Вимоги до змісту роботи

Титульний аркуш роботи

Титульний аркуш містить назву вищого навчального закладу (Донбаська державна машинобудівна академія); назву кафедри, де виконана робота (кафедра українознавства та гуманітарної освіти); курс, групу, факультет, прізвище, ім'я, по батькові автора курсової роботи; науковий ступінь, вчене звання, прізвище та ініціали наукового керівника; місто і рік виконання роботи (додаток А).

Зміст

Зміст подається на початку роботи. Він має містити всі складові частини роботи: вступ, найменування та номери початкових сторінок усіх розділів і підрозділів, висновки, список використаних джерел та літератури, додатки (див. додаток Б). Розділи змісту, як правило, відображають певний період розвитку досліджуваного явища, підрозділи – етапи (складові частини) цього періоду або певні компоненти досліджуваного явища.

Вступ

Вступ – це початкова змістова частина роботи. Обсяг не повинен перевищувати 10 % дослідження. У вступі зазначають актуальність теми, зміст основних термінів, огляд літератури, історію питання, предмет та об’єкт дослідження, мету, завдання, методи та прийоми, теоретичне та практичне значення роботи, указують структуру роботи.

Актуальність – це суть проблеми, яка виникає тоді, коли попередні дослідники не змогли пояснити щойно виявлені факти.

Наприклад, актуальність дослідження теми «Порушення літературних норм у мовленні майбутніх фахівців технічної сфери» зумовлена тим, що фахівці інженерної галузі разом з іншими сферами народного господарства на сучасному етапі державотворення є носіями культурно-мовної автентичності нації, високий рівень мовної культури яких має стати практикою повсякденної діяльності, у тому числі під час оформлення службової документації. Проте в їх мовленні часто зустрічаються серйозні недоречності, які руйнують юридичну, наукову і професійну основу усного й писемного спілкування. Виділення основних тенденцій, які спричиняють мовленнєві недоліки, їх ретельний аналіз створюють можливість не тільки для їх усунення, а й для підвищення рівня мовленнєвої культури майбутніх фахівців технічної галузі.

Для оформлення наукової думки щодо визначення актуальності дослідження використовуються такі допоміжні фрази: актуальність теми обумовлюється; цим пояснюється вибір теми дослідження; вибір теми дослідження зумовлюється; серед великої кількості проблем, якими займаються сучасні лінгвісти, чи не найменш розробленою є проблема; важливість роботи визначається й необхідністю ґрунтовного, об’єктивного вивчення; отже, не тільки з лінгвістичних, але й із суспільно-історичних позицій обрана для дослідження тема є актуальною й своєчасною; з метою більш глибокого й всебічного усвідомлення закономірностей тих процесів нами була обрана тема дослідження тощо.

Зміст основних термінів – тлумачення ключових термінів за допомогою посилань на конкретні словники чи наукові праці.

Наприклад, при дослідженні теми «Основні вимоги до оформлення службових документів інженерів» основними термінами можуть виступати такі:

Офіційно-діловий стиль – це функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю [2, с. 17].

Документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу [3, с. 45].

Реквізити – це окремі елементи, з яких складається документ [3, с. 46].

Формуляр документа – це сукупність реквізитів, розміщених у встановленій послідовності [3, с. 46].

Бланк – це аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію [3, с. 48].

Ступінь вивчення теми – огляд літератури, критичний її аналіз, виділення суттєвого, оцінювання того, що привернуло увагу дослідників, але не стало об’єктом їхнього аналізу.

Наприклад, проблема мовленнєвого етикету є предметом дослідження багатьох поколінь вітчизняних і зарубіжних науковців. Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили українські дослідники: В. Сімович, М. Білоус, О. Потебня, С. Богдан, Я. Головацький, та ін. Питанням українського мовленнєвого етикету були присвячені наукові праці С. Єрмоленко, В. Кононенко, Н. Плющ, М. Стельмахович та ін. Проте українські етикетні форми у професійному мовленні фахівців технічної сфери виробництва ще не були об’єктом спеціального дослідження.

Предмет дослідження – це явище, обране для вивчення, яке зумовлює проблемну ситуацію.

