Введення.

Зміст.

В

Введення.

Глава 1. Погляди на походження життя і його розвиток. p align=left> Глава 2. Природничонаукові уявлення про життя та її еволюції.

Глава 3. Теорія мимовільного зародження. p align=left> Глава 4. Теорія панспермії. p align=left> Висновок.

Література.

В В

Введення.

В

Життя - одна з форм буття і одна з вищих форм руху. Однак при всій очевидності, здавалося б, й наочності феномена життя пізнання сутності життя, її критеріїв, закономірностей розвитку - справа надзвичайно складне. Показником цієї складності служить факт, що до цих пір відсутнє визначення життя, яке задовольняло б науковим вимогам. Сучасна наука в погляді на життя виходить з уявлень про якісне відмінності живої від неживого, про наявність загальних властивостей у рослинного і тваринного світу, включаючи людину. Природничо пізнання життя здійснюється за багатьох напрямків. Практично в нього залучені всі науки. І все ж основна тяжкість випадає на біологію - науку про життя.

Пізнання життя - першочергове в числі завдань, до вирішення яких людина приступив з моменту свого усвідомленого існування. І це зрозуміло, бо життя для нього - найперша цінність; вона породила самої людини та її біологічні механізми в сукупності із соціальними факторами складають суть людської природи.

Життя - це природний природний процес, що зумовлює його пізнання засобами і методами науки, використовуваної для вивчення всіх природних явищ. Разом з тим, життя має специфічними властивостями, які роблять її принципово відмінною від усіх інших проявів матеріального порядку, тобто мова йде про якісне своєрідності життя.

Життя на Землі представлена величезним розмаїттям форм, яким притаманна зростаюча складність будови і функцій. Усім живим організмам властиві дві ознаки: цілісність і самовідтворення. У ході індивідуального зміни (онтогенезу) організми пристосовуються до зовнішніх умов, а зміна поколінь набуває еволюційно-історичний характер (філогенез). Організми виробили здатність до відносної незалежності від зовнішнього середовища (автономність). Одне з головних властивостей всякого живого організму - обмін речовин. Поряд з ним істотними ознаками життя є подразливість, зростання, розмноження, мінливість, спадковість. Кожен живий організм як би прагне до головного - відтворення собі подібних.

Сутність життя є функція певної матеріальної організації. Пізнання життя виявило складну структурно-функціональну природу біологічних організмів. Довгий час у науці застосовувалося поняття життя, запропоноване Ф. Енгельсом: "Життя є спосіб існування білкових тіл, та цей спосіб існування складається по своїй суті в постійному самооновлення хімічних складових частин цих тіл ".

Принаймні вдосконалення методів і засобів пізнання живих структур уточнювалися уявлення про природу білка, характері обмінних процесів в живому організмі і взаємодії його з навколишнім середовищем. До пізнання життя підключилися фізика і хімія, що дозволило виділити молекулярний рівень біологічної організації. Активно впроваджуються уявлення про фізико-хімічної природи життя, що нібито зумовлює можливість її пізнання виключно засобами фізики та хімії.

І поки вчені не виробили єдиного визначення життя скористаємося таким поняттям: життя - це часткова, безперервна, прогресуюча і що взаємодіє з середовищем самореалізація потенційних можливостей електронних станів атомів.

Філософський інтерес до проблеми життя продиктований наступними обставинами: по-перше, філософським поясненням природи самої людини, що вимагає залучення природничонаукових уявлень про життя, по-друге, необхідністю використання методологічних принципів у ході наукового пізнання життя, по-третє, з'ясуванням закономірностей структурно-функціональної організації живого, що сприяє вірному відповіді на один з найактуальніших філософських, світоглядних питань - в чому сенс життя людини?

Важливим результатом філософського і природничо-наукового пізнання життя є висновок про єдність життя на Землі.

Проблема походження життя на Землі і можливості її існування в інших областях Всесвіту здавна привертала увагу як вчених і філософів, так і простих людей. За останні роки інтерес до цієї "вічної проблеми" значно зріс.

Це обумовлено двома обставинами: по-перше, значними успіхами у лабораторному моделюванні деяких етапів еволюції матерії, яка провела до зародження життя, і друге, стрімким розвитком космічних досліджень, що роблять всі більш реальним безпосередній пошук якихось форм життя на планетах Сонячної системи, а в майбутньому і за її межами.

Глава 1. Погляди на походження життя і її розвиток.

