Право- та дієздатність юридичної особи

Можливість участі юридичної особи у цивільних правовідносинах здійснюється через її право- та дієздатність. Ці дві характеристики традиційно розглядались як правосуб’єктність юридичної особи. Проте їх конструкції у новому ЦК України не дають підстав для підтримання конструкції правосуб’єктності.

Згідно зі ст. 91 ЦК України юридична особа, відповідно до її здатності мати цивільні права та обов'язки (цивільної правоздатності), може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. До таких прав відноситься зокрема право на життя, здоровя, недоторканність честі та гідності, Тим самим законодавець відмовився від конструкції спеціальної правосуб’єктності юридичних осіб, а виходить із доктрини загальної правосуб’єктності юридичних осіб, що започаткована на підставі спеціальної Директиви Ради ЄС для внутрішнього законодавства 1968 р. якою було введено саме загальну правосуб’єктність юридичних осіб, а не спеціальну.

Прийнято вважати, що правоздатність юридичної особи виникає в момент її створення і припиняється в момент внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Проте цей момент слід уточнити моментом внесення до державного реєстру.

Отже, в ЦК України закладена концепція загальної правоздатності юридичної особи. Тобто з моменту виникнення будь-яка юридична особа має всі цивільні права та обов’язки, яки властиві юридичним особам. На відміну від цього в праві також відома концепція спеціальної правоздатності юридичної особи. Вона була закріплена, наприклад, у ЦК УРСР 1963 року. Згідно з цим юридична особа могла мати лише такі цивільні права та обов’язки, які були прямо вказані в її установчих документах.

Правоздатність юридичної особи передбачає можливість мати не лише майнові права (право власності, сервітутні права на майно тощо) та обов’язки. Ст. 94 ЦК України окремо виділяє можливість юридичної особи мати особисті немайнові права: на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права. Вони можуть належати юридичній особі, визначаються та захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.

Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки. Ст. 92 ЦК України встановлює, що юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону або установчих документів.

Ще Г.Ф.Шершеневич відмічав, що маючи майнову відокремленість, юридична особа, не маючи можливості самостійно вступати у відносини з третіми особами, укладати правочини, надавати їм форми, має потребу в особливих представниках, дії яких могли б вважатися діями юридичної особи.[213]

Порядок створення органів юридичної особи визначається законом та установчими документами. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.

Особа, яка за законом або установчими документами юридичної особи виступає від її імені, повинна діяти в інтересах юридичної особи, яку вона представляє, добросовісно і розумно. Вона зобов'язана на вимогу органів юридичної особи, якщо інше не передбачено законом або установчими документами юридичної особи, відшкодувати збитки, завдані нею юридичній особі. Наприклад, згідно з ч.3 ст.62 ГКУ ЗУ «Про підприємства в Україні» установчим документом приватного підприємства є його статут. У статуті приватного підприємства може бути встановлено, що його Директор діє без доручення та може, зокрема, укладати угоди в процесі господарської діяльності цієї юридичної особи. Це означає, що директор приватного підприємства є його органом, який діє від імені юридичної особи відповідно до установчих документів. В цьому виявляється особливість юридичної особи, яка в цивільних відносинах (на відміну від фізичних осіб) завжди діє через конкретних фізичних осіб, що її представляють. Це виявляється й у тому, що при укладенні договорів юридичними особами у найменуванні сторін, крім назви юридичної особи, вказано й фізичну особу, яка діє від її імені та відповідну підставу для представництва (статут, доручення тощо).

Юридична особа набуває цивільні права і приймає на себе цивільні обов’язки через її уповноважені органи. Орган юридичної особи виконує певні управлінські функції, що закріплені у законі чи в установчих документах. Виконавчі органи юридичної особи є постійно діючими та здійснюють повсякденну господарську діяльність. Це, наприклад, дирекція юридичної особи. Вищий орган юридичної особи є компетентним у вирішенні найбільш суттєвих, стратегічних питань діяльності юридичної особи: приймає рішення про зміну статутного фонду, формування та затвердження складу виконавчого органу, припинення діяльності тощо.

