Утримання овець

У вівчарстві в залежності від кліматичних і господарських особливостей зон країни використовують слідуючі основні системи утримання овець:

· пасовищно-стійлову;

· цілорічну стійлову;

· стійлово-пасовищну;

· пасовищну.

Пасовищно-стійлова система характеризується тривалим пасовищним періодом. ЇЇ застосовують там, де недостатньо розвинене кормове виробництво. У цих районах овець випасають на різних пасовищах. В холодну пору року вівцематок і молодняк утримують у вівчарнях, базах-навісах тощо. Приблизно дві третини року вівці знаходяться на пасовищах, де основу їх кормових раціонів складають зелені корми; при стійлово-пасовищній системі ці корми становлять лише 35—40 % річної потреби.

Цілорічна стійлова система утримання застосовується в зонах інтенсивного землеробства з добре розвиненим кормовим виробництвом, при відсутності пасовищ. При цій системі овець зимою утримують і годують в приміщеннях і на вигульно-кормових площадках, а літом тільки на вигульно-кормових площадках. Особливо доцільна при відгодівлі молодняку та дорослого поголів'я.

Пасовищно-стійлова система характеризується тривалим пасовищним періодом. ЇЇ застосовують там, де недостатньо розвинене кормове виробництво. У цих районах овець випасають на різних пасовищах. В холодну пору року вівцематок і молодняк утримують у вівчарнях, базах-навісах тощо.

Пасовищну систему практикують там, де є достатньо пасовищ, в тому числі злакових. Це стосується високогірних районів. На період негоди організовують підгодівлю овець. Для окоту вівцематок і перетримання тварин під час негоди будують легкі вівчарні з тепляками для ягнят, а також бази-навіси.

На пасовищах створюють загони, які загорожують та обладнують автопоїлками. В місцях утримання овець розкладають сіль-лизунець. Для профілактики гельмінтозних захворювань на певній ділянці тварин випасають не більше 6 днів. Площу пасовища використовують поступово, переводячи отари з одних ділянок на інші.

Таким чином застосовують дві основні системи годівлі та утримання тварин:

· пасовищну;

· стійлово-пасовищну.

В залежності від технології вирощування ягнят дотримуються різних схем вирощування молодняка:

· сумісний (кошарно-базовий);

· роз’єднаний;

· штучний.

При сумісному вирощуванніягнят до 15-ти денного віку утримують у приміщеннях, а маток після ранкової годівлі виганяють на пасовище або вигульно-кормову ділянку. Через кожні три години маток підпускають до ягнят, а в нічний час утримують разом з ягнятами.

При роз’єднаному вирощуванніягнят в віці до 15–20 днів утримають на пасовищах окремо від маток, один раз на день допускаючи до маток. У нічний час ягнят утримують разом з матками.

При штучному вирощуванні, ягнят відбирають від маток у 2–3 денному віці. У шубному вівчарстві штучно вирощують до 40% народжених ягнят, а в тонкорунному та в напівтонкорунному – до 20%.

По своєму призначенню вівчарькі господарства бувають племінні і товарні.

Залежно від фізіологічного стану овець класифікують по групам:

- барани-плідники у віці старше 1,5 років; пробники в віці старше 1,5 років для виявлення маток в охоті;

- матки: холості – не заплідненні після відлучення ягнят та кітні – заплідненні, розділяються на дві групи: матки першої половини кітності; підсисні матки до відлучення;

- ягнятавід народження до відлучення, при штучному вирощуванні – від відлучення від маток в віці 2–3 днів до 4 місяців;

- ремонтий молодняк – баранчики і ярочки (young ewe) після відлучення, а при штучному вирощуванні – старше 4 місяців;

- відгодівельне поголів’я – надремонтний молодняк від відлучення до здачі на м’ясо, вибраковане доросле поголів’я;

- волухи.

При всіх системах утримання, поголів’я розподіляють на отари (групи), які утримуютья в одному приміщенні. Число тварин в групі залежить від направлення їх продуктивності: баранчиків-плідників і баранчиків-пробників повино бути 50, 100, 150, 200, 250 голів; маток – 250, 500, 600, 750 і 1000; ягнят в віці до 45 днів – 250, 500 і в віці старше 45 днів – 750 і 1500; ярочок – 250, 500, 750 і 1000; баранчиків – 250 і 500; валушків на нагулі – 750, 1000 і на відгодівлі – 1000 і 1250 голів.

У великих спеціалізованих вівчарських господарствах створюють комплексно-механізовані ферми. Такі ферми повинні включати приміщення для окоту й утримання вівцематок з новонародженими ягнятами та приміщення для вирощування ягнят після їх відлучення від маток, а також цех для штучного вирощування ягнят і пункт для штучного осіменіння овець. Крім того, до складу вівчарської ферми входять комплект кошарного обладнання (щити уніфікованої огорожі) для утворення оцарків, сакманів тощо, механізовані кліткові батареї для ягнят.

При годівлі перспективним є використання повнораціонних гранул і брикетів, приготовлених на основі кормової монокультури, а також різних кормових сумішок. Роздають їх у бункерні чи лінійні годівниці мобільними засобами або за допомогою транспортерів годівниць.

Гній прибирають бульдозерами з вівчарень у кінці кожного туру окоту після відлучення ягнят, а з відкритих кошар — один раз на рік після закінчення стійлового періоду.

Стрижуть овець на стаціонарних або тимчасових пересувних пунктах. Відповідно до цього і профілактичну обробку тварин здійснюють у стаціонарній механізованій ванні або на пересувній установці (на пасовищах).

Необхідно провести організаційно-технологічні заходи по переходу у Степовій і Лісостеповій зонах до пасовищної системи утримання овець на культурних і покращених пасовищах з використанням електроогорож та організацією регульованого загінного пасіння тварин. Перехід до такої системи знизить трудові й матеріальні витрати в 3-5 разів.

Дата добавления: 2015-10-16