Походження життя - один з найтаємничіших питань, вичерпну відповідь на який навряд чи небудь буде отриманий. Безліч гіпотез і навіть теорій про виникнення життя, що пояснюють різні сторони цього явища, нездатні поки що подолати суттєва обставина - експериментально підтвердити факт появи життя. Ми не знаємо і, можливо, не дізнаємося ніколи умов, в яких зародилися структури, що мають властивості живого. Ймовірно, їх відтворення в лабораторіях - справа майбутнього, але повторення його в масштабах планети - абсолютно неймовірно.

Виникнення життя на Землі, за оцінками вчених, мало місце 3-4 млрд. років тому. Внаслідок складних космічних і земних перетворень зародилися найпростіші форми життя, які поклали початок майже мільйону видів тварин і близько 400 тис. видів рослин, кінцеве число яких невідоме і сьогодні. Проблема походження життя на Землі - складне завдання сучасної науки, інтерес до якої ніколи не слабшав у зв'язку зі спробами людини проникнути у власну природу і історію. Вирішальна роль в проясненні таємниці походження життя відводиться теоретичному пізнання, вивчення історії становлення уявлень про життя та їх філософського осмисленню. Історія поглядів на походження життя сягає в далеке минуле. Перші ідеї виникнення життя обмежувалися рамками міфологічних уявлень. У міфах народжувалися легенди про виникнення одушевлених форм з неживих. Полювання і збирання зміцнювали зв'язок людей з живою природою, поглиблювали розуміння її відмінності від неживої.

Міфологічна свідомість обмежувало пізнання: людина навіть не усвідомлював факту свого народження і походження. Наївні уявлення про світ як даності, явленої в цілісній і гармонійного життя, затемнювали проблему її виникнення. Все, мовляв, просто і природно: виникнення, народження життя - факт сам собою зрозумілий і не вимагає пояснень.

Лише в міру становлення культури, вдосконалення засобів пізнання, кристалізації самосвідомості формуються два основоположних погляду на походження і розвиток життя. Це - Креаціонізм і еволюціонізм. p> Креаціонізм - концепція, що пояснює походження різноманіття форм органічного світу як акт божественного творіння. Назва вчення походить від латинського слова creatio, creations - "Створення", "створення". Креаціонізм виходить з того, що, незважаючи на властиве людині прагнення вирішити питання про походження світу, він сам по собі не може домогтися цього без допомоги Бога, яким світ зобов'язаний своїм існуванням.

Коріння креаціонізму йдуть у епоху глибокої античності. До цих пір відомий древневавилонского міф про героя-бога Мардука, який, володіючи колосальною силою, розірвав надвоє чудовисько Тіамат і створив з його спини небо, а з живота - землю.

Виходячи з наявних уявлень про структуру живих організмів, основним компонентом яких є вода, певною мірою можна пояснити чому в пошуках субстанцій життя упор завжди робився і на воду. На перших порах ідея створення виглядала досить просто: хтось створює щось і завжди з чогось. Творець, творець (Деміург) - це вправний майстер, що копіює якусь модель. p> На новий рівень креаціоністкіе подання виходять вже в біблійні часи. Головна ідея біблійного відповіді на питання про походження життя, як окремого випадку створення світу, в тому, що Бог створив світ з нічого - не з готової матерії і не з власного своєї істоти. Всьому сущому передувала безначальний вічність, в якій творив один Господь. Саме їм було покладено новий початок, буття - світ видимий та невидимий.

У відповідності з Біблією, початок життя на Землі пов'язане з п'ятим днем ​​творіння, коли з'явилися риби та водяні тварі, птиці та повітряні творіння. На наступний день на землі є різного роду тварини, що живуть на суші. Не ясно було тільки - для кого все це? І на сьомий день Бог створив людину "за образом Нашим, і за подобою Нашою". p> Креационистские подання про походження життя і його розвитку панували в науці до виникнення еволюційного вчення. Вони були не тільки догмами офіційної релігії, їх дотримувалося переважна більшість натуралістів. Вирушаючи від факту різноманіття форм органічного світу, прихильники креаціонізму розглядали це різноманіття як результат Божественного творіння. Вони захищали ідею незмінності видів і заперечували еволюцію.

Основу еволюційного підходу до проблеми виникнення життя становить ідея розвитку, яка як методологічний принцип пізнання живої природи почала оформлятися в період XVII-XVIII століть. Однак перші спроби носили характер стихійних, геніальних здогадок. Наука ще не мала достатню природничонауковим матеріалом, метафізичний погляд на природу не дозволяв підійти до дослідження справжніх джерел розвитку.

