Народнопісенна система віршування

Довільний (вольний) вірш

Вірші, у яких поєднується різна кількість стоп, називають довільними або вольними. Спочатку з'явився у байках, тому його називали байковим віршем. Байки писали ямбом. Довільний вірш створює враження невимушеної жвавої розповіді.

Тут по чотири стопи у першому і другому рядках, шість — у третьому, три —у четвертому. Такий довільний вірш називають неврегульованим. Є довільні хореї.

Силабо-тонічні вірші можуть бути римованими і неримованими (білими).

Павзник (паузник)

Його назва походить від лат. pausa, грец. pausis — припинення. Це перерва у мовному потоці, що виконує роль словоподілу і заради експресивної виразності відмежовує одну фразу від іншої. Павзник — вірш, у якому в певній закономірності поєднуються різні стопи. У російському літературознавстві його називають дольником.

У рядках два дактилі і два хореї. Фольклорне віршування

Виділяють три типи фольклорного віршування: пісенне, речитативне, говірне.

Народнопісенна система віршування

Розмір народного вірша визначається кількістю наголосів і складів у рядку. Поширеними є двонаголошені восьмискладники (шумки). У них дві ритмічні групи по чотири склади (4+4):

Ідуть турки // на три шнурки

Двонаголошені десятискладники (дві ритмічні групи по п'ять складів (5+5):

Ой, там у полі, // близько дороги.

Цей розмір використовується у колядках і щедрівках. Двонаголошені дванадцятискладники (6+6):

Ой, горе тій чайці, //ой горе небозі. Три наголошений 14-складник називають коломийкою (4 + 4 + 6):

Коломийка, / коломийка, // хоч вона дрібонька, Вона мила, / вона люба, //вона солоденька.

Куплет коломийки може складатися або з двох чотирнадцятискладових рядків, або з чотирьох, де в першому рядку, поділеному цезурою надвоє, — 8 складів (4+4), а в другому — 6 (повторюються двічі) (4+4)+6. Наприклад:

Заграй мені, Іваночку, (4+4) Я буду співати, (6) Щоби легше дівчинонці (4+4) Моїй танцювати. (6)

Коломийковий розмір давно увійшов в українську поезію. Його використовували І. Котляревський, Л. Боровиковський, В. Забіла, М. Петренко, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, Т. Шевченко. Цим розміром Т. Шевченко написав "Заповіт"

Народно-акцентний вірш. Це нерівноскладовий вірш. Основні його ознаки:

1) ритм вірша визначається силою вимови наголошених складів;

2) кожен рядок становить закінчену синтагму;

3) рядки римуються, рима підсилює ритміку вірша:

Ой у святу неділеньку

Та рано-пораненьку

То не сива зозуля кувала,

Не дробна птиця щебетала,

А не в борі сосна шуміла,

Як та бідна вдова

Та в своєму домові гомоніла.

Елементи акцентної тонічності є в приказках, прислів'ях, загадках. Наприклад: "Козацькому роду нема переводу".

Верлібр. У перекладі з французької vers libre — вільний вірш. Це вірш, побудований на відносно однотипній синтаксичній організації рядків, на ритмі синтагм (змістових частин речення). Рядки цього вірша мають різну довжину, не діляться на стопи. У рядках — різна кількість наголосів, їх розташування — довільне.

Верлібр не визнає рим, внаслідок чого зникає поділ на строфи. Щодо римування, то тут можливі три випадки:

1) рима відсутня;

2) рима обов'язкова;

3) рима в'яже окремі вірші, інші — неримовані.

У європейській писемній літературі верлібр з'явився у середньовічній літературній поезії. Джерела верлібру — у фольклорі. Початок українського писемного верлібру — у "Слові о полку Ігоревім". Його ритм базується на синтаксичних повторах. Такі повтори — стала особливість верлібру. Він є популярним і в сучасній поезії.

Є два типи верлібру:

1) французький, який зберігає деякі ознаки інших систем (перехідна форма);

А тим часом

Ті самі жорстокі і шорсткі

Самовіддані руки

Несли звідусюди

Каміння, залізо, цеглу,

Будували, робили,творили

Свій високий і просторий

Сонцем пронизаний Дім.

(М. Рильський)

2) німецький, який цілком пориває з іншими системами. Перехідна форма.

Сьогодні Кидаю

Іскру повстання Для всіх.

Поети, на вас дивиться всесвіт!

Забудьте про минуле...

(М. Семенко)

Строфіка

Грецьке strophe — поворот, зміна. У Давній Греції строфою вважали пісню хору на сцені. У XVII—XVIII ст. строфу називали латинським терміном "reversio".

Строфа — це група віршових рядків, об'єднаних думкою, інтонацією, порядком римування. І. Качуровський називає п'ять ознак строфи: клаузула, рима, розмір, синтаксична завершеність мовного періоду, літературний канон. П'ята ознака зумовлена традицією віршування. Обсяг строф — від одного до 16 рядків. У зарубіжній літературі трапляються й більші строфи. Є строфи прості і канонізовані.

