Штучні способи вегетативного розмноження.

І. Поділ куща - самий простий спосіб розмноження. Цим способом звичайно розмножують кореневищні рослини, особливо такі, що сильно кущаться і утворюють велику кількість відгалужень, тобто пагонів, що йдуть від коренів і кореневищ (флокс, дельфініум, спіреї, ромашка крупноцвітна, геленіум, солідаго, люпин, конвалія, анемон, багаторічні хризантеми, примули грунтові, диклітра, кампанула, троянди власнокореневі, деякі сорти бузку, чубушник власнокореневий, калина бульденеж і ін., а з рослин закритого грунту - аспідістра, аспарагус і ін.). Викопаний кущ ділять гострою лопатою, секатором або ножем на рівні частини, так щоб на кожному корені було не менше 2-3 пагони або бруньки. Рослини, що цвітуть ранньою весною, рекомендується ділити і садити восени; рослини, що цвітуть літом і восени, можна ділити восени і весною.

Кореневі відгалуження іноді вирощують штучно. Для цього весною кущ підрізують з двох протилежних сторін, і до осені в місцях підрізування утворюється густа порость, яку можна використовувати для ділення, живцювання і т. п.

ІІ. Живцювання - спосіб вегетативного розмноження шляхом прискорення росту окремих частин рослини. Живці можуть бути стебловими, кореневими, листовими.

1. Стеблові живці. У свою чергу, вони поділяються на такі групи:

а) Здерев’янілі живці (смородина, тополя, спірея, верба і ін.). Визрілі живці довжиною 15-30 см заготовлюють восени або весною. Саджають їх під кутом 60-70⁰ для більшого доступу повітря до вкорінюваної частини живця, залишаючи над грунтом 1-2 бруньки. Посаджені живці потрібно обов’язково полити і замульчувати. Не у всіх культур здерев’янілі живці вкорінюються, і тоді використовують напівздерев'янілі.

б) Напівздерев'янілі живці мають листки, кора їх ще не повністю визріла. Цими живцями розмножують кімнатний жасмин, чубушник, троянди, бузок, фуксію і ін. Для посадки використовують живці з 2-3 очками, а довжина їх може бути різною (в залежності від довжини міжвузля). В кімнатних умовах кімнатний жасмин вкорінюється через 40-50 днів.

в) Зелені живці, тобто ростучі пагони з невизрілою деревиною і з листям. В оранжереях розмноження зеленими живцями починають з ранньої весни і ведуть до середини року; у відкритому Груні цей спосіб розмноження використовують з моменту появи молодих пагонів.

Строки вкорінення живців різних рослин неоднакові. Швидко вкорінюються живці альтернантери, герані, гвоздики, ірезине, геліотропа, колеусу, люпину, дельфініуму, мальви, седума, флоксів, більшості кімнатних рослин - традесканції, фікусу, олеандри, аукуби, лігуструма, хризантем, фуксії, а із деревних культур відкритого типу - тополя, верба (на 6-8-й день). Кущі, що гарно цвітуть - троянди, бузок, чубушник, калина бульденеж - вкорінюються на 20-24-й день, а більшість хвойних рослин - ялина, піхта, криптометрія, араукарія і ін. - на 3-4-й місяць після посадки і навіть через 6 місяців. Дуже повільно вкорінюється туя. Її можна заживцювати в парники під зиму, накрити рамами і добре утеплити. До весни частина рослин укоріниться.

Для живцювати використовують тільки перевірені на виробничі і декоративні ознаки здорові маточники: трав'янисті віком від 1 до 3-5 років, деревні - до 10 років.

При проведенні живцювання потрібно дотримуватися чистоти. Чистими повинні бути руки, інструмент, посуд, субстрат і т. д. З цією метою ящики, горщики, стелажі, парники перед початком роботи дезінфікують міцним (майже чорним) розчином марганцевокислого калію. Цим же розчином дезінфікують і субстрат, після того як проллють його водою. Марганцевокислий калій, крім стерилізації, сприяє кращому вкоріненню живців.

