Задивляюсь у твої зіниці

Симоненко Василь

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю...

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать обращи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Вірш «Задивляюсь у твої зіниці…» побудований у формі звернення сина до матері України. Ліричний герой пильно вдивляється в очі найріднішої людини. Волошкові очі-зіниці — прекрасні. Скільки в них краси, світла й любові! А водночас скільки болю, гніву й розчарувань… У цих бездонних очах віддзерка­люється уся історія, протягом якої доводилося виборювати своє право на існування як повноцінної європейської держави. Тому й «крешуть з них червоні блискавиці революцій, бунтів і повстань». Та як труднощі загартовують людину, так і долання перешкод тільки зміцнює державу на нелегкому шляху самоутвердження, роблять її ще привабливішою. Тому для ліричного героя Україна — це диво, гордість, врода, якими можна милуватися вічно. Це те, що надихає творити, боротися, жити повноцінним яскравим життям.Мати — найдорожча людина для кожного з нас. До неї ми повертаємося завжди. Вона з нами в горі й радості, їй ми довіряємо свої таємниці, відкриваємо душу. Тому бажання побути з матір’ю наодинці — цілком природне бажання, яке час від часу виникає в кожної людини.

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Та не так, на жаль, колись цензура оцінила це святе синівське право, і рядки, сповнені глибоким змістом, на деякий час було викреслено з цього вірша. Проте часи змінилися. Сьогодні ми можемо вільно говорити те, про що думаємо. Та хотілося б, щоб не лише говорили, але й діяли. Бо боротьба за Україну триває.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Тож не схибимо сьогодні і спрямуємо усю свою потужну молоду енергію на зміцнення нашої держави.

Бо вона ж для нас, як мати, — рідна і свята.

Хай веселкою над нею доля виграва.

Іва́н Фе́дорович Драч (*17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Герой України. Член КПРС в 1959-1990 рр. Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічці села Дзвіняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ по зоні діяльності МТС. 1955—1958 служив у армії.Навчався від 1958 у Київському університеті. Був виключений за політичні погляди; у вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади.До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились. У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за свою збірку віршів. У 1983 Івану Драчу було присуджено Державну премію СРСР з літератури.Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою: з 1109 делегатів І з'їзду 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за». (1-й заступний голови Руху — Конєв Сергій Іванович, заступники: Володимир Яворівський, Володимир Черняк, Михайло Горинь).З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем.Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ".Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38% виборців.З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликанняНа парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України.ТворчістьТворчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».Член Спілки письменників України з 1962.Учасник урочистостей в Кам'янці-Подільському (25 жовтня 1988) з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку, де народився Микола Бажан.

Твір на тему: "Незвичайний дивосвіт образів І. Драча ("Балада про соняшник")"

Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу. Творчість Івана Драча показує потяг поета до зображення здобутків людства, осягнення літературних, культурних і мистецьких надбань рідного народу, а отже, характеризується різноманітністю мотивів. Творчий доробок Івана Драча є настільки самобутнім й оригінальним, що його вірші й поеми не сплутати з творами жодного іншого автора, поезії завжди вражали незвичайними образами до такої міри, що скам'яніла естетична свідомість мас на початку 60-х років XX століття важко сприйняла їх. Проте зараз, коли ми можемо вповні ознайомитись із доробком видатного поета, можна оцінити легкість, стрункість віршів, їх своєчасність та актуальність. Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматизмом і ліричністю. Саме в баладі він має змогу змінити реалістичну конкретику за допомогою асоціативного наповнення, метафоризації дійсності. Серед відомих балад Івана Драча виділяється "Балада про соняшник". У "Баладі про соняшник" немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору незвичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде "на велосипеді, обминаючи хмари у небі...". Соняшник глибоко вражений видовищем і просить покатати його. На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показують, що балада має прихований зміст: Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,Щоб стати навіки соняшником. Зазирнувши "вглиб рядків", розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичайність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієнтована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідувати її закони. Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшника, який вважається невід'ємною складовою частиною національної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеться саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб вираження українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор "Балади про соняшник".

Дата добавления: 2015-09-06