Система відносин вихователь – батьки

Виховний ідеал української сім’ї формувався впродовж усієї історії українського народу.Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї і праці,особливостях засвоєння,збереження й розвитку духовної культури,вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язку,захисту прав і свобод українського народу.Безперечно,досягнення цього ідеалу на практиці залежало від багатьох чинників-державного устрою,світогляду як окремого індивіда,так і суспільство в цілому,моралі та релігії,рівня розвитку культури,національних властивостей тощо.

В сучасних умовах на виховний ідеал має орієнтуватися державна політика, сім'я, школа, суспільство. Виховний ідеал української нації знаходить своє відображення в традиціях і звичаях народу, фольклорі, художній літературі, а й у національних освітніх та виховних системах. У виховному ідеалі таїться дух нації. Адже нація зберігається там, де її дух, традиції, інтереси визнаються пріоритетними і захищається усіма засобами, аж до крайніх. Підтвердженням цьому є приклади усієї світової історії.

Виховний ідеал української родини творився віками і за традицією сьогодні має переходити від старших поколінь до молодших, що його доповнять і вдосконалять. Він знаходиться в одному ряду з досягненнями інших цивілізованих народів. Це підтверджує спільність розвитку української сім'ї, її педагогіки і загальноєвропейського процесу. Адже здобутки одного народу на великому європейському просторі швидко ставали надбанням інших народів. Свідченням цього є те, що педагогічні системи. Я.Коменського, Ж.Руссо, Й.Песталоцці, К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського впевнено знаходили своїх прихильників і послідовників серед усіх народів Європи.

Зрозуміло, що значні зміни в житті українського народу на початку XX ст. призвели до змін у системі виховних орієнтацій, моральних і духовних

Один з найважливіших професійних обов'язків учителя — організація співпраці з батьками учнів. Більш того завдання складається в організації такої співпраці, яка б не тільки йшла в одному напрямку з його цілями, завданнями і діями, але і доповнювала їх.

У систему відносин «вчитель - батьки учнів» вчитель залучається об'єктивною необхідністю, самими умовами здійснення педагогічного процесу. Ця система відносин може існувати і функціонувати навіть без безпосереднього контакту її учасників, бо їх зв'язує учень як об'єкт взаємного впливу. Об'єктивна потреба співпраці вчителя і батьків учнів, що диктується єдністю цілей і завдань навчання і виховання, не означає непотрібності свідомих зусиль по організації цієї співпраці.

Відносини в системі «вчитель - батьки учнів» являють собою важливий педагогічний чинник, що сильно впливає на моральне життя учнів, які сприймають ці відносини як норму навіть в тому випадку, коли останні і не є нормальними.

Практика школи показує, що система реальних відносин «вчитель – батьки учнів» не завжди виконує свої функції. У цих відносинах нерідко зустрічаються такі недоліки:

- відсутність яких-небудь контактів в педагогічному впливі на дитину;

- вчитель іноді має невизначене уявлення про батьків учня, а батьки знають про вчителя тільки зі слів дитини;

- взаємне або одностороннє невдоволення один одним, мовчазне або відкрите несхвалення дій один одного, недовір'я і зневага аж до яскраво вираженої неприязні, часом перехідної у взаємні образи і приниження людської гідності, в гострий конфлікт, в який неминуче залучаються і діти, і який, внаслідок цього, не може не надавати руйнівної дії на педагогічний процес.

Відповідальність за моральні відносини, що складаються в системі «вчитель - батьки учнів» лягає на вчителя як на ведучу сторону, професіонально зобов'язану.

Природно, що здійснення ведучої ролі педагога в організації оптимальних відносин з батьками учнів являє собою іноді значну трудність.

По-перше, тому, що вчитель, крім морального авторитету, не має ніяких інших впливів.

По-друге, йому доводиться налагоджувати доцільні контакти з будь-якими батьками, незалежно від їх особистих якостей і особливостей, незалежно від того, чи бажають цих контактів батьки чи ні.

Протиріччя між вчителем і батьками учнів породжуються різними причинами. Проте у демократичному суспільстві такі протиріччя практично виключені, бо мета і завдання школи, носієм яких виступає вчитель, співпадають з інтересами батьків учнів, що є соціальною передумовою для їх співпраці.