Предмет дослідження включає в себе ті сторони та властивості об’єкта, які максимальною мірою відтворюють проблеми і підлягають вивченню. В одному об’єкті можна виділити декілька предметів. Наприклад, під час вивчення явища сучасної української інженерної термінології одним із предметів дослідження є проблема перекладу технічних термінів. При дослідженні лексики іншомовного походження предметом виступає їх значення у процесі формування професійного мовлення інженера.

Об’єкт дослідження – це матеріал, який безпосередньо аналізують, систематизують, опрацьовують у роботі і на основі опису якого роблять відповідні висновки. Визначити об’єкт означає дати відповідь на запитання: що розглядається у дослідженні?

Наприклад, об’єктом дослідження професійного мовлення (відповідно до тем курсових робіт) можуть виступати терміни та термінологічні системи технічної галузі або процес формування терміносистеми у мовленні інженера.

Основними об’єктами дослідження професійного мовлення можуть бути:

- процеси, наприклад: формування терміносистеми у мовленні інженера, уживання складних слів і абревіатур у технічних текстах, визначення структури й мовленнєвих особливостей наукової доповіді, утворення і правопис складних слів, походження і функціонування термінологічної лексики тощо;

- явища, наприклад: явища синонімії і паронімії, фразеології професійного мовлення;

- факти, наприклад: історія виникнення технічних термінів в українському професійному мовленні, вживання словників для підвищення мовної культури фахівців технічної сфери, використання іменників, прикметників інших самостійних та службових частин мови у професійному мовленні, мовленнєвий етикет інженерів як усталена норма виробничої сфери, види усного ділового спілкування виробничої сфери, комунікативні якості публічного мовлення інженерів тощо.

Мета – це запланований кінцевий результат, якого прагне досягти дослідник у процесі виконання дослідження.

При цьому із формулювання мети повинно бути зрозуміло:

- що досліджується;

- для чого досліджується (суспільне значення);

- яким шляхом досягається результат.

Наприклад, метою дослідження теми «Особливості використання прийменникових конструкцій у мовленні інженерів» є виявлення та вивчення особливостей використання прийменникових конструкцій у мовленні інженерів. Основну мету дослідження теми «Роль словників у підвищенні мовної культури фахівців технічної сфери» можна сформулювати наступним чином: на основі аналізу словників різних типів теоретично обґрунтувати їх роль у підвищенні мовної культури фахівців технічної сфери. Для теми «Історія виникнення технічних термінів в українському професійному мовленні» основною метою є дослідження історії виникнення технічних термінів в українському професійному мовленні. При визначенні мети лінгвістичних досліджень можуть бути використані такі ключові дієслова: дослідити, вивчити, виявити, встановити, розкрити, проаналізувати, сформувати, створити або їх відповідники – віддієслівні іменники: встановлення, розкриття, виявлення, дослідження, створення тощо.

Завдання – це проміжний результат, якого планує досягти дослідник на конкретних етапах виконання роботи. Кожному із завдань може відповідати певна змістова частина – розділ, підрозділ.

Наприклад, при дослідженні теми «Роль словників у підвищенні мовної культури фахівців технічної сфери» можуть бути обрані такі завдання:

1 Дослідити історію зародження й розвитку української лексикографії.

2 Проаналізувати загальні відомості про сучасні словники української мови, їх функції та призначення.

3 Систематизувати знання про типи й види словників.

4 Визначити роль словників у підвищенні мовної культури фахівців технічної сфери на основі дослідження.

Методи дослідження – це основні шляхи, прийоми розв’язання проблеми.

Серед методів дослідження української мови за професійним срямуванням виділяються такі групи:

- лінгвістичні;

- загальнонаукові;

- методи суміжних наук, таких як психологія, соціологія, педагогіка, антропологія, культурологія, історія, акустична фізика, математика тощо.

До лінгвістичної групи належать такі методи: описовий, порівняльно-історичний, дистрибуції та мовностилістичної абстракції, трансформаційний, структурний, комплексно-процесуальний тощо. Найчастіше вживаними серед них є:

1 Описовий метод.

