Громадянська війна

З квітня по вересень 1918 року Колчак в Харбіні займався створенням збройних загонів для боротьби з «германо-більшовиками». Незабаром ситуація в Сибіру дозволила йому виїхати в Омськ: есеро-меньшовиський уряд Уфимської директорії, що постав в опозицію до ленінського Раднаркому, звернулося до віце-адмірала з проханням про співпрацю. «Співробітництво» з «Всеросійским урядом Уфимської директорії», в якому Колчак отримав посаду військового і морського міністра, завершилося тим, що 18 листопада він за підтримки англійців відсторонив Директорію від влади та сформував нову раду міністрів, яка оголосила його Верховним правителем Росії та її головнокомандувачем збройними силами з присвоєнням звання адмірала. Поклавши на себе надзвичайні повноваження, Колчак заявив:

«

Головною своєю метою ставлю створення боєздатної армії, перемогу над більшовиками та встановлення законності та правопорядку, щоб народ міг безперешкодно обрати собі вид правління, який він забажає, і здійснювати великі ідеї свободи, проголошені нині в усьому світі.

»

Колчак спирався на підтримку сибірського козацтва та середнього селянства, незадоволених продрозвірсткою, на війська чехословацького корпусу, розкидані в Сибіру, а також на всебічну матеріальну допомогу країн Антанти. До весни 1919 року він створив значні збройні сили, що налічувалиь до 400 тисяч чоловік; на фронті — до 130 тисяч. Білі армії Сибіру і Уралу почали активне просування на захід, до Волги, і до кінця квітня підійшли до Самари і Казані. 10 червня Колчак призначив генерала Юденича командувачем Північно-Західної армією, наступаючої на Петроград. 12 червня про своє підпорядкування Верховному намісникові Росії заявив голова Білого руху на Півдні генерал Денікін.

Кинувши за призовом Леніна і Троцького всі сили на Східний фронт, Червона армія в травні — червні спочатку зупинила армії Колчака, а потім відкинула їх до Уралу. Жорсткий порядок військової диктатури, введений Колчаком в ім'я боротьби за «велику і неподільну Росію» і консервативна економічна політика Верховного правителя усугубляли його військові невдачі. Нові наступи Червоних армій, що тривали до кінця 1919 року, призвели Білий рух в Сибіру до повної поразки. Відступивши до Іркутська і не бажаючи вступати в мирні переговори з більшовиками, Колчак 6 січня 1920 року склав з себе повноваження «Верховної всеросійської влади», передавши їх Денікіну. Союзники не змогли забезпечити його проїзд на схід і Іркутський есеро-меньшовиський «Політцентр» вирішив видати вождя Білого руху більшовикам. Разом з Колчаком у в'язницю потрапила його кохана жінка — Г. В. Тімірєва, що супроводжувала його з 1918 року.

Останнє фото Колчака перед розстрілом

Збереглися допити Колчака слідчої комісією Іркутського військово-революційного комітету. Вважаючи себе військовополоненим, адмірал відповів на всі питання слідства про його діяльність, намагаючись при цьому як можна менше давати матеріалу для обвинувачення осіб з свого оточення. Доля колишнього Верховного правителя була визначена телеграмою Леніна з вказівкою про його ліквідацію в зв'язку «небезпеки білогвардійських змов в Іркутську».

7 лютого о четвертій годині ранку адмірал Колчак був розстріляний на березі річки Ушаковки, його тіло скинули в ополонку. Залишки сибірських білих військ пішли в Забайкалля, а потім на Далекий Схід і закінчили свій шлях у Манжурії.

На світанку 7 лютого адмірал та його премєр-міністр були убиті в своїх камерах звичайним більшовицьким методом — вистрілом з револьвера в потилицю. Суду над ними ніякого не було, але нема ніяких натяків і на те, що їх піддавали якимось тортурам.^[1]

Дата добавления: 2015-09-06