Бойових графічних документів.

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ

1.1. Робоча карта командира. Бойові дії військ у сучасних умовах мають надзвичайно мобільний характер, вони ведуться на широкому фронті, на велику глибину, у високих темпах і з рішучими цілями. Успішно керувати військами в та-ких важких умовах обстановки командири всіх ступенів можуть лише тоді, коли вони будуть постійно знати положення, стан, характер бойових дій своїх військ, противника, радіаційну і хімічну обстановку.

Для цього командирам необхідно глибоко вивчати обстановку не тільки в смузі, на напрямку чи в районі дій підлеглих йому підрозділів, але і на флангах, тобто в смугах або на напрямках дій безпосередніх сусідів. Тільки в цьому випад-ку вони будуть в змозі передбачити зміни бойової обстановки.

Об’єм заходів, які входять в круг діяльності командира по управлінню під-леглими підрозділами в бою, постійно збільшується.

Навіть в таких підрозділах, як взвод, рота, не говорячи вже про батальйон, всю роботу, яка покладається на командира при керівництві бойовими діями, не можливо проробити, користуючись даними особистого спостереження за полем бою на тій чи іншій ділянці місцевості.

Швидкоплинність бойових дій підрозділів і все більший просторовий роз-мах бою вже не вкладається в рамки, огороджені зором людини. Багато важливих побій бойової обстановки можуть бути не сприйняті командиром, який в бою ке-рує військами і привести до неправильної її оцінки, а в деяких випадках і до прий-няття ним неправильного рішення.

В сучасних умовах, при організації бою і управління військами, в розвідці і при інформації широко використовуються б о й о в і г р а ф і ч н і д о к у м е н -т и, тобто креслення місцевості з нанесеними на них тактичними даними.

Бойові документи можуть бути текстовими, графічними або табличними. Вони створюються вручну або за допомогою технічних засобів і оформляються на папері, кальці, топографічних картах (планах, схемах), мікродіапозитивах, мікро-фільмах, фотознімках, фотограмах, а також фіксуються на проміжних носіях (пер-фокартах, перфострічках, магнітних дисках).

Такі документи доповнюють, пояснюють, а інколи заміняють текстові до-кументи, показуючи наглядно і точно дані про обстановку.

В тактичній ланці батальйон – взвод розробляються, як правило, графічні бойові документи на топографічних картах, папері або на кальці. Отримані і від-дані бойові накази і розпорядження записуються, як правило, в робочих зошитах або на звороті топографічних карт.

Види бойових графічних документів. В залежності від топографічної ос-нови і способу складання розрізняють наступні види бойових графічних докумен-тів: к а р т и, с х е м и і к а р т о ч к и.

До перших з них відносяться документи, які складаються або ведуться без-посередньо на топографічних картах шляхом нанесення на них необхідних тактич-них даних. Такими документами є робочі карти командирів і офіцерів штабу, кар-ти обстановки, розвідувальні карти та інші.

Топографічна карта, на якій графічно, за допомогою умовних тактичних позначок з необхідними пояснюючими надписами відображується тактична або спеціальна обста-новка з усіма її змінами в ході бойових дій, називається робочою картою того командира, який її веде.

Вона базується на топографічній основі карти, тому з її допомогою можли-во вирішувати не тільки тактичні завдання, але і топографічні, пов’язані з вирі-шенням завдань по управлінню підрозділом в бою.

Топографічною основою (зображення місцевості), на якій складають або ведуть бойові графічні документи, зазвичай використовуються топографічні кар-ти, а також схеми та інші найпростіші креслення місцевості.

Робоча карта командира призначена для вирішення багатьох різноманітних завдань. Перш за все з допомогою робочої карти командир може з’ясувати отрима-не завдання, вивчити і оцінити обстановку, прийняти рішення, віддати вказівки по взаємодії, поставити бойові завдання підлеглим підрозділам, скласти донесення старшому начальникові, проінформувати сусідів, особисто доповісти обстановку старшому начальникові, рухатися з підрозділом на місцевості, вирішувати вогневі завдання по подавлені чи знищенні противника. Звичайно, всі ці завдання можна виконати, коли на робочу карту будуть нанесені необхідні дані, тобто відомості про противника, про свої підрозділи, сусідів, радіаційну обстановку та різні інші дані.

Робоча карта повинна відповідати вимогам, найважливішими з яких є на-очність, повнота і точність нанесення обстановки.

Наочність робочої карти командира полягає в чіткому відображенні бо-йової обстановки з виділенням її головних елементів. Це досягається: правильним застосуванням і чітким викреслюванням тактичних умовних позначок; виділенням положення військ, які відносяться до різного часу; правильним розташуванням на робочій карті службових і пояснюючих надписів; правильним, чітким відображен-ням фактичного положення військ і можливих дій; правильним підйомом карти.

Повнота нанесення обстановки на робочу карту визначається тим об’є-мом відомостей, який необхідний командиру для управління підлеглими підрозді-лами в бою. Це означає, що на свою робочу карту командир повинен наносити тільки ті дані обстановки і з такою деталізацією, які необхідні в бою. Виконання цієї вимоги дозволить з економити час при нанесенні обстановки, полегшить ко-ристування робочою картою і, що саме головне, буде сприяти збереженню в тайні замислу командира по організації і веденню бою підрозділом і замислу старшого начальника.

Зміст робочої карти того чи іншого командира, тобто повнота нанесення на неї даних обстановки, може бути різна. Так, наприклад, робоча карта командира артилерійського підрозділу буде по багатьом позиціям відрізнятися від робочої карти командира саперного підрозділу або підрозділу зв’зку. Найбільша повнота даних, які наносяться на карту, необхідна командирам механізованих і танкових підрозділів.

