Словник термінів та понять

Аболіціонізм – наприкінці XVIII – в першій половині XIX ст. в США рух за скасування рабства негрів (афроамериканців).

Антикварний роман – роман кінця XVIII – початку XIX ст., який ставив своєю метою скрупульозне відтворення матеріальної своєрідності різних епох, особливостей побуту, звичаїв різних народів та містив найдокладніші описи різноманітних старожитностей, одягу, зброї, начиння, архітектури, на фоні яких розгорталась авантюрно-любовна інтрига.

Байронізм – ідейно-естетична концепція європейського романтизму, пов’язана з творчістю англійського поета Дж.Г. Байрона, притаманна В. Гюго, А. де Віньї, А. Міцкевичу, М. Лермонтову. Включає в себе не тільки літературний зміст, а й певний тип поведінки, відчувань, ставлення до світу. Основні риси байронізму – тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, абсолютизоване заперечення недосконалої дійсності.

Боваризм (від імені героїні Г. Флобера «Пані Боварі») – романтичні мрії, переважно сентиментального, любовного змісту; певний стан, який характеризується втратою здатності проводити чітку грань між дійсністю і фантазією, коли факти реального світу підмінюються уявними.

Верлібр (від фр. – вільний вірш) – вірш, який не має розміру і рими і відрізняється від прози членуванням на рядки, що графічно розташовані як віршовані та співвідносні між собою за допомогою ритму і звуків.

Візіонерство – схильність до фантазій, таємничих, містичних видінь.

Вікторіанський роман – жанр роману, що виник в Англії у вікторіанську добу (час правління королеви Вікторії (1837 – 1901 рр.)). Головним у вікторіанському романі було викриття і покарання пороку і служіння суспільної моралі. Характерні риси вікторіанського роману: дидактизм; релігійність; сентименталізм; неодмінна перемога добра над злом; іронія, предметом якої була сама вікторіанська епоха.

Внутрішній монолог – художній прийом психологізму, мова діючої особи, що звернена до самого себе і не вимовлена вголос.

Готичний роман – роман жахів та таємниць, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил, виникає в західноєвропейській літературі другої половини XVIII – в першій половині XIX ст. творцем жанру вважається Г. Волпол («Замок Отранто»).

Гротеск – тип художньої образності, заснований на фантастиці, сміху, гіперболі, вигадливому сполученні та контрасті фантастичного та реального, прекрасного та потворного, трагічного та комічного, правдоподібності та карикатури.

Двійництво – явище самовідчуження особистості, розщеплення її свідомості на дві протилежні сфери, які самозаперечують одна одну; внутрішній розлад зі своєю суттю, що персоніфікується в образі двійника, який усвідомлюється як реально існуючий. Двійник (допельгангер) втілює бажання та інстинкти, що їх було витіснено суб’єктом як несумісні з моральними та соціальними цінностями, з його «приємними та пристойними» уявленнями про себе. Часто двійник існує за рахунок протагоніста та у процесі його ослаблення стає все більш самовпевненим та ніби займає його місце у світі.

Декабризм – 1) політична течія визвольного руху Росії першої чверті ХІХ ст., ідеологію якої розробили декабристи – революційно настроєні дворяни, що уперше підняли повстання проти самодержавства та кріпосництва 14 грудня 1825 року; 2) літературна течія російського романтизму (громадянський романтизм), просякнута волелюбним пафосом, прагненням до самовідданості та самозреченості, готовністю до подвигу. Герой – громадянин та патріот, що здійснює подвиг заради Вітчизни та народу.

Діалектика душі – поняття, яким позначається детальне відтворення в художньому творі процесу зародження і подальшого формування думок, почуттів, настроїв, відчуттів людини, їх взаємодії, розвиток одного з іншого; показ самого психічного процесу, його закономірностей і форм: шляхи переростання любові на ненависть, виникнення любові з симпатії, різкі переходи від одного стану до іншого, внутрішні протиріччя і т. п.

Екзотика – (грецьк. exotikos — чужий, іноземний) — незвичайні для мистецтва та літератури культурні явища, які на тлі традиції вражають особливими, «нетиповими» якостями.

Ентузіаст (музикант) – в творах Е.Т.А. Гофмана «справжній митець», протиставлений філістерам. Дійсність викликає в них відразу, вони байдужі до життєвих благ, вони живуть духовними інтересами та мистецтвом.

Індивідуалізм – моральне, політичне та соціальне світобачення, що підкреслює індивідуальну свободу, першорядне значення особистості, особисту незалежність та сповідує принцип «покладатися на самого себе». Романтичний індивідуалізм часто заперечує будь яке насильство над особистістю з боку держави та суспільства.

Іронія – осміяння, що містить негативну, засуджуючу оцінку того, що критикується; тонка, прихована насмішка. Комічний ефект досягається за допомогою того, що говориться прямо протилежне тому, що мається на увазі.

