Усунення від спадкування

Нормами ст. 1224 ЦКУ передбачено випадки усунення від права на спадкування.

1. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

2. Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

3. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

4. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

6. Положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Аналіз норм ст. 1224 ЦК України дає можливість поділити спадкоємців на дві групи:

- До першої належать особи, які не вправі спадкувати ні за заповітом, ні за законом (ч. 1 - 2 ст. 1224). Підставами для усунення від спадкування цих осіб є позбавлення ними життя спадкодавця, будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя. При цьому не має значення мета вчинення таких протиправних дій, рівно як і наявність результату цих дій у вигляді сприяння злочинця собі або іншим спадкоємцям до одержання спадщини або збільшення частки у спадщині. Оскільки діяння, зазначені у ч. 1 цієї статті, є кримінально караними, вони повинні бути підтверджені вироком суду. Щоправда, спадкоємець, який вчинив замах на життя, за бажанням спадкодавця, висловленим в заповіті, може бути поновлений в праві спадкування за умови, що відповідний заповіт був складений або змінений після того, як спадкодавець дізнався про вчинення замаху.

Крім того, не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які перешкоджали спадкодавцеві виразити, змінити чи скасувати своє волевиявлення у заповіті, але за умови, що такі діяння сприяли виникненню права на спадкування у них або інших осіб або збільшенню їхньої частки у спадщині.

Зазначені у ч. 1, 2 ст. 1224 ЦК України незаконні дії повинні бути здійснені умисно. З цього, зокрема, випливає, що незважаючи на те, що ч. 2 коментованої статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця в судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного здійснення і як наслідок - про усунення спадкоємця від права на спадкування;

- До другої групи спадкоємців (ч. 3 - 5 цієї статті) відносяться ті, чиї проступки не становлять настільки велику суспільну небезпеку, як правопорушення осіб, зазначені у ч. 1, 2 даної статті. Тому ці особи усуваються лише від спадкування за законом, а право призначити їх спадкоємцями в тексті заповіту у спадкодавця зберігається.

До них відносяться батьки, позбавлені батьківських прав щодо дитини - спадкодавця, якщо судове рішення про їх позбавлення було в силі на час відкриття спадщини; батьки та повнолітні діти, до яких прирівнюються відповідно усиновлювачі та усиновлені, та інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця (наприклад, опікун, піклувальник, другий з подружжя, дід, баба, повнолітні онуки, правнуки, брати та сестри спадкодавця (глава 6 ЦК України, глави 9, 22 СК України). Ця обставина також повинна бути підтверджена у судовому порядку.

До цієї групи відносяться також особи, шлюб між якими є недійсним безпосередньо з моменту його укладення (ст. ст. 22, 24 - 26 СК України) або визнаний таким за рішенням суду (ст. 39 - 41 СК України). Водночас в інтересах добросовісного подружжя закон передбачає виняток. Якщо рішення про визнання шлюбу недійсним прийняте після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування у спільному майні подружжя, нажитому під час шлюбу.

Окремо закон виділяє усунення від спадкування особи, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 5 ст. 1224 ЦК України). Цей потенційний спадкоємець також усувається від права на спадкування за законом, але на відміну від осіб, зазначених у ч. 3 та 4, щодо яких закон говорить про безумовну втрату права на спадкування у разі встановлення певних фактів, він визнається негідним спадкоємцем на розсуд суду. Іншими словами, навіть у випадку встановлення у судовому засіданні зазначених у ч. 5 обставин усунення особи від спадкування є виключною прерогативою суду. Імовірно, таке вирішення питання викликано складністю однозначного тлумачення термінів "ухилення від надання допомоги спадкодавцеві", "тяжка хвороба" та "безпорадний стан спадкодавця".

Вищевикладені правила стосуються усіх без виключення спадкоємців, в тому числі й тих, що мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241 ЦК України), а також поширюються на відказоодержувачів (ст. 1238 ЦК України).

Дата добавления: 2015-08-18