Основи невербального спілкування

Невербальне спілкування – це спілкування засобами позамовних знакових систем[1]. Невербальна комунікація найчастіше представлена такими системами як оптико-кінетична, акустична, тактильна, ольфакторна, візуальний контакт, проксеміка.

Оптико-кінетична система включає в себе:

ü жести

ü міміку, пози

ü шкірні реакції (поблідніння, почервоніння, потовідділення)

допоміжні засоби спілкування в т.ч.:

ü підкреслення або приховування особливостей тілесної будови (ознаки статі, віку, раси)

ü використання засобів перетворення природної будови тіла (одяг, косметика, окуляри, борода, невеликі предмети в руках) та ін.

Така загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини, завдяки чому спілкування набуває нових нюансів.

Акустична система поділяється на:

ü паралінгвістична система – система вокалізації, тобто темп голосу, діапазон та тональність;

ü екстралінгвістична система – додавання до мови пауз, покашлювання, сміху, плачу, темп мовлення.

Тактильна система – обійми, потискання рук, поцілунки.

Ольфакторна система – приємні та неприємні запахи оточуючого середовища, природні та штучні запахи людини.

Функції невербального спілкування:

1. Прояви міжособистісних відносин;

2. Прояви почуттів та емоцій;

3. Управління процесами вербального спілкування (розмовою);

4. Обмін ритуалами;

5. Регуляція самоподання.

Особливість невербальної мови в тому, що її поява зумовлена несвідомими імпульсами людської підсвідомості, а тому людина, що не володіє методикою контролю своїх невербальних засобів виразності, не може ці імпульси підробити, що позволяє більше довіряти цій мові, ніж звичайній мові спілкування.

На невербальну мову та деякі її елементи впливає ряд факторів, які слід враховувати при трактуванні цієї знакової системи:

ü національна приналежність;

ü стан здоров’я

ü професія

ü рівень культури

ü статус

ü приналежність до групи

ü акторські здібності

ü вік

ü поєднання невербальних знаків (при неузгодженості – враження нещирості)

На невербальні засоби накладає сильний відбиток кожна культура, тому невербальну мову кожного народу слід вчити так само, як і вербальну. Невербальні знаки (зокрема жести) не можна розглядати ізольовано – в одного жесту може бути декілька значень в один момент, в інший момент він не означає нічого, в третій – є обманний. Тому їх необхідно вміти читати в системі, де кожен доповнює, уточнює, координує інші.

В невербаліці лише частина знаків передається свідомо, з метою повідомити щось партнеру (інтенціональні). Решта знаків видають інформацію ненавмисно (неінтенціональні). Такі знаки – почервоніння обличчя, тремтіння рук, голосу, обмовки тощо. Особливе, надзвичайно важливе значення для правильного розуміння знаків тіла мають численні дрібниці, малопомітні виразові прояви: той хто демонструє, не усвідомлює їх.

Для того, щоб приховати свої думки, варто:

ü спеціально відпрацьовувати комплекс жестів, що надають правдивості сказаному;

ü ширше використовувати позитивні невербальні знаки, що приваблюють інших, і по можливості – позбавлятись негативних;

ü зберігати дистанцію стосовно співрозмовника, щоб не були помітні мікрознаки (рум'янець, зміни зіниць та ін.) і поза в цілому.

Для встановлення взаєморозуміння із партнерами слід застосовувати прийоми «віддзеркалювання»:

ü приймати пози, схожі на пози співрозмовника (явне копіювання буде сприйматись як передражнювання, що призведе до втрати контакту);

ü синхронізувати жести і ритм своїх рухів з жестами та ритмом рухів співрозмовника;

ü використовувати в своїй мові схожі темп, гучність, інтонацію голосу, темп мовлення.

Таким чином, всі системи невербальної комунікації суттєво доповнюють мовний вплив, як посилюючи його, так і послаблюючи. Окрім того, саме невербальні засоби спілкування надають більш точну інформацію про душевний стан, настрій співрозмовника, відношення до партнера, проблеми, що обговорюється, ніж його слова, допомагають виявити такий суттєвий параметр ділового спілкування як наміри його учасників.

Дата добавления: 2015-07-11