Проблема розвитку - найважливіша проблема філософії. З рішенням її на різних етапах пов'язано подолання кризових станів у становленні пр...

иродознавства, що сприяло виходу науки про природу на нові рівні і відкривало нові перспективи перед натуралістами. Як відомо, питання розвитку розроблялися не тільки матеріалістами, ідеалістична філософія також намагалася дати їх рішення зі своїх позицій. Природно, що проблема розвитку є важливою і для самої біології. Більше того, ця проблема, як свідчить історія науки про життя, виступає центром формування основних положень і уявлень сучасної біології.

Концепція розвитку не може існувати тільки в рамках чистої філософії. Філософські конструкції повинні підкріплюватися знанням справжніх явищ, джерел та причин їх розвитку. Вперше концепція розвитку (особливо органічного) була сформульована давньогрецькими філософами. Лосєв А.Ф. підкреслює, що саме у філософії Аристотеля з'являється діалектичний результат живого розвитку життя. Подальша філософська розробка цієї ідеї багато в чому залежала від вирішення цілого ряду природничонаукових проблем, яке, у свою чергу, вимагало ефективної методологічної основи.

Така діалектична взаємозв'язок - методології і результатів конкретних наук - принципове якість наукового пізнання. Історія становлення еволюційного вчення підтверджує, яку важливу роль в цьому процесі відіграють філософські погляди натуралістів. Так, свого часу широке поширення в біології отримала аристотелівська ідея градації органічного світу, завершенням якої з'явилася натурфілософські концепція "сходи істот". Її прихильники представляли живу природу у вигляді висхідній "сходи", сходинками якої виступають окремі форми органічного світу, що розташовуються в порядку підвищення їх складності.

Ці погляди подальше втілення отримали в принципі безперервності Г.В. Лейбніца і його вченні про загального зв'язку сущого. Лейбніц приходить до висновку про спорідненість всіх живих істот і про їх єдності з неорганічної природою. "Ідея" Всюдисущий "життя, - підкреслював В. І. Вернадський, - проникала філософію Лейбніца і навряд чи можна сумніватися в тому, що через неї вона різноманітним шляхом весь час зберігалася і жила в тому середовищі, в якій творила наукова робота людства ".

Погляди швейцарського філософа і натураліста Ш. Бонні (1720-1793) зазнали впливу Лейбніца. На думку Бонні, органічний світ в цілому можна порівняти з організмом, в якому всі елементи пов'язані між собою настільки тісно, ​​що неможливо допустити відсутність будь-якого з них. Хоча "сходи істот" у Бонні, в яку він включав також і надприродні істоти - ангелів і т. п., відображала незгоду з штучної класифікацією Ліннея, вона була далеко від того, щоб розглядати зовнішню схожість видів як результат єдності їх історичного походження. Концепція Бонні в своїй основі не містила ідеї розвитку, так як грунтувалася на преформістской уявленнях, згідно яким еволюція - це розгортання вічно існуючих зародків, що виключає новоутворення. Погляди Бонні зробили сильний вплив на формування природничонаукових уявлень французьких матеріалістів.

Так, у творах французького енциклопедиста Ж. Б. Робіна (1735-1820) "сходи істот" отримує в основі своїй матеріалістичне пояснення. Вважаючи матерію одухотвореними, Робіна всім тілам природи приписував функції живого. В основі матерії лежить, на його думку, жива молекула, наділена внутрішньої активністю. Єдність життя Робіна пояснював за допомогою закону безперервності, нібито чинного в "сходах істот".

Французький матеріаліст Ж.О. Ламеттрі (1709-1751) висловив ідею про виникнення живих форм з органічних зародків під впливом зовнішнього середовища. Єдність рослинного і тваринного царства він вбачав у подібності складових їх елементів. Ламеттрі в якійсь ступеня підходив до ідеї еволюції, але робив це з украй механістичних позицій, вважаючи, що різниця між твариною, рослинним світом і людиною - чисто кількісного порядку.

Більше розгорнутий характер еволюційні ідеї набули у вченні Д. Дідро (1713-1784), який прямо ставив питання про якісну мінливості органічного світу. Передбачаючи деякі положення еволюційного вчення, Дідро вважав, що людина як біологічний вид має свою історію становлення, так само як і інші живі істоти.