І все-таки протиріччя між вчителем і батьками учнів мають місце і в сучасній школі, хоч вони і носять інший характер. Зупинимося на короткій характеристиці деяких з них:

1. Протиріччя, зумовлені труднощами і складностями процесу навчання і виховання, мають місце навіть тоді, коли використані, здавалося б, всі необхідні методи і засоби, а також значні зусилля сторін. Ці специфічні труднощі педагогічного процесу суб'єктивно сторонами можуть і не враховуватися, однак при несприятливому результаті сторони можуть перекладати провину один на одного за погане навчання і виховання дитини і нестачу уваги до неї.

Непомірність претензій, що пред'являються сторонами в загальній формі один до одного без урахування конкретної обстановки і можливостей, внаслідок практичної їх нездійсненності викликає незадоволення, нерозуміння і невдячність, хоч сторони, можливо, і роблять все, що в їх силах.

Потрібно мати на увазі і залежність процесу навчання і виховання від безлічі інших чинників, дія яких не пов'язана ні з впливом вчителя, ні з впливом батьків, в тому числі і природні завдатки, вплив яких не можна ні перебільшувати, ні зменшувати.

2. Причиною протиріч між вчителем і батьками учнів, зумовлених відмінністю в типі відносин школи і сім'ї до дитини, може бути також відмінність в типі відносин до дитини, які випливають з якісної відмінності таких інститутів, як школа і сім'я, що виступають абсолютно різними соціально-психологічними групами з різними функціями і відносинами. Протиріччя ці природні, оскільки представники цих різних груп починають взаємодіяти між собою, але зберігають відносно учня звичні для своєї групи зв'язки.

Вказані протиріччя особливо загострюються, якщо вчитель дивиться на свою діяльність тільки як на службу, і встановлює з батьками учнів лише офіційні, ділові відносини. Але офіційний підхід до навчання і виховання дітей (особливо в скрутних ситуаціях) безперечно вступить в суперечність з іншим до дитини з боку батьків — з людським підходом. І це — зрозуміло. Увага і турбота батьків про дитину — не служба, а — моральна потреба. Батьків хвилює все, що пов'язано з їх дитиною: її успіхи і невдачі це їх гордість і сором, радість і страждання, тобто важлива частина їх життя. Вони повні любові до дитини навіть в стані розгубленості і безсилля, коли у них «опускаються» руки, і тому внутрішньо не можуть погодитися з сухим відношенням вчителя до їх дитини.

Вчителеві ж, в свою чергу, ці переживання батьків і їх претензії можуть здатися надмірними.

Так, через різний за своєю природою підхід до учня може виникнути невдоволення сторін, якщо вчитель не зуміє зрозуміти переживання і побоювання батьків за долю своєї дитини і врахувати їх в своїй діяльності. Іншому вчителеві буває важко зрозуміти, що навіть звичайне запрошення в школу викликає в сім'ї цілий переполох — батьки хвилюються і уявно перебирають можливі варіанти розмови з вчителем частіше неприємні для них за змістом, живуть в очікуванні переживання болю і сорому.

3. Протиріччя, пов'язані з різним рівнем педагогічної підготовки сторін. Суперечність відносно вчителя з батьками учнів може виникнути як наслідок різного рівня їх педагогічної підготовки. Для однієї з сторін процес навчання і виховання професія, для іншої — ні. Різна компетентність у розумінні мети, завдань і методів навчання і виховання породжує часте розходження у поглядах, створює зі сторони більш обізнаного в питаннях педагогіки вчителя спокусу командувати, повчати, неуважно відноситися до думки батьків, прагнення бути безперечним авторитетом в справах навчання і виховання.

Звичайно таке «педагогічне чванство» вчителя поєднується з відсутністю такту. Деяким вчителям навіть здається, що чим в більш незручне положення вони поставлять батьків учня своїм зауваженням, тим краще для справи (вони, неначе б, сильніше відчують відповідальність за своїх дітей). Тому по відношенню до такого вчителя у батьків виникає неприязнь і небажання зустрічатися з ним.

4. Іноді протиріччя виникають під впливом різної інформованості сторін про дитину, на основі якої вчитель і батьки по-різному судять про неї. І це зрозуміло: батькам більше відомо про життя дитини поза школою, вчителеві — шкільне життя, успішність і поведінка на уроках.

Природно, що інформація будь-кого з сторін, взята нарізно, є неповною, і тому недостатньою для справедливої, об'єктивної оцінки учня і його ставлення до навчання, до товаришів, до навколишнього світу загалом.