Щодо виникнення дієздатності юридичних осіб, приєднуємось до думки, що це не завжди відбувається одночасно з державною реєстрацією. Адже щодо окремих видів діяльності чинним законодавством передбачено ліцензування, патентування, акредитація чи квотування. Без отримання необхідних дозволів з боку уповноважених державних органів цією діяльністю займатись неможна. Отже, дієздатність у юридичної особи в цьому випадку виникає лише із отриманням таких дозволів.[214] Відправною посилкою для цього твердження слугує й п. 3 ст. 68 ЦКУ, де встановлено, що окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Адже згідно з цим важко себе представити, що після отримання свідоцтва про державну реєстрацію юридична особа через створений нею магазин починає торгівлю алкогольними напоями та це є правомірним. Торгівля алкогольними напоями є ліцензійним видом діяльності, отже й розпочинати її можна не раніше отримання відповідної ліцензії. Інакше всі укладені угоди щодо купівлі-продажу алкогольних напоїв будуть визнані недійсними як такі, що не відповідають вимогам законодавства. Відповідно до цього виникає й цивільна дієздатність у вказаної юридичної особи.

Законодавство може містити додаткові спеціальні вимоги щодо деяких юридичних осіб. Наприклад, займатись таким видом діяльності як здійснення ломбардних правочинів* можуть лише юридичні особи, що створені у вигляді товариств з повною відповідальністю.

Варто підкреслити, що право- та дієздатність юридичних осіб приватного права і публічного права є різною. Оскільки для набуття дієздатності перших потрібні дозволи то вона виникає в момент отримання таких дозволів і припиняється в разі припинення їх дії. Отже їх дієздатність є перманентною і може то розширюватися то звужуватися.

Навпроти, дієздатність юридичних осіб публічного права визначена безпосередньо законом і виникає у момент їх створення. Так права органів внутрішніх справ виписана ЗУ “Про міліцію”, прокуратури – ЗУ “Про прокуратуру”.

Правоздатність та дієздатність об’єднань громадян теж передбачена законом. Для політичних партій вона визначається ЗУ “Про політичні партії”, ЗУ “Про фінансування політичних партій”. Вони можуть вести певну господарську діяльність у встановленому законом порядку. Так на видавничу діяльність – видавати друкований орган партії необхідно отримати у встановленому порядку дозвіл.

Такі юридичні особи на відміну від загальних рис мають спеціальні: спеціальну дієздатність, визначені законом джерела фінансування їх діяльності, умови існування тощо.

Виходячи із загальної конструкції дієздатності у ЦК України її елементом є й здатність нести відповідальність, що названа деліктоздатністю. Відповідно до ст. 96 ЦКУ юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Мова йде про майнову відповідальність для якої принаймі слід мати майно чи майнові права. Якщо юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном то тим визначені й межі такої відповідальності – її майнові активи. Поза такими межами юридична особа звільняється від майнової відповідальності, а у передбачених законом випадках для товариств з повною та додатковою відповідальністю до неї притягуються засновники.

Закон виходить із принципу різної відповідальності засновників та самої юридичної особи. Згідно ч.3 ст. 96 ЦКУ учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. У зв’язку з тим чинне законодавство визначає такі випадки в залежності від порядку та стадій створення, виду та організаційно-правової форми юридичних осіб.

Не менш важливим є те, що засновники юридичної особи, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Якщо судом буде встановлено фіктивність створення юридичної особи то до відповідальності за її зобов’язаннями повинні притягатися засновники.

4. Види юридичних осіб [215] (разом із Р.Б.Шишкою)

За формальної ознаки цивільне законодавство виділяє різні види юридичних осіб і в залежності від того моделює їх правосуб’єктність. Оскільки юридичні особи відрізняються одне від другого за деякими критеріями, їх можна поділити на певні види.

