Зв'язки екомережі України з екомережами сусідніх країн

Серед всього різноманіттятериторій, зокрема природно-заповідних територій України, які мають увійти до певних структурних елементів екомережі, особливої уваги заслуговують ті, що межують з державним кордоном і є частинами великих природних ядер міждержавного значення або частинами міждержавних екокоридорів. Саме ці території є важливими ланками, які мають поєднати національну екомережу України з національними екомережами сусідніх країн. Україна межує з сімома європейськими країнами, це: Молдова, Румунія, Угорщина, Словаччина, Польща, Білорусь та Россія. В останні роки розпочалося активне співробітництво України із сусідніми країнами у галузі створення спільних транскордонних природно-заповідних територій. У 1999 р. отримано диплом ЮНЕСКО на українські ділянки румунсько-українського біосферного резервату "Дельта Дунаю". У прикордонній смузі України, Польщі та Словаччини створено міждержавний біосферний резерват "Східні Карпати", Українська частина представлена Ужанським Національним природним парком та Надсянським регіональним ландшафтним парком, на межі з Польщею розташований Регіональний ландшафтний парк Верхнє-Дністровські Бескиди. Українська частина польсько-українського потенційного біосферного резервату "Розточчя" представлена природним заповідником Розточчя та Яворівським природним національним парком. На межі з Польщею та Білоруссю розташований Шацький національний природний парк, на межі з Білоруссю - регіональний ландшафтний парк Прип'ять-Стохід, природні заповідники Рівненський та Поліський. На межі з Россією розташовані Деснянсько-Старогутський національний природний парк, Шалигінський регіональний ландшафтний парк, філії Луганського природного заповідника - Стрілецький степ та Провальський степ, а також філіал Українського степового природного заповідника Хомутовський степ та східна частина регіонального ландшафтного парку "Меотида".

Стан біорізноманіття на існуючих прикордонних природно-заповідних територіях досліджений неоднаково. Найповніші відомості існують лише для Дунайського біосферного заповідника, який є частиною біосферного міжнародного резервату "Дельта Дунаю". За сприяння Глобального екологічного фонду та Світового банку реконструкції та розвитку в кінці 90-х років XX ст. було здійснено проект "Збереження біорізноманіття дельти Дунаю", одним з результатів якого було видання монографії (Біорізноманітність Дунайського...., 1999). У ній наведено результати досліджень біорізноманіття ролинного, тваринного світу та грибів. Біорізноманітність інших прикордонних природно-заповідних територій вивчено в значно меншому обсязі, переважно є дані щодо біорізноманіття вищих рослин та хребетних тварин, значно менше досліджені гриби (особливо мікроміцети), водорості, ліхенізовані гриби, комахи тощо, зовсім відсутні відомості про мікроорганізми та природні віруси. Це пов'язано як з браком відповідних спеціалістів, так із відсутністю належного фінансування дослідницьких програм.

Міністрами довкілля України, Румунії, Молдови та Болгарії підписано декларацію про створення Нижньодунайського зеленого коридору. На черзі створення українсько-польсько-білоруського Бузького екокоридору та українсько-польського Розточанського біосферного резервату, українсько-румунського транскордонного резервату в Буковинських Карпатах. Останній буде пов'язаний екокоридорами із національним природним парком "Вижницький". Такими ж коридорами можна пов'язати національний природний парк "Сколівські Бескиди" із відповідними природно-заповідними територіями Польщі. Великодобронський загальнодержавний заказник може бути пов'язаний екокоридором долини р. Латориці з екокоридором Латориця - Водрог та ядром європейського значення Латориця - Тиса Словаччини. Крім цього, в Карпатському регіоні планується створити українсько-румунський біосферний резерват "Мармароші" та українсько-угорський регіональний ландшафтний парк для охорони водно-болотних угідь у долині р. Тиса.

Заплановано створення Національного природного парку Дністровський каньйон, який межуватиме з Молдовським Дністровським екологічним коридором. На Поліссі запропоновано створити трьохсторонній українсько-польсько-білоруський біосферний резерват "Західне Полісся" на базі Шацького національного природного парку, українсько-білоруський: транскордонний національний парк "Прип'ть -Стохід", Поліський біосферний резерват на базі українського Поліського природного заповідника та Чорнобильській радіологічний, який безпосередньо межуватиме з білоруським радіоційним заповідником. українсько-російський біосферний резерват "Старогутські і Брянські ліси" на базі Деснянсько-Старогутського національного природного парку в Україні та заповідника "Брянський ліс" в Росії. Крім цього, заплановано створити разом з Росією транснаціональний парк "Печенізьке поле" та Керченсько-Таманський біосферний резерват "Кімеріда".

