Сухомлинський

Василь Олександрович

(1918 – 1970)

1. В. Сухомлинський – видатний педагог сучасності, заслужений учитель, член-кореспондент АПН. Загальна характеристика поглядів на питання теорії й методики шкільного та сімейного виховання.

2. Тематична різноманітність творів для дітей:

а) оповідання з життя природи та тварин («Райдуга в бурульці», «Гаряча квітка», «Квітка сонця», «Як дзвенять сніжинки», «Безродий дятел», «Куди мурашки поспішали», «Їжачок», «Зайчик і горобина» та інш.);

б) оповідання про стосунки людини й природи, що є основою формування стосунків між людьми. («Конвалія», «Бабусини руки», «Образливе слово», «Мед в кишені», «Який слід повинна залишити людина на землі», «Пшеничний колос»);

в) оповідання про часи Великої Вітчизняної війни («Стеблинка з рідної землі»).

г) притчи – казки «Сьома дочка», «Камінь», «Флейта й вітер», «Дуб під вікном».

Притча – алегоричне оповідання з повчальним висновком; алегоричний вислів. Стати притчею во язицех – стати предметом загальних розмов.

Василь Олександрович Сухомлинський народився в с. Василівці на Кіровоградщині в селянській сім’ї. Після трудової школи вступив до Полтавського педагогічного інституту, тоді ж розпочав педагогічну діяльність. 1941 року вирушив на фронт. На війні був до Перемоги. Від 1947 року до кінця свого подвижницького життя працював директором Павлиської сільської школи на Кіровоградщині. Ця школа під його керівництвом стала своєрідною лабораторією передового новаторського досвіду гуманістичної педагогіки.

Автор багатьох теоретичних і методичних наукових праць з педагогіки, а також – оповідань, казок та притч для дітей. У 1977 році вийшли Вибрані твори в 5-ти томах, у 1978 році – збірка художніх оповідань, казок і притч для молодших школярів «Гаряча квітка», у 1981 році – ще одна збірка «Куди поспішали мурашки».

Двадцять два роки працював В.О.Сухомлинський директором Павлиської сільської школи на Кіровоградщині. Школи, де він практикою перевіряв свої педагогічні задуми, де створював свої талановиті книжки, жанр яких визначив сам: «педагогіка серця». За своє порівняно коротке життя він написав понад 600 наукових і публіцистичних статей, 36 монографічних праць і брошур, близько 1200 художніх творів для дітей.

Важливе місце в теоретичній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського займає художньо–етична трактовка педагогічної проблематики. В переважній більшості вона використовується педагогом для ілюстрацій тих чи інших теоретичних положень, але часто має і самостійне значення, виступає специфічною формою розробленої Василем Олександровичем системи виховання, особливо в підходах до вирішення питань виховання моралі. В.О.Сухомлинський підійшов до вирішення цих питань не традиційно, а вибрав однією із її магістральних шляхів педагогічну етику (наука, що вивчає мораль; норми поведінки, мораль якої-небудь суспільної групи, професії); науку про формування моральних основ людської особистості, приділивши при цьому велику увагу питанням виховання засобами слова. Він включив категорії етики – обов’язок, честь, гідність, добро, свобода та інші – в структуру педагогічної науки, надав їм педагогічний зміст, наповнив їх широким суспільним, по-справжньому гуманістичним змістом. Спеціальною роботою з педагогічної етики є книга «Як виховати справжню людину». Вона побудована у вигляді бесід, повчань, настанов і заповідей педагога, звернених до вчителів та учнів. Її органічним продовженням стали казки, легенди, притчі, оповідання, які розкривають сутність проблем моралі. Через художні образи В.Сухомлинський розглянув проблеми формування в підростаючого покоління моральної свідомості, моральної діяльності, моральних цінностей, тобто усі сторони морально зрілої особистості.