I. За формою власності на якій засновані юридичні особи слід розрізняти:

- юридичні особи, що створені фізичними, або створеними разом фізичними особами юридичними особами. Вони засновані на приватній формі власності і є приватними юридичними особами.

- юридичні особи, що створені державою (державні юридичні особи).

- юридичні особи, що створені органами місцевого самоврядування (комунальні юридичні особи).

Останнім часом класифікаційний поділ за формами власності не без підстав критикується. Так, наприклад В.М. Самойленко, вказує на різноманіття цих форм й їх нестиковку, неузгодженість в різних законах: Конституції України, Законі України “Про власність” тощо. Він вказує, що необхідно ввести в цивільне законодавство єдине абстрактне поняття права власності, а не розподіляти її на окремі форми права власності. Також неодноразово багатьма вченими вказувалося, що поділ на форми власності можливо в економічному розумінні права власності, а не у юридичному.[216]

Попри те, що всі форми власності зрівняні все-таки зберігається певна нерівність. Так важко собі уявити осіб публічного права, що засновані на приватній власності. Державні та особливо казенні підприємства створюються у галузях народного господарства в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів, переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ними задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом (ч.1 ст.76 ГКУ). Для цих державних підприємств збережене право господарського відання (ч.1 ст.74 ГКУ), а для казенних підприємств право оперативного управління (ч.3 ст.76 ГКУ).

В навчальній літературі за цією ознакою виділяються колективні підприємства, що засновані на власності трудового колективу підприємства, господарське товариство, підприємство, що засноване на власності обєднань громадян, спільне підприємство, що засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності) та підприємства, засноване на власності громадян та юридичних осіб інших держав[217]. Зогляду на те, що ми не підтримуємо тезу про колективну форму власності яка не передбачена Конституцією України та ЦК України виділення таких підприємств є неогрунтованим. До того віднайти на практиці підприємства засновані на власності трудового колективу підприємства вкрай важко. Крім того така класифікація є архаїчною, за того що ЦКУ не передбачено такого організаційно-правового утворення як підприємство. До того змішується форма та вид юридичної особи.

ІІ. В залежності від порядку створення розрізняють юридичні особи цивільного та публічного права.

Стаття 81 ЦК України визначає види юридичних осіб. Вона встановлює, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення або інших підстав, зазначених у законі та інших правових актах, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

ЦК України регулює порядок створення, організаційно-правові форми, правове становище саме юридичних осіб приватного права, тобто організацій, що створюються та (або) управляються за ініціативою приватних осіб (фізичні особи та юридичні особи приватного права).

Для створення юридичної особи приватного права самі її учасники (засновники) розробляють та затверджують установчі документи (статут, засновницький договір), які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками). Юридична особа приватного права вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК України, якщо інше не встановлено законом. Отже, при укладенні цивільних договорів, у правовідносинах з набуття права власності тощо щодо юридичних осіб публічного права встановлено загальне правило: вони передусім діють відповідно до цивільного законодавства. Тобто в цивільних відносинах юридичні особи приватного права діють нарівні з іншими, тут за загальним правилом немає адміністративного підпорядкування. Так, КМ України як орган державної виконавчої влади може видавати розпорядчі акти, що обов’язкові для виконання суб’єктами підприємницької діяльності. Але в цивільних відносинах, наприклад при укладенні договорів, КМ України виступає нарівні із суб’єктами підприємницької діяльності. Наприклад, для здійснення ремонту в приміщенні КМ України залучається будівельна організація, приватне підприємство. Між ними укладається цивільний договір підряду на ремонтно-будівельні роботи й обидва ці суб’єкти є рівними у правовідносинах, що виникають. Юридична особа публічного права не може в цивільних відносинах диктувати свої умови юридичній особі пприватного права. Всі договірні умови узгоджуються між ними на підставі взаємного вільного волевиявлення. Якщо будівельну організацію не влаштовують умови договору, вона вправі навіть відмовитись від укладення договору. При якісному виконанні робіт у відповідності з умовами договору юридична особа публічного права зобов’язана повністю й своєчасно розрахуватись за виконані роботи.