Ірраціоналізм – філософські концепції, що наголошують на обмеженості пізнавальних можливостей розуму та визнають основним шляхом пізнання інтуїцію, почуття, інстинкт тощо. Дійсність вважається хаотичною, позбавленою закономірності, такою, що підкоряється випадку та сліпій волі.

Історизм – правдиве віддзеркалення в художньому творі конкретно-історичних рис дійсності, що змальовується. Крім зовнішніх деталей, часто виражається в зображенні психології людини іншої епохи як відмінної від психології сучасної людини: в переживаннях, вчинках, мові персонажів (романтичний історизм).

Історизм в реалізмі – є історизмом теперішнього, який тісно пов’язаний з відповідністю дійсності, час стає історичним і відтворюється з можливою конкретністю. Спостерігається у відбитті основних конфліктів сучасної письменнику дійсності.

Історичний роман – літературний жанр, що виник на початку ХІХ ст., для якого характерні історизм, авантюрний сюжет, особливий тип головного героя – приватної людини, що опинилася в центрі історичного конфлікту, вчинки якої сприяють здійсненню історичної необхідності.

Карбонарій – член таємного товариства в Італії на початку ХІХ ст., яке боролося за національну незалежність та возз’єднання Італії.

Контраст – різко окреслена протилежність у чомусь: рисах характеру, властивостях предметів чи явищ. В основі має антитетичний принцип світосприйняття. В романтичній літературі, зорієнтованій на напружене протистояння бінарних опозицій (можливе – дійсне, ідеал – буденне існування), цей прийом набув концептуального оформлення.

Лейтмотив (від нім. – ведучий мотив) – переважний настрій, головна тема, основний ідейний і емоційний тон літературно-художнього твору, творчості письменника, літературного напрямку; конкретний образ або оборот художньої мови, який наполегливо повторюється у творі в якості постійної характеристики героя, переживання або ситуації; окрема деталь або слово, що згадуються багато раз і є ключовим для розкриття письменницького задуму.

Ліро-епічна поема – своєрідний літературний жанр, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу.

Луддити – учасники перших стихійних виступів проти використання машин у процесі промислового перевороту в Великобританії наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Часто протест виражався у руйнуванні машин.

«Мистецтво для мистецтва» («Чисте мистецтво») – теорія, в основі якої полягає ствердження незалежності художньої творчості від суспільства, відмова від соціально-громадянської тематики, проголошення самодостатності мистецтва.

Містифікація літературна – твір, що приписується дійсним автором іншому автору (реальному письменнику, вигаданій особі, реальній особі, що його не писала) чи видається за твір народної творчості.

Містицизм – особливий спосіб розуміння та сприйняття світу, заснований на емоціях, інтуїції та ірраціоналізмі. Вищою формою пізнання вважається «духовний досвід», за допомогою якого відкривається реальність Бога – духовної першооснови світу.

Місцевий колорит – стилістичний прийом введення в текст художнього твору особливостей національного побуту, звичаїв, пейзажу, мови, властивих конкретній місцевості з метою надати правдоподібність тому, що зображується.

Міфологізм – спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури. Значення міфу в літературному творі не тотожне його семантиці у першозразку і залежить від культури, епохи, художньої свідомості письменника, жанру.

Міфотворчість – творіння індивідуальних міфів на основі міфологічних уявлень про світ та людину.

Нативізм (від лат. Nativus – вроджений, той, що знаходиться у природному стані) – романтичний рух в Америці першої половини ХІХ ст., смислом якого було художньо-філософське освоєння країни, її природи, історії, вдачі та звичаїв.

Натурфілософія – сукупність філософських спроб тлумачити та пояснювати природу (за допомогою її переживання людиною або знань з різних галузей природничих наук) з метою підсумування загальних знань про неї, з’ясування важливих природничих понять, пізнання зв’язків та закономірностей природних явищ. Романтична натурфілософія сприймає світ як живий космос, що знаходиться в розвитку, як організм, всі частки якого нерозривно пов’язані та походять одна з іншої.

Онєгінська строфа – строфа із чотирнадцяти рядків, створена О. Пушкіним спеціально для роману «Євгеній Онегін». Строфа використовує чотиристопний ямб (а не п’ятистопний, як сонет). Вона складається з простих і поширених трьох катренів (чотиривіршів) і заключної коди – двовірша. Кожний катрен має різне римування: перший – перехресне, другий – парне, третій – кільцеве. У всіх чотиривіршах чергуються жіночі й чоловічі рими, строфа в цілому і кожний катрен зокрема починається з жіночих закінчень, а заключні два рядки мають чоловічу риму. Схема онєгінської строфи така: абаб ввгг деед єє.