Велику роль в утворенні коренів при живцюванні відіграє обробіток стимуляторами росту. Широко застосовують в даний час індолілолійну кислоту і гетероауксин в дуже слабких концентраціях. На приживаність живців впливає і якість зрізу: він повинен бути дуже рівний, гладкий, тому зрізувати живці рекомендується гострим інструментом, щоб не було шорсткості і рваних ран, які сприяють розвитку різноманітних захворювань. У рослин із почерговим розташуванням листків зріз роблять під вузлом з невеликим кутом (50-70⁰) до осі пагона; у рослин із супротивним розташуванням листків (флокси, бузок, гортензія) зріз проводять також під кутом перпендикулярно до осі пагона. Верхній зріз роблять над брунькою.

Добрі результати отримують при живцюванні молодих відростаючих пагонів з частиною минулорічної деревини материнської рослини, з так званою "п’яткою" (у троянди, калини бульденеж, хвойних рослин, флоксів, гвоздики і ін.).

Приживаність живців залежить і від місцерозташування їх у кроні рослини. Краще вкорінюються молоді пагони.

Для кращого вкорінення живців вимагається насиченість оточуючого їх повітря вологою (85-95%). З цією метою група вчених Московської сільськогосподарської академії імені К.А.Тімірязєва (ТСХА) під керівництвом проф..М.Т.Тарасенка розробила методику укорінення зелених живців у штучному тумані. При відсутності подібної установки в господарстві живці збризкують 2-5 рази в день, в залежності від погоди.

Щоб зменшити випаровування, скорочують листову поверхню: зменшують листову пластинку на 1/3 або 1/2 її довжини. В окремих випадках живці повністю звільняють від листків (кальцеолярія).

Живці ехеверії, філокактусів, сансев'єри, тобто рослин з товстим, м’ясистим листям, для кращого вкорінення необхідно попередньо трохи пов’ялити, а потім саджати в субстрат. Живці рослин, що мають молочний сік (фікус і ін.), попередньо відмивають у воді з температурою 45-50⁰С, а потім саджають у субстрат. Посадка їх без відмивання приводить до того, що молочний сік застигає, закупорює провідні судини, і такі живці не вкорінюються, а загнивають і гинуть.

При живцюванні необхідний рихлий субстрат для кращої аерації нижньої частини живця, що сприяє його укоріненню.

Кращий субстрат для укорінення живців - річний пісок. Можна додавати до нього 50% торфу. Під пісок насипають поживний ґрунт. Пісок легко пропускає повітря до місця зрізу і тим самим сприяє утворенню калюсу.

Сильний вплив на вкорінення живців виявляє і світло. При живцюванні пряме сонячне освітлення шкідливе. Щоб отримати розсіяне світло, влаштовують притінення рейковими рамами, матами, білення скла і іншими способами.

Велике значення має глибина посадки живців: вона повинна бути невеликою. Живці, крім здерев’янілих, тільки злегка заглиблюють у пісок (на 1-2 см і менше).

Для доброго укорінення живців велике значення має температура повітря і субстрату. Температура повітря повинна бути не нижче 12-18⁰С. Седум і хризантеми добре вкорінюються при температурі 12⁰С, більшість інших рослин - при 18-22⁰С, а теплолюбні - при 28-30⁰С. Температура субстрату повинна бути на 3-5⁰С вище температури повітря. З цією метою живці висаджують на стелажі або в парники з підігрівом. А ящики і горщики з невеликими партіями живців ставлять на труби опалення.

При посадці живців пікувальним кілочком в субстраті роблять отвори на певній віддалі, заглиблюють в них нижні кінці живців і зі всіх сторін обережно обтискують кожний живець.

2. Кореневі і кореневищні живці. Кореневими живцями можна розмножувати більшість кореневищних рослин. З цією метою кореневища або корені ріжуть на відрізки довжиною 5-8 см і кладуть у заздалегідь приготовлені борозни, на дно яких насипають пісок. Укладені майже горизонтально живці зверху засипають піском і землею на глибину 2-3 см.

Кореневими живцями легко розмножуються ті рослини, які добре розмножуються кореневою поростю - драцена, флокси, пеларгонія, діклітра, хміль, піони і ін.

