Читайте также:
|
Думи
Українські народні думи — це епічні монументальні словесно-музичні твори героїчного, соціально-побутового характеру, що відображають модус художнього мислення доби Середньовіччя та кульмінаційний етап формування національно самосвідомості етносу, ідеї державності, мають астрофічну будову, вільний віршовий розмір (від шести до сімнадцяти складів у рядку), переважно паралельне дієслівне римування, виконуються – як правило, експресивним імпровізованим у межах традиції соло – речитативом (мелодекламацією) під супровід гри на кобзі або бандурі (рідше – лірі чи без інструмента) і відіграють роль елітного стабілізатора в народній культурі [Дмитренко, с.27].
Історія жанру. За свідченням Г. Нудьги, перша згадка про думу як жанр народної творчості пов’язана з «Анналами» Станіслава Сарніцького, надрукованими 1587 року [Нудьга, с. 7]. Станіслав Сарніцький, створюючи для польського короля Стефана Баторія літописні записки до історії польської держави, згадував під 1506 роком: «…Два брати Струси, войовничі й відважні вояки, загинули, оточені і стиснуті волохами. Про них ще й тепер співають елегії, які українці називають думами (quas Dumas Russi vocant), тужливим голосом, відтворюючи рухами співаючих, які рухаються то в один то в другий бік, те, про що співається, і навіть селянська юрба, час від часу граючи на дудках жалібні мелодії, наслідує те ж саме» [Нудьга, с. 8]. Крім того, Г. Нудьга, проаналізувавши українські й польські джерела ХVІ століття, дійшов висновку: «…на початку століття (ХVІ ст. – К.В.) термін «дума» серед українського народу вживався для означення окремого популярного виду пісень, оскільки останні були настільки своєрідними, що давнім терміном пісня їх уже не можна було назвати» [Нудьга, с. 8]. При цьому слід зауважити, що польські автори сприймали думи виключно як український жанр. Найкращим інструментом для музичного супроводу дум уже в ХVІ столітті вважалася кобза.
У зв’язку з суспільно-політичними обставинами, що склалися у ХVІІ ст., дума залишалася у центрі уваги не тільки українських, а й польських істориків, письменників, які розглядали її як окремий жанр у тогочасних поетиках і словниках [Нудьга, с. 9]. Якщо перші письмові згадки про думу датуються ХVІ ст., то в ХVІІ ст. уже були зафіксовані назви народних дум: «Корсунська перемога» (1668), «Про смерть Хмельницького» (ІІ пол. ХVІІ ст.), «Про Сулиму, Нечая, про Шахновський міст…» (1698) [Нудьга, с. 10-11]. У польській поетиці (1670), складеній латинською мовою, козацькі думи охарактеризовано як жанр, який виникає природно, а не штучно.
У зв’язку із поступовим затуханням у ХVІІІ ст. процесів національного державотворення в Україні дещо менше зібрано відомостей про українську думу в побуті й літературі.
Принагідно варто навести міркування Ф. Колесси, який, дослідивши вищезазначені польські писемні джерела, писав: «…звісна річ, що польські письменники називали думами історичні пісні й елєґії, отже, нема ніякої певности, чи можна бодай деякі з тих звісток розтягати також на справжні народні думи з речитативною мельодією, зложені нерівномірними віршами» [Колесса/дума, с. 8].
Слід також відзначити, що хоча й фіксувалися терміни «козацькі думи», «українські думи», «русинські думи» у писемних джерелах ХVІ – ХVІІІ ст., але у переважній більшості випадків під цим розумілася епічна пісня. Зауважимо, що українські кобзарі не використовували термін «дума» стосовно виконуваних ними творів, уживаючи натомість поняття «пісні про старовину», «козацькі пісні», «поважні пісні», «невольницькі псальми».
