед цілим світом у правдивому світлі, як послідовний переємник і наслідувач ле­нінсько-сталінських методів. Увесь шум про зміну курсу й занехання сталінських методів виявився підступною брехнею.

Таких наслідків напевно не бажали собі диктатори з Кремля. На це виразно вказує одночасне застосування ініної тактики су­проти Польщі. Коли ж своєю брутальністю супроти мадярів большевики перекреслили свої тактичні пляни, то це вказує на те, що тут вирішували інші, важливіші для них мотиви.

Порівняльний розгляд цих двох випадків – большевицької реакції на події в Польщі й на Мадярщині – розкриває ті большевиками дбайливо масковані межі, де на них кінчається вплив тактичних міркувань, а вирішують єдино голі заміри московсь­кого загарбницького імперіялізму. Це питання варто основніше розглянути, бо відповідь на нього дає підстави для пізнання стра­тегії большевизму і для передбачення большевицького поступо­вання у критичних ситуаціях. В газетній статті можна тільки від­мітити найважливіші моменти.

В чому ж основна ріжниця між розрухами в Польщі й на Ма­дярщині в початковій їх стадії? Підкреслюємо: в початковій стадії відносних подій в обидвох країнах, бо в дальшому розвитку ріж­ниця стала цілком очевидною. Тим часом большевицька реакція відразу була іншою, не зважаючи назверхню подібність перших заколотів. У Мадярщині большевики на самому початку виступи­ли з танками й сальвами проти демонстрацій, а в Польщі, після зустрічі верхівки КПСС з Центральним Комітетом компартії, який почав ребелію, припинили розпочаті приготування до мілітарної реакції.

В Польщі компартія змогла в той час хитрою тактикою опану­вати розбурхані самостійницькі настрої мас, встиснути їх у своє річище і втримати в сприємливих для Москви межах. Ґомулка та його прихильники, використовували свою марку націонал-комуні­стів, заграли ролю речників національно-самостійницьких праг­нень Польщі. Насправді ж їхні претенсії до Москви не перейшли поза вимоги деякої автономії для польської компартії, зменшення централістичного тиску Кремля й зокрема внутрішньо-партійних порахунків з особами найбільш скомпромітованими через дотепе­рішні комуністичні практики. Те, що вони обстоювали з національ­них домагань польського народу, обмежувалося на мінімальних поступках, на які комуністичний режим мусів піти, щоб бодай частинно розрядити напругу протикомуністичних й протимосковських настроїв і запобігти неминучому вибухові.

Московські верховоди зрозуміли, що така внутрішня ребелія випробованих комуністів не переступає занадто меж; хрущовської тактики «відсталінізування», а очолений ними компартії й режи­му та їхні скромні реформи діятимуть як запобіжний вентиль. В загрозливій ситуації Москва теж погоджується на незначні по­ступки, «крок назад», якщо цим забезпечує собі змогу пізніше зро­бити «два кроки вперед». Вирішне значення для Кремля мала Га­рантія, яку давав Ґомулка, що в Польщі буде збережена комуні­стична система, диктатура комуністичної партії та залишаться за­логи совєтської армії. Це головні стовпи московського володіння над підбитими народами. Якщо ці стовпи залишаються непорушені, то все інше має, тимчасово, другорядне значення для Москви.

Натомість у Мадярщині перші демонстрації відразу надали цілком інший напрям розвиткові подій. В Будапешті вийшли на вулицю народні маси з виразним революційним, протимосковсь-ким і протикомуністичним наставленням і з такими ж гаслами. Компартія – ані як цілість, ані як будь-яка її частина – не мала жодних даних спинити, чи осідлати народне зрушення. Большевики, враз із своєю аґентрою, – верхівкою компартії в Мадярщи­ні зразу вирішили, що для втримання їхнього панування нема ін­ших виглядів, як тільки здушення революції насильством. По тій лінії вони пішли послідовно. А тимчасові поступки й компроміси супроти вимог революції вони робили тільки з тактичних мірку­вань, щоб скористати на часі та не бути цілком усуненими в най-критичнішому моменті.

