Перше десятиліття: підіб’ємо підсумки

Аграрна реформа в Україні почала вже своє друге десятиліття — із моменту, коли Верховна Рада, тоді ще УРСР, своєю постановою від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» ініціювала цей процес. Однак практично до грудня1999-го перетворення були млявотекучими. Українське село стрімко деградувало й у нових макроекономічних умовах, які настали на початку 90-х, виявилося нездатним ефективно господарювати.

Прийнятий 3 грудня 1999 року указ Президента України «Про негайні заходи з прискорення реформування аграрного сектора економіки» радикально змінив швидкість процесу трансформації відносин власності на селі.

Варто прямо визнати, що захищати свої позиції реформаторам сьогодні дуже непросто. Навіть побіжний аналіз результатів розвитку АПК за десятиліття дає чимало аргументів противникам нинішньої реформи.

За виробництвом зерна на душу населення Україна поступається не лише розвиненим європейським країнам, а й Болгарії, Польщі, Румунії, Угорщині. Виробництво м’яса на душу населення за десять років скоротилося більш аніж утричі (із 84 кг 1990-

Труднощі в досягненні цілей аграрної реформи пояснюються трьома головними причинами:

— високим ступенем складності завдань, спрямованих на вирішення комплексних і застарілих структурних проблем, що охоплюють матеріально-технічні, технологічні, техніко-економічні, соціально-економічні, економічно-правові та соціально-психологічні чинники;

— наявністю потужних інерційних процесів, що спираються на неформальні орієнтації селян (у т.ч. їхні уявлення, сформовані колишньою директивно-плановою системою) і з великими труднощами піддаються регулюванню з боку держави;

— допущеними прорахунками в стратегії і тактиці реформи, насамперед переоцінкою значення приватної власності порівняно з іншими чинниками ефективного сільськогосподарського виробництва,недооцінкою значення соціальних чинників її проведення, ролі сучасної інфраструктури й екології землекористування.

Однак не тільки формальні, а й неформальні громадські інституції стримують розвиток реформ. Процес формування нових

За підрахунками фахівців, кількість повністю й частково незайнятих жителів села становить близько 3 млн. чоловік. Середньомісячна зарплата в сільському господарстві становить лише половину від її досить низького рівня в народному господарстві. Питома вага оплати праці в структурі доходів сільських жителів зменшилася вдвічі. Витрати на оплату праці в структурі витрат виробництва аграрного сектора становлять лише 14,9%, а разом із відрахуваннями на соціальні потреби — 17,4%, тоді як 1990 року становили 37,8%.

Дата добавления: 2015-07-12