Одним із найпоширеніших мовознавчих методів є описовий, який полягає у планомірному дослідженні одиниць мови і поясненні особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови.

В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи:

1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем, синтаксичних конструкцій тощо) й дослідження умов, за яких вони функціонують. Такий прийом є актуальним при розгляді таких тем курсових робіт: «Засоби евфонії української мови у мовленні фахівців технічної сфери», «Лексика іншомовного походження в текстах технічного спрямування», «Порушення граматичної норми у мовленні студентів технічного напряму підготовки», «Акцентологічні норми у мовленні інженерів», «Словотворчі та модальні частки у писемному мовленні фахівців технічної сфери», «Вживання складних слів і абревіатур у технічних текстах» тощо. Зразками використання цього методу може послужити виділення фонем, які впливають на милозвучність в українській мові та дослідження умов, за яких буде відбуватися процес евфонії;

2) членування виділених одиниць (вторинна сегментація), поділ речення на словосполучення, словосполучення на словоформи, словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми на диференційні ознаки й дослідження їх як окремих сегментаційних одиниць. Такий прийом доречно використовувати при науковому вивченні тем: «Синтаксичні варіанти як засіб увиразнення тексту документів виробничої сфери», «Структура і мовленнєві особливості наукової доповіді студентів», «Актуальні проблеми перекладу технічних термінів», «Типи фразеологізмів у мовленні фахівців технічного напрямку підготовки». Наприклад, виділення із офіційно-ділового мовлення синтаксично зрощених одиниць і дослідження їх як особливої форми фразеології;

3) наступний прийом полягає у класифікації й інтерпретації виділених мовних одиниць, їх якісному аналізі, систематизації набутих фактів, що створює теорію. Цей прийом є актуальним при науковому дослідженні тем, які потребують узагальнення й систематизації матеріалу, його класифікації, а саме: «Пароніми і синоніми в українському діловому мовленні інженерів», «Терміни та їх місце в професійному мовленні інженерів», «Типи фразеологізмів у мовленні фахівців технічного напрямку підготовки», «Роль словників у підвищенні мовної культури фахівців технічної сфери» тощо.

Описовий метод доречно використовувати й при дослідженні нормативно-стилістичних аспектів мови, історичному вивченні мови.

2 Порівняльно-історичний метод.

Порівняльно-історичний метод представляє сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.

Цей метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) не зафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам’ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні.

Порівняльно-історичному методові відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких чотирьох положень (прийомів):

1) прийом порівняння мов на підставі виявлення їх спорідненості, тобто походження від одного джерела – мови-основи (прамови). Практичне застосування цього методу можна використовувати при дослідженні тем: «Історія виникнення технічних термінів в українському професійному мовленні», «Лексика іншомовного походження в текстах технічного спрямування», «Традиції вживання мовно-етикетних структур в Україні та їх сучасне використання у мовленні інженерів» та ін.

2) прийом порівняльно-історичного аналізу на основі дослідження мовних сімей, груп і підгруп для виявлення історичного джерела походження слова за рівнем спорідненості. Цей прийом порівняльно-історичного методу можна використовувати досліджуючи тему «Особливості української і російської мовних систем у професійному мовленні інженерів»;

3) в основі наступного прийому лежить процес виявлення відмінностей у споріднених мовах через дослідження хоча і паралельних, але всеж таки окремих шляхів розвитку мов. Такий прийом порівняльно-історичного методу можна використати при аналізі особливостей використання прийменникових конструкцій у мовленні інженерів. Для запобігання помилок у мовленні інженерів варто дослідити відмінності використання прийменникових конструкцій української й російської мов;

4) прийом дослідження мови на звуковому рівні для виявлення розвитку мов у процесі еволюції мовного середовища. Прикладом може послужити вивчення процесу зміни звуків у споріднених мовах (мовної асиміляції, дисиміляції), що має строго закономірний характер, дослідження історичного чергування голосних і приголосних звуків, спрощення в групах приголосних. Цей прийом можна використовувати досліджуючи теми: «Порушення граматичних норм у мовленні студентів технічного напрямку підготовки», «Щодо правильності відтворення прізвищ відомих фахівців технічної сфери української мови», «Суржик у мовленні фахівців технічного напрямку підготовки».

Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Для встановлення спорідненості до порівняння найчастіше залучаються морфеми, а не слова, бо подібність словника не є доказом спорідненості: слово легко запозичується з однієї мови й вкорінюється в іншу.

Інструментарій порівняльно-історичного методу підходить і для дослідження тем граматичного циклу. Наприклад, при дослідженні теми: «Граматичні норми використання іменників у мовленні фахівців» порівняльний аналіз використовується для запобігання помилок у відмінкових закінченнях іменників Д. в., М. в, Р. в. У темі «Особливості використання прикметників у мовленні фахівців» порівняльно-історичний метод дає можливість виявити й запобігти використанню російських форм якісних прикметників. При дослідженні теми «Особливості використання числівників у мовленні фахівців» порівняльний аналіз дає можливість виявити різницю у відмінкових формах кількісних числівників української та російської мов, а також служить основним методом дослідження форм числівників при їх узгодженні з іменниками.

3 Метод дистрибуції (від лат. distributio «розподіл») Дистрибутивний аналіз – це методика дослідження мови на основі вивчення оточення та впливу на одиницю мови (фонему, морфему, лексему). Варто використовувати при вивченні процесів мовної асиміляції й дисиміляції, наприклад, при аналізі мовного матеріалу для теми «Засоби евфонії української мови у мовленні фахівців». Цей метод застосовується при дослідженні діалектного та сленгового мовлення студентської молоді та молодіжного середовища, наприклад, при дослідженні тем «Суржик у мовленні фахівців технічного напряму підготовки», «Порушення граматичної норми у мовленні студентів», «Молодіжний сленг у середовищі студентів».

4 Трансформаційний аналіз – експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами. Суть цієї методики полягає в тому, щоб дослідити можливість однієї структури перетворюватися на іншу (наприклад, активна конструкція може трансформуватися в пасивну) та умови, за яких цей процес відбувається. Трансформаційний аналіз можна використовувати при дослідженні тем стосовно використання у професійному мовленні дієслівних форм (дієприкметників та дієприслівників). Наприклад, сучасній українській мові невластиві активні дієприкметники теперішнього часу. Слова із суфіксами -уч-(-юч-), -ач-(-яч-) звичайно є віддієслівними прикметниками, які вказують не на дію, а на постійну ознаку: правлячий, квітучий. Слова на зразок голосуючий, прагнучий, бажаючий тощо є штучними утвореннями. При перекладі з російської мови активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються підрядними означальними реченнями або замінюються відповідними частинами мови: ведущий – який веде, провідний.

5 Комплексно-процесуальний метод. Комплексно-процесуальний метод ми трактуємо як один із методів опису мовної діяльності на основі стилістичного функціонування мови, який активно використовується й при дослідженні комунікативних якостей мови: правильності, точності, логічності, чистоти, виразності, доречності; етики ділового спілкування, культури мовлення, а саме: «Мистецтво слова фахівців у документах офіційно-ділового стилю», «Мовленнєвий етикет інженерів як усталена норма виробничої сфери», «Синтаксичні варіанти як засіб увиразнення тексту документів виробничої сфери», «Традиції вживання мовно-етикетних структур в Україні та їх сучасне використання у мовленні інженерів», «Комунікативні якості публічного мовлення інженерів», «Культура мовлення в мережі Інтернет: основні особливості», «Види усного ділового спілкування виробничої сфери», «Лексичні норми професійного мовлення» тощо.

Умовно загальнонаукові методи дослідження можна поділити на три групи: методи накопичення матеріалу; методи обробки, узагальнення та осмислення зібраних фактів; методи оцінки достовірності отриманих результатів, перевірки та уточнення положень і гіпотези.

До першої групи методів накопичення (збору) матеріалу можна віднести вивчення літератури, документальних джерел, результатів мовленнєвої діяльності, спостереження, опитування (анкетування, інтерв’ювання, тестування).