Але порядок створення й правове становище юридичних осіб публічного права визначаються публічним законом. Отже, вказані питання мають регламентуватися переважно адміністративним законодавством. Це виявляється у виданні вищестоящими державними органами відповідних наказів, розпоряджень, що стосуються створення окремих юридичних осіб публічного права, визначають їх компетенцію, напрямок дії тощо.

IIІ. За основою створення юридичні особи можуть бути віділені як такі, що створені:

шляхом об’єднання осіб та майна;

шляхом об’єднання лише майна.

Такий висновок може бути зроблений на основі аналізу ч.1 ст.81 ЦКУ.

ІУ. В залежності від основної мети діяльності юридичні особи поділяються на комерційні та некомерційні.

Відразу ж слід відмітити, що сучасне українське законодавство за легальну, що закріплена на рівні ЦК України основу класифікації юридичних осіб взяло їх поділ на юридичні особи публічно та приватного права. На відміну від цього, законодавство Російської Федерації конститутивним елементом поділу виділяє саме поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні.

Для комерційних юридичних осіб основною метою діяльності є отримання прибутку. Отже, в процесі господарської діяльності таки юридичні особи, займаючись виробництвом, наданням послуг чи виконанням робіт отримують певні доходи від цього. Окремо слід підкреслити, що головною, конститутивною ознакою для визначення юридичної особи як комерційної є саме ціль організації, що закріплена в установчих документах. Це саме отримання прибутку. При цьому не має істотного значення для вказаної класифікації, чи ця організація фактично у процесі своєї діяльності отримала прибуток. Те, що організація через недбале керівництво, недоліки у маркетингової політиці, низьку кваліфікацію працівників тощо насправді не отримала прибутку, а стала збитковою, не перетворює її у некомерційну за юридичною класифікацією.

Також вважаємо за необхідне відмітити такий аспект сутності комерційної особи. Отримання прибутку дійсно є основною ціллю такої організації. Але це не є перешкодою для надання коштів для благодійницької чи іншої діяльності, що не є за своєю суттю комерційною. Така діяльність не в останню чергу сприяє досягненню перспективних завдань. Наприклад, формування сприятливого іміджу фірми. Вона лише доповнює правосуб’єктність комерційної юридичної особи та не заважає її основній діяльності, що спрямована на отримання прибутку.

Некомерційні юридичні особи не ставлять своєю ціллю отримання прибутку. До них відносяться організації, що створені для здійснення управлінських чи організаційних функцій, задоволення культурних, спортивних, духовних потреб громадян, благодійницьких цілей тощо. Це культові заклади; благодійницькі організації; органи державної влади та управління, місцевого самоврядування; спортивні секції, навчальні заклади освіти, дошкільні дитячі заклади; об’єднання громадян та інші. Такі юридичні особи в основі свого фінансування мають передбачені для них кошти відповідного бюджету, добровільні внески інших осіб, пожертви.

V. В залежності від рівня правового регулювання слід виділити:

- юридичні особи, що передбачені Конституцією України – політичні партії (ч.1.2. ст. 36 Конституції України), професійні спілки (ч.3 ст. 36 Конституції України) ст. 37 Конституції України), Верховна Рада України(ст. 75 Конституції України), Кабінет Міністрів України (ст. 113 Конституції України), Прокуратура України (ст. 121 Конституції України), суди (ст. 124 Конституції України), державні органи Автономна Рестубліки Крим, органи місцевого самоврядування;

- юридичні особи, що визначені міжнародними правовими актами: місії ООН, ЮНЕСКО, дипломатичні місії іноземних держав в Україні[218] тощо;

- юридичні особа, що визначені кодифікованими актами. Так, не зважаючи на те, що в ЦКУ не міститься такої юридичної особи як підприємство, вона передбачена ГКУ, КТМУ в якості юридичної особи визначено порт, пароходство;

- юридичні особи, що врегульовані на рівні поточних законів;

- юридичні особи, що змодельовані підзаконними нормативними актами. Так, Положенням про національний заклад (установу) України визначено правове становище таких юридичних осіб.