5. Неадекватне встановлення вимог сторін. Батьки учнів ставлять до вчителя іноді найвищі вимоги і не пробачають йому навіть тих помилок і проступків, які можуть пробачити багатьом іншим, в тому числі і собі. Здається, що в цій підвищеній вимогливості до вчителя криється несправедливість — вчитель така ж людина, як і всі, і йому також є притаманним все людське. Це не зовсім так. Високий рівень вимог, що встановлюються батьками учнів до вчителя, свідчить про особливу, високу повагу до нього, про розуміння його незвичайного становища — становища Вчителя!

Є немало й інших обставин, що створюють труднощі у відносинах між вчителем і батьками учнів. До них, зокрема, відносяться: нестача часу у вчителя, внаслідок чого він не в змозі іноді підійти до кожного з батьків практично, врахувати всі його індивідуальні особливості і внесок в справу навчання і виховання своєї дитини. Іноді і у батьків дитини не вистачає часу, щоб проконтролювати всю роботу дитини і поговорити з вчителями. Не завжди буває легко зрозуміти і чітко розрізнити обов'язки сторін, що і породжує часом взаємні докори і претензії.

Як бачимо, протиріччя між вчителем і батьками учнів, які перешкоджають встановленню педагогічно доцільних контактів між ними, мають як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. Природно, що деякі з них можна пом'якшити, інші відповідним образом відрегулювати.

Одним із засобів такого регулювання є педагогічна мораль, яка передбачає виявлення і формулювання таких вимог до поведінки вчителя, які були б педагогічно доцільними і необхідними при встановленні контактів з батьками учнів. Всі ці вимоги витікають із завдань виховання підростаючого покоління і навчально-виховного процесу школи. Назвемо головні з них.

Принципом, що визначає основний напрям в діяльності і поведінці вчителя, в його відносинах з батьками учнів, є вимога: турбота про організацію педагогічної співпраці з батьками учнів.

Зміст цього принципу розкривається в сукупності моральних норм, а саме:

- відчувати моральну відповідальність перед батьками учнів за навчання і виховання їх дітей;

- активно і постійно шукати педагогічні контакти з батьками (а не тільки тоді, коли необхідна їх допомога);

- не ображати батьківських почуттів недбалою і необгрунтованою оцінкою здібностей дітей і їх поведінки;

- сприяти підвищенню авторитету батьків в очах дітей, уміти бачити і показувати дітям найбільш цінні якості їх батьків і самому цінити ці якості;

- тактовно і обґрунтовано ставити необхідні вимоги до батьків учнів, не перекладаючи при цьому на них своїх обов'язків;

- нести певну відповідальність за педагогічні погляди батьків учнів і прагнути до їх вдосконалення;

- терпляче вислухувати критичні зауваження батьків на адресу вчителя, рахуватися з ними.

Кожну з названих норм можна розкрити в ряді більш конкретних її вимог. Зупинимося на цьому детальніше.

Вчитель і батьки учня — дві сторони, разом і взаємно відповідальні за виховання дитини перед суспільством. Вчитель як професіонал зобов'язаний активно шукати педагогічні контакти з батьками учнів.

Навчально-виховний процес вимагає всебічної інформації про дитину і обліку її в роботі вчителя. Так само в житті учня є сторони, які прямують, регулюються і контролюються тільки батьками або переважно ними. Отже, без подолання різнобою у вимогах до дитини між сторонами оцінка поведінки учня не може бути справедливою.

Контакти вчителя з батьками повинні бути постійними і диктуватися не надзвичайними випадками і вимогами покарати дитину («вжити заходів»), а прагненням вчителя побільше дізнатися про дитину, порадитися про його навчання і виховання, навіть порадіти з батьками за нього, подумати про перспективи виховання.

На жаль, у деяких вчителів такого прагнення немає, немає і розуміння необхідності цього. Тому багато хто з батьків насторозі, з побоюванням,: як «сигнал біди», сприймають прихід до них в будинок вчителя або запрошення їх самих в школи. Звичайно вони чекають від подібних І контактів тільки поганого, навіть якщо для того ніяких основ і немає.

І про добре налагоджені контакти вчителя з батьками учнів можна

– говорити тоді, коли сторони завжди раді зустрічі, щиро діляться

– наболілим, своїми сумнівами, таємними думками з приводу виховання

– дитини. Велике моральне задоволення переживає педагог, знаходячи

– ї повне взаєморозуміння з батьками, які бачать в ньому близьку людину,

– хорошого друга своєї сім'ї.

