Збірка результатів та висновків

В першу чергу, хочу подякувати всім організаторам та учасникам. Перед тим як перейти безпосередньо до збірки, мушу вказати на кілька моментів, які є для когось очевидними і частково збігаються з вказаним у збірці минулої гри. Отже:

1. Ньюзмейкерами всіх новин у ігровому процесі були саме гравці. Майстри лише сформували ввідну. А всі ці війни, стрілянину, перевороти/революції, політичні союзи та переформатування світу – все це влаштовано саме вами, шановні гравці;)

Отож сценарій подій повністю згенеровано не майстрами, а гравцями, і майстри лише інколи дозволяли собі трактувати ті чи інші події в рамках здорового глузду чи запобігаючи перекиданню поля гри.

2. Які саме моменти я вважаю результатами гри, а які такими не вважаю. Не є результатами прізвища та назви партій (вони можуть мінятися ситуативно); не є результатом одинична (тактична) перемога тієї чи іншої сили в одному епізоді; не є результатом більша чи менша активність у грі тієї чи іншої сили (вона залежала значною мірою від людини, яка грала за цю силу). Не є результатом гендерна належність гравця, що представляв ту чи іншу силу.

Результатами гри є тенденції, які проявлялись у взаємодіях сил та їх більш чи менш тривалих союзах. Особливо важливими є ті події та тенденції, що відбувалися та спрацьовували незважаючи на дії гравців та модераторів, і навіть всупереч цим діям.

3. Дата проведення гри, на мій погляд, могла суттєво знизити прогностичну цінність гри. Справа в тому, що 9-11 травня були важливими днями (як у грі, так і в реальності), і могли дати суттєве сценарне випромінювання. Сценарії гри та реальності могли «розбігтися» надто швидко, і ми просто не встигли б «виловити» з гри тенденції, значимі для реальності. Звичайно, 9е травня як інформаційний привід ще не закінчено (вечір 12.05), однак основний вектор розвитку подій і у грі, і в реальності майже збігався з інерційним сценарієм, тож можна говорити про те, що ми значним чином уникли цієї проблеми.

Комментарии мастера обозначены [квадратными скобками на жёлтом фоне].

Тепер власне до збірки.

1. Громади.

Саме місцеві громади виявились головним переможцем гри. Що цікаво: у грі був гравець за «Громади», але його спроби переформатування країни мали досить скромні результати. Можливо саме через це гравець припинив свою участь у грі на середині. Але як не дивно, саме з цього моменту міста й почали потужний рух громад, що призвів до появи «конфедерації міст», і майже повного переформатування внутрішньополітичного поля України.

Прогнозую відповідний сценарій і в реальності. Введення «інституту громад» в існуюче правове поле дасть скромні результати, а от їх природна суб’ектизація цілком може призвести (в результаті контактів між громадами) до формування нового правового (чи пост-правового) поля. [Обращу особое внимание, что понимание природы коммьюнити пойдёт именно от их, коммьюнити, взаимодействия и установления границ между ними]

Також необхідно зазначити, наскільки значну роль у цій перемозі зіграли технології (в першу чергу запропоновані «Хакатоном»). На перетині інформаційних та соціальних технологій («ліквідна демократія», системи колективного та/або консенсусного прийняття рішень, та інші), вдалося сформувати технологічну базу громадотворення. [Даже если к власти в Украине снова придут…скажем так, непрогрессивные силы, написанный код останется и может быть использован в другом месте и в другое время – например, в РФ J Как говорят криптоанархисты, «не пишите законы, пишите код».] Цей результат не видається штучно-ігровим, оскільки такі розробки дійсно ведуться, і одним з лідерів процесу є саме Україна.

1. Вибори.

Нецікаво. Вибори можна було взагалі не грати, оскільки отримано майже повністю інерційний сценарій. Порошенко і Тимошенко у другому турі, перемога Порошенка. На увагу заслуговують хіба що цифри: перший тур на рівні 45%-25%, зате другий з масою провокацій, підтасовок, та навіть замахів. В результаті – спірні й дуже нервові 42%-40%, з пост-виборчою ескалацією, і т.ін. Ескалацію було пригашено лише «коаліційним урядом», у якому знайшлося місце, здається, абсолютно всім політсилам, і який, з тієї ж причини, мав досить сумнівну дієздатність. З цього могла б скористатись Тимошенко, але її було знищено терористом-смертником за кілька місяців по тому.

1. Війна.

Так, війна неминуча. Вона, власне, вже йде; неминучим є продовження російського вторгнення. Однак на відміну від попередньої гри, тут Росія почала вторгнення в суттєво гіршій для неї ситуації, тому світової війни не сталося. Натомість, новий поштовх отримала революція в Росії, яка за відсутності єдиного командування стала невідворотною. Реалізація цього сценарію в реальності можлива, але її ймовірність залежна від наступних пунктів.

1. Путін.