3. Листкові живці або листки. Добре розмножуються листками бегонія рекс, єхеверія, сансев'єра, фікус, узамбарська фіалка, глоксинія, філокактус, деякі види лілій (гаррізі) і ряд інших рослин.

Листки сансев'єри ріжуть на відрізки довжиною 6-8 см, які на 1/3 заглиблюють у землю. Через кілька місяців із живців з'являються нові пагони. Укоріненню листків бегонії рекс і деяких інших сприяє поперечне надрізування жилок з нижньої сторони листка в місцях їх розходження. Після надрізування жилок листок поміщають в ящик на пісок. Для повнішого прилягання його пришпилюють дерев'яними шпильками або легко присипають піском і ящик накривають склом. На місцях порізів утворюються нові рослини. Живці рослин з кожистими листками не вкривають, бо випаровування у них невелике.

Добре розмножується листям сенполія: листок з максимально довгим черешком ставлять у воду. Корені з'являються на кінці черешка, а потім тут же розвивається нова рослинка, яку можна зрізати і посадити, а листок разом із живцем укоренити повторно. Краще приживаються молоді невеликі листки. Аналогічно можна розмножувати і глоксинію.

Деякі види лілії можна розмножувати лусочками, що виглядають як листочки. Їх відокремлюють з невеликою частинкою денця і саджають в пісок. В нижній частині лусочок з'являються листочки, а потім утворюються цибулинки.

ІІІ. Відсадки - це укорінені пагони, що розвинулися на материнській рослині.

1. Горизонтальні відсадки. У неглибокі борозни вкладають молоді гілки, пришпилюють їх і по мірі росту пагонів 2-4 рази за сезон підгортають. Добрі результати дають повздовжні надрізи або перетяжки в основі гілок мідним дротом у 2-4 витка (так можна розмножувати троянди, гортензії, чубушник, бузок).

2. Дугоподібні відсадки. Після попереднього пришпилювання частину пагона прикопують.

3. Пульпа, коли від верхньої пришпиленої до землі частини пагона розвиваються нові рослини (малина, ожина і ін.).

4. Повітряні відсадки. Цим способом розмножують юкку, фікус, жасмин, аралію, аронію, рододендрон, драцену, столітник, єхеверію і ін. Застосовується він у тих випадках, коли рослина дуже витягнулась і потрібно зменшити його висоту. В місці бажаного прискорення обрізують листя. Попередньо вздовж розпилюють горщик, підганяючи отвір денця під діаметр пагона в місці укорінення. Пагін обгортають мохом, прикріплюють до нього за допомогою кілочків горщик, наповнюють його легкою землею і поливають. Для кращого утворення коренів на стволі роблять поздовжні надрізи. Горщик можна замінити обгортанням пагона поліетиленовою плівкою.

5. Підгортання часто застосовується при розмноженні тополі, липи і інших рослин. Якщо зрізати молоде дерево, то з'являється сильноросла пенькова поросль. Коли пагони досягнуть 9-10 см висоти, проводять перше підгортання (обов’язково поживною землею на 2/3-3/4 їх довжини). Другий раз підгортають при довжині пагонів 15-18 см. Третє підгортання проводять, коли їх довжина досягає 45-50 см. В кінці вересня землю відгортають, зрізують пагони, що вкоренились і саджають їх у розсадник або на постійне місце.

ІV. Щеплення полягає в перенесенні частини однієї рослини на іншу і зрощуванні їх, що дозволяє зберегти сортові особливості прищепленої рослини. Розмножуються щепленням троянди, бузок, азалії, голубі ялини і т.д.

Рослина або частина її, на яку проводиться щеплення, називається підщепою, а прищеплювана частина - прищепою. Прищепою може бути брунька з невеликим відрізком кори і деревини (так зване вічко або щиток) або живець, тобто частина пагона (гілки) із всіма бруньками, що знаходяться на ньому.

Існує дуже багато способів щеплення. Застосування того чи іншого з них визначається: а) сортовими особливостями культури; б) строком проведення щеплення, станом підщепи і прищепи; в) співвідношенням діаметрів підщепи і прищепи.

