|
Протягом останніх декількох років в Україні здійснюються заходи щодо створення умов, які сприяють підвищенню інвестиційної активності, а також усунення зайвого адміністративного втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання, яке негативно впливає на інвестиційну і інноваційну діяльність.
Правовідносини, які складаються в процесі організації, безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і управління нею регулюються за допомогою актів законодавства, міжнародних договорів, правових документів локального характеру — засновницьких, внутрішніх, а також договорів інвестиційного характеру.
У контексті регулювання інвестиційних правовідносин особливе місце займають приписи ст. 9 та ст. 10 Господарського кодексу України, якими визначаються зміст і форми державної інвестиційної політики. Тісний зв'язок із законодавством про інвестиційну діяльність мають також приписи ст.ст. 13,41. Конституції України стосовно обов'язку держави забезпечувати захист прав всіх суб'єктів прав власності і права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності.
ГК України — за відсутності в ньому спільних положень щодо інвестування — регламентує окремі форми інвестування, визначаючи їх як окремі види або сфери господарської діяльності (капітальне будівництво — гл. 33; інноваційна діяльність — гл. 34; зовнішньоекономічна діяльність, в т.ч. іноземні інвестиції—гл. 38; спеціальні режими господарювання, включаючи спеціальні (вільні) економічні зони — гл. 39, концесії гл. 40, інші види спеціальних режимів господарської діяльності — гл. 41).
Спеціальне законодавство в цій сфері ґрунтується на законах України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91 Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 р., «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р.
Регулювання інвестиційної діяльності здійснене також у законах України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про банки і банківську діяльність», «Про угоди про розподіл продукції», «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» та ін.
Серед підзаконних нормативно-правових актів можна виділити: Указ Президента України від 12.07.2001 р. № 512/2001 «Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні», Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.95 р. № 384, Постанову Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1801 «Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки» і т. д.
Такі ключові поняття, як «інвестиції», «інвестиційна діяльність», починаючи з праці А. Маршала «Принципи економіки», стають предметом дослідження провідних економістів. Подальше вивчення інвестиційних процесів в економіці здійснювали Дж. Кейнс, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін, Р. Хоутрі, Дж. Гобсон, Е. Хансен, Р. Харрод і багато інших. У господарсько-правовій літературі питанням інвестицій присвятили свої праці В.К. Мамутов, О.Р. Зельдіна, Ю.Є. Атаманова, О.М. Вінник та інші.
Інколи зустрічається спрощене розуміння інвестицій. Так, французький економіст П. Массе вважає, що «інвестування є актом обміну капіталу на задоволення в майбутньому інвестиційними благами» Американські автори С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шма- лензі стверджують, що інвестиції — «це витрати на створення нових потужностей з виробництва машин, фінансування житлового, промислового або сільськогосподарського будівництва, а також запасів». Майже ідентичним є визначення П. Манкива, який розділяє інвестиції на три види: інвестиції в основний капітал, інвестиції в житлове будівництво і інвестиції в запаси.
Деколи поняття «інвестиції» ототожнюється з поняттям «капіталовкладення»,.розглядається як вкладення капіталів у відтворення основних коштів, іцо не враховує всієї різноманітності об'єктів інвестування.
Як пише Г.В. Козаченко, інколи не беруться до уваги тезавраційні інвестиції, тобто вкладення коштів в об'єкти, які не використовуються у виробництві. Тому інвестиції слід розглядати ширше.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» дає легальне визначення інвестицій: «Інвестиціями е всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект».
Окрім поняття «інвестиції», виділяється поняття «інвестиційна діяльність». Це поняття визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність» як сукупності практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Різницю між цими поняттями вдало визначає М.П. Денисенко. Він вважає, що «інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних і юридичних осіб, які вкладають свої ресурси з ціллю отримання прибутку». Тоді як інвестиційний процес є спільною направленою діяльністю «всіх учасників суспільного відтворення, метою якої є створення основних фондів, призначених для виробництва кінцевого продукту на заданому рівні. Він характеризується рухом вартісної і натуральної форм».
Отже, інвестиції слід розглядати як процес вкладення капіталу і отримання результату від цих вкладень, але, у свою чергу, вони є результатом експлуатації капіталу. Ці процеси нерозривні, взаємозалежні і взаємообумовлені.
Вінник О.М. визначає інвестиційну діяльність як систематичні дії організаційно-майнового характеру, направлені на вкладення інвестицій на довготривалій або постійній основі з метою досягнення визначеного соціально-економічного ефекту, в першу чергу, отримання прибутку.