Першим назву «дума» ужив М. Максимович, застосувавши її до пісень з речитативною мелодією та нерівномірним віршем, які увійшли до видання українських пісень у 1827 р. У пізніших збірках (1834, 1849) він детальніше розвинув і обґрунтував жанрові особливості думи. Крім того, варто згадати, що за два роки до появи першої фольклорної збірки М. Максимовича, уперше в Росії слово «дума» ужив К. Рилєєв у передмові до збірки своїх творів «Думка» (1825), застосувавши його у якості позначення всіх епічних творів українського народу [Кирдан/думи, с. 12].
Перша рукописна збірка дум була укладена ймовірно між 1804 – 1808 рр. на Миргородщині і відома під назвою «Повести малороссийские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, котрого застал я в Малороссии в начале ХІХ века» [Нудьга, с. 15]. Автора цієї збірки, що дійшла до нас у трьох копіях, не встановлено.
Першою друкованою збіркою дум, що стала родоначальницею українських фольклорних видань, були записи М. Цертелєва «Опыт собрания старинних малороссийских песней» (1819), видані у Санкт-Петербурзі. До збірки увійшли дев’ять дум і одна пісня.
Серед наступників М. Цертелєва, які записували та досліджували українські народні думи, слід назвати І. Срезневського, М. Максимовича, П. Лукашевича, А. Метлинського, П. Куліша, М. Костомарова, В. Антоновича, М. Драгоманова, М. Лисенка, П. Житецького.
Поява жанру, його розкіт пов’язані, за твердженням Ф. Колесси, із козаччиною. Витворювалися думи поступово, більшими й меншими групами, упродовж ХVІ – ХVІІ ст., як на це вказує їх зміст із виразними ознаками наверстування, яких не встигли затерти століття усної традиції [Колесси, с. 81]. За спостереженнями Ф. Колесси, думи виконувалися тільки професійними співцями в супроводі кобзи-бандури (ліри – К.В.) і збережені тільки на Лівобережній Україні [Колесси, с. 80].
Побутує думка, що виконавцями та творцями дум були сліпці-кобзарі, мандрівні українські співці, але з цим не погоджується переважна більшість сучасних дослідників, які доводять – авторами були козаки, козацькі співці-бандуристи. На це вказують і згадки в літературі ХVІ – ХVІІ ст., де неодноразово повідомляється про те, що козаки у вільний час співали пісні, думи, приграючи на бандурах [Нудьга, с. 32]. Є документальні підтвердження перебування співців-бандуристів у якості полкової музики на Січі. Крім того, у 1886 році у «Київській старовині» була надрукована судова справа запорозького кобзаря Данила Бандурки, який не був сліпим і окрім гри на бандурі в походах виконував військові доручення. Також збереглося чимало малюнків, на яких козак зображувався з бандурою в руках і поряд з конем та зброєю (зображення легендарного козака Мамая) [ Кирдан 1962, с.47 ].
Думи як жанр, на відміну від решти жанрів усної народної творчості, потребували професійної підготовки. У ХVІІІ – ХІХ ст. переважно на Лівобережжі виникають кобзарські школи, навчаючись у яких упродовж двох-трьох років учні опановували мистецтво виконання дум. Серед найбільш відомих кобзарів ХІХ ст. можна назвати Івана Стрічку, Андрія Шута, Остапа Вересая, Івана Крюковського, Терешка Пархоменка, Михайла Кравченка, Федора Кушнерика, Єгора Мовчана, Павла Носача.