Орієнталізм – використання мотивів, образів, стилістичних прийомів східного мистецтва, а також історії, природи, сюжетів східної культури в культурах європейського типу.

Пантеїзм – філософська концепція, згідно з якою Бог представляє собою безособове начало, тотожне природі. Пантеїзм часто розчиняє Бога у природі, вбачає в природі божественне начало, природний світ – частиною Божества.

Патріархальність – первісна простота, традиційність, консервативність.

Підтекст – прихований смисл висловлювання, яке не говориться прямо, але витікає із ситуації, окремих деталей, реплік, діалогів героїв; внутрішній зміст мовлення. Підтекст не збігається з прямим змістом висловлювання, з тим, що говорять дійові особи, але дозволяє зрозуміти, що вони відчувають.

Позитивізм (франц. positivisme – умовний, позитивний, побудований на думці) – філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Позитивізм побудований на принципі, що усе справжнє, «позитивне» знання може бути отримане лише як результат окремих спеціальних наук (в особі свого засновника, Огюста Конта, позитивізм налічує шість наук: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія і соціологія) і їх синтетичного об’єднання (у позитивній науці, що зводить дані усіх наук воєдино) і що філософія як особлива наука, що претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування.

Поліфонія – особлива форма авторського бачення світу і людини, сенс якої полягає у співіснуванні в одному творі безлічі персонажів зі своїми ідеологічними установками, рівноправними авторській ідеї. При цьому, авторська позиція не домінує, а зрівнюється з позиціями героїв. Поліфонія реалізується в поліфонічному романі, де кожний з героїв наділений власним голосом, «знанням про світ», яке може не співпадати з авторським, при цьому «індивідуальність» правди героя повністю зберігається.

Психологізм – засіб зображення душевного життя людини в художньому творі: відтворення внутрішнього життя персонажа, його динаміки, зміни душевних станів, аналіз якостей особистості героя.

Реалізм (від лат. realis – речовий) – тип художнього мислення та спосіб відображення дійсності, який сформувався в першій половині ХІХ ст., художній метод, слідуючи якому письменник зображує життя у відповідності до об’єктивної реальності, орієнтований на адекватне відтворення оточуючої дійсності, суспільства в цілому та людської особистості в її різноманітних проявах по відношенню до дійсності та суспільства.

Рефлексія – емоційне осмислення автором у художньому творі власних переживань, роздуми над динамікою душевного стану. Цей різновид психологічного самоаналізу найбільш притаманний ліриці.

Роман-виховання – жанровий різновид роману, поширений в літературі Просвітництва. За визначенням М. Бахтіна, роман-виховання – це художня структура, основним організуючим центром якого є ідея становлення особистості. Його змістом є психологічне, моральне та соціальне формування особистості головного героя. Дуже часто роману-виховання притаманні моралізаторство та дидактизм.

Романтизм – літературно-мистецький напрям, якому притаманні інтуїтивно-чуттєве світосприйняття, увага до внутрішнього світу людини, неприйняття буденності, конфлікт мрії та дійсності, захоплення несвідомим, таємничим, містичним, фантастичним, ірраціональним, звернення до фольклору, національної міфології та екзотики інокультур. Виникнення та активний розвиток романтизму спостерігався в країнах Європи та США наприкінці XVIII – у першій третині ХІХ ст.

Романтична іронія – філософсько-естетична категорія, що отримала теоретичне обґрунтування в роботах німецького романтика Ф. Шлегеля. Вона виражає розуміння неможливості досягнення абсолюту та відносності зусиль творчої думки. За Ф. Шлегелем, романтична іронія полягає в такому стані духа, «коли він на все дивиться крізь пальці, нескінченно піднімається над усім обмеженим, так само як і над власним мистецтвом, доброчесністю та геніальністю». Романтична іронія підкреслює відносний характер усіляких лімітованих за смислом та значенням сторін життя, земних цінностей, показує розлад ідеалу (мрії) та дійсності. В літературі це поняття еволюціонує: 1) іронія свободи, коли життя не знає перешкод для своїх вільних сил, висміює всіх, хто намагається надати йому постійні форми; 2) сарказм необхідності – сили відсталості та гніту долають вільні сили життя, знущаються з поета, що підноситься високо; 3) трагічна, гірка іронія – автор іронізує як над об’єктивним злом, так і над власним безсиллям протидіяти йому; 4) похмура іронія – крім насмішки над злом та собою автор відчуває сумнів в реальності ідеалів та їх існуванні.

Романтичне двосвіття – відчуття та усвідомлення глибокої прірви між ідеалом та дійсністю. Для романтиків ідеал – дещо нескінчене, абсолютне, прекрасне, досконале, таємниче та часто недосяжне. Дійсність романтики уявляють як щось низьке та минуще.