По ходу гри один з замахів на Путіна виявився вдалим. Прогностична цінність такого результату видається мені низькою, оскільки гра проходила в Україні і з українськими гравцями, тож відоме емоційне ставлення українців до цієї особистості могло спотворити дії та сценарій в цьому питанні. [Кстати, в наших реалиях находить сильных игроков за Путина, Россию или русский имперский проект тяжело.] Заслуговують на увагу лише можливі спадкоємці Путина в сенсі «прийняття рішень за Росію». Таких виявилось двое, і жоден з них не Мєдведєв. Це Севастополь-після-загибелі-Аксьонова (Чалий? або командувач ЧФРФ?), та патріарх РПЦ (Кирил або його наступник). [Видимо, либералы в России уже сейчас никто и звать никак, видимо схватка уже идёт между "ЕР-Газпром-РПЦ" (аватар - патриарх, а скорее даже "брегет патриарха" как наиболее одиозная фигура) и нормально-имперским проектом (аватар - Чалый).] Контакту між собою вони не знайшли, тож революція стала на диво легкою. Пост-революційна гра «за Росію» знаходилася за межею рамок гри; а в реальності, думаю, лежить за межами «горизонту планування» основних гравців.

1. Децентралізація.

Тренд, заданий ще на минулій грі, зберігся. Україна, не бажаючи розпадатись на окремі сутності, децентралізується до невпізнаності. Декому з затятих державників може здатися, що отримана на виході «конфедерація міст» взагалі не є Україною. Але це «помилка першого погляду». Ідентичність у цієї конфедерації виявилась саме українською, та й остаточне повернення України до кордонів 2013го року є цьому ще одним підтвердженням.

1. «Візитка Яроша».

Найпершими словами цього пункту хочу подякувати пану Кисельову за створення для України такого потужного егрегора-захисника. Силу цього інформоб`єкту можна порівняти хіба що з ядерною зброєю (якої у нас немає), або з прихильністю долі чи Бога (а з цим по ходу гри теж було не без проблем).

Кожна силова ситуація, включаючи зовсім далекі від України сибірські «розборки», активізувала цю страшилку. Кожен замах, і що стосується українських правих, і що не стосується, пояснювався «рукою Яроша». Врешті-решт, для будь-кого з вигодоотримувачів будь-якої ситуації найпростішим способом замести сліди стало підкидання «візиток Яроша». [Сравните с «Аль-Каидой» и нахождением томика Корана на многих интересных событиях.] В результаті, цей міф став настільки потужним, що ледь не «перекинув поле гри».

1. Гуманітарна катастрофа.

З пп. 3 та 5 (війна та децентралізація) можуть, на жаль, випливати дуже негативні наслідки для населення. На це намагався вказати прем`єр коаліційного уряду, але не був почутий. Так, в ситуації безвладдя багато соціальних надбань (пенсії, безкоштовна освіта/медицина, і т.ін.) можуть бути втрачені. Але а) такий період тривав порівняно недовго; б) Україна є країною, придатною до землеробства, та має більш-менш прихильний до людини клімат. Сподіваюсь, цих двох причин достатньо, щоб наслідки не мали катастрофічного характеру (голод, епідемії, та ін.). Але готуватись до можливих наслідків варто вже зараз. [Получим примерно наши 1990-е годы с поправкой на бОльшую изношенность инфраструктур. Голода не будет, но катастрофы Алчевск-style будут регулярно. Незащищённые слои населения будут умирать по причине плохой медицины и, возможно, по причине криминала и общего бардака.]

1. Київ vs Коломойський

Створення Ігорем Коломойським альтернативного центру України в Дніпропетровську (причому онтологічно сильного, з космосом, технологіями, та навіть «локусами майбутнього») спровокувало саме таке протистояння. Причому протистояння в першу чергу торкнулося саме Києва-як-міста. [Позиция Киева-как-города в игре не проявилась, игра по городу Киеву будет проведена отдельно.] Позиція «Києва-столиці» не дозволяла компромісів в цьому протистоянні, як не дозволяє їх і в реальності. Коли протистояння торкалося київських політиків, інколи ставало незрозуміло, кого вони бояться більше: ворога-Путіна чи союзника-Коломойського.

Розв`язане це протистояння було, як завжди, появою третьої сутності: децентралізацією. В рамках отриманої «конфедерації міст» протистояння майже зійшло нанівець.

Ще трохи по Коломойському: він виявився єдиним з великих гравців, хто потурбувався про створення «двійника». Це врятувало йому життя. Але прогностична цінність цієї ситуації є низькою, оскільки вона обумовлена досвідом гравця за цю роль.

1. «Світова шахова дошка».

Нічого нового. США знову вигодоотримувач від конфліктів у Старому Світі, Китай знову всіх переживе. Той же Китай знову є головною загрозою для Росії, ЄС знову проблемний. Спроба ЄС зберегти на базі Львову локус «старої доброї України» була, на мою думку, інерційною реакцією на тактичну ситуацію, і визначальної прогностичної ролі не грала. Суттєві зміни можливі після закінчення революції в Росії, але цей період лежав за межами гри.

Сподіваюсь, до наступної зустрічі.

Щиро ваш, збирач.

Дата добавления: 2015-09-06