Льон-довгунець

Тема: Прядивні культури

До групи прядивних культур належить велика кількість рослин, що їх вирощують для виробництва рослинного волокна і технічних потреб.

Класифікація волокнистих культур досить різнобічна і багаточисельна. Список волокнистих рослин, які використовувались різними народами для виготовлення тканин, кручених і набивних виробів, нараховує близько двох з половиною тисяч видів. Більшість із них вже втратила значення промислових волокон, деякі (кропива чи мальва) перестали культивуватись зовсім недавно. Відомо, що рослинні волокна можуть формуватись в стеблах (у луб’яному шарі), листках (агава, юка, драцена, новозеландський льон, дазилиріон), насінні (бавовник, ваточник, ластовень, харг) і коренях (окремі представники родини злакових). Найбільш широко представлена група луб’яних культур – льон, коноплі, кенаф, канатник, рамі, кендир, кроталярія і інші.

Найбільш поширеною прядивною культурою в світовому землеробстві є бавовник, в якого волокно утворюється на шкірці насіння у вигляді видозмінених клітин епідермісу – елементарних волоконець.

На другому місці – група луб’яних культур, волокна в яких утворюються в стеблах.

Льон-довгунець

Льон-довгунець належить до дуже стародавніх культур Індії та Китаю. З давніх часів (за 4-5 тис. років до н.е.) його почали вирощувати також у Єгипті, Сирії, Месопотамії. На території нашої країни культура льону відома ще до часів Київської Русі. Слов’яни виробляли з льону полотно для одягу та на паруси. Дуже давно почали вирощувати льон у північних районах Росії. За царювання Петра І було проведено ряд заходів по розширенню посівних площ льону і організації полотняних фабрик. Уже в 1-шій половині ХІХ ст.. льон став важливим продуктом експорту.

До 90-х років минулого століття Україну вважали батьківщиною культурного льонарства. Вона входила до складу світових лідерів із виробництва льоноволокна. Виробництво льоноволокна в Україні становило 13-14 % від світового виробництва, понад 100 тис. тонн щороку. Льон було вигідно вирощувати у західних регіонах України, які мають придатні для цього природно-кліматичні умови. Однак глибокі соціально-економічні зміни, які відбулися в Україні в кінці другого тисячоліття, недостатній рівень розвитку та високий ступінь зношеності матеріально-технічної бази для виробництва продукції льонарства призвели до неухильного щорічного скорочення площ під льоном, а також до зниження врожайності. У кінцевому результаті галузь льонарства в Україні зазнала занепаду. У той же час світові лідери виробництва льонопродукції наростили посівні площі льону. На сьогодні найбільшим виробником високоякісної лляної сировини в Європі є Франція. Вона концентрує близько 60% європейських посівних площ. Значно зросло виробництво льонопродукції у Китаї, який є лідером у світі з виробництва як лляної сировини, так і кінцевої продукції із неї. Культивують льон також у Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Великобританії, Італії, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії, Словаччині, Білорусі, Росії, В’єтнамі, Кореї та країнах Середземномор’я, Латинської Америки і Скандинавії.

З 2003 року і в Україні спостерігається помітне збільшення посівних площ льону.

Льон-довгунець вирощують для виробництва різних тканин: полотна, парусини, брезенту, мішковини та дуже цінних тонких батистових виробів. Лляна нитка майже у 2 рази міцніша від бавовняної і в 3 рази від шерстяної. Збільшується попит на тканини, які виготовляють з одночасним застосуванням лляного і штучного волокна. Кострицю (деревину стебел) застосовують для виробництва будівельних плит, ізоляційних плиток (костроліт), для виготовлення паперу, на опалення, а попіл з неї – як добриво (містить 4,8% P та 6,3% K).

Лляна олія належить до висихаючих. Її використовують як продукт харчування, в медицині і парфумерії, а також для виробництва оліфи, лаків, фарб, замазки, лінолеуму тощо. Макуха з льону – цінний концентрований корм для ВРХ, особливо молодняка.