Важливу роль у розробці ідеї розвитку та становлення еволюційного вчення зіграли праці видатного французького натураліста XVIII в. Ж.Л. Бюффона (1707-1788), автора знаменитої багатотомної "Природній історії". Бюффон різко критикував класифікацію Ліннея, побудовану на ідеї незмінності видів. Він виступив проти абсолютизації розривів між видами і виходив з уявлення про поступовості переходів від одного виду до іншого. У своїй критиці штучної системи Ліннея Бюффон впав у крайність. Він взагалі став заперечувати можливість якої б то не було класифікації, вважаючи, що види - не реально існуючі в природі одиниці, а штучні, надумані категорії.

Одним з перших філософів, зробили спробу застосувати сучасне йому природознавство для пояснення будови і розвитку світу, був І. Кант. Неодноразові його...

посилання на твори Бюффона, Бонні дозволяють зробити висновок, що Кант був знайомий з новітньої літературою з питань пізнання життя. Значний вплив на нього зробили праці Лейбніца і Лессінга. Визнання еволюції живого і рослинного світу стало для Канта логічним завершенням його космогонічної гіпотези. Ідея розвитку розглядалася ним як загальний принцип, застосовний до пізнання всіх явищ, що мають місце на Землі. Фактична науковий матеріал, яким мала в своєму розпорядженні в той час біологія, не міг дати Канту переконливих доказів правильності його концепції. Проте висновки, до яких він прийшов, розглядаючи живу природу, сприяли проникненню ідеї еволюції в уми біологів. Кант передбачив сутність матеріалістичного пояснення природи спадкового матеріалу, цілком правильно підмітив незалежність його від зовнішніх причин.

У часи Канта панувала ідея незмінності і сталості видів. Безсумнівно, знайоме з наявними точками зору на цю проблему Кант не міг без належного обгрунтування говорити про виникнення нових видів. У той же час він не міг заперечувати і тих змін в органічному світі, які не можна було не помітити, вивчаючи історію природи. Наслідком цього стала постановка Кантом питання про видозміну і створенні нових видів. Він виступає проти ідеї незмінності видів, проти незмінності людини. Не приймаючи механістичного тлумачення зустрічаються в живій природі численних фактів найрізноманітнішого поєднання ознак, він вважав, що "випадок або загальні механічні закони не в змозі породити такі поєднання ".

Можливість докази спільності походження "великої кількості" видів живих організмів, що населяють Землю, Кант бачив у створенні природної історії як самостійної науки. Висловлюючись на захист історичного підходу, Кант гаряче виступає проти ідеї безлічі локальних актів творіння.

У цей же період німецький натураліст К. Ф. Вольф (1734-1794) опублікував свою дисертацію "Теорія зародження ", в якій спростував вчення про преформації і науково обгрунтував теорію епігенеза.

Смілу спробу поширити ідеї розвитку на людську історію зробив учень Канта І. Р. Гердер. У його теорії органічних сил ідея розвитку набуває загального характеру. З області поезії, мови, мислення Гердер переносить її на всю природу. У праці "Про переселення душ "він викладає погляди на розвиток тваринного світу, які потім в його основній праці "Ідеї до філософії історії людства" виражаються у формі загального закону природи.

Великий внесок у розвиток еволюційних уявлень внесли Ер. Дарвін, К.Ф. Кільмейер і особливо французький натураліст Ж. Б. Ламарк (1744-1829).

У 1809 р. Ламарк опублікував "Філософію зоології", яка містила його основні заперечення проти метафізичної ідеї вічності і незмінності видів. Вперше в історії науки в цій праці була послідовно викладена ідея про поступовий розвиток всіх організмів з найпростіших форм життя, зроблена перша спроба пояснити це розвиток дією природних сил, що впливають на організацію рослин і тварин. Згідно Ламарку, розвиток органічного світу здійснюється шляхом природною "градації", як поступовий перехід від найпростіших форм біологічної організації до усложняющимся і досконалішим. Рушійною силою такого розвитку виступає "постійне прагнення природи" до ускладнення будови організмів. Це - перший принцип еволюції. Тут не враховується вплив умов існування. Навпаки, у постійній, незмінною середовищі градація повинна виявлятися в чистому вигляді. Але в реальному природі не існує таких умов. Тому організми під дією найрізноманітніших фактів змушені змінювати свої звички, що тягне за собою зміну будови, що порушує правильність "градації". Це-другий принцип історичного розвитку організмів. Зауважимо, що надалі в аргументах Ламаркісти він зайняв головне місце. p> Ідеєю еволюції Ламарк завдав відчутного удару телеології (вчення про наявність у природі, суспільстві об'єктивних, внечеловеческая цілей). Деякі протиріччя, притаманні ламаркізму, послужили згодом приводом для дискредитації з боку антіеволюціоністов самої ідеї еволюції. Вони також стали однією з причин того, що багато матеріалістично мислячі натуралісти не прийняли ідей Ламарка.

