Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

тарифного й нетарифного.

Тарифний метод включає в себе митно-тарифне регулювання.

Митно-тарифне регулювання є методом державного регулювання зовнішньої торгівлі товарами, здійснюється шляхом застосування ввізного і вивізного митного збору.

Нетарифний метод передбачає:

1)нетарифне регулювання;

2) заборону й обмеження зовнішньої торгівлі послугами й інтелектуальною власністю;

3) заходи економічного й адміністративного характеру, які сприяють розвитку зовнішньоторговельної діяльності.

5. Стратегії та форми виходу підприємств на зовнішні ринки

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

експортування,

спільне підприємництво,

пряме інвестування

Експорт — вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.

Непрямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт — продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво — об’єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи.

Ліцензування — форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Підрядне виробництво — форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції.

Управління за контрактом –– форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру «ноу-хау» в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.

Спільне володіння — форма спільного підприємництва, за якої об’єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно.

Пряме інвестування — розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.

Отже, враховуючи багатогранність стратегій та наявність різних її типів, яким властива індивідуальна специфіка, підприємству, що бажає вийти на зовнішній ринок, необхідно приймати рішення про вибір стратегії послідовно, комплексно і виважено.

 

 

6. С труктура інститутів державного регулювання ЗЕД підприємств

Масштаби і ефективність зовнішньоекономічної діяльності істотно залежить від організації її регулювання і управління, як на рівні держави (регіону), так і на рівні підприємства.
Система органів ЗЕД в країнах світу має деякі загальні риси:

 

По-перше, в кожній країні в регулюванні ЗЕД приймає участь впершу чергу вищий законодавчий орган. В США - це Конгрес; у Франції - Національні збори; в Японії - Парламент і т.д. В Україні таким органом являється Верховна Рада.
Незалежно від назви ці органи виконують наступні функції:
- приймають закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;
- ратифікують відповідні угоди;
- асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД.

 

По-друге, в кожній країні є вищий виконавчий орган, який:
- видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;
- контролює виконання цих законів;
- виявляє піклування про раціональне використання виділених коштів на розвиток ЗЕД. В Україні таким органом являється Кабінет Міністрів.

По-третє, найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В США - це Міністерство торгівлі і Держдепартамент, У Великобританії - Міністерство торгівлі і промисловості, в Україні - Міністерство економіки, в рамках якого регулюванням ЗЕД займається безпосередньо 4 департаменти.
1. Департамент державної політики в сфері зовнішньої торгівлі

2. Департамент міжнародного торгово-економічного співробітництва

3. Департамент торгових обмежень і контролю за зовнішньоекономічною діяльністю

4. Департамент міжнародного розвитку і європейської інтеграції

 

В регулюванні ЗЕД, в розробці і реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу приймають участь й інші міністерства і державні структури, наприклад, Міністерство фінансів, Міністерство сільського господарства (чи агропромисловості). Міністерство оборони (якщо країна приймає участь в експортно-імпортних поставках зброї), структури митниці і т.д.

Розвитку й регулюванню ЗЕД сприяють різноманітні недержавні і напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об'єднання експортерів, імпортерів, інвестиційні фонди і т.д.

В кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.

До органів місцевого управління ЗЕД в Україні відносяться:
- місцеві Ради народних депутатів України і їх виконавчі й розпорядчі органи;
- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

7. У чому полягає зовнішньоекономічна політика держави

Зовнішньоекономічні зв’язки України в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки.

Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем.

Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Зовнішньоекономічна діяльність країни полягає у встановленні зовнішніх зв’язків держави з іншими країнами та міжнародними організаціями – партнерами міжнародної діяльності.

Зовнішні зв’язки держави - це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співдружність політичних органів, направлене на ефективне рішення глобальних проблем людства, розширення особистих проблем громадян. Такі зв’язки України можуть бути представлені наступною схемою.

Можливими видами зовнішньоекономічної діяльності є:

· міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

· кредитні та розрахункові операції між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених установ на території України;

· спільна підприємницька діяльність;

· підприємницька діяльність на території України, пов’язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

· організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності

Зараз в Україні відбувається лише становлення та розвиток більшості видів зовнішньоекономічної діяльності.

 

8. Механізм регулювання ЗЕД підприємств на світовому рівні.

Вибір партнерів на світовому ринку
Вибір торгового партнера залежить від багатьох специфічних факторів. Разом з тим існують деякі положення, якими керуються всі підприємці при здійсненні експортно-імпортних операцій.
Насамперед, вибір партнера визначається:
1) характером зовнішньоторгової угоди (експортна, імпортна, компенсаційна і т.д.);
2) предметом угоди (купівля-продаж товару чи надання послуг);
3) характером предмету угоди (сировинна чи готова продукція, машинно-технічна продукція чи товари народного споживання).
Дальше важливо визначити країну, в яку найбільш вигідно експортувати чи з якої найбільш вигідно імпортувати товар (послуги). При порівнянні варіантів з виходу на ринок різних країн беруться до уваги такі критерії:
- політична й економічна стабільність;
- витрати виробництва;
- транспортна інфраструктура;
- державні пільги й стимули;
- наявність як кваліфікованої, так і відносно дешевої робочої сили;
- ємність ринку даної країни;
- наявність торгових обмежень;
- наявність необхідних постачальників сировини, матеріалів.
Крім економічних критеріїв, важливо враховувати й характер торгово-політичних відносин з даною країною. Перевага надається тій, з якою налагоджені нормальні ділові відносини, підтверджені договірно-правовою основою, і яка не допускає по відношенню до нашої країни різного роду дискримінацій.
При виборі фірми в першу чергу необхідно вивчити різні аспекти потенційних партнерів, а саме:
1) технологічний (вивчити технічний рівень продукції фірми, рівень ї технологічної бази і виробничі можливості);
2) науково-технічний (вивчити організацію НДДКР і витрат на них);
3) організаційний (організацію управління фірми, враховуючи ЗЕД);
4) економічний (дати оцінку фінансового становища фірми);
5) правовий (вивчити норми і правила, що діють в даній країні і мають відношення до співробітництва з потенційним партнером).
В міжнародній практиці з урахуванням загальноприйнятих методик оцінки потенційних партнерів виділяють наступні принципи, які важливо враховувати при організації даної роботи:
1) оцінка степеня солідності потенційного партнера. Під степенем солідності фірми розуміють кількісні показники діяльності, масштаб операцій, ступінь платоспроможності і т.д. Для оцінки солідності фірми можна використати й інші показники, такі як кількість зайнятих (в т.ч. в НЮКР), число підприємств, частка продукції, що нас цікавить, в об'ємі виробництва фірми й галузі та ін.
2) оцінка ділової репутації. Ділова репутація фірми визначається тим, наскільки вона добросовісно і скурпульозно виконує свої зобов'язання, який у неї досвід у даній сфері бізнесу, вміння вести переговори на цивілізованому рівні;
3) врахування досвіду минулих угод. При наявності рівноправних умов у потенційних партнерів перевага надається тому, хто добре зарекомендував себе в колишніх угодах;
4) врахування становища фірми на зовнішньому ринку.тобто чи являється вона посередником або безпосереднім виробником (споживачем) продукції. Якщо фірма являється посередником, то в такому випадку треба серйозно підійти до вибору посередника.
Насамперед необхідно звернути увагу на її фінансове становище. І, крім того, отримати інформацію про її кредитну здатність, виявити характер товару, що продається, і об'єм реалізації, наявність власної ланки збуту. Важливо звернути увагу і на особисті якості посередника.

 

 


Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 405 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Антидемпінгові засоби| Цели и задачи Конкурса

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)