Доба революції.

Революційні події у Петрограді призвели до деморалізації армії і поступової її більшовизації. В Україні національний революційний рух очолила соціалістична Центральна Рада. Павло Скоропадський вороже ставився до соціалістичних ідей українських та російських революційних партій. У травні 1917 року у Києві відбувся І-й Всеукраїнський військовий з'їзд, який прийняв рішення про створення української національної армії.

У серпні 1917 року за наказом генерала Корнілова внаслідок українізації 34-й корпус під командуванням Скоропадського перетворено на 1-й український. Повна українізація 20-ти дивізій та кількох десятків запасних полків відбулася згідно зі спільним вересневим наказом Керенського та Верховного головнокомандуючого генерала Духоніна. Така різка зміна у ставленні Тимчасового уряду до «українського питання» відбулася через те що Центральна Рада під час перевороту на чолі з генералом Корніловим підтримала Тимчасовий уряд. Окрім того українізація армії ставала перепоною впливу реакційних російських офіцерів та більшовицької пропаганди на армію.

16-17 жовтня 1917 року Скоропадського на з'їзді Вільного козацтва у Чигирині делегати від 5 українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва. Серед козаків особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Скоропадського, мала неабияку популярність. Пізніше П.Скоропадський втратив весь свій набутий авторитет серед вільного козацтва через згоду балотуватися до Установчих зборів від блоку реакційних російських землевласників.(3.с.124-125.)

Після більшовицького перевороту у листопаді 1917 року Скоропадський визнав зверхність наказів Центральної Ради і виконував накази командувача Українського фронту генерала-полковника Дмитра Щербачова що у свою чергу підпорядковувався Генеральному Секретаріату.

У листопаді 1917 року збільшовичений 2-й гвардійський корпус на чолі з Євгенією Бош рушив на Київ для розгону української влади. Скоропадський, отримав наказ Петлюри та Щербачова: розігнати заколотників. Оскільки збільшовичені частини мали низький рівень дисципліни, то ліквідація їхнього наступу відбулася без значного кровопролиття. Зокрема, під Вінницею заколотників зустрів Український стрілецький дивізіон Скоропадського. Частини червоних майже без бою були миттєво розброєні, повантажені до ешелонів і відіслані до Росії.

Скоропадський на той час не займав ніякої політичної позиції, а обмежував свою діяльність лише турботою про боєздатність свого військового підрозділу. Майбутній гетьман зустрів холодне ставлення до себе з боку Генерального Секретаріату. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди у керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів, тощо. Наприкінці року, через неспрацювання з новим військовим секретарем міністром Миколою Поршем та головнокомандуючим військовими силами в Україні полковником Юрієм Капканом та через власні незадоволені амбіції Павло Петрович іде у відставку. Треба зауважити що відставка у час, коли батьківщина перебувала у небезпеці не додала генералу прихильності нащадків.

У січні 1918 року більшовики зайняли Київ і Скоропадський переховувався від репресій.

З поверненням за допомогою німецько-автрійських військ до Києва, Центральна Рада в березні 1918 року оголосила про продовження нею внутрішньої політики соціалізації, що була відбита у ІІІ-ому Універсалі. Селяни не скорялися діям посадовців Центральної Ради і неохоче віддавали зерно та продукти, яке Центральна рада повинна була віддавати німцям як плату за військову допомогу. Окупаційні війська вважаючи, що українська влада не дотримає взятих на себе зобов'язань по передачі німцям продуктів харчування і почали каральні дії по примусовому вилученню харчів з залишенням документів про вилучення. У відповідь на каральні дії німецьких та австрійських військ Україною шириться і організовується рух спротиву.

У середині березня 1918 року Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою «Українська Громада» (пізніше «Українська Народна Громада»), що увійшла у тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією В'ячеслава Липинського та Миколи Міхновського (на той час він вже був в одній команді з Липинським) та Союзом земельних власників з метою домогтися спільними зусиллями зміни уряду і внутрішньо-економічної політики Ради. На хвилі незадоволення політикою Центральної Ради німецьким окупаційним командуванням, «Українська Народна Громада» розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня 1918 року з генералом В. Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку (офіційно німецьке командування у цьому протистоянні зайняло нейтральну позицію) німців у перевороті Скоропадський взяв на себе низку зобов'язань політичного і економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

29 квітня 1918 року у Києві Всеукраїнський з'їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського. Центральну Раду було розігнано німцями, натомість, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який взяв на себе повноваження для управління краєм.(3.с.170-172.)

Дата добавления: 2015-10-16