По часу виконання щеплення можна виділити два періоди. Перший - до початку сокоруху, тобто коли корові шари лубу не відділяються від деревини. В цьому випадку можна прищеплювати поліпшеним копулюванням, в приклад з язичком, в боковий заріз, в розщіп і ін. Другий - після початку сокоруху, коли луб добре відділяється від деревини. В цей період застосовують способи щеплення, зв’язані з відділенням кори: за кору, копулюванням, постановкою містком і ін.

Приживаність, тобто зростання щеплень, при любих способах, залежить від наступних умов.

1. Якості і стану прищепи. Живці для щеплення повинні бути здоровими (не пошкодженими морозами, хворобами, шкідниками), сильними, з добре розвинутими і визрілими бруньками. Для всіх видів щеплень, крім копулювання, живці слід заготовлювати на початку зими до настання сильних морозів. До щеплення їх зберігають при низьких температурах, зволоженими. Для копулювання живці заготовлюють незадовго до щеплення.

2. Степені співпадання камбіальних шарів прищепи і підщепи, оскільки зростання щеплених компонентів починається головним чином по шару камбію. Камбій являє собою тонкий шар клітин, що знаходяться між деревиною і корою.

3. Правильності зрізів на підщепі і прищепі. Гладка поверхня зрізів забезпечує більш щільне їх стикання.

4. Величини поверхні зростання.

5. Правильності обв’язки. Вона застосовується майже при всіх способах щеплення. Її накладають тугими витками, по спіралі, рівномірно по всій довжині сполучення зрізів. При копулюванні обв’язка повинна бути щільною, без просвітів; залишається не зав'язаною тільки брунька. При всіх інших способах щеплення при обв'язуванні можна допускати невеликі просвіти між витками.

6. Акуратність виконання роботи. При всіх способах щеплення, крім копулювання, місця сполучення прищепи з підщепою зверху обв’язки і всі залишені незакритими поверхні зрізів, а також зріз живця над верхньою брунькою обмазують водонепроникною садовою замазкою (варом або петролатумом). Якщо в якості обв'язочного матеріалу застосовують плівку або ізоляційну стрічку, обмазку можна не проводити. Не проводять в цьому випадку також перев’язку щеплених компонентів.

Готові щеплення при копулюванні підгортають вологою землею, всі інші щеплення обв’язують мохом або прикривають папером в кілька шарів (2-3). Після початку росту пагонів від щеплених живців мох або папір знімають.

Копулювання звичайне широко застосовується для отримання сортових саджанців бузку, троянд і і деяких інших декоративних рослин. Основні переваги копулювання перед іншими способами щеплення наступні:

1) добре вдається в багатьох рослин;

2) при сприятливих умовах і правильній техніці виконання приживаність висока;

3) технічно порівняно легко виконувана;

4) завдяки малій трудомісткості високопродуктивна;

5) вимагає найменшої кількості живців;

6) у більшості випадків зростання прищепи з підщепою міцне;

7) рана на підщепі незначна і швидко заживає.

Копулювання полягає в тому, що з цьогорічного пагона потрібного сорту зрізують одну бруньку (вічко) з невеликим кусочком кори (щитком) і незначною кількістю деревини і вставляють його під кору підщепи.

До зрізки вічка на підщепі роблять Т-подібний або перпендикулярний розріз. Для цього кору підщепи прорізують впоперек ствола, а потім поздовж, трохи перерізуючи (на 4-6 мм) поперечний розріз. Поворотом леза, а потім кісточкою ножа розсувають кору по поздовжньому розрізу і вставляють в нього вічко. Поперечний розріз роблять півмісячним.

Підщепу копулюють на висоті 6-10 см від кореневої шийки підщепи, товщина якої не повинна перевищувати 8-16 мм. Загальна довжина щитка кори повинна бути біля 22-28 мм із положенням бруньки трохи ближче до нижнього кінця - на 2-3 мм. Черешок листка на вічку залишають довжиною 4-6 мм.

Строки копулювання визначаються кліматичними умовами і біологічними особливостями рослин. До копулювання приступають, коли підщепи досягнуть достатньої товщини і в них буде відділятися кора, а також якщо є достатньо здерев’янілі пагони цього року, які закінчили ріст і добре дозріли.