Класифікація дум за історико-тематичним принципом (Ф. Колесса):
І. Думи про турецьку неволю:
1. Невольники;
2. Плач невольника;
3. Маруся Богуславка;
4. Іван Богуславець;
5. Сокіл і соколя;
6. Утеча трьох братів із Азова;
ІІ. Думи про лицарську смерть:
7. Іван Коновченко;
8. Федір Безрідний;
9. Самарські брати;
10. Смерть козака на долині Кодимі;
11. Сірчиха й Сірченки;
ІІІ. Думи про щасливий вихід козаків з небезпеки та поворот із воєнного походу й поділ добичі:
12. Самійло Кішка;
13. Олексій Попович;
14. Розмова Дніпра з Дунаєм;
15. Отаман Матяш (Матяш старий);
ІV. Думи про Хмельниччину:
16. Хмельницький і Барабаш;
17. Корсунська битва;
18. Оренди;
19. Молдавський похід Хмельницького;
20. Білоцерківщина;
21. Смерть Богдана і вибір Юрія Хмельницького;
22. Про герць козака з татрином (Козак Голота, Козак нетяга);
23. Про козацьке життя;
24. Про Ганджу-Андибера, що карає «дуків-срібляків» за насмішки над «козаком-нетягою»;
V. Побутові (суспільно-побутові) думи:
25. Удова;
26. Сестра і брат;
27. Прощання козака з родиною;
28. Поворот сина з чужини;
29. Ворожба із сну [Колесси, с. 81-83].
Жанрово-стильові ознаки думи. Ф. Колесса, поєднуючи історичний та тематичний принципи класифікації, розрізняв дві групи («громади») дум – лицарські думи лірично-епічного характеру та реалістичні думи [Колесси/дума, с. 9]. До першої групи можна віднести думи про боротьбу з турками й татарами, «невольницькі» (думи про турецьку неволю) та повчальні («Прощання козака», «Олексій Попович», «Удова» та ін.), що за своїм змістом переважно належать до ХVІ – першої пол. ХVІІ ст., нагадуючи паралелізмом, символікою, порівняннями, алегоріями, синонімами та епітетами народні пісні. У думах, які складають другу групу і описують події середини й другої пол. ХVІІ ст., переважає епічний елемент, гумористична забарвленість, що споріднює їх з середньовічною літературною традицією. За своїм реалізмом та гумористичним тоном до другої групи можна віднести також три думи: «Про Ганджу-Андибера…», «Про герць козака з татарином» («Козак Голота»), «Про козацьке життя».
Виконавець думи завжди імпровізував, оскільки йому було б важко дослівно повторити 200 й більше віршів тексту. За свідченням Ф. Колесси, український фольклорист О. Сластьон, записуючи думи від кобзаря М. Кравченка, на своє запитання про причини несталості тексту твору, отримав відповідь: «Е, то вже всякий так, се ж не пісня! Як підійде, знаєте: иноді коротко, а иноді й довше буде… То вже всякий так: те забуде, друге вигада, або й від иншого згадає щонебудь. То вже у пісні друге діло, а то ж таки…» [Колесси/дума, с. 47].
У думах словесний елемент переважає, а мелодія підбирається до вимог тексту. Вірші думи не підходять під якийсь визначений ритмічний розмір: довші й коротші рядки вільно об’єднуються в уступи (періоди). Кожен уступ, подібно до строфи у пісні, має закінчену думку [Колесси/дума, с. 47]:
| період 1. 2. 3. 4. | дума «Плач невольника» Ге′й, то не со′кіл ясний кви′лить-проквиля′є, Як си′н до ба′тька, до ма′тері З сво′ї тя′жкої нево′лі В города′ христия′нськії По′клон посила′є. Гей, со′кола я′сного рі′дним бра′том ║ назива′є: «Ге′й, ти со′коле я′сний, Ти бра′те мій рі′дний! Ти висо′ко літа′єш, Ти дале′ко вида′єш, Ой чо′м же ти в ба′тька або у ма′тері А ніко′ли в го′стях не побува′єш? Ой полини′, со′коле я′сний, Ти бра′те мій рі′дний, Ге′й, у города′ христия′нськії! А й ся′дь, упади′, Та в ба′тька та в ма′тері Пере′д ворітьми′, Ге′й, жалібне′нько проквили′, О мої′й приго′ді коза′цькій припом’я′ни! Нехай бу′де ба′тько ║ і ма′ти Мо′ю приго′ду коза′цьку А ще до′бре зна′ти, Та ста′тки-має′тки збува′ти, Вели′кі скарби′ збіра′ти, Мо′ю голо′вку коза′цьку А з тя′жкої нево′лі визволя′ти» [Колесса-мелодії, с.474]. | к-сть складів 1+6 4+3 4+3 6+5 6+3 5+3 6+3 5+3 5+3 |