Перший висновок з цього порівняння такий, що для большевиків найважливішою справою та одночасно критичною лінією, поза якою політична тактика не має значення, є втримати дикта­туру компартії в загарбаних країнах. Стаціонування совєтських залог становить головний стовп московського посідання. Армія несе головний тягар совєтського володіння тільки в початкових і критичних стадіях підкорювання якоїсь країни, а нормально вона виконує ролю забезпечуючої підпори. Постійне панування Москви над кожною країною здійснюється через тотальну кому­ністичну систему, яка заковує в диби всі ділянки життя, цілий на­род і кожну людину. Компартія й комуністичний режим дають найпевнішу запоруку підлеглости Москві. Через свою протиставність до волі, бажань і життєвих потреб власної нації вони мусять спиратися на насилля комуністичного апарату й на силу москов­ської імперії, щоб постійно втримати свою владу. А з цього ви­пливає тривала залежність від Москви й конечність служити їй.

Як тільки втримуються ці ґаранти московсько-большевицького панування над якоюсь країною, то під тиском конєчности большевики можуть іти на різні тимчасові поступки національно-по­літичним, економічним, релігійним і культурним прагненням да­ного народу. Таж і за Леніна, і за Сталіна були такі відлиги й пом'ягшення режиму, коли приходила скрута. Був НЕП, була «укра­їнізація», був другий наворот «українізації» під час останньої вій­ни. А потім, коли большевики скріплять своє становище, прихо­дить нове прикручення режимної шруби. Для Москви найважли­віше, щоб тільки втримати в руках віжки, хоча б на деякий час їх і попустити.

Другий висновок з порівняння розвитку в Польщі й Мадяр­щині – це чергове ствердження, коли доходить до порушен­ня комуністичної системи й диктатури комуністичної партії, тоді большевики змасовують свої мілітарні сили й розправляються з даним народом в найжорстокіший спосіб.

Дехто схоче тим обґрунтувати погляд, мовляв, у підбольше-вицьких умовах неможливий і недоцільний революційний шлях до визволення, а ступневим еволюційним способом народ може осягнути свободу. Це самообманний погляд. Близько сороклітня історія большевицького поневолювання народів дає чимало при­кладів, що большевики якийсь час ніби потурають постепенному поширюванню свобід якогось народу, в різних ділянках життя, а потім нагло загострюють курс і розгромлюють не тільки всі здо­бутки того процесу, а й ті всі національні сили, які в ньому про­явилися. У большевиків питання переходу від пом'ягшеної так­тики до безоглядного знищування є узалежнене передусім від змісту і ступеня самостійницького процесу. Коли справи дохо­дять до захитання московського панування й комуністичної си­стеми, тоді Москва діє без маски, однаково, чи має справу з рево­люційним зривом, чи еволюційним розвитком.

Одночасність погромів у Мадярщині з поступливістю супроти Польщі показує виразно, що большевики завжди готові до хи­жацького. скоку з причаєної постави. Кожний еволюційний роз­виток дає їм змогу діяти пляново й вибирати найдогідніший час і спосіб для нищівного удару. Революційна боротьба, натомість, створює ситуації двох воюючих сторін і большевики втрачають неподільне панування над становищем. Та найважливіше те, що національна революція знищує цілий апарат, яким большевизм осотує і з середини опановує націю. Революція кладе фронтову лінію між народом і зрадницькою компартією, яка служить во­рогові. Кожний революційний зрив підкошує большевицьку си­стему поневолення і поправляє становище народу в його затяжній визвольній боротьбі, якщо він цю боротьбу продовжує, не дивля­чись на жертви.


Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 76 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
НЕЗМІННА СТРАТЕГІЯ МОСКВИ| ПРИЗАБУТА НАУЧКА

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)