Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сніданок

 

Я пішов за ним слідом і, спустившись до буфетної, відповів на глузливу посмішку хазяїна дружнім вітанням. Я не тримав на нього зла, хоч він добряче посміявся з мене минулої ночі.

Але ж посміятися від душі – річ зовсім непогана. Щирий сміх – це справжнє благо, яке, на жаль, доля дарує нам не надто часто. Тому, якщо хтось власною персоною надає іншим привід поглузувати, нехай він не скупиться і не соромиться, нехай залюбки послужить цій справі! Будьте певні – той, у кому є щось смішне, вартий значно більшого, ніж ви гадаєте.

У буфетній на той час зібралося чимало народу; більшість з цих людей прибули вночі, і тому вчора я їх не бачив. То були майже самі китобої: перші, другі й треті помічники капітана, корабельні купори і корабельні ковалі, гарпунери і гребці – засмаглі, кремезні чоловіки з кошлатими бородами, неголені, волохаті лобуряки, зранку вдягнені в матроські бушлати замість халатів.

Можна було одразу збагнути, як давно кожен із них покинув палубу свого корабля. Ось у цього молодого здорованя щоки кольором нагадують достиглі на сонці груші і пахнуть, напевно, так само солодко; він не більш як три дні тому повернувся сюди з Індії. А отой, що сидить з ним поруч, не такий засмаглий; це скоріше відтінок червоного дерева. У третього обличчя ще зберегло сліди тропічної засмаги, тільки трохи побляклої – зрозуміло, що минув, не один тиждень, як цей чоловік зійшов на берег. Та хто міг похвалитися таким обличчям, як Квіквег, чия мармиза, помережана різнобарвними смугами, наче західний схил Анд, в одному химерному візерунку представляла всі кліматичні пояси?

– Агов! Їжа готова! – оголосив хазяїн, розчинивши двері, і ми пройшли до сусідньої кімнати снідати.

Дехто гадає, що люди, які багато подорожували, усюди поводяться невимушено і почуваються як удома в будь‑якому товаристві. Та це не завжди так. Ледьярд[84], славетний мандрівник з Нової Англії, і шотландець Мунго Парк – обоє вони двох слів не могли стулити в салонній бесіді. Можливо, подорож по безкрайніх просторах Сибіру в санях, запряжених собаками, – подібної до тієї, яку здійснив Ледьярд, – чи тривалі прогулянки на порожній шлунок і в повній самоті до глибин чорної Африки, в чому полягали всі досягнення бідолашного Мунго[85], можливо, такі подвиги не сприяють світським манерам. А втім, світські манери трапляються не так уже й рідко.

Ці міркування викликала така обставина: коли ми сіли за стіл і я приготувався почути захопливі оповіді про китобійний промисел, на мій превеликий подив, ніхто з присутніх не вимовив жодного слова. І навіть більше – у всіх був якийсь знічений вигляд. Так, так! Навколо мене сиділи морські вовки, які у відкритому морі сміливо гарпунили велетенських китів – геть чужих і незнайомих! – і не вагаючись вступали з ними в запеклий бій; а тут вони сиділи за одним столом, люди однієї професії і подібних смаків, і озиралися один на одного так боязко, наче ніколи не переступали порога кошари на Зелених пагорбах[86]. Дивне то було видовище – сором'язливі ведмеді, боязкі вояки‑китобої!

Та повернімося до мого Квіквега; він сидів посеред них – і, з примхи долі, навіть на чільному місці, – незворушний і холодний, мов бурулька. Звісно, його манери не можна було назвати бездоганними; навіть найпалкіший із його прихильників не зміг би виправдати присутність гарпуна, який він приніс із собою до столу і який задіяв без найменших вагань, простягаючи його через весь стіл, що було вельми небезпечним для голів оточуючих, щоб загарпунити і притягнути до себе біфштекси. Проте слід зазначити, що все це він робив із спокійною впевненістю, а кожен знає, що в очах більшості впевненість рівноцінна всім світським манерам.

Ми не будемо описувати тут усі інші дивацтва Квіквега, не будемо розповідати про те, як він старанно уникав гарячих булочок і як присвятив усю свою увагу недосмаженим біфштексам. Досить лиш сказати, що, коли сніданок був завершений, він разом з усіма перейшов до буфетної, запалив люльку‑томагавк і сидів, не знімаючи капелюха, перетравлюючи їжу і спокійно попихкуючи люлькою; а я пішов на прогулянку.

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 79 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Какое у меня задание? Почему я здесь? Где моё место? | Сегодня я хочу поговорить на тему, глубоко и часто затрагивающую всех вас в вашей повседневной жизни. Это работа с эмоциями. | Таємниці Білого Кита | Мобі Дік, або Білий кит | Перші обриси | Килимова валіза | Розділ З | Каплиця | Кафедра проповідника | Проповідь |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Строката ковдра| Розділ 6

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)