Лист до троянди

«Ти, Троянда, ніби панна

У гарних одежах своїх,

Завжди така бездоганна,

Людей ти чаруєш усіх.

Вічно такая пихата,

Голки на тілі твоїм.

Хто тебе схоче зламати,

Рану залишиш ти всім.

Майже ніхто не помітив

Помилок у рисах твоїх.

Хоч й королева ти квітів,

Ти зачаруєш не всіх.

Та всі, хто в квітах тяму мають,

Хто любить квітів аромат,

Троянду алую кохають.

Тебе, красуне, бачить рад!

Сила у тебе життєва,

Дивишся-знову живеш.

Квітів усіх королева,

Здається, ніколи не вмреш.

Людськая рабиня в короні:

Хто хоче, той тебе зірве.

Зібравши троянд міліони,

Нехай з ними візьмуть тебе…»

Донбас

Рідне поле, рідний гай,

У Донбасі ніби рай –

Вийдеш в ліс ти – там синиця,

Вийдеш в поле – там пшениця.

Дочекались ми весну.

Все прокинулось зі сну,

Прилетів вже грак,

Розпустились квітки.

Ось настало літко.

Зацвів червоний мак.

Йдеш по вулиці – там вишня,

У садку смачна черешня.

Ось і осінь наступила,

Розпустила свої крила –

Листя золотії.

Вітер шумно віє.

А тепер вже йде зима,

І ведмедем вже нема.

На деревах зникло листя,

А граку немає місця.

На землю сиплються сніжинки,

У домах стоять ялинки.

У Донбасі час біжить швидко

Тільки була зима – а вже літко

Зірка

Неначе зіронька далека,

Неначе мрія золота,

Ти так прекрасна, як лелека,

Та недосяжна, як мета!

Наша мова

Була прекрасною та мова,

А зараз – дивовижна річ:

Колись багатокольорова

Перетворилась на ленгвідж.

Колись казали слово «файно»?

Колись ми брали щось в займи?

І ставились так неохайно

До рідного колись так ми?

І я хочу, щоб чиста мова

Звучала в нашій Україні

І щоб ніяке зайве слово

Не стало рідним у країні!

Як української не знаєш,

Не псуй її, а промовчи.

Яку ти доброю вважаєш?

На ній ти краще все кажи!

Замкнуте коло

Навколо тебе – рідний край,

У ньому є життя.

Я знаю – зовсім він не рай,

Та йде він в майбуття…

Нехай уже замкнулось коло,

Нехай сміється злая доля,

Та подивися ти навколо:

В тобі ще є живая воля!

І всі ми – як кіногерої:

Життя - театр, я – актор,

Малюнки із картини тої,

Не вийдемо із своїх нор…

Зізнання

Тебе не здивують

Відверті зізнання.

Вітри знову дують

Та кличуть страждання…

Ніщо вже не змінить

Твоє існування.

Знов піснею линуть

Нестримні бажання…

Ніщо не зруйнує

Останню надію.

Тебе не здивує

Повернена мрія.

Ти знов передбачиш

Новую подію.

Ти це знов побачиш,

І серце зімліє!

Нехай знов сміється

Лютая доля;

Знов піснею ллється

Незламная воля!

А ти – не пов’язан,

Як вітер у полі…

Із всіми разом

Крокуєш поволі…

***

Знов і знов мегагерци

В руці я тримаю.

Я ненавиджу серцем

Все те, що не маю…

Дата добавления: 2015-08-10