Педагогічна мораль засуджує вчителя, який не бажає встановлювати контакти з батьками учнів. Причини такої його орієнтації можуть бути різні. Наприклад, надмірна упевненість в своїх педагогічних можливостях («обійдемося і без батьків»), невіра в батьків як помічників в справі виховання («що вони там розуміють»), байдужість до своєї справи взагалі («до чого мені все це»), відсутність свідомості і почуття моральної відповідальності перед батьками учнів («яке їм діло до моєї роботи») та інші.

Як бачимо, мотиви переважно суб'єктивні і педагогічною мораллю виправдані бути не можуть.

Навчальний процес знаходиться під постійним контролем і оцінкою з боку батьків учнів. Самі діти, іноді мимовільно, приносять додому інформацію про навчально-виховний процес, яка то тішить і заспокоює батьків, то засмучує і насторожує.

Ось наприклад, син приходить додому сяючий: «А я сьогодні відповідав по математиці і Тетяна Олександрівна сказала, що у мене справи набагато краще». «А нам сьогодні дроби пояснювали, знаєш, як цікаво! Хочеш, покажу?» З цієї навіть невеликої інформації батьки розуміють: «У школі все добре, цікаво, напевно, вчитель хороший».

Інша думка складається в сім'ї, коли дитина похмуро пояснює: «Учителька порвала мій зошит за бруд. А я старався, як тільки міг». Інший, прийшовши з школи, просто мовчить — в школі нічого цікавого не було, розказувати нічого, потім питає у матері: «Що таке лахи?» Після пояснення матері дитина знову задумується, а потім говорить: «Учителька сказала Жені, що викине його з класу з усіма його лахами».

Ось чому педагогічна мораль пред'являє до вчителя вимогу: «не ображати батьківських почуттів». А це потрібно робити ще в початкових класах, тому що тільки там закладаються перші уявлення батьків про школу, про вчителя і про весь педагогічний колектив. Адже буває, не встигне мати зайти в вчительську, як на неї «накидаються» з одного боку: «Ваша дівчинка страшно ледащо!» А з іншого кричать: «А-а, Марійчина мама, ну нарешті. Добре, що зайшли, я уже сам мав намір вас викликати: розмовляє ваша дівчинка на уроках!»

Звичайно, вчитель зобов'язаний давати дітям об'єктивну, в тому числі і негативну характеристику, якщо учень заслужив. Але вона принесе користь і буде правильно, по-діловому сприйнята тільки в тому випадку, якщо батьки упевнені у доброзичливому відношенні вчителя до їх дитини. Більше того вчитель повинен нести батькам не тільки погану інформацію про дітей, бо в кожній дитині є і щось хороше. Довгий перелік всіх, нехай навіть об'єктивних нестач учня, сприймається батьками як вияв неприязні до їх сина або дочки, і вони внутрішньо не виправдовують вчителя, який не може сказати про дитину нічого хорошого.

Не можна також виправдати і дратівливу форму звернення до батьків учнів в зв'язку з якимись недоліками або промахами в їх поведінці.

Набагато ефективніше в педагогічному значенні звучить шаноблива форма звернення до батьків учнів: «Запитай будь ласка тата, коли йому зручніше зустрітися зі мною — хочу про дещо з ним порадитись».

Коли класний керівник-вчитель добре знає батьків учнів, уміє зрозуміти їх почуття, упевнено, шанобливо, без недоречного начальницького тону, з глибоким знанням справи говорить про їх дитину, цим самим створює собі однодумців, вірних друзів в такій нелегкій і непростій справі, як виховання дітей.

Моральна вимога — виховувати у дітей повага до їх батьків — має велику педагогічну і соціальну цінність.

Виховувати повагу до батьків — значить залучати дітей до важливої сторони моральності — поваги до старших, допомагати дітям побачити в своїх близьких такі якості, якими вони можуть гордитися. Педагог повинен зацікавити учнів життям і долею близьких, спонукати задуматися про те, з якими цікавими і шановними людьми вони живуть. Щирий інтерес до життя батьків учнів підіймає авторитет вчителя і як вихователя. І батьки будуть вдячні йому за таку орієнтацію їх дітей.