Його педагогічна концепція (система взаємопов’язаних поглядів на певне явище; основний замисел, основна думка чого-небудь) належить не тільки теперішньому, але й майбутньому саме тому, що він утверджував принципи і методи виховання справжньої Людини. Справжня Людина – це не абстрактне поняття, а наповнена конкретним змістом особистість у всій своїй довершеності. Мірилом морально – естетичних якостей особистості, її краси, духовного багатства і громадянської позиції є її ставлення до праці. Сухомлинський писав: «Краса облагороджує тільки тоді, коли людина працює, створюючи хліб для життя й красу для того, щоб не було життя тільки заради хліба. Наш виховний ідеал – щоб людина працювала не тільки заради хліба, а й для радості, щоб добрі почуття, що виникають від споглядання красивого, надихали на працю в ім’я щастя людей».

Творчість за законами краси є наймогутнішим засобом морального й естетичного удосконалення величі духу справжньої людини. Він вважав, що чим більше джерел людської культури відкрито перед розумом і серцем дитини, тим більшою мірою облагороджує її праця («лінива подушка», «Чорні руки», «Хліб – це праця» то інш.).

Великої уваги приділяв Сухомлинський формуванню в дітей культури почуттів. Він вважав, що дитину треба виховувати чутливою, щоб дитина перш ніж подумати, як їй вчинити, за велінням серця чинила б правильно, благородно. Чутливість тут не якесь розлучення, неосмислене поривання, а весь устрій людських почуттів, спрямованих на оволодіння знанням, формування світогляду, духовної стійкості, створення розуміння краси. Виховувати культуру почуттів – це значить формувати справжній людський корінь, щоб не виросла «людина з крижиною в серці». Ця тема знаходить відображення в таких мініатюрах, як «Соромно перед соловейком», «Мед в кишені», «Прийшли повідати хвору», «Глуха дівчинка» та інші. Питанням морально-естетичного виховання підростаючого покоління засобами оточуючої дитину природи Сухомлинський надавав особливого значення. Художні мініатюри, що розкривають різноманітний і принадний світ природи покликані, за переконанням Сухомлинського, не тільки розвивати пізнавальні інтереси дитини, але і нести заряд великої виховної сили, що охоплює багато граней процесу виховання. Сухомлинський вважав, що природа – колиска дитячої думки, школа мислення. («Радуга в бурульці», «Гаряча квітка», «Квітка сонця», «Як дзвенять сніжинки», «Безродий дятел», «Куди мурашки поспішали», «Їжачок», «Зайчик і горобина» та інші). Стосунки людини й природи – основа формування стосунків між людьми. Повага до старших, турбота про них, шанобливе ставлення до їх праці, чутливе і бережливе ставлення до бабусі та дідуся, до одиноких престарілих людей, милосердя до немічних і нещасних – неодмінна умова розвитку всіх високих громадянських почуттів особистості, виховання високої культури людини. («Конвалія», «Бабусині руки», «Образливе слово», «Мед в кишені», «Який слід повинна залишити людина на землі», «Пшеничний колос»).

Багато творів присвятив Сухомлинський часам Великої Вітчизняної війни. В них він показав мужність, відвагу і героїзм воїнів, які захищали нашу Вітчизну («Стеблинка з рідної землі», «Гніздечко соловейка», «Три берези над могилою» та інші). Читаючи ці оповідання, діти повинні усвідомити, що їх доля пов’язана з долею батьківщини, що людина відповідає за все, що відбувається на землі.

Глибока ерудиція, вичерпне знання побуту, традицій і культури українського народу, спостереження за шкільним життям, багатий життєвий досвіт допомогли Сухомлинському створити художні мініатюри, що відзначаються виразністю, пластичністю, високим морально-етичним пафосом. Для них притаманне емоційне забарвлення та філософсько-психологічна трактовка явищ і фактів, які розглядаються. Світ казок, оповідань, легенд і притч населений персонажами і подіями, звичними і зрозумілими для дитячого розуму, і він з легкістю осягає їх. Дуже часто художня мініатюра містить в собі ситуацію морального вибору, який або поставлений, або розв’язаний педагогом. Моральний конфлікт передбачає вибір між двома моральними дилемами: ідейність і пустота душі, висока громадянськість і зрада, добро і зло, обов’язок і безвідповідальність, співчуття і чесність, співпереживання і байдужість і т. д.

Пряма настанова і моралізаторство окремих творів пом’якшуються ліричною інтонацією, поетичністю.

Дата добавления: 2015-10-16