Прості строфи

Моновірш (моностих) — це строфа — рядок. Прекрасними зразками моновірша є прислів'я, приказки, загадки, примовки: "Половина світу скаче, половина плаче ".

Є й літературні моновірш і. У Ліни Костенко: "Україна — неядерна, Україна — роз'ятрена, Б.-І. Антонича: "Тиша — це мова, якою говорить до людини Бог."

І. Качуровський відносить до моновіршів крилаті вислови літературного походження, взяті з контексту творів: "Дух, що тічарве до бою"' (І. Франко). На думку А. Ткаченка, вони виконують роль моновірша, коли використовуються в ролі епіграфів, закликів, написів на афішах, рекламах.

Дистих (грец. distichon — двовірш) — строфа з двох рядків — А А:

Для того й свободу брали ми із бою, —

щоб нам між народів буть самим собою!

(П. Тичина)

Терцет (лат. tertius — третій) — трирядкова строфа. З'явилася в давньогрецькій поезії, відома в романському фольклорі. Терцет має чотири різновиди:

1. Усі три рядки римуються — AAA, БББ:

2. Два рядки римуються, третій без рими (холостий) — ААБ:

3. Два римуються, третій має риму в суміжній строфі — ААБ, БВВ:

4. Неримований терцет. Серед неримованих розрізняють силабічні, силабо-тонічні, верліброві.

Катрен (франц. quatrain) — строфа з чотирьох рядків з суміжним, перехресним або кільцевим римуванням. Є катрен з моноримою, три рядки римуються, один — неримований; два римуються, два неримовані; неримований. Катрен з'явився у VII столітті до н. е. в ліриці Сапфо і Алкея.

П'ятирядник (пентйна від грец. penta — п'ять) - п'ятирядкова строфа. Можливі різні варіанти розташування рим у пектинах: АБАБА, АБААБ, АББАБ, ААББА, АБББА, АББАА, АААББ, ААБББ.

Шестирядний (секстет від лат. sextos — шостий). Найбільш поширені такі варіанти римування: ААБВВБ, АБАБВВ, АБАБАБ, АБАББА, АБВАБВ, ААББВВ.

Семирядник (септима, септина від лат. septima — сьома) зустрічається рідко. Його знаходимо у Лесі Українки І. Франка, М. Рильського. Септима П. Тичини:

Восьмирядник (октоверс, октет від лат. okto — вісім, versus — рядок вірша). В октоверсі є багато варіантів римування. Найбільш поширені у поетичній практиці такі форми: АББА, ВГТВ, АБАБ, ВВГТ.

Дев'ятирядник (нонаверс від лат. попа — дев'ята), рідкісна строфа. Найуживаніші із варіантів:АБАБ ВГГ ВД, ААБВВБГГБ.

Десятирядник (дециверса від лат. decima — десята) - Мають вільне римування.

У поетичній практиці зустрічаються 11-, 12-, 13-, 14-, 15-, 16-рядники у формі самостійних творів чи моностроф, строфічних складників більших творів.

Канонізовані строфи - це строфи, які пишуться згідно з усталеними правилами. Їх ще називають твердими.

Елегійний дистих. Складається з одного гекзаметра і одного пентаметра. У гекзаметрі цезура не має постійного місця. Елегійним дистихом писали не лише елегії, але й епіграми, він здобув популярність в античній поезії. В українській поезії стрічається у творах І. Франка, М. Зерова, М. Рильського.

Олександрійський вірш - - двовірш шестистопного ямба з цезурою після третьої стопи. У рядках — парне римування, чергуються чоловічі і жіночі рими. З'явився у Франції в XI ст. Таким віршем на основі силабічної системи була створена поема "Мандрівка Карла Великого в Єрусалим та Константинополь". У XII ст. такою формою була написана поема про Олександра Македонського. Від його імені пішла назва вірша. У сучасній поезії використовується рідко. Видозмінена форма олександрійського вірша називається олександрином. Це п'ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом з римуванням АБАБ. Олександрини використовували І. Франко, М. Зеров. Олександрійський вірш:

Терцина (італ. terzina від tena rima—третя рима). Її вперше застосував Данте у "Божественній комедії". Це строфа з трьох рядків п'ятистопного ямба. Перший рядок римується з третім, а середній — з першим і третім рядком наступної строфи: АБА, БВБ, ВГВ...

Секстина (італ. sextina від лат. sex — шість) — строфа з шести рядків, у якій перші чотири рядки римуються перехресно, а останні два — парно: АБАБВВ.Секстини пишуть п'яти- або шестистопним ямбом.

Іноді вживається римування АБАБАБ: ("Слово про рідну матір" М. Рильського) АББААБ, ААБВВБ. Секстина утвердилася в італійській поезії доби Відродження, зокрема у творчості Дайте Аліг'єрі, Ф. Петрарки, згодом поширилася в інших європейських літературах.

Октава (лат. octava — восьма) — восьми рядкова строфа п'яти- або шестистопного ямба. Шість рядків римується перехресно, а два — між собою: АБАБАБВВ. Приклад:

Тріолет (франц. triolet від лат. trio — троє), з'явився в епоху середньовіччя. Це восьмирядкова строфа на дві рими, у якій перший, четвертий, сьомий, та другий і восьмий рядки повторюються дослівно.