Іноді сприяти підняттю авторитету батьків буває нелегко, часто з вини самих батьків, у яких чомусь склалися напружені відносини зі своїми дітьми.

Вчитель, що зумів вплинути на зростання авторитету батьків в очах дітей, підіймає і свій авторитет: батьки щиро підтримують такого педагога у всіх його починах.

Буває і навпаки. Вчитель, який не керується тут даною етичною нормою іноді здійснює дії, що підривають авторитет батьків в очах дітей, робить це мимохідь, необдумано, іноді внаслідок звички. Ось приклади. Учень нагрубив учителю. Обурений педагог, не обтяжуючи себе в цей момент ніякими етичними нормами, відповідає грубіяну так:

«Ти ці штучки залиш для своєї матері! А я тобі не дозволю!» Побачивши на першокласникові несвіжий комірець, учителька помічає мимохідь: «Щось твоя мама погано стежить за тобою». Третьокласнику, який, на думку класовода, не дуже добре одягнутий, він говорить: «Що ж тобі батьки не можуть купити костюм?».

Відомо, що значною перешкодою у вихованні дітей є прихильність деяких батьків застарілим поглядам, педагогічна неписьменність, а то й зневага своїми обов'язками по відношенню до дітей. Значну частину моральної відповідальності за неправильні педагогічні погляди і поведінку батьків учнів несе вчитель. Педагогічна мораль зобов'язує його активно сприяти формуванню педагогічної культури батьків учнів, показувати те зло, яке наносить справі виховання їхня педагогічна неграмотність. Ця вимога диктується міркуваннями співпраці і створення сприятливих умов для виховання, коли всі суб'єкти педагогічного впливу на дитину об'єднані правильними, педагогічно доцільними установками і поглядами.

Але, виховуючи у дітей повагу до своїх батьків, вчитель зобов'язаний керуватися моральними вимогами, тобто вчити поважати лише те, що є гідним поваги.

Важливо донести це положення і до розуміння батьків, які зобов'язані ставити перед собою високі вимоги і повинні знати, що діти не можуть їх поважати лише за те, що вони батьки. Для поваги необхідні реальні цінності і гідність - інтелектуальні, етичні і т. д.

Практика кращих вчителів показує: авторитет, заснований на несправедливості, — фікція, яка розлітається при першому ж серйозному випробуванні. Вчитель зобов'язаний підтримувати тільки праву сторону. У іншому випадку неминучі соціальні і педагогічні втрати. Так, якщо в шкільні роки учень пересвідчиться, що поняття «авторитет» і «справедливість» можуть і не співпадати, то не виключено, що згодом він піддасть сумніву реальність і цінність і того і іншого.

Щоб успішно боротися з неправильними педагогічними поглядами батьків, вчитель повинен уміти правильно оцінювати їх відношення до своїх дітей, їх роль в навчанні і вихованні. Треба стерегтися при цьому поширеної помилки, коли про батьків судять тільки по їх дітях: вчителеві може здаватися, що батьки успішних учнів виконують свій обов'язок, а невстигаючих, недисциплінованих — ні. Важливо уміти правильно визначати і вимоги до батьків в їх відношенні до дітей, уміти знаходити доцільну форму презентації такої вимоги, яка не кривдила б батьків. Не менш важливим є навчити тат і мам виконувати вимоги, що поставлені перед ними. Вчитель повинен стерегтися спокуси — хоч би частину своїх обов'язків перекладати на плечі батьків або ставити перед ними незрозумілі і нездійсненні завдання.

Конкретні форми впливу на батьків учнів багато в чому залежать від педагогічної майстерності, чуйності і етичної культури того або іншого вчителя, від уміння сприймати ним критику.

Критика менше образить вчителя у випадку, якщо він сам організує батьків на висловлювання критичних зауважень в свою адресу, переконавши їх в тому, що йому просто необхідно знати їх думку, знати, чи правильно розуміють його учні і батьки, які він допускає, з їх точки зору, помилки, побачені ними зі сторони, для того щоб їх усунути. У таких умовах критика набуває конкретного, ділового і необразливого характеру. Якщо ж критика батьків неправильна по суті або несправедлива, то вчитель і в цьому випадку зобов'язаний її вислухати і тактовно роз'яснити батькам, в чому вони неправі. Хоч вимогливий до себе вчитель завжди знайде і в помилковій критиці щось таке, що йому потрібно брати до уваги. Нехай хоч би те, що він, поступаючи правильно, виявився невірно зрозумілим іншими людьми.