При цьому слід звернути увагу на те, що архаїчною ознакою поетичного стилю дум є дієслівне римування, яке виявляється у наявності дієслівного присудка наприкінці речення [Колесси/дума, с. 47]:
| № уступу | К-сть складів | |
| 1. 2. | Ой, то менший брат, піший піхотинець, За кінними братами вганяє, Гей, на сироє корінє, На біле камінє Та ноги побиває, Кров сліди заливає, Пісок рани засипає, А все братів кінних доганяє. Гей, між до кінних братів й убігає, За стремена хватає, До братів рече, слова промовляє. |
Характерною ознакою для думи також є те, що зазвичай різноскладові рядки у думі розвивають різні відтінки однієї й тієї самої думки, використовуючи прикметникову риму:
| А все в неволі, А все в турецькій, Усе в бусурменській, Ой то все пробувають, А землю турецьку, Віру бусурменську Кленуть-проклинають. |
Отже, дума – це співана декламація, у якій кожному віршеві відповідає окрема мелодія. Мелодія думи не має сталої форми, не вкладається в такти, не повторює ритмічних мотивів, не визначає для віршів однотипної схеми, вона пристосовується до тексту, до вільної форми віршів до їх довжини, групування [Колесси/дума, с. 48]. Мелодія виразно визначає граматичні наголоси.
Особливості композиції дум. Дума традиційно поділяється на заспів (експозиція, яка містить вказівку на міце, час, обставини дії, головних героїв), основний текст і «славословіє» (проголошення слави героям, побажання добра народові).
Зазвичай думи розпочиналися «заплачкою» (так називали «заспів» кобзарі), побудованою на поетичному паралелізмі. Як правило, поетичні заспіви починалися вигуком: «гей», «ой», «ей»:
Гей, гей! Ой у святую неділеньку да барзо рано-пораненьку,
Ой да тож-то не сизії орли заклекотали,
Як то біднії невольники у тяжкій турецькій неволі заплакали, гей! [Думи, с. 36].
Після заспіву йде розповідь, у яку іноді вводяться додаткові епізоди, ліричні вставки, але сюжет, як правило, не ускладнюється несподіванками. Виконавець намагався якнайприродніше передати події. У деяких думах («Самійло Кішка», «Маруся Богуславка», «Івась Удовиченко, Коновченко» та ін.) сюжет розвивається повільно, співак вдається до уповільнення дії – ретардацій (розгорнутих пейзажів, ліричних відступів, інтер’єрів, портретів, повторення однотипних епізодів), але не зловживає ними. Зокрема, у думі «Самійло Кішка» періодично у якості уповільнення уживаються рядки, що характеризують Ляха Бутурлака:
– Лях Бутурляк, ключник галерський,
Сотник переяславський,
Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Потурчився, побусурменився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного [Думи, с. 49].
Або в думі «Івась Удовиченко, Коновченко» кілька разів у різних варіантах повторюються рядки:
Ей, мати моя, вдово,
Старенькая жено! [Думи, с. 71].
Але є сюжети з прискореним викладом, з мінімальним уповільненням розповіді (соціально-побутовий цикл). Сюжетні конструкції дум не завжди будуються за правилами симетрії чи класичної послідовності викладу подій (введення, зав’язка, кульмінація і т. д.), часто вони асиметричні, але майже завжди починаються заспівом, а закінчуються проголошенням слави героям, побажанням добра народові:
Визволь, господи, невольника з неволі
На простії дороги,
На ясні зорі,
На край веселий,
На мир хрещений! [Думи, с. 35]
Художні засоби дум типові для всієї поетики українського фольклору. Найчастіше у думах представлений паралелізм, що може бути присутнім як на початку твору, в заплачці, так і всередині думи, при викладі життєвих перепитій:
Гей, як стала то на небі
Чорна хмара наступати,
То стали бідні козаки
А в чистому полі помирати… [Думи, с. 28].