VІ. В залежності від організаційних ознак юридичні особи підрозділяються на прості та складні.

До простих відносять юридичні особи, у складі яких немає інших юридичних осіб. Такими є, наприклад, приватне підприємство, установа.

Складними юридичними особами є об’єднання юридичних осіб. Це є асоціації, корпорації, консорціуми та концерни. Недостатком чинного ЦК України є те, що він не врегулював відносини щодо створення об’єднань юридичних осіб та їх правового становища як юридичної особи. Законом України «Про підприємства в Україні» передбачались такі обєднання як асоціації, концерни, консорціуми, корпорації. Власне це й збережено у ГК України.

Корпорація є об’єднанням, що створено на підставі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів її учасників, з делегуванням окремих повноваження централізованого регулювання діяльності кожного з них.

Консорціум представляє собою об’єднання промислового та банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерном є об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо, що створені на основі повної фінансової залежності від одної чи групи юридичних осіб, що входять до його складу.

Асоціація створюється з цілю постійної координації господарської діяльності юридичних осіб, що ввійшли до її складу. Вона не має вмішуватись в виробничу чи комерційну діяльність учасників.

Проте поточними законами передбачені й інші об’єднання юридичних осіб. Так відповідно до ст. 13 ЗУ «Про страхування» страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству України. Стаховики, що займаються страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за заподіяну третім особам шкоду зобов’язані утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридичною особою.

У страховій справі створюються та діють страхові корпорації – організаційно-правова форма формування страхового капіталу на основі централізації коштів та корпоративного управління, страхові пули – об’єднання страховиків для спільного страхування певних ризиків, перш за все страхування небезпечних, великих та маловідомих ризиків. А також кептиви та страхові оффшори[219].

Асоціації передбачені й ЗУ «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку». Відповідно ст. 1 цього закону асоціацією власників жилих будинків є юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об’єднань.

ЗУ «Про політичні партії» передбачено створення блоків партійних партій для досягнення певних цілей при виборах чи у законодавчому органі.

Практика знає своєрідні конгломерати юридичних осіб, коли об’єднання громадян у цілому (політична партія) та її регіональні відділення є юридичними особами. Це також стосується профсоюзних організацій, споживчої коооперації. За таких умов у стратегічних завданнях такі конгломерати діють як одне ціле, а стосовно тактичних – кожна юридична особа діє самостійно.

Такі конгломерати створені та діють у сфері науки (Національної Академії наук України у складі котрих діють підпорядковані їм наукові установи як юридичні особи). Асигнування на проведення наукових досліджень визначається безпосередньо НАНУ, а наукова установа підзвітна їх як стосовно напрямків їх використання та стосовно результатів своєї роботи. Останнім часом такі конгломерати юридичних осіб створюються у сфері освіти (провідний ВЗО має ряд фарм ВЗО, що здійснюють діяльність в одному напрямку та під одним загальним стратегічним управлінням. Так науково-навчальний центр «Національний університет внутрішніх справ» має у своєму складі Харківський економіко-правовий університет, Одеський інститут внутрішніх справ, Кіровоградський інститут внутрішніх справ, Кримський інститут внутрішніх справ, ряд філій, відділень та консультаційних пунктів: Полтава, Суми, Херсон, Нікополь, Маріуполь, Євпаторія, Керч. Завдяки високій кваліфікації науково-педагогічного колективу НУВС забезпечується належний рівень освіти у тих регіонах де ще не сформовано власний науково-педагогічний потенціал. Тим юридична освіта стає достіпною для малозабезпечених верств населення.