Вчитель повинен бути зацікавлений у відкритій, чесній критиці, оскільки невдоволення батьків його роботою можна подолати тільки таким шляхом. При відсутності відкритої критики, невдоволення батьків роботою вчителя зберігається, хоч справа іноді зводиться до простого нерозуміння ними один одного. Крім того, невдоволення роботою вчителя може нагромаджуватися, відносини між сторонами починають носити нещирий характер — виникає недовір'я і до педагогічного і до людського авторитету вчителя.

Деякі вчителя помилково вважають, що вчитель знаходиться поза всякою критикою і що його авторитет в очах батьків учнів повинен бути безперечним. Природно, що з такою позицією погодитися не можна, і ось чому.

По-перше, вчитель, яким би він ні був професіоналом-фахівцем, завжди може допустити (і допускає) помилки і промахи, які бачать батьки. По-друге, не можна забувати, що у відношенні до виховання своїх дітей батьки мають перед вчителем певні переваги. Дитина, її виховання, турбота про неї становлять для батьків дуже важливу частину їх життя, їх щастя. Більшість батьків готові піти на значні жертви ради своєї дитини. У них величезна особиста зацікавленість і відповідальність за долю своєї дитини — відповідальність і турбота значно більша, ніж у найкращого вчителя.

А хто з нас у школі не чув розмови про «важкий клас» і «хороший клас»? У «важких класах» багато учнів, які відстають, є другорічники, часто зустрічаються випадки порушення дисципліни. Щоб досягти певних зрушень у таких класах, вчителям доводиться докладати величезних зусиль.

У хороших класах громадське життя вирує, тих, хто відстає, одиниці. Учні дисципліновані, допитливі, один за одного стоять горою, допомагають підтягнутися тим, хто плентається в хвості. Такі класи радують і вчителів, і батьків. Чому ж один клас буває хорошим, а другий — важким?

Більшість батьків пояснює це явище тим, що в різних класах різні вчителі і класні керівники. «У хорошого класного керівника клас передовий,— кажуть вони.— Поганий класний керівник — і клас поганий».

Безумовно, вчитель—центральна фігура в класі, від його досвіду, організаційних здібностей, знань, підходу до дітей залежить дуже і дуже багато. Та чи тільки майстерність учителя і класного керівника визначають успіхи навчальної і виховної роботи в класі?

Звичайно, стверджує друга частина батьків, склад учнів також відіграє важливу роль. Більше здібних, посидючих учнів — клас кращий. Менше таких — клас гірший. Але це спостереження також однобоке. Якщо ми надамо слово класним керівникам, то вони говоритимуть не тільки про хороших учителів, здібних учнів, а й про хороших батьків.

Шкільне життя на кожному кроці переконує педагогів у тому, що кращими класами бувають, як правило, ті, в яких переважна частина батьків активно допомагає класному керівникові захопити учнів корисними справами, виявити причини, які заважають тому чи іншому і учневі успішно навчатися, вплинути на недисциплінованих, лінивих, І неввічливих, розхлябаних, брехливих учнів. Педагогічна співпраця класного керівника, вчителів і батьків — і могутня виховна сила.

До недавнього часу традиційно робота з батьками проводилася школою безпосередньо за місцем проживання: у мікрорайоні, у ЖЕКах, в сім'ї. Дана робота включала: формування батьківського активу; проведення батьківських зборів і лекторіїв у школі та поза нею; за місцем проживання і на виробництві; створення мікрогуртків безпосередньо в будинках; організація спільних справ батьків і дітей. Така спільна і діяльність включала природоохоронні заходи, художньо-естетичну освіту, і спортивно-туристичні подорожі і змагання. Все це допомагало більш і активно підключати батьків у дитячі інтереси, дитяче життя, наповнювати і змістом сімейне виховання.

У сучасних умовах різко зменшилися контакти батьків з учителями, які найчастіше відбуваються через батьківські збори або індивідуальні виклики батьків до школи. Все це є важливі форми. Однак вони інколи не приводять до бажаних результатів.

Є, щоправда, батьки, які навіть вихованням власних дітей не займаються серйозно. Таких і до школи не докличешся.

— У нас мало часу,— кажуть вони,— ми працюємо!

— Ми годуємо, одягаємо дитину, а виховувати її — це вже справа вчителів,—додають інші.