Список перспективних транскордонних природно-заповідних територій буде, без сумніву, розширюватися під час робіт з розбудови конкретних елементів екомережі.

Ефективність розбудови національної екомережі та управління її структурними елементами залежить від виконання таких головних завдань:

- інвентаризація, паспортизація та картування територій,надання їм охоронного статусу або статусу певних елементів екомережі, мають важливе значення для збереження біорізноманіття;

- моніторинг стану популяцій, які знаходяться на території

екомережі;

- менеджмент території, спрямований на підтримку біорізноманіття, особливо вразливих видів, в т.ч. й з залученням місцевого населення;

- моніторинг ефективності менеджменту території;

- організація і проведення освітніх компаній, спрямованих на формування позитивного ставлення місцевого населення до ідеї екологічної мережі;

- пошук джерел фінансування для впровадження вищезазначених

дій.

На сучасному етапі в Україні найбільше уваги приділяється першим двом завданням. Моніторинг стану популяцій, які підтримує територія, здійснюється лише в заповідниках та національних природних парках. Інші завдання не виконуються, що значно зменшує ефективність виконання перших.

Процес формування національних екомереж умовно можна розділити на три стадії:

- перша - мережа як список конкретних територій та їх відображення у картографічному вигляді;

- друга - мережа як основа національного природоохоронного

плану;

- третя - мережа як частина інтеграційного національного або регіонального (місцевого) плану збалансованого розвитку.

Перші дві стадії є частинами стратегії охорони природи, а третя, найважливіша, має значення для інтеграції природоохоронних акцій з економічними, соціальними, культурними та політичними діями. Фактично лише на третій стадії можливим є інтеграційне управління

екомережею.

В Україні формування національної екомережі знаходиться на другій стадії, коли вона стає частиною національного стратегічного плану охорони біорізноманіття. Для переходу на третю стадію необхідно вирішити наступні задачі.

1. Створити базу даних експертів та організацій, які працюють в галузі формування екомережі.

2. Створити науково-технічний координаційний центр підтримки заходів зі створення та управління екомережами різних рівнів.

3. Розробити й впровадити методичні підходи й рекомендації Щодо створення регіональних, обласних та місцевих екомереж, їх інтеграції у загальнодержавну екомережу, у тому числі критерії вибору майбутніх елементів екомережі, визначення основних типів екологічних бар'єрів та шляхів їх подолання.затвердити положення про режими їх використання тощо.

4. Визначити коло зацікавлених організацій та осіб, які залучені до процесів створення та управління конкретними ділянками екомереж, у тому числі й партнерів за межами офіційного природоохоронного сектора (наприклад, місцевих фермерів, працівників лісового господарства, місцевих підприємців, вчителів, представників громадськості) та розробити методики та механізми досягнення консенсусу з метою уникнення суперечностей в розумінні цілей та завдань, які виконуватиме дана ділянка екомережі.

5. Розробити для кожної області Програму формування обласної та місцевих схем екомереж (включаючи завдання щодо екологічної освіти та інформування населення).

6. Розробити механізми стимулювання процесів створення та підтримки функціонування екомережі.

7. Розробити й впровадити в практику плани управління окремими елементами екомереж, які враховували індивідуальні особливості конкретних елементів, їх пріоритетну спрямованість, традиційні способи використання, соціальні та економічні питання.

8. Розробити механізми врахування аспектів, пов'язаних з біо- та ландшафтним різноманіттям.

9. Врахувати механізми створення та функціонування екомережі при розробці галузевих перспективних планів (сільське господарство, лісове господарство, транспорт, енергетика та промисловість, сільське та міське планування, мисливство та рибальство тощо).

10. Забезпечити термінове створення нових об'єктів ПЗФ.

11 Розробити проекти землеустрою та соціально-економічного розвитку.

12. Зарезервувати ділянки для екокоридорів. 106

Дата добавления: 2015-08-21