Вивчення літературних джерел і документів використовується для ознайомлення з фактами, що характеризують історію й сучасний стан досліджуваної проблеми, створення попереднього уявлення про об’єкт та предмет дослідження, виявлення та конкретизації питань, які ще не вивчені.

Особливу цінність для дослідження професійного мовлення мають методи емпіричного дослідження: спостереження й опитування. Головна функція спостереження за мовленнєвою діяльністю респондентів полягає у вибірковому відборі звукової (мовленнєвої) інформації у природних для мовця умовах професійного спілкування. Опитування здійснюється шляхом діалогу між дослідником та респондентом у вигляді формалізованих запитань та відповідей. У залежності від характеру взаємодії між дослідником та респондентом, а також ступеня стандартизації процедури, опитування може бути усне – бесіда, інтерв’ю та письмове – анкетування, тестування. Специфіка методів опитування полягає в тому, що при їх використанні джерелом інформації виступає безпосередній учасник процесу мовленнєвої діяльності у професійній сфері. Опитування дозволяє широко охоплювати різні аспекти мовленнєвого процесу.

Процедура підготовки та проведення усного опитування вимагає дотримання таких вимог:

1 Визначити попередньо тему опитування.

2 Розробити гнучку програму, що дозволяла б оперативно будувати опитування в залежності від відповідей респондентів, його реакцій та стану.

3 Розробити перелік основних і допоміжних запитань, які необхідно формулювати лаконічно, коротко, зрозуміло.

4 Вибрати місце для опитування, встановити попередній контакт з респондентом.

5 Кожне питання зачитувати з опитувального листка без змін. Дотримуватись послідовності запитань.

6 Не ставити запитань у формі підказування, щоб не впливати на характер відповідей.

7 Під час опитування враховувати фактори, що можуть суттєво вплинути на об’єктивність відповідей (стомленість, схвильованість, неуважність респондента тощо). Обмежувати тривалість часу опитування до 15-20 хвилин.

8 Записувати відповіді під час опитування.

При проведенні анкетування питання задаються в письмовій формі й добираються таким чином, щоб найбільш точно характеризували досліджувані явища і забезпечували надійну й максимально об’єктивну інформацію.

Другу групу представляють методи обробки, узагальнення та осмислення зібраних фактів.

Найбільш уживаними методами цієї групи вважаються аналіз та синтез, індукція та дедукція, узагальнення, формалізація та абстрагування накопиченої інформації.

Індукція – прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь комплекс явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень. Індукція є важливим методом, бо лежить в основі результатів наукових досліджень, що представлені у висновках курсових робіт.

Дедукція – форма достовірного виокреслення окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.

Аналіз – мислене або практичне розчленування цілого на частини.

Синтез – мислене або практичне з’єднання частин у ціле.

Третю групу складають методи оцінки достовірності отриманих результатів, перевірки положень і гіпотези.

Метод експертної оцінки полягає у залученні до оцінки досліджуваних мовних явищ найбільш компетентних спеціалістів. Достовірність колективної експертної оцінки залежить від компетентності та ерудиції експертів, від рівня їх педагогічних знань тощо.

При перевірці гіпотези дослідження професійного мовлення за основу беруть літературні норми сучасної української мови:

1 Орфоепічні (норми правильної вимови).

2 Акцентуаційні (норми правильного наголошування).

3 Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння тощо).

4 Лексичні (норми правильного слововживання.

5 Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників).

6 Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації).

7 Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі).

8 Орфографічні (норми написання слів).

9 Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).

Загальними критеріями оцінки наукового дослідження виступають:

1 Актуальність і важливість для сучасної науки.

2 Об’єктивність і достовірність проведеного дослідження.

3 Науковість – відповідність сучасним методам дослідження.

4 Доказовість результатів дослідження.

5 Оптимальність – одержання високих результатів за умов мінімальних витрат часу, зусиль, засобів.

6 Цілісність – створення органічної комплексної системи дослідження.

Теоретичне та практичне значення роботи – спроба осмислити, систематизувати певні явища, дослідити закономірності і тенденції їх функціонування, можливості використати здобуті результати в практичній діяльності.