Здебільшого зустрічаються заперечні паралелізми:
Як не буйнії вітри повівали, –
Як турки-яничари з чистого поля в долину припали… [Думи, с. 21].
За допомогою паралелізму створюється загальний настрій думи: якщо паралелізм присутній на початку думи, то він виконує переважно психологічні функції; а всередині – поетично-синтаксичні [Нудьга, с. 37]. На основі паралелізму встановлюється тісний зв’язок між двома віршами чи групою віршів, що виявляється в однаковому порядку розміщення слів у рядку відповідно до свого синтаксичного значення:
Чи ти мені, брате, віри не діймаєш,
Чи ти мене, брате, на сміх підіймаєш?
Чи не одна нас шабля порубала,
Чи не одна нас куля постріляла? [Думи, с. 27].
Паралелізм часто виступає у формі заперечних і стверджувальних порівнянь. Заперечне порівняння стоїть перед означуваним словом і часто зіставляється з досить віддаленим явищем:
Се ж то нас, браття, не сильна морська хвиля затопляє;
Се то отцева молитва і материна
Нас видимо карає… [Думи, с. 61].
Як особливий стилістичний засіб у думах зустрічаються тавтологічні звороти, що надає текстові певного емоційного відтінку. Тавтологія буває двох видів: синонімічна і коренеслівна. До синонімічних тавтологічних зворотів належать: «плаче-ридає», «сребло-злато», «щастя-доля», «хліб-сіль», «кайдани-залізо», «Дніпро-Славута» тощо; а до коренеслівних: «грає-програває», «кляне-проклинає», «квилив-проквилив», «рано-пораненько» тощо.
Важливу роль у поетиці дум відіграють епітети. Вони сприяють чіткішому окресленню народного героя, підкреслюють якусь його характерну рису, надають експресивності змальовуваним подіям чи явищу. Зокрема, часто зустрічаються постійні епітети, які майже завжди стоять при одних і тих самих словах. Так, при слові «невольник» завжди бачимо епітет «бідний»,при слові «кінь» – вороненький, «мир» – «хрещений» тощо. Крім того, слід зауважити, що з метою глибшого розкриття явища, характеру особи, відтінювання настрою епітети можуть нагромаджуватися:
Козацького тіла молодецького не терзайте… [Думи, с. 67];
Стала той борщ кисли й,
Оскомистий, чортзна-колишній
Із-під лави виставляти… [Думи, с. 85].
Часто у думах присутня гіпербола, що особливо виявляється при зображенні фізичних якостей героя. Гіпербола виступає або засобом звеличення, коли мова йде про народних героїв, або засобом приниження, якщо говориться про негативних дійових осіб. Хоча цей художній засіб у думах не є домінуючим, проте він надає позитивним рисам людини винятковості, загостреності:
Отаман Матяш старенький на доброго коня сідає,
Шість тисяч турок-яничар побіждає… [Думи, с. 21].
Поетична гіпербола у думі може реалізуватися у вигляді епічних чисел:
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять чотири, як став по волі… [колесса/Думи, с. 79];
Були п’ятьдесять чотири годи у неволі,
А тепера чи не дасть нам Бог хоть час по волі! [колесса/Думи, с. 85]
Характерним засобом ліризування епічного твору є використання у думах зменшено-пестливих форм: «миленький», «сивенький», «легонько», «кульки».
Важливу роль у ліризації дум відіграють риторичні оклики, звертання, виконуючи поетико-змістовну функцію:
Ой, брате мій середущий! [Думи, с. 27];
Гей, козаки-панове! [Думи, с. 57];
Гей, корчмо, корчмо-княгине! [Думи, с. 86].