Поліпшене копулювання, або копулювання з язичком - один із кращих способів прищепи живцем, але застосування його обмежене, тому що він можливий при рівних діаметрах підщепи і прищепи або при невеликому їх розходженні. Достоїнства цього способу наступні: 1) швидке і міцне зростання; 2) відсутність відкритої рани; 3) порівняна простота і легкість виконання.

Спочатку у підщепі, а потім у живці роблять косі зрізи рівної довжини. Довжина зрізів не повинна бути меншою 4-5-кратної величини діаметра прищеплюваних гілок. Нижня брунька на живці повинна знаходитись на протилежному боці по відношенню до косого зрізу, безпосередньо над його початком або трохи нижче. Для отримання язичка на живцю і прищепі роблять розщепи по шарах деревини. Розщіп повинен починатися на 3-4 мм вище середини, ближче до тонкого кінця зрізу, і настільки ж заходить нижче середини зрізу.

Прищепу з’єднують з підщепою так, щоб язичок підщепи входив в розщіп живця, а язичок живця - в розщіп підщепи. Зсувати їх потрібно до тих пір, доки поверхні зрізів не будуть повністю суміщені. Особливо важлива збіжність камбіальних шарів обох рослин на нижній частині зрізу підщепи. Якщо є деяке розходження діаметрів зрізів у прищепи і підщепи, камбіальні шари суміщають по одній стороні їх зрізів. Звичайно прищеплюють живець із 2-5 бруньками.

Щеплення в приклад з язичком. Застосування цього способу можливе при відносно невеликій різниці (не більше ніж в 2-4 рази) в діаметрі прищепи і підщепи.

У прищепи відрізують на потрібній висоті всю розташовану вище частину рослини. Зріз роблять перпендикулярно осі підщепи або з невеликим нахилом назад від майбутнього місця щеплення живця. Краї рани обрізують ножем. На утвореному пеньку проводять поздовжній зріз не по діагоналі, а лише з деяким нахилом до вертикальної осі стовбурця. Чим більше розходження діаметрів прищепи і підщепи, тим менше потрібно робити нахил площини поздовжнього зрізу на підщепі. Бажано, щоб ширина зрізу на підщепі відповідала ширині зрізу на живці по внутрішній частині кори, де виходять на поверхню шари камбію.

Косий зріз на живцю і розщіп для отримання язичка виконують так само, як для поліпшеного копулювання, з дотриманням тих же вимог до його довжини і розташуванню нижньої бруньки.

При сполученні частин щеплення смужки камбію живця і підщепи повинні співпадати, особливо в нижній частині зрізу підщепи. У верхній частині косий зріз живця повинен бути вище площини торця підщепи на 3-5 мм.

Щеплення з боковим зарізом в деревину застосовують при тих же співвідношеннях діаметрів прищепи і підщепи, як і при щепленні в приклад, але допустима і більша різниця - до 6-8 разів.

Достоїнства щеплення в боковий заріз: 1) легкість і швидкість виконання; 2) щільне прилягання зрізів живця в розрізі підщепи; 3) надійне зростання; 4) наявність розташованого вище шипа з гілкою, до якого можна підв’язати ростучий пагін прищепленої рослини.

Підщепу зрізують вище місця прищеплення на 15-25 см. Якщо немає достатнього навику в щепленні, її (підщепу) можна й не зрізувати, але в цьому випадку розвиток пагонів із бруньок прищепленого живця в рік щеплення буде значно слабше. Підщепу можна зрізати після набухання і початку росту бруньок прищепленого живця.

На підщепі роблять косий розріз кори з деревиною під дуже невеликим кутом (біля 10-20⁰) до осі гілки або тонкого стовбура. При цьому одна сторона розрізу повинна бути трохи довша за іншу. Розріз повинен бути такої глибини, щоб вся поверхня зрізу живця, який вставляється, була закрита розрізом на підщепі.

Проводячи розріз на підщепі, необхідно звертати увагу на те, щоб площина ножа зберегла первісний кут нахилу, інакше площина розрізу виявиться нерівною і поверхні зрізів живця і підщепи не будуть щільно прилягати один до другого.