Досить своєрідною є система правоохоронних органів. Так юридичною особою є МВС України у цілому, Управління внутрішніх справ у областях, Головне управління МВС в Автономній Республіці Крим, міські, районні в містах, районні відділи внутрішніх справ, ВЗО МВС України та наукові і науково-експерті установи та заклади.

Аналогічна стуктура Прокуратури України (Генеральна прокуратура України, Прокуратура АРК, областні прокуратури). Міністерства юстиції України, Міністерства з надзвичайних ситуацій, збройних сил.

Така своєрідна структура привертає до себе увагу стосовно особливостей окремих юридичних осіб системи в цілому та її окремих складових.

VІІ. В залежності від характеру прав засновників на майно. За цією ознакою виділяють юридичні особи, в яких учасники щодо майна організації мають: а) право власності чи інші речеві права; б) зобов’язальні права; в) не мають ніяких прав.

Організації, щодо майна яких засновники мають речеві права. Державні підприємства, установи, організації, за ЦК УРСР 1963 року володіли державним майном на праві повного господарського відання чи оперативного управління.

Організації, щодо майна яких засновники мають зобов’язальні права. Тут засновники при створені чи в процесі діяльності організації (при формуванні, збільшенні статутного фонду) передають власне майно у власність юридичної особи. Отже, це відокремлене майно юридичної особи вже не є власністю засновників. Останні отримують зобов’язальні права щодо юридичної особи. При ліквідації організації майно, що залишилось після виплати заборгованості кредиторам повертається засновникам.

Організації, щодо майна яких засновники не мають ні яких прав. Це є громадські організації. Вступні й членські внески, що сплачені на корись юридичної особи, що формують її майно, при виході з організації поверненню не підлягають.

VІІІ. В залежності від порядку управління юридичні особи бувають унітарні і корпоративні. Вищим органом унітарних юридичних осіб є їх власники. Корпоративні юридичні особи засновані на союзі інтерсів їх засновників, що проявляється у майнових правах та можливості приймати участь у вирішенні важливих питань їх діяльності. Такі юридичні особи мають представницькі органи управління: загальні збори, правління, ради тощо.

Крім того за цим критерієм в залежності від підконтрольності виділяють юридичні особи незалежні та афільовані (підконтрольні).

ІХ. В залежності від співвідношення юридичних осіб між собою материнські та дочірні юридичні особи виділено в окремий вид юридичних осіб. Необхідність в цьому виникає у зв’язку з наданою законодавством можливістю одної юридичної особи створювати іншу юридичну особу.

Материнською юридичною особою є така, що виступила засновником іншої юридичної особи.

Дочірньою юридичною особою визнається така, що створена іншою юридичною особою. Дочірнє підприємство є унітарним. Її майно створено за рахунок одного засновника. Воно не поділяється на вклади (долі).

Дочірнє підприємство не відповідає за боргами материнського та навпаки. Але перше залежно від другого як від засновника. Отже, материнське підприємство має певний вплив на діяльність дочірнього. Зокрема, воно може приймати юридично значимі рішення відносно дочірнього підприємства. Наприклад, щодо зміни статутного та інших фондів, призначення директора, ліквідації дочірнього підприємства тощо.

Крім цього виділяються юридичні особи комерційного права за обсягами господарського обороту та чисельністю працівникі в[220] безвідносно до форми власності. До таких відносять дрібні з чисельністю до 9 найманих працівників та обсягом догоду до 500000 грн. та малі. Малими є заново створені та діючі підприємства: у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200 чоловік; інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік, у галузях невиробничої сфери – до 25 чоловік, у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

Х. В залежності від особливостей правового становища юридичні особи поділяються на національні та іноземні.