У думах часто зустрічаються церковнослов’янізми: «рождество», «глас», «печаль», «воскресеніє». Вони вживалися для надання стилю урочистості. У мовному складі дум є полонізми, тюркізми. Їх використання було зумовлене наявністю цих слів у загальнонародній мові.
Характерною ознакою епічності дум є наявність монологів, діалогів, полілогів:
У городі Килиї татарин сидить бородатий,
По гірницях походжає,
До татарки словами промовляє:
«Татарко, татарко!
Ой чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой чи ти бачиш те, що я бачу?»
Каже: «Татарине, ой, сідий, бородатий!
Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш да гадаєш» [Думи, с. 15].
Важливу роль у художній структурі думи виконують метафори, які разом із порівняннями та поетичними паралелізмами відтворюють зображувані події яскраво та мальовничо:
Десь ти козацької каші не їдав,
Да козацьких звичаїв не знав … [Думи, с. 21].
Ей, не з горя-біди мойому пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі бенкети взчинати!
Нащо б їм королівські листи удвох читати?
Не лучче б їм удвох із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-соль вічнії часи уживати?
А тепер нехай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів та тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комарі годувати –
Од кума свого Хмельницького [Думи, с. 98].
Поширеним елементом художньої структури думи є алегорія, що може виявляється у вигляді негативної відповіді замаскованоїінакомовленням:
Ой не виглядай мене, сестро,
Ні з буйного вою, ані з чистого поля,
Ані з славного люду Запорожжя;
А візьми, сестро, жовтого піску
Та посій на білому камені;
Та вставай раненько,
Та поливай пісок частенько
Ранніми і вечірніми зорями
Та все своїми дрібними сльозами.
То як будуть, сестро, о Петру ріки замерзати,
А об Різдві калина в лузі білим цвітом процвітати,
А об Василію ягоди зрожати,
Жовтий пісок на білому камені схожати,
Та синім цвітом процвітати,
Хрещатим барвінком камінь устилати, –
То тоді я буду до вас, сестро, в гості прибувати [Думи1944, с. 87]
Варто зауважити, що алегорія у думі не завжди може бути інтерпретованою. Наприклад, алегорію думи «Сокіл і соколя» поки що не вдалося розкрити, хоча й можна шукати в образах сокола і соколяти певних історичних осіб.
Важливу роль у думах посідають засоби образотворення. Герої дум виступають носіями моральності, виразниками загальнонародних інтересів. Персонажі, яким народ симпатизував, наділялися надзвичайними рисами характеру. При цьому слід зауважити, що зазвичай характери діючих осіб розкриваються за допомогою антитези. Герой зображується не безпосередньо, а через протиставлення добра і зла. Як правило, відсутній психологічний портрет, персонаж характеризується через відтворення окремих елементів одягу, обладунку, частин обличчя. Яскравим прикладом цього є дума «Козак Голота»:
| козак Голотамолодий біднийгуляє в полібезстрашнийнеодруженийні города, ні села не займаєдосвідченийСіч | татарин сивий, бородатийбагатийсидить у городікорисливийодруженийхочу живцем взяти... продатинеобачнийКилія |
Досить часто в думах використовуються у епічні числа:
Однож брата найменшого, одно безвіддя,
Друге безхліб’я,
Третє те, що тихий вітер з ніг валяє;
До Осавур-могили прибуває,
На Осавур-могилу зі ходжає,
Там собі безпечне девятого дня спочивок має,
Девятого дня із неба води-погоди вижидає [Колесса/Думи, с. 69];
Найбільш уживаними є епічні числа два («два кінних»), три («третє болото», «три пучки», «по тричі», «три товариші», «третій піший-піхотинець», «трьома цвітами»), сім («сім сяжень», «сім неділь»), вісім («на восьмій неділі»), дев’ять («девятого дня», «дев’ять бочок»), десять («десять літ»), тридцять («тридцять літ»), сімсот («сімсот козаків») та ін.