Для щеплення застосовують живець із 2-5 бруньками, причому нижня повинна бути у верхній третині косого зрізу. На його нижньому кінці з обох сторін нижньої бруньки роблять два косі поздовжні зрізи, що надають йому форму вузького клина із площинами під кутом біля 15-30⁰, які сходяться до однієї сторони живця. Перший зріз трохи не доводять до кінця і частину живця, який відрізують, залишають на рослині. У противному разі, роблячи другий зріз із протилежної сторони, великим пальцем можна забруднити чисту поверхню першого зрізу.

Відгинають трохи верхівку підщепи у протилежну до розрізу сторону і в порожнину, що трохи розкривається, вставляють живець, сполучуючи камбіальні шари компонентів, які щепляться.

Щеплення в боковий розріз без шипа дуже подібна до щеплення з боковим розрізом в деревину. Найчастіше використовується в розсаднику на дичках з бруньками, які не прижилися, при випадковому зрізі заокульованої бруньки і т. п. Основна відмінність цього способу полягає в тому, що підщепи, призначені для щеплення, попередньо обрізують під кутом 60-70⁰ до осі тонкого стовбура підщепи до місця щеплення і бічний заріз роблять під дуже невеликим кутом.

Живець для щеплення готують так само, як і в попередньому випадку. Вставляючи живець у боковий розріз підщепи, суміщають камбіальні шари щеплених компонентів. Нижня брунька щепленого живця повинна бути на 2-4 мм нижче торцевого зрізу підщепи. Після цього розрізи обв’язують плівкою і обмащують варом торці підщепи і прищепи. Якщо для обв’язки застосовують мочало, то обмащують і обв’язку.

Щеплення за кору. Цей спосіб застосовують при різному поєднанні діаметрів прищепи і підщепи. Негативна сторона щеплення за кору - легке відламування щеплених живців від підщепи.

Щеплення можна проводити як при видаленні перещеплюваної гілки або підщепи, так і без неї. У першому випадку після зрізки підщепи на потрібній висоті прорізують кору вздовж осі підщепи на довжину косого зрізу живця або трохи менше; в другому випадку в місці щеплення роблять Т-подібний розріз. Кісточкою ножа відгортають кору і вставляють живець з одностороннім косим зрізом. Готують живець так само, як і при поліпшеному копулюванні.

Живець беруть із 2-5 бруньками. Якщо підщепа значно товстіша, то для швидшого заростання рани вставляють кілька живців по околу підщепи з віддаллю між ними не більше 7-10 см.

При дуже великій товщині підщепи обв’язку можна не проводити, а прибити живці тонкими цвяшками (0,8х15 мм).

Крім літніх щеплень у відкритому ґрунті, рослини щеплять і зимою. Зимове щеплення проводять на підщепах біля кореневої шийки для облагороджування декоративних деревних і кущових рослин. Підщепи і живці заготовляють восени. До щеплення їх прикопують у вологий пісок в холодному, але не промерзаючому підвалі. Буває, що живці зберігають у снігу.

Зимове щеплення проводять поліпшеним копулюванням, в приклад з язичком, у боковий заріз без шипа і іншими способами.

Після щеплення рослини прикопують заглиблено, аж до середини живця, в нахиленому положенні у вологий пісок. Щепи зростаються швидше при зберіганні їх в ящиках з тирсою або торфом. У перший період зберігання щеп (біля 18-20 днів) температуру у підвалі підтримують в межах 8-10⁰С, щоб забезпечити діяльність камбіальних клітин і зростання щеплених компонентів; надалі температуру знижують до 2-4⁰С, а до весни до 0⁰С. У противному випадку щепи можуть прорости.

Ранньою весною прищеплені підщепи висаджують у відкритий ґрунт. Підщеплену частину рослини при цьому повністю заглиблюють у ґрунт. У подальшому застосовують звичайний догляд за рослинами і ґрунтом.

