Кінесичні особливості невербального спілкування

Люди звикли пристосовувати свою вербальну поведінку до зміни обставин, проте невербальна поведінка є менш пластичною. Саме тому вона в більшості випадків виявляється більш правдивою.

Найбільш значимі є кінесичні засоби – рухи іншої людини, які виконують виразово-регулятивну функцію при спілкуванні та сприймаються зором. До кінесики відносять жести, міміку, пози, ходу, погляди.

Поза – положення людського тіла, типове для даної культури. Загальна кількість положень, які може прийняти людське тіло, складає близько тисячі. Пози поділяють на закриті та відкриті. Закриті – людина закриває передню частину тіла та намагається зайняти якомога менше місця у просторі. При відкритій – руки розкриває долонями догори, сидячи розкидає руки, ноги витягує. Відкриті пози сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту.

Є пози роздуму (роденівського мислителя), пози критичної оцінки (рука під підборіддям, вказівний палець витягнутий до скроні). Якщо людина зацікавлена у спілкуванні – буде орієнтуватись на співрозмовника, якщо не дуже – то навпаки, від нього. Людина, що хоче заявити про себе, буде стояти прямо, в напруженому стані, з розгорненими плечима, іноді впершись руками у стегна. Людина, якій не треба підкреслювати свій статус і положення, буде розслаблена, спокійна, у вільній невимушеній позі.

Жести – різноманітні рухи руками та головою, смисл яких зрозумілий для сторін, що спілкуються. Їх поділяють на:

ü комунікативні – жести привітання, прощання, привертання уваги, заборони, стверджувальні, заперечувальні, запитальні тощо;

ü жести, що виражають оцінку та відношення – жести схвалення, незадоволення, довіри та недовіри, розгубленості тощо;

ü описові жести – мають смисл лише в контексті мовного висловлювання.

Мовні висловлювання та жести мають співпадати. Протиріччя між жестикуляцією та змістом слів є ознакою брехні.

Особлива роль в передаванні інформації належить міміці – рухам м’язів обличчя. Дослідження доводять, що при нерухомому чи невидимому обличчі лектора втрачається до 10-15 % інформації. В мімічному виразі шести основних емоційних станів – гніву, радості, страху, стражданню, подиву та презирства – всі рухи м’язів обличчя скоординовані, що дуже добре видно за схемою мімічних кодів емоційних станів В.О.Лабунської (див. додаток 1).

Недаром обличчя називають дзеркалом душі – положення рота, брів, очей чудово передає емоційні стани і почуття (див. додаток 2).

Хода людини – це стиль пересування, що відображає її емоційний стан. За ходою легко розпізнати такі стани як гнів, страждання, гордість, щастя. Причому, виявляється, що найлегша хода – у радості, найважча – у гніві, найдовший крок – при гордості, пригнічена хода – при стражданні.

Загалом обличчя менш інформативне, ніж тіло. Мімічні вирази контролюються краще, ніж рухи тіла.

Такесичні (тактильні) засоби спілкування – це динамічні дотики типу потискання руки, поплескування тощо. Використання різноманітних дотиків визначається багатьма факторами, серед яких статус, вік, стать та ступінь знайомства. Наприклад, потискання руки поділяються на три типи: домінуюче (рука зверху, долоня повернута донизу), покірне (рука знизу, долоня наверх) та рівноправне. Такий елемент як поплескування по плечу, можливий за умови близьких стосунків чи рівності соціального статусу осіб.

Дата добавления: 2015-07-11