При цьому, інвестування визначене цим же автором як різновид або елемент господарської діяльності, змістом якого є сукупність практичних дій учасників інвестування (інвесторів, виконавців, посередників, держави, територіальної громади) щодо організації, вкладення інвестицій або здобуття запланованого соціально- економічного ефекту.
Інвестиційна діяльність спрямовується на вирішення багатьох важливих завдань розвитку економіки підприємства, зокрема, забезпечення формування необхідних обсягів та оптимальної структури інвестиційних ресурсів з урахуванням потреб на довготермінову
перспективу; забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства; підтримання фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної дыяльності та забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій та можливостей швидкого реінвестування капіталу тощо.
З метою обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують- ся за різними ознаками.
За об'єктами вкладень виділяються реальні і фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення засобів в реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні (інколи вкладення засобів в нематеріальні активи, пов'язані з науково- технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції). Реальні інвестиції є вкладення капіталу в яку-небудь галузь економіки або підприємство, результатом чого є утворення нового капіталу або приріст наявного капіталу (будівлі, устаткування, товарно-матеріальні запаси і т.д.). Фінансові інвестиції це — вкладення капіталу (державного або приватного) в акції, облігації, інші цінні папери.
Відповідно до характеру участі в інвестуванні виділяються прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). У цьому направленні виділяють ще портфельні інвестиції — інвестиції в цінні папери, що формуються у вигляді портфеля ЦІННИХ паперів. Портфельні інвестиції є пасивним володінням цінними паперами, наприклад акціями компаній, облігаціями і ін., і не передбачають з боку інвестора участі в оперативному управлінні підприємством, що випустило цінні папери.
Відповідно до періоду інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розглядають як вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року. У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізують таким чином: до 2 років; від 2 до 4 років; від З до 5 років; понад 5 років.
За регіональною ознакою виділяють інвестиції усередині країни і за кордоном. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів в об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни. За даними Держ-
комстату, станом на 1 січня 2008 року спільний обсяг прямих іноземних інвестицій до України склав 29 489,4 млн доларів США.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних правових формах, серед яких можна відзначити корпоративну, договірну, змішану.
Інвестування може здійснюватися у визначених економіко- правових формах: інноваційне інвестування, капітальне будівництво, концесійне, лізингове та інші економіко-правові форми інвестування.
До суб'єктів (учасників) інвестиційної діяльності належать: фізичні особи, суб'єкти господарювання, держава, територіальні громади, які вступають в інвестиційні правовідносини як інвестори, виконавці, посередники, страховики, інвестиційні біржі і т.д.
Основною фігурою інвестиційної діяльності є інвестор.
Інвестори — суб'єкти інвестиційної діяльності, що здійснюють вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі інвестицій і забезпечують їхнє цільове використання. Інвестори можуть бути: органи, уповноважені управляти державним і майном територіальної громади, або майновими правами; громадяни, підприємства, господарські об'єднання і інші юридичні особи; іноземні фізичні і юридичні особи, держави і міжнародні організації. Допускається об'єднання коштів інвесторами для здійснення спільного інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, замовників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого іншого учасника інвестиційної діяльності.
У літературі існують різні критерії класифікації інвесторів. Так, Поєдинок В.В. класифікує види інвесторів за 7 критеріями: характером господарської правосуб'єктності, спрямованістю основної господарської діяльності, метою інвестування, державною приналежністю; спільним і спеціальним правовим статусом; регіональною спрямованістю інвестування, формою інвестиційної діяльності.
Окрім інвесторів, до учасників інвестиційної діяльності можна віднести замовників, інвестиційні інститути, банки і інші фінансові структури, органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого господарського управління, органи державного регулювання у сфері інвестиційної діяльності.
Указом Президента України «Про створення Державного агентства України з інвестицій та інновацій» від 30.12.2005 р. № 1873 створено Державне агентство з інвестицій та інновацій (далі — Держінвестиції), що діє на підставі Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 749 від 16.05.2007 р. Держінвестиції є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності.
Основним правовим документом, який регулює взаємовідношення між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір. Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою силу на весь термін дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного і валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлюються умови, які погіршують становище суб'єктів або обмежують їхні права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 78 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Санкції за порушення законодавства про ЗЕД | | | Правовий режим іноземних інвестицій |