Льон належить до родини Linaceae (льонових). Рід льон Linum L. об’єднує понад 200 видів, серед яких є однорічні, багаторічні і трав’янисті рослини і напівчагарники. У культурі найбільше значення має льон звичайний Linum usitatissimum. Розрізняють 4 групи різновидностей:

1) Льон-довгунець (v. elongata) – високоросла (від 50 до 125 см) одностебла рослина, яка розгалужується тільки у верхній частині. Колір стебла світло-зелений. Листки ланцетні, з гострими кінцями, сидячі, розміщені почергово, гладенькі, із слабим восковим нальотом. Квітки розміщені на верхівці стебла і бічних пагонів, утворюють суцвіття у вигляді зонтикоподібної китиці. Кількість квіток буває від 2-3 до 10. Квітка симетрична, п’ятірного типу, оцвітина подвійна, пелюстки яскраво-голубі, тичинок – 5, пиляки голубі, рідше – жовті, зав’язь 5-гнізда, маточка має 5 стовпчиків. Плід – округла, із загостреною верхівкою, коробочка, має 5 гнізд. Насіння – сплюснуте, яйцеподібне, з вузьким, трохи загнутим носиком. Гладеньке, блискуче, коричневе або буре, ослизнюється у воді. Вирощують для одержання волокна.

2) Льон-кучерявець (кудряш) (v. brevimulticaulia) має коротке (30-50 см) сильно розгалужене біля основи стебло і велику кількість насінних коробочок (30-50 шт.). насіння крупніше, ніж у довгунця. Вирощують його для одержання насіння, яке містить до 45% цінної технічної олії.

3) Льон-межеумок (проміжний) (v. intermedia) – середньо рослий (50-70 см) з 1-3 стеблами. Коробочок на 1 рослині утворюється 15-26. Вирощують його для добування олії і виготовлення волокна.

4) Льон-сланкий (v. prostata) – утворює багатостеблові розложисті кущі у вигляді розетки. Стебла мають велику технічну довжину і багато коробочок (30-40 шт.). На початку цвітіння стебла випрямляються.

Головною продуктивною частиною льону-довгунця є стебло. В ньому міститься 20-30% волокна. В стеблі розрізняють:

1) – загальну довжину (від місця прикріплення сім’ядольних листочків до верхньої коробочки);

2) – технічну довжину (відстань між місцем прикріплення сім’ядольних листочків і початком розгалуження стебла). Ця частина стебла дає цінне, довге волокно.

Основною частиною стебла є волокнисті пучки, заради яких вирощується льон. Від їх кількості, якості й будови залежить урожай і якість волокна.

Волокнисті пучки, що кільцем розміщені в корі стебла, складаються з окремих елементарних волокнин, склеєних між собою пектиновою речовиною. Чим щільніше з’єднані між собою волокнини, тим вища технічна якість волокна.

Окрема елементарна волокнина являє собою дуже видовжену клітину з кінцями, що поступово потоншуються. На початку розвитку рослини льону ці клітини мали округлу форму і були заповнені протоплазмою. В міру подовження стебла клітини теж подовжуються, стінки їх дуже потовщуються з внутрішнього боку, протоплазма тонким шаром прилипає до стінок, всихає, і в середині волокнини утворюється порожнина у вигляді вузенького каналу. Чим вужчий канал і товща стінка клітини, тим міцніша окрема волокнина і весь пучок. В 1-му пучку буває від 30 до 50 волокнин. Найдовші і рівномірні волоконця розвиваються у довгих і тонких стеблах, що дають тонше і міцніше волокно. У товстих стебел волокно грубе.

Загущена сівба сприяє вирощуванню тонкого, довгого і міцного волокна. На зріджених посівах рослини льону розгалужуються і утворюють більше коробочок і насіння. Найміцніше волокно мають із середньої частини стебла.

Якість волокна залежить від біологічних особливостей сорту, ґрунтово-кліматичних умов вирощування, рівня агротехніки, строку збирання і первинної переробки соломки.

Оскільки льон-довгунець має підвищені вимоги до вологи, високі врожаї його вирощують у районах достатнього зволоження. Підвищена вологість у поліських областях, велика кількість похмурих днів сприяє формуванню високого малорозгалуженого стебла льону.

Дата добавления: 2015-08-21