Традиційні символи дум: «голуб сивенький» – батько чи мати; «сизий орел» – невольник?; «чорний пожар» степ (метафора с. 67); «сокіл» – козак;
Для цілого ряду дум характерні спільні місця, що повторюються майже без змін:
Ой, полем, полем килиїмським,
Битим шляхом ордиїнським,
Гей, гуляв, гуляв бідний козак-нетяга сім год і чотирі
Та потеряв з-під себе три коні воронії (дума «Ґанджа Андибер») [Колесса/Думи, с. 148];
Ой, полем, полем килиїмським,
То шляхом битим гординським,
Ой, там гуляв козак Голота:
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота (дума «Козак Голота») [Колесса/Думи, с. 152].
Зазвичай такі спільні місця пояснюються тим, що думи записувалися від одного виконавця чи виконавців, які належали до однієї кобзарської школи.
Розглянутий поетичний матеріал дозволяє говорити що думи є різними за своєю формою, художніми засобами, епічними прийомами. Епітети, порівняння, гіперболи, метафори, символи – усі ці та інші засоби поетичної виразності використовувалися народними співцями при творенні дум.
Думи як жанр народної поезії виникли порівняно пізно і при тому на основі всього українського фольклору… з його різноманітністю форм, прийомів і способів художнього втілення дійсності [Кирдан 1962, с. 268]. За особливостями характеристики героїв, подібністю мотивів, образами найтісніше думи пов’язані з билинами; за поетикою близькі до голосінь; за мелодією наближаються до ліричних пісень; за тематикою, образною системою – до історичних пісень.
Завдання для самостійної роботи
Схема розбору:
1. Визначте жанр твору його жанрово-стильові ознаки (ритміка, строфіка, епічність). Чому жанр так називається?
2. За яких умов, коли і хто міг виконуватися цей твір?
3. Яке призначення даного тексту?
4. Хто найчастіше й у супроводі яких інструментів міг виконувати даний текст? Час виникнення?
5. Тематика, мотиви тексту.
6. Композиція: заспів чи експозиція, сюжет, кінцівка твору.
7. Поетика: образно-символічний зміст, метафори, гіперболи, паралелізм, епітети, порівняння, пестливі слова, фразеологічні звороти, метонімія.
8. Характеристика головних героїв.
9. З якими жанрами фольклору пов’язаний даний текст?
ПРОВОДИ КОЗАКА ДО ВІЙСЬКА
Ой у неділю барзо рано-пораненько
Не сива зозуля закувала —
Сестра брата своєго із подвірні своєї
В войсько виряджала,
Словами промовляла
І сльозами ридала:
«Ей же, мій брате рідненький,
Голубонько сивенький!
Відкіля тебе виглядати,
Із якої сторонки у гостині сподіватись:
Чи з Чорного моря,
Чи з чистого поля,
Чи з славного із войного люду, войська Запорожжя?»
«Ей, сестро моя рідненька,
Як голубка сивенька!
Не виглядай мене ні з Чорного моря,
Ні з чистого поля,
Ні з славного люду, войська Запорожжя.
А виглядай мене, сестро,
Як будуть о Петрі сині озера замерзати,
А о святім Василії калина білим цвітом процвітати».
«Ей, добре ж ти, братко, знаєш,
Добре, братко, ти відаєш:
Як синім озерам о Петрі не замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом не процвітати...
То я іще скільки у світі проживала,
А у старих людей не чувала,
Щоб синім озерам о Петрі замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом процвітати».
«Добре ж ти, сестро, знаєш,
Добре ти, сестро, і відаєш:
Як синім озерам о Петрі не замерзати,
А о святім Василії калині білим цвітом не процвітати,
Так мені вік-віком у гостинях не бувати...»
«Ей, як будеш ти, братко, на чужій стороні проживати,
Будеш ти пити і гуляти,
Будуть ранньою зорею і вечірньою
До тебе куми і побратими приходжати,
Будуть тебе рідним братком називати...»
При добрій годині —
Куми й побратими!
Як пристигла козака-летягу нещасливая година,
Злая хуртовина,
То одцуралася й притаманная родина.