Національні юридичні особи (їх ще називають резидентами). Вони створюються на підставі українського законодавства. Місцезнаходженням постійно діючого виконавчого органу таких юридичних осіб є Україна.

Іноземні юридичні особи (нерезиденти України) – це організації, що створені за законодавством іноземних держав. В України передбачена можливість участі таких юридичних осіб у цивільних відносинах. Вони можуть укладати цивільні договори, набувати речові права у межах, що передбачені національним законодавством. Зокрема, є певні обмеження щодо набуття права власності на землю нерезидентами України.

Поділення підприємств на резидентів та нерезидентів України має практичне значення. Адже законодавство може встановлювати особливості зовнішньоекономічної діяльності таких юридичних осіб. Також для залучення іноземного капіталу може існувати правовий режим пільгового інвестування коштів в економіку України чи її окремі галузі саме для юридичних осіб - нерезидентів. Митні правила розрізняють резидентів та нерезидентів – юридичних осіб й встановлюють в певних випадках особливості оформлення належних їм вантажів при перетинанні ними митного кордону України.

ХІ. В залежності від джерел фінансування діяльності юридичні особи поділяються на госпрозрахункові – свої витрати покривають за рахунок отриманого прибутку та бюджетні – їх витрати фінансуються за рахунок видаткової частини відповідного бюджету і контролюються Рахунковою палатою України. Деякі юридичні особи є змішаними і фінансуються як за бюджетом так і за рахунок доходів від власної діяльності. Так державні вищі заклади освіти фінансуються за бюджетом але можуть надавати оплатні послуги фізичним та юридичним особами, виконувати на замовлення науково-пошукові і дослідно-контрукторські роботи, передавати майнові права інтелектуальної власності. Отримані від такої діяльності кошти вони спрямовують на фінансування основної діяльності, зокрема розширення своєї матеріальної бази.

ХІІ. Взалежності від виду правосуб’єктності доцільно виділити:

- юридичні особи із загальною правосуб’єктністю. За загальним правилом юридичні особи мають таку ж правосуб’єктність що і фізичні особи, за виключенням тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині (ч.1 ст.91 ЦКУ);

- юридичні особи із спеціальною правосуб’єктністю. Такі юридичні особи можуть діяти лише у певній сфері і не виходити за межі своєї спеціальної правосуб’єктності. Так політичні партії, біржі, фінансово-кредитні установи мають таку спеціальну правосуб’єктність.

ХІІІ. За економічним критерієм виділяються юридичні особи лідери та аутсайдери. Аутсайдерами є як правило дрібні малі та середні, що не входять у монопольне об’єднання. Вони орієнтуються лише на певне коло споживачів і виживають завдяки вдало обраній спеціалізації, зниженні собівартості та кооперації з монополістами. Лідери – юридичні особи, що добиваються кращих результатів діяльності серед собі подібних. При цьому такі категорії застосвуються до наукових та навчальних закладів, об’єднань громадян тощо. Інколи говорять – флагман науки чи освіти.

Можна юридичних осіб поділяти за їх становищем. Це може бути монопольне становище та нем монопольне. Звичайно, що монопольне становище є виключенням із загального правила і застосовується стосовно природніх монополій чи наукомістких та затратних виробництв.

Існують й інші класифікації юридичних осіб в залежності від певних критеріїв. Отже, перелік видів юридичних осіб, що наданий вище не є вичерпним. Але він найбільш поширений й має практичне значення.

Не можна не звернути увагу на дещо дивні види юридичних осіб в господарському праві. Це стосується підприємств, що засновані на змішаній форрмі власності, які були характерні для початкового етапу становлення ринкових відносин в Україні і вже давно стали анахронізмом, орендні підприємства, які втратили нормативну основі із внесенням в 1995р. змін до ЗУ “Про оренду майна державних підприємств”, іноземні підприємства, та підприємства, що створені фізичними та юридичними особами.

---

Дата добавления: 2015-08-18