Наприклад, теоретичне значення курсової роботи за темою «Мовленнєвий етикет інженерів як усталена норма виробничої сфери» полягає у спробі осмислити, проаналізувати та систематизувати знання щодо використання етикетних форм у професійному мовленні. Практичне значення роботи – на основі матеріалів, зібраних у ході дослідження, підготовлено додаток (10 арк.) етикетних формул для використання у професійному мовленні, статтю до наукового збірника, матеріали для участі у внутрішньоакадемічній конференції тощо.

Джерельна база – це носій фактичного матеріалу, який послужив базою для дослідження.

Наприклад, у роботі були використані матеріали навчальних підручників з української мови (професійного спрямування) таких авторів: С. Шевчук, М. Зубкова, З. Мацюк, Н. Станкевич, Г. Волкотруб, І. Ющука, В. Мозгового, М. Гінзбурга; наукових праць О. Кононенко, Л. Гаращенко, О. Кириченко, методичних рекомендацій Л. Лисак, І. Медведєвої, Г. Ковальової.

Обов’язковим компонентом вступу є критичний огляд літератури з обраної теми, в якому дається аналіз наукових праць попередників, визначаються основні напрями й проблематика у вивченні теми. Критичний огляд можна продовжити в основній частині. Необхідно дбати, щоб опис не був суто описовим, студент повинен вміти вступати в дискусії з іншими дослідниками, виробивши свою власну концепцію.

Наприкінці вступу бажано вказати структуру роботи, тобто перелік її основних змістових частин.

Основна частина

Основна частина роботи складається з розділів (підрозділів, пунктів, підпунктів, якщо потрібно). Кожний розділ починається з нової сторінки і має заголовок. У розділах викладається зміст теми, результати досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розкриття теми чи розробку проблеми. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викладенням наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки роботи від другорядних подробиць.

Для підтвердження висловлених думок у тексті основної частини широко використовують цитати, посилання на праці науковців. Велика кількість посилань на праці інших дослідників – позитивна риса наукової роботи, хоча їх обсяг не повинен перевищувати 30 % загального обсягу текстової частини. Використані цитати можна оформити так:

Науковець Мозговий В. І. стверджує: «»,

Як зазначає науковець Мозговий В. І: «»,

Науковець Мозговий В. І. зауважує, що…

У ролі присудка варто використовуються такі дієслова – стверджувати, відзначати, зазначати, констатувати, наголошувати та інші. Доцільно при присудках використовувати слова-кваліфікатори, напр.: справедливо, переконливо, багатьох науковців тощо.

При цитуванні слід дотримуватися таких правил:

1 Цитату не скорочувати, а подавати повністю.

2 Цитату беруть у лапки і нумерують згідно з правилами бібліографічного опису друкованих праць.

3 Повторне цитування можна подати – Там само – С. 25.

4 Скорочення у цитатах позначають за допомогою трьох крапок.

Висновки

Висновки – це завершальна частина курсової роботи, в якій узагальнено викладають результати наукового дослідження – 10 % від загального обсягу роботи.

У висновках коротко оцінюють стан вивчення питання (проблеми), підбивають підсумки дослідження (які нумеруються, або виділяються абзацами), висловлюють рекомендації щодо подальшої розробки теми чи впровадження результатів дослідження в практику. Найважливіша вимога до висновків – їх стислість і ґрунтовність, у них не варто повторювати зміст вступу, основних частин. У висновках не повинно бути цитат і посилань на праці науковців, бо це ж узагальнення.

Список використаних джерел та літератури

Бібліографічний апарат роботи повинен бути виконаний згідно з останніми вимогами Держстандарту (приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел та літератури подано у додатку В). Список використаних джерел та літератури повинен складатися в алфавітному порядку.

Додатки

Додатки оформляють як продовження роботи на наступних її сторінках. Додатки містять допоміжний матеріал, необхідний для повного сприйняття роботи: таблиці допоміжних цифрових даних, ілюстрації, малюнки, фотографії тощо. Додаток повинен мати заголовок, надрукований у верхньому рядку сторінки. Над заголовком посередині рядка друкується слово «Додаток_» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, 0, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т. ін.

Дата добавления: 2015-07-11