Основні азотні, фосфорні і калійні добрива, їх хімічні і фізичні властивості

Добрива	Форма сполуки азоту. Середній вміст діючої речовини (у % або кг) в 1 ц	Реакція удобрення і кількість вапна у ц, необхід-ного для нейтра-лізації 1 ц добрива	Розчин-ність у воді	Розсип-частість (сипкість)	Гігроскопіч-ність і злежу-ваність при зберіганні	Умови змішування з іншими добривами
Аміачна селітра (азотнокислий амоній, нітрат амонію) дрібнокристалічна або гранульована	Аміачна і нітратна 34,5-35,0	Кисла 0,75	Дуже добра	Задовільна у гранульо-ваній, погана у дрібно-кристалічній	Сильна у дрібно-кристалічній, слаба у грану-льованій	Можна змішувати з калійними добривами, преципітатом, кістяною і фосфоритною мукою і азотними добривами, крім ціанаміду кальцію
Кальцієва селітра (азотно-кислий кальцій, нітрат кальцію, вапняна селітра) - білий кристалічний порошок	Нітратна 15,5	Лужна	Добра	Задовільна у гранульо-ваній, погана у порошко-видній	Гігроскопіч-ність дуже сильна, злежуваність сильна	-
Натрієва (чилійська) селітра (азотно-кислий натрій, нітрат натрію) - білий, жовтуватий криста-лічний порошок	Нітратна 15,0-16,1	Лужна	Задо-вільна	Задовільна	Гігроскопіч-ність слаба, злежуваність незначна	Не можна змішувати завчасно із суперфосфатом, ціанамідом кальцію і сульфатом амонію
Сечовина гранульована і дрібнокристалічна - білий кристалічний порошок	Амідна 46,0	Кисла 0,83	Добра	Те саме	Гігроскопіч-на, злежується слабо	Не можна змішувати з вапном, томас-шлаком і ціанамідом кальцію
Сульфат амонію (сірчанокислий амоній) - світло-сірого кольору із кристалами голубого кольору	Аміачна 20,5-21.0	Дуже кисла 1,3	Добра	Добра при помірній вологості добрива	Гігроскопіч-ність дуже слаба, злежуваність незначна	Не можна змішувати з вапном, натрієвою селітрою, томас-шлаком і ціанамідом кальцію
Водний аміак (аміачна вода) І сорту ІІ сорту	Аміачна   20,5 16,4	-	-	-	-	Вносять в рідкому стані спеціальними машинами
Суперфосфат простий порошковидний або гранульований - білий або сірий мучнистий порошок або гранули	14-20	Кисла 0,1	Дуже добра	Краще розсіюється гранульо-ваний	Негігроско-пічний і не злежується	Не можна змішувати із томасшлаком, вапном і ціанамідом кальцію З аміачною селітрою і преципітатом змішують перед внесенням
Суперфосфат збагачений гранульований		Нейтраль-на	Дуже добра	Краще розсіюється гранульо-ваний	Негігроско-пічний і не злежується	Те саме
Подвійний суперфосфат гранульований і порошковидний - білий мучнистий порошок або гранули	48-50	Не підкислює	Те саме	Те саме	Те саме	Те саме
Фосфоритна мука - порошок темно-сірого або бурого, землистого кольору	19-25	Нейтра-льна	Не розчин-на	Добра	Те саме	Змішується із всяким добривом, крім вапна
Мартенівські фосфатшлаки - важкий порошок темно-сірого кольору	8-20,7	Те саме	Те саме	Те саме	Те саме	Не можна змішувати з аміачними і калійними солями
Хлористий калій - дрібнокристалічний порошок білого або іншого кольору	52,4-60,0	Кисла 1,5	Добра	Сухий добре розсіюється, вологий - погано	Малогігро-скопічний, при тривалому зберіганні злежується	Можна змішувати із всіма добривами до внесення, а з вапном, ціанамідом кальцію і томасшлаком перед внесенням
Калійні солі - дрібнокристалічний порошок сіруватого кольору	30- або 40% -ні	Кисла 0,5	Те саме	Те саме	Те саме	Те саме
Сірчанокислий калій (сульфат калію) - дрібнокристалічний порошок сіруватого кольору	45-52	Кисла	Те саме	Добра	Не гігро-скопічний і не злежується	Те саме
Калімагнезія (шеніт) - сіруватий порошок	26-28 калію і 11-18 магнію	Кисла	Те саме	Задовільна	Малогігро-скопічна, не злежується	Те саме

Дата добавления: 2015-09-06