Причини міграції робочої сили

Причини трудової міграції можна розділити на дві групи.

До першої групи належать неекономічні причини: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні, війни, регіональні конфлікти й інше. З кінця 80-х рр. ХХ століття додалася до цієї групи така причина, як розпад держави. Вона особливо характерна для Югославії й СРСР, після розпаду яких мільйони людей знялися зі своїх місць і роз'їхалися по різних країнах.

До другої групи належать економічні причини:

по-перше, причини, які полягають у різному економічному рівні розвитку окремих країн. Серед них у першу чергу слід виділити такі відмінності, як:

- різний рівень заробітної плати. Працівники їдуть за кордон на тимчасові заробітки із країн, де низька оплата праці, туди, де вона більш висока;

- різний рівень безробіття.

по-друге, належить й така, як вивіз капіталу. Транснаціональні компанії сприяють з'єднанню робочої сили з капіталом, переміщаючи його в праценасичені країни або здійснюючи рух робочої сили до капіталу в інші країни.

По-третє, розвиток транспортних засобів також сприяє міграції робочої сили, тому що транспорт робиться більш швидким і доступним за цінами для багатьох верств населення різних країн.

По-четверте, безпосередньо з економічними причинами пов'язана демографічна ситуація, що також впливає на посилення трудової міграції. Великі потоки міграції йдуть із країн, де високий природний приріст населення і його густина, тобто ці потоки йдуть із Азії (особливо Південно-Східної), Африки, Латинської Америки в Європу, Північну Америку, Росію.

Крім зазначених причин, на рівень міграції робочої сили впливають фактори наступні фактори:

- порівняно кращі умови праці в країнах, що приймають мігрантів;

- природні катаклізми та рівень охорони навколишнього середовища в країнах, що експортують робочу силу;

- міжетнічні та воєнні конфлікти.

Деякі факти демографічної ситуації у світі:

Зростання населення:

- наприкінці 1-го тисячоліття нашої ери на Землі проживало ≈200 млн чол.;

- 1630 р. – 1 млрд осіб;

- 1930 р. – 2 млрд осіб;

- 1960 р. – 3 млрд осіб;

- 1976 р. – 4 млрд осіб;

- 1989 р. – 5 млрд осіб;

- 1999 р. – 6 млрд осіб;

- 2010 р. ≈ 7 млрд осіб.

Причому понад 90% приросту всього населення на Землі припадає на слаборозвинені країни.

Основні етапи розвитку трудової міграції:

1725-1880 рр. – масова еміграція з Європи в Північну Америку, Австралію й Нову Зеландію.

1880-1914 рр. – еміграція робочої сили зі Східної й Південної Європи, Китаю, Індії, Японії, Східної Африки в Америку.

1918-1939 рр. – збільшення масштабів міжнародної міграції робочої сили.

1945-1980 рр. – збільшення масштабів внутрішньоконтинентальної міграції.

З 1980 р. по теперішній час – збільшення масштабів еміграції із країн з перехідною економікою.

Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англосаксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потребу зміни кількості робочих місць.

Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.

Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринках робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

v зростання масштабів міграції;

v збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного населення країн;

v розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на території екс-СРСР;

v формування нових центрів залучення робочої сили;

v зростання нелегальної імміграції;

v посилення "відпливу інтелекту";

v ротаційний характер міграції.

Найбільш прийнятним кількісним показником міжнародного переміщення трудових ресурсів є показники, які фіксуються в платіжному балансі.

З метою спрощення статистичного обліку нерезидентом вважається приватна особа, що перебуває в країні менше одного року. Якщо людина перебуває в країні більше року, то вона вважається резидентом. У статистиці платіжного балансу показники, пов’язані з міграцією робочої сили виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за такими статтями:

– трудовий дохід, тобто виплати зайнятим, заробітна плата, отримані приватними особами нерезидентами за роботу, яку вони виконали для резидентів. До цієї категорії входять також усі виплати резидентів до пенсійних, страхових та інших фондів, пов’язані з наймом на роботу нерезидента;

– переміщення мігрантів – оціночний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони завозять, переміщуючись з країни в країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натуральній формі показується як експорт товарів з країни, а його оціночний майновий еквівалент – за цією статтею;

– перекази працівників – грошові перекази та пересилка товарів мігрантами своїм родичам, які залишились на батьківщині. У випадку пересилки товарів враховується їх оціночна вартість. Перекази працівників становлять майже 62 %, трудові доходи – близько 31 %, переміщення мігрантів – приблизно 7 %.

Принципова різниця між статтею «трудові доходи» (в окремих країнах має назву «виплати зайнятим») і статтями «переміщення мігрантів» та «перекази працівників» полягає в тому, що в статті «трудові доходи» враховуються доходи нерезидентів, тобто тих, що тимчасово (терміном до 1 року) знаходяться в цій країні. У статтях «переміщення мігрантів» і «перекази працівників» вказуються доходи і витрати резидентів, тобто мігрантів, які залишили батьківщину більше ніж на 1 рік. Ці дві статті («переміщення мігрантів» і «перекази працівників») об’єднуються в межах поточних операцій у групу приватних (неоплачених) безповоротних переказів.

Дата добавления: 2015-08-09