Сарказм – зла, уїдлива насмішка, знущання, що містить нищівну оцінку особи, предмета або явища, вищий ступінь прояву іронії. Для сарказму характерна крайня ступінь емоційної відкритості, пафос заперечення, що переходить в обурення.

Сатира – вид комічного, засіб проявлення комічного в мистецтві, який полягає в нищівному осміянні явищ, які представляються авторові порочними. Сатира – найбільш гостра форма викриття дійсності.

Світова скорбота – комплекс переживань у європейський романтичній літературі, «вище, літературне проявлення песимізму» (О. Веселовський), усвідомлення особистістю, що фізична реальність не задовольняє і ніколи не зможе задовольнити потреби його розуму. Світова скорбота проявляється в пересиченні життям, тузі та спліні, презирстві до культури та суспільства, втечі від людей, гордовитому замиканні у собі, милуванні собою та своїм сумом, «отруєнні думкою» та атрофії волі в результаті невпинного самоаналізу, абстрактній скорботі про долю людства та відчаю від власного безсилля змінити існуючий стан речей.

Снобізм – наслідування смакам, манерам, поведінці так званого вищого світу; претензія індивіда на приналежність до вищих соціальних верств. Такі погляди і поведінка притаманні снобу. За В. Теккереєм, сноб – це той, хто плазує перед тими, хто стоїть вище, і дивиться згори донизу на того, хто стоїть нижче.

Спенсерова строфа – строфа, створена англійським поетом XVI ст. Е. Спенсером у поемі «Королева фей». Її розмір – п’ятистопний ямб, але останній рядок – шестистопний ямб. Має римування за схемою абаббвбвв. Цією строфою написана поема Дж. Г. Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда».

Суб’єктивність – 1) Індивідуальна особливість у поглядах на речі, у вчинках, діях; 2) відсутність об’єктивності, суб’єктивізм.

Сугестивність (від лат. suggestio – навіювання, натяк) – властивість тексту нести, окрім конкретної інформації, ще й таку, яка сприймається на рівні підтексту або інтуїції. В поезії це активний вплив на уяву, емоції, підсвідомість читача через логічно невловимі, хиткі, натякаючи тематичні, образні, ритмічні, звукові асоціації.

Типізація (від грец. typos – відбиток) – вид художнього узагальнення, що лежить в основі створення художнього образу-типу, в індивідуальних рисах та поведінці якого втілені якості, властиві людям тієї чи іншої епохи, соціального середовища, суспільної групи тощо.

Титанізм – прагнення особистості до самоствердження. Особистість активна, але одержимість позбавляє її цілісності, відчуває внутрішній надлам, постійне незадоволення, її зусилля часто не доведені до завершення.

Трансценденталізм – американський літературно-філософський рух 1830 – 1860-х рр. (Р. Емерсон, Г. Торо), представники якого критикували буржуазну цивілізацію та її цінності; бачили шлях до звільнення особистості в духовній свободі, самовдосконаленні, наближенні до природи.

Універсалізм – художнє мислення, для якого характерні всебічність, багатогранність, широта охоплення дійсності, прагнення до цілісності, сприйняття світу як цілого.

Урбанізація – історичний процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, що, з одного боку, виражається в зосередженні населення, економіки, культури тощо у великих містах, а з іншого, в розповсюдженні стандартів міської культури та способу життя на сільську місцевість.

Філістер – обиватель, який живе у реальному світі, де домінують житейська проза та бездуховність, має «корисну професію», що приносить вигоду та достаток, система цінностей якого базується на утилітарному підході до всього сущого. На відміну від ентузіастів, філістери всім задоволені, не мають жодного уявлення про «вищі світи» та не відчувають в них потреби. Їх більше, з них складається суспільство.

Фольклоризм – використання фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється через сюжетне запозичення, введення у текст окремих фольклорних мотивів чи образів, символічне переосмислення фольклорних міфологічних першоелементів (стилізація, інтерпретація фольклорних мотивів, переосмислення народної міфології).

Фронтир (від англ. frontier, буквально – границя між освоєними та неосвоєними поселенцями землями) – епоха освоєння вільних земель на заході США (до 1890 р.).

Хвороба віку – комплекс переживань у європейський романтичній літературі, що характеризується песимізмом по відношенню до суспільства, егоцентризмом, безволлям, розчаруванням.

Хронотоп (від грец. chronos – час і topos – місце) – зображення (відображення) часу й простору в художньому творі в їх єдності, взаємозв’язку та взаємовпливі.

Художній метод – загальна основа творчості, підхід до зображення дійсності, тип художньої свідомості, засіб творчості. Художній метод значно ширше і загальніше, ніж поняття літературного напряму, течії, школи тощо. Будь який художній метод історично обумовлений, відображає історичне і національне світобачення і світовідчуття, погляди письменника, його естетичні позиції.

Дата добавления: 2015-09-06