Особливо запеклі нападки на теорію Ламарка були зроблені французьким біологом Ж. Кюв'є (1769-1832), що грав виняткову роль у науці в першій половині XIX в. Дослідження Кюв'є сприяли впровадженню порівняльного методу в анатомію і палеонтологію. Широке поширення отримали сформульовані ним принципи пристосованості організму до умов середовища і взаємозалежності окремих частин і органів всередині організму. У його роботах креаціонізм придбав свою найбільш завершену форму. Захищаючи ідею незмінності видів, усередині яких можливі лише окремі зміни в рамках індивідуальних відмінностей, Кюв'є відстоює телеологічні принципи, сутність яких зводиться до наступного: всяке "організоване істота" утворює ціле, що становить єдину замкнуту систему, взаємодія та відповідність частин якої підпорядковано одній...

кінцевої мети.

Проти поглядів Кюв'є різко виступив Е.Ж. Сент-Ілер. Висловлюючи незгоду з положенням про чотири типи тварин, висунутим Кюв'є, Сент-Ілер розвинув ідею про єдність плану будови тварин. Ця ідея не втрималася в науці. Але її обгрунтування привело до концепції трансформації живих форм, тобто зміцнило ідею розвитку органічної природи. Разом з тим, хоча Сент-Ілер відкинув телеологічні положення, що містяться в концепції еволюції Ламарка, він надав їй більш механістичний характер.

Розробка еволюційної ідеї була продовжена І.В. Гете, російськими вченими І.Є. Дядьківський (1784-1841) і особливо К.Ф. Рулье (1814-1858), які підкреслювали визначальну роль зовнішніх умов в існуванні живих організмів. Поряд з розвитком еволюційного вчення в цьому напрямку йшов процес розробки ідей, придававших першорядне, а іноді і вирішальне значення внутрішніх факторів. Істотну роль тут зіграв Карл Бер. Йому належить заслуга встановлення зв'язку між онтогенезом і філогенезом, що підтвердила ідею історичної єдності органічних форм.

Накопичений тривалим розвитком біологічної науки фактичний і теоретичний матеріал вимагав свого пояснення в рамках загальної концепції, діалектично відбиває суперечливі процеси розвитку в живій природі. Таке пояснення було дано Ч. Дарвіном, який розкрив і пояснив джерела і рушійні сили цієї еволюції. У основу теорії еволюції їм були покладені наступні матеріальні чинники: спадковість, мінливість і природний добір. Його вчення про природний відборі стало ключовим у вирішенні багатьох проблем еволюції органічного світу. У 1859 р. був випущений головна праця всього життя Ч. Дарвіна - "Походження видів шляхом природного відбору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя ". Перше видання книги в кількості 1250 примірників було розпродано за один день. З тих пір вийшли тисячі примірників праці Дарвіна. p> У чому ж полягав революційний переворот в природознавстві і світогляді, здійснений Ч. Дарвіном?

Глава 2. Природничонаукові уявлення про життя і його еволюції.

Дарвін розкрив рушійні сили еволюції живої природи. Він спробував зрозуміти і пояснити дійсну природу внутрішніх протиріч органічного світу. Його теорія не тільки пояснює характер цих протиріч, але і вказує шляхи, по яких вони вирішуються в світі тварин і рослин.

Значне місце у всіх працях Дарвіна, і зокрема, в "Походження видів", займають докази самого факту органічної еволюції.

Зараз загальновизнано, що в основі всього живого лежать подібні хімічні сполуки групи білків, серед яких особливе положення мають Нуклеопротеїни. Це - сполуки білкових тіл і нуклеїнових кислот. Нуклеопротеїди складають основний компонент клітинного ядра рослин і тварин. Дослідження в галузі молекулярної біології показали, що нуклеїнові кислоти відповідальні за багато важливі процеси життєдіяльності організмів. При цьому особливу роль грають макромолекули дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) і рибонуклеїнової кислоти. (РНК). Молекула ДНК у взаємодії з іншими субстанціями клітини визначає синтез білка і ферментів, що регулюють обмін речовин в організмі. Білки і Нуклеопротеїни (у особливості ДНК і РНК) є обов'язковою складовою частиною всіх біологічних організмів. Отже, з точки зору хімічної еволюції вони лежать в основі життя всіх відомих на Землі біологічних форм.