На святую неділю люди з церкви йдуть,
Як бджоли гудуть,
Плече об плече торкаються,
Род з родом,
Брат із братом,
Сват із сватом
На здоров'є питаються;
А козака-летяги при нещасливій годині
Ніхто не займає
І на здоров'є не питає,
Наче б ніколи не бували
І хліба-солі не вживали!
Господи, утверди й подержи
Пана Грицька
І всіх вислухающих
На многії літа.
Література:
1. Микола Дмитренко Українські народні думи: термін і дефініція. // Міфологія і фольклор – 2008. – № 1. – С. 20-27.
2. Б. П. Кирдан Украинские народные песни (ХV – ХVІІ в.) – М.: Издательство Академии Наук СССР, 1962. – 288 с.
3. Колесса Ф. М. Мелодії українських народних дум / Ф. М. Колесса, [ред. кол.: гол. – Л. М. Ревуцький, заст. гол. – М. М. Гордійчук, заст. гол. – О. І. Дей; пригот. до друку – С. Й. Грица] – К.: Наукова думка, 1969. – 586 [6] с.
4. Д-р Філярет Колесса Українські народні думи. Перше повне видання з розвідкою, поясненнями, нотами і знимками кобзарів. – Львів, (Видання товариства «Просвіта»/З друкарні Сиавропигійського інституту), 1920
5. Б. П. Кирдан Украинский народный епос. – М.: Наука, 1965. – 352 с.
6. Колесса Ф. Українська усна словесність. – Едмонтон, 1983. С. 37-50.
7. Грицай М.С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народнопоетична творчість. – К.: Вища школа, 1983. – С. 22-45.
8. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Львів: Літопис, 2000. – С. 116-142.
9. Г. А. Нудьга Український поетичний епос. – К.: Товариство «Знання» Української РСР, 1971. – 48 с.
10. Думи (Історико-героїчний цикл): Збірник. / Упоряд. О. Дея; Вступ. слово М. Стельмаха; Іл. худож. В. Лопати. – К.: Дніпро, 1982. – 159 с., іл.
11. Ірина Руснак Думи та історичні пісні: Тексти та їх інтерпретація. – Кіровоград: Степова Еллада, 1999. – 96 с.
12. Українські думи та історичні пісні. / Упоряд. та приміт. М. Плісецького; Ред. та передм. М. Рильського. – М.: Українське державне видавництво, 1944. – 184.
13. Українські народні думи та історичні пісні: Зб.: Для середнього та ст. шк. віку / Упоряд., приміт. О. М. Таланчук; Передм. Б. П. Кирдана; Худож. К. О. Музика. – К.: Веселка, 1990. – 239 с.: іл. – (Шк. б-ка)
Для дум характерний емоційно-піднесений лад мови, що виявляється в інтонації та ритмі. Текст думи багатий на риторичні фігури – градації, інверсії, повтори, еліпсис; закінчення рядків римуються й пісенний (ритмічний) наголос, збігаючись з логічним, припадає на закінчення рядка:
Ой полем, полем, Килиї′мським,
То шляхом битим Горди′нським,
Ой там гуляв козак Голо′та,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього боло′та,
Правда, на козакові, шати дорогі′ї –
Три семирязі лихі′ї:
Одна недобра, друга него′жа,
А третя і на хлів незго′жа [Сидоренко, с.50].
Рядки народної думи не знають рівноскладовості, бо принцип їх створення спирається не на симетрію частин, а на інтонацію та риму. Мелодія в думі переходить у речитатив, який дозволяє підкорити ритміці різноскладові рядки. Римування відбувається без збереження будь-якої пропорційності; рима може об’єднати від двох до восьми рядків у завершений смисловий період, або тираду, яка є композиційною ланкою думи, як строфа в пісні [Сидоренко, с.51].
Дата добавления: 2015-08-05; просмотров: 127 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| історія недокiнченого життя | | | Освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», юридичного факультету |