Саме з цих сімей діти й бувають найчастіше важкими, їх не так уже й багато, а вимагають вони до себе величезної уваги, і не тільки з боку вчителів. Батьки, які разом з педагогами беруть участь у вихованні таких дітей, допомагають впливати на їхні сім'ї, згуртовувати батьківські й учнівські класні, шкільні колективи, і є опорою вчителя. Дуже багато нових, складних завдань ставить життя перед цими батьками.

На класних зборах не треба тільки про оцінки учнів. Треба, щоб на кожних зборах батьки, дізнавалися про щось нове, важливе у тому, як виховувати свою дитину.

Треба провадити в класах для батьків педагогічні бесіди, яскраві і зрозумілі, з прикладами з життя класу. Влаштовувати диспути, конференції з тих питань виховання, які особливо хвилюють. Обговорювати цікаві статті про виховання з газет, журналів «Сім'я і школа», «Початкова школа», «Журнал для батьків» та інші. Давати короткі бібліографічні огляди найцікавіших книжок і новинок на педагогічні теми. Практикувати обмін досвідом сімейного виховання. Обговорювати недбале ставлення до виховання дітей в окремих сім'ях. Організувати в класах невеличкі педагогічні бібліотечки для батьків.

Перебуваючи на практиці у 4-му класі Коломийської ЗОШ №6, я відвідала батьківські збори, проведені вчителем Волощуком У. З. (Коломийська ЗОШ №6), досить цікаві та різноманітні за формою і змістом. Тут не побачиш байдужих батьків, що нудьгують або збираються піти. Тут усі активні, і розмова йдеться не тільки про загальні педагогічні проблеми. Хтось стиха, а хтось уголос розмірковує також про те важке, з чим зіткнувся сам у вихованні своєї дитини, про його товариша, вихованням якого батьки зовсім не займаються. Чи не тому ці збори мають величезну виховну напругу, всіх хвилюють, кожного чогось наочно навчають. Користь від них очевидна для всіх.

І все-таки школу, де кожні збори в кожному класі були б завжди таким змістовним уроком виховання, зустрічаються поки ще дуже і дуже рідко.

Найбільш ефективними останнім часом стають батьківські збори, які проходять організаційно у формі лекторіїв. Для успішного їх проведення необхідно дотримуватися ряду вимог:

1) тематика по можливості — нестандартна, що викликає інтерес (наприклад, що повинні знати батьки, діти яких пішли в перший клас);

2) чіткий графік проведення, про який обов'язково необхідно попередити батьків на перших же зборах, щоб вони могли спланувати наперед домашній і службовий час;

3) варто пропонувати, щоб збори одночасно відвідували і мама, і тато.

Важливе значення у спільній виховній роботі відіграє батьківський комітет. Батьківський комітет необхідно обирати для того, щоб він допомагав школі, вчителям у виховній роботі з батьками. Для цього разом накреслюють, обговорюють плани роботи, шукають шляхи усунення недоліків.

Ускладнюються завдання виховання — підвищуються також вимоги не тільки до вчителів, а й до батьківського активу. Хіба не переконалися вже в багатьох школах у тому, що найчисельнішими, найцікавішими зборами бувають ті, у підготовці і проведенні яких беруть участь також і самі батьки. Ця допомога не тільки зекономить сили вчителя для іншої роботи, якої у нього непочатий край, а й принесе великий виховний ефект.

Наприклад, якщо вчитель говорить на зборах про те, що багато дітей приходить у клас з брудними вухами, нігтями, неохайно одягнуті,— враження одне. Коли ж про це саме скаже мати учня, яка днів за десять до зборів здійснила два-три санітарні огляди, враження від такого виступу буде іншим. Коли вчитель говорить про те, як важливо привчати свою дитину до режиму, яким повинен бути розпорядок дня у школяра цього класу, то, можливо окремі батьки і думають про себе: «Що ж, на те і вчитель, щоб нагадувати нам про це».

Та якщо батько або когось із учнів з обуренням розкажуть про те, що, відвідавши Миколчину сім'ю, вони побачили, що хлопчик залишений на самого себе, проводить день, як йому заманеться, сідає за уроки пізно ввечері, коли очі вже від утоми злипаються, місця для занять у нього немає, зошити брудні, в щоденнику за цілу чверть лише один підпис батьків,— такий виступ примусить відчути багатьох батьків і матерів, що не тільки школа, вчителі, а й самі батьки вже вимагають від них відповідального ставлення до виховання дітей.