Крім цього між неживою і живою природою існує одвічна, безперервний зв'язок. "Між відсталим і живим речовиною є - безперервна, ніколи не припиняється зв'язок, яка може бути виражена як безперервний біогенний ток атомів з живої речовини у відсталу речовина біосфери, і назад. Цей біогенний ток атомів викликається живим речовиною. Він виражається в безперервному ніколи диханні, харчуванні, розмноженні і т. п. ".

На єдність живої природи вказує і диференційованість тіла тварин і рослин. Таким чином, єдність світу організмів проявляється як у їхній хімічний склад, так і в будові, і функціонуванні. Цей факт не міг вислизнути від уваги дослідників природи. Ідея подібності живих організмів привела Ж. Кюв'є до вчення про типи тваринного царства. Надалі вона отримала розробку в працях К. Бера, Е. Геккеля, А. О. Ковалевського, І. І. Мечникова, які доводили, що подібність тваринах не може бути пояснено інакше, як спільністю їх походження.

На єдність органічного світу вказує і існування так званих проміжних форм, до яких відносяться тварини і рослини, що займають перехідне, проміжне положення між великими таксонами.

В органічному світі немає жорстких меж між його підрозділами. У той же час межі між видами завжди реальні. Дарвін приділяє велике місце проблемі виду та видоутворення. Не випадково в заголовок його праці винесено слова "походження видів". Як найважливіша одиниця систематизації вид займає централь...

не місце в еволюційної теорії. Завданням еволюційної теорії є пояснення механізму виникнення життя і зміни реальних видів тварин і рослин, що населяють Землю.

Доказом еволюції служить і схожість органів тварин, що виражається в їх положенні, співвідношенні в загальному плані будови і в розвитку зі схожого зачатка зародка. Подібні органи називаються гомологічними органами. Еволюційна теорія пояснює подібність органів спільністю походження порівнюваних форм, тоді як прихильники креационистских концепцій тлумачили це подібність як волю творця, який створював групи тварин за певним планом.

Підтвердженням ідеї еволюції є відображення історії розвитку організмів на їх будову і на процесах зародкового розвитку, а також географічне поширення організмів.

Особливе місце в розробці та поглибленні еволюційних уявлень займає генетика. Уявлення про незмінності генів починають долатися в 20-30-ті роки XX ст. у зв'язку з виникненням популяційної, еволюційної генетики. З'ясування структури популяцій дозволило по-новому подивитися на еволюційні процеси, розігруються на популяційному рівні. Генетика дала можливість простежити основні етапи еволюційного процесу від появи нового ознаки в популяції до виникнення нового виду. Вона принесла у дослідження внутрішньовидової, мікроеволюційних рівня точні експериментальні методи.

Елементарна одиниця спадковості - ген, що представляє собою ділянку молекули ДНК, який визначає розвиток елементарних ознак особини. Елементарна еволюційна одиниця повинна відповідати наступним вимогам: кінцівки розподілу: здібності спадкового зміни в зміні біологічних поколінь; реальності і конкретності існування в природних умовах. Такою одиницею еволюції вважається популяція - елементарна одиниця еволюційного процесу, а спадкове зміна популяції являє собою елементарне еволюційне явище. Воно відображає зміну генотипической структури популяції. Ген схильний до мутацій - спадковим змінам окремих особин. Мутація - дискретне зміна коду спадкової інформації особини. Розрізняють генні, хромосомні, геномні, а також внеядерние типи мутацій.

Процес виникнення мутацій підтримує дуже високу ступінь генетичної різнорідності природних популяцій. Але, виконуючи роль "постачальника" елементарного матеріалу, сам мутаційний процес не направляє хід еволюційних змін, він володіє імовірнісним, статистичними характером.

Закономірності еволюції знаходять своє вираження в житті окремого індивіда, але рушійні сили еволюції містяться всередині системи індивідів, в даному випадку популяції. Дозвіл протиріч популяції служить основою всієї еволюції і при цьому визначає перетворення організму як складової частини популяції. Відносини між організмами в популяції носять складний характер. Їх вивчення ускладнюється тим, що крім внутріпопуляціонних взаємодій організми зазнають впливу з боку інших популяцій, інших видів і ще ширше - умов навколишнього середовища.

Дата добавления: 2015-08-21