На робочу карту командира загальновійськового підрозділу (механізо-ваного, танкового) наносяться:

– положення свого підрозділу на два ступені нижче, наприклад, в батальоні – до взводу (окремої гармати, міномета);

– положення і склад противника, розташування його вогневих засобів і можливий характер дій на глибину поставленого завдання;

– дані про радіаційну, хімічну метеорологічну обстановку;

– бойове завдання підрозділу, яке поставлене старшим командиром;

– положення і завдання безпосередніх сусідів (справа і зліва), а також під-розділів, які діють попереду;

– розмежувальні лінії між батальйонами, якщо вони призначаються старшим начальником;

– бойові завдання ротам (взводам);

– завдання вогневим засобам, які знаходяться в розпорядженні командира підрозділу;

– місця встановлення інженерних загороджень;

– маршрути висування;

– спостережні пункти (пости) підлеглих командирів, а також пункти управ-ління сусідів і старшого командира;

– райони розташування основних тилових підрозділів.

На робочу карту командира механізованого взводу наносяться:

– положення свого підрозділу на два ступені нижче;

– положення і склад противника, розташування його вогневих засобів і можливий характер дій на глибину поставленого завдання;

– ­­дані про радіаційну, хімічну метеорологічну обстановку;

– бойове завдання підрозділу, яке поставлене старшим командиром;

– положення і завдання сусідів, а також підрозділів, які діють попереду;

– розмежувальні лінії між батальйонами;

– завдання відділенням, а також приданим підрозділам та вогневим засобам;

– місця розташування інженерних загороджень;

– маршрути висування;

– спостережний пункт, а також пункти управління сусідів і старшого командира;

– райони розташування основних тилових підрозділів.

Точність нанесення обстановки. Виконання цієї вимоги має виключне значення. Нанесена на робочу карту обстановка повинна точно відповідати дійс-ному положенню військ на місцевості.

Неточність нанесення обстановки на робочу карту може привести в бойо-вих умовах до небажаних, а дуже часто і тяжких наслідків. Так, наприклад, неточ-не нанесення на робочу карту положення своїх підрозділів може привести до того, що вони будуть уражені своїми вогневими засобами, які ведуть вогонь з закритих вогневих позицій. Помилки в нанесенні положення противника можуть понизити ефективність вогневих ударів по об’єктах, а іноді послужити причиною того, що значна частина дороговартісних вогневих засобів будуть використані по пустому місцю, в той час же противник, не подавлений вогнем, може виявитися там, де наші підрозділи його не чекали.

Похибка при нанесенні обстановки не повинна перевищувати 1 мм на карті.

1.2. Завдання, які вирішуються за допомогою робочої карти. За допомогою карти командир може: з’ясовувати отримане завдання; вивчати і оцінювати обстановку; приймати рішення; ставити бойові завдання підрозділам; віддавати вказівки зі взаємодії; складати і приймати донесення; орієнтуватися на місцевості; ставити вогневі завдання.

В механізованих підрозділах складаються наступні бойові графічні документи: схема місцевості спостережного поста; картка-донесення; картка вогню механізованого відділення; схема опорного пункту взводу; схема опорного пункту роти.

Робочу карту офіцер використовує при доповідях, складанні донесень та інших бойових документів. Для забезпечення кращого взаєморозуміння, чіткості викладення різних даних, єдиного розуміння необхідно виконувати визначені правила.

При заслуховуванні чи постановці завдань на місцевості карту необхідно тримати орієнтованою, щоб можна було співставити її з місцевістю.

Якщо по карті записується в документі чи називається усно який не будь об’єкт, то при цьому, щоб полегшити іншим знаходження даного об’єкта на карті, потрібно називати квадрат координатної сітки, в якому він знаходиться. Місцеположення об’єктів на карті можна також вказувати, називаючи по ній відстань і напрямок на них від населених пунктів або інших, яких не будь, вже відомих предметів.

Найменування населених пунктів та інших місцевих предметів потрібно вказувати точно по карті, не відмінюючи їх. Перерахунок цих об’єктів, а також районів розміщення своїх військ потрібно проводити справа наліво (якщо повернутися обличчям до противника). Цілі і райони розміщення противника перераховують, починаючи з його лівого флангу.

Береги рік, озер, узлісся, околиці населених пунктів, боліт і т.п. називати по сторонам обрію. Береги рік можна позначати також по направленню течії ріки – правий чи лівий.

Окремі райони, смуги і рубежі вказуються по пунктам (орієнтирам), які визначають їх положенню. Пункти перераховують справа наліво (проти ходу годинникової стрілки). При цьому райони оборони (розміщення військ) позначають не менше ніж трьома, а смуги і ділянки оборони – не менше ніж чотирма пунктами; першим називають пункт, розмішений справа на передньому краї. Рубежі та лінійні ділянки вказуються не менше ніж двома пунктами.

Якщо даний пункт не входить у вказаний район (смугу, рубіж), а нази-вається тільки для позначення цього району, то перш ніж назвати такий пункт, по-трібно вказати: „виключно” – усно або „викл.” – письмово.

Для позначення розмежувальних ліній називають по декілька пунктів на кожній з них, в т.ч. обов’язково ті, які розміщені в місцях повороту цих ліній. Пункти вздовж кожної лінії перераховують з тилу до фронту. Першою вказують праву розмежувальну лінію.

Після перерахування пунктів, які позначають напрямок розмежувальної лінії, потрібно вказати, входять вони чи ні в дану смугу дій.

Маршрути руху зазвичай вказують по населеним пунктам (орієнтирам).

Дата добавления: 2015-10-13