Громадська думка батьків — величезна виховна сила. Різноманітні, педагогічно змістовні виступи батьків, особливо на класних зборах,— одна з можливостей привести її в дію.

Кожні відвідини сім'ї повинні мати якусь конкретну мету. Наприклад, на наступних зборах класний керівник хоче наочно показати батькам роль режиму в житті школяра. З цією метою він просить за кілька днів до зборів одного члена батьківського комітету побувати в сім'ї у того учня, який добре вчиться, провадить велику громадську роботу, відвідує який-небудь гурток — і все це встигає робити тому, що батьки привчили його до суворого розпорядку дня.

Інший член комітету за дорученням учителя йде в сім'ю учня, який завжди не встигає, погано вчиться саме тому, що у нього немає режиму.

На батьківських зборах обидва члени комітету розповідають про те, як проходить день у одного і другого учня. Про те, як пощастило батькам в одній сім'ї допомогти дитині стати господарем свого часу, і чому в другій сім'ї дорослі не звертають уваги на цей бік виховання.

Ці два виступи займуть не більше 10—15 хвилин, але справлять великий виховний вплив — більший, ніж годинна лекція про значення режиму дня.

Мета відвідання сім'ї може бути й такою: показати, як великий кругозір і глибокі інтереси допомагають дітям у навчанні, а брак того чи іншого ускладнює засвоєння навчального матеріалу.

Життя в класі завжди підкаже такі спрямування. Цінність цільових відвідин і повідомлень про них полягає ще і в тому, що вони дають можливість передавати досвід хорошого виховання. Про свій позитивний досвід виховання самі батьки й матері не завжди вміють розповісти, дехто просто соромиться це робити. Можливо, саме тому ми дуже мало чуємо про виховання в хороших сім'ях, тим більше на класних батьківських зборах.

Батьки, діти яких відстають у навчанні, недисципліновані і без догляду є досить часто у кожному класі. У них необхідно бувати вдома, але ще більше треба тягти їх до школи. Кому не відомо, що саме вони і бувають найрідше на батьківських зборах. Можливо, якоюсь мірою декого з них можна зрозуміти: соромно за дітей і за себе, набридли нескінченні докори і зауваження. Хтось із них хотів би виправити помилки, що їх було зроблено у вихованні, та не знає, з чого розпочати цю важку справу.

Відповідати на запитання цієї категорії батьків найкраще на спеціальних зборах, бесідах і лекціях, мета яких поступово допомогти їм зрозуміти причини поганої успішності, недисциплінованості, байдужості до громадських справ у класі у своїх дітей.

Не завжди дитина вчиться погано тому, що вона ледача. Немає умов для нормального життя і навчання вдома, нестійка увага, бракує волі, неправильні прийоми запам'ятовування — все це і ще багато іншого може бути причиною відставання у навчанні, якимось приводом для порушення дисципліни. Різні причини — різні шляхи боротьби. Саме на цих питаннях і треба акцентувати увагу цієї частини батьків під час перших зустрічей.

Організовуючи такі бесіди і відвідуючи їх, члени батьківського комітету одержують можливість частіше спілкуватися з тими сім'ями, які повинні постійно перебувати в полі зору школи.

Дуже корисно також проводити батьківські збори разом з учнями. Це має величезний виховний вплив і на батьків, і на учнів.

Проте такі збори несуть великий виховний заряд тільки тоді, коли вони актуальні за темою, різноманітні за своєю формою і педагогічним змістом, їхня підготовка вимагає творчих пошуків. Збори проходять успішно, коли їх планують, обговорюють великим активом: і вчитель, і батьки, і учні.

Отже, вчителі, вихователі повинні вивчати сім'ю, щоб спрямовувати сімейне виховання на всебічний розвиток дитини, надавати допомогу батькам: у керівництві навчально-виховною роботою дітей у домашніх умовах; у визначенні методів і прийомів виховання, формування у них позитивного ставлення до школи, навчання дітей, їх участі у суспільній і трудовій діяльності; спонукати батьків до педагогічної самоосвіти, залучати їх до навчально-виховної діяльності у школі; за необхідністю коректувати виховні зусилля сім'ї, нейтралізувати негативні її впливи.

Дата добавления: 2015-10-21