Тріолет з'явився у середньовічній французькій поезії, за доби Ренесансу використовувався рідко, поновили його поети бароко. Зразки тріолета є у творчому доробку І. Франка, Д. Загула, П. Тичини" М. Драй-Хмари.

Сициліана (італ. siciliana) — восьмирядкова строфа на дві рими, яка, очевидно, передувала октаві. Тому, мабуть, її називають октетом. Була популярною в середньовічній сицилійській поезії..її формула АБАБАБАБ. Зустрічається і така форма АББАБААБ.

Нона (лат. попа — дев'ята) — строфа з дев'яти рядків переважно хорейного розміру з римуванням ААБВББВББ.

Децима (лат. decima — десята) — десятирядкова строфа зі сталою схемою римування: АБАБВВГДЦГ. Перші чотири рядки зав'язували ліричну колізію, а останні чотири давали її розв'язку. Такою формою написана "Енеїда" І. Котляревського. Відома також десятирядкова строфа — сициліана з перехресним римуванням: АБАБАБАБАБ.

Рондель (франц. rondelle від лат. rotundus — круглий) — тринадцяти-рядкова строфа на дві рими. Включає три строфи: два чотиривірші і один п'ятивірш. Перший рядок повторюється тричі, а другий двічі. Рондель застосований у другій половині XIII ст. трубадуром Адамом де Галем. Цю строфу використовували Ф. Війон, С. Малларме, П. Тичина, Яр Славутич.

Рондо (франц. rondeau, лат. rotundus) — строфа переважно з тринадцяти рядків на дві рими, де перший, восьмий і тринадцятий рядки повторюються. Виникла у середньовічній французькій поезії. Може мати й іншу кількість рядків — від 8 до 15.

Строфа рондо утвердилася в середньовічній французькій поезії. До неї зверталися Ф. Війон, В. Тредіаковський, І. Северянін, Леся Українка, М. Рильський.

Сонет (італ. sonetto, змен. від лат. sonus — звук) — чотирнадцятирядковий вірш, написаний п'яти- або шестистопним ямбом, який складається з двох катренів і двох терцетів чи терцин. Перший катрен називається строфою, а другий — антистрофою. У строфі жіноча рима чергується з чоловічою, а в антистрофі — навпаки. У катренах обов'язкове чергування чоловічих рим з жіночими, рими мають бути дзвінкими. У першій строфі визначається тема, у другій пояснюється, у третій вирішується проблема, а в останній робиться висновок.

Сонет виник у ХНІ ст., першим поетом-сонетистом був Джакомо да Лентіні. Сонети писали Данте, Петрарка, Шекспір, Метлинський, Франко, Драй-Хмара, Зеров, Рильський, Юрій Клен, Павличко, Ліна Костенко та інші.

Половинний або піввірш (катрен + терцет).

Брахісонет — кожен вірш складається з одно-, двоскладового слова. Перевернутий — спочатку терцети, а після них — катрени.

Кульгавий сонет — один рядок довший або коротший за інші. Сонет-луна — це сонет, у кожнім вірші якого останнє слово є луною до передостаннього.

Ув'язнений сонет — останнє слово рядка повторюється на початку наступного.

Подвійний сонет — чотири катрени і чотири терцини при двох римах.

Танка — п'ятивірш, який складається із чергування п'яти— та семи-складових рядків (5-7-5-7-7). Виникла в японській поезії у VIII ст., у IX—X ст. стала класичною строфічною формою.

Гоку (гайку) — жанр японської пейзажної лірики, виник у XVI ст. Гоку складається з трьох рядків. Перший і останній рядок мають по 5 складів, середній — 7. Схема гоку 5+7+5.

Газель (газела, гезела) складається з кількох двовіршів, але не більше 12, на вірш лише одна рима. Схема римування АА БА ВА ГА. Рима може бути чоловіча, жіноча, дактилічна. Ця форма ліричної поезії з'явилася у VII ст. в арабській та персидській літературах.

Рубаї — строфічна форма з чотирьох рядків. Перший рядок римується з другим і четвертим. Кожен чотиривірш рубаї — закінчена думка.

Шаїрі — чотирирядкова строфа на шістнадцять складів, усі рядки римуються між собою (AAAA). Популярна у найдавніших пам'ятках грузинської поезії, її застосовував Шота Руставелі у поемі "Витязь у тигровій шкурі".

Білий вірш або верблан (англ. blank verse) — неримований вірш з виразною внутрішньою метричною акцентово-інтонаційною структурою. Рима у ньому компенсується клаузулою. Білі вірші використовуються в силабічному і силабо-тонічному віршуванні. Найчастіше застосовується у віршованих драматичних творах (Леся Українка, "У пущі").

Акровірш (акростих) (грец. akros — зовнішній, крайній, лат. versus — повтор, поворот) — вірш, перші літери якого утворюють слово, фразу, ім'я.

Дата добавления: 2015-10-16