Книга 7

Частина III

4. Однак я, хоча дотепер вважав і був твердо переконаний, що Ти недоступний для жодної скверни, зміни і будь-якої переміни, Ти наш Господь, Правдивий Бог, що створив не лише наші душі, а й наші тіла, і не тільки наші душі й тіла, а й усіх і вся, та все-таки питання про причину зла не було в моїх очах ані вияснене, ні розв'язане як слід. Хоч би яке було походження цієї причини, я бачив, що повинен так повести свої пошуки, щоб ця причина не змушувала мене вірити, що незмінний Бог підлягає зміні; бо інакше я б став тим, чого сам шукав. Тому я цілком безпечно шукав її і був певний, що наука тих, від кого я так тікав, брехлива. Я бачив, що їхні пошуки причин походження зла були просякнуті тим самим злом, і саме тому вони воліли бути переконаними в тому, що Твоя субстанція може зазнати зла, аніж у тому, що їхня субстанція здатна це зло творити.

5. І я докладав усіх зусиль, щоб зрозуміти науку, яку я чув і яка провіщала, що вільний вибір нашої волі є причиною наших учинків, а справедливість суду Твого — причиною наших страждань. Однак я не дійшов до ясного зрозуміння. Я з провалля намагався підняти догори очі моєї душі, але знову занурювався в прірву і, незважаючи на мої повторні зусилля, поринав у її глибінь все більше й більше. Мене піднімало до Твого світла хіба лиш те, що я був певен не так того, що живу, як того, що маю волю. Так само, коли я чогось хотів або не хотів, я був абсолютно певний, що це саме я хочу або не хочу, і мені ставало щораз ясніше, що саме в цьому причина мого гріха. А стосовно того, що я робив проти волі, то мені здавалося, що я піддавався чиїйсь дії, а не сам діяв, і я вважав, що це не вина, а кара. Коли ж я думав про Твою справедливість, то вже не вагався визнати, що Ти караєш мене справедливо.

Однак згодом я знову повторював: "Хто ж створив мене? Чи ж не добрий Бог, який є самою добротою? Звідки в мене береться бажання зла, а зовсім не бажання добра? Невже це для того, щоб я зазнав кари, на яку справедливо заслужив? Хто ж уклав це в мене, хто засіяв у мене те зерно гірчиці, якщо мене в цілому створив мій найсолодший Бог? Коли ж винуватець цього сатана, то звідки взявся сам сатана? Бо якщо внаслідок підступності і своєї волі ангел перемінився на сатану, то звідки зродилася в ньому ця зла воля, що перемінила його на сатану, коли його всього створив ангелом найкращий Творець?" Не раз і не двічі пригнічували й душили мене такі думки. Але все-таки я не скотився у прірву блуду, де "ніхто не сповідається Тобі", де воліють мати переконання, що радше Ти можеш піддатися злу, аніж його вчинить людина.

Частина V

7. Я шукав, звідки походить зло, і шукав зле, і не бачив зла у самому своєму пошуку. Перед поглядом духа мого я ставив усе творіння, усе, що тільки бачать наші очі: землю, море, повітря, зорі, дерева, смертні створіння — одним словом, усе те, чого ми навіть не можемо бачити: високий небозвід, усіх ангелів і цілий світ духів. Але й самі ці духовні субстанції розміщувала моя уява по тих чи тих місцях, начеб вони були тілами. З Твого творіння я творив єдину величезну масу, в якій укладалися тіла — чи такі, що були справді тілами, чи такі, що були духами, але в моїй уяві ставали тілами. Цю масу я уявляв собі як безмірну (не за її справжньою величчю, якої я не міг собі уявити, а за моєю уявою), обмежену, ясна річ, з усіх боків. А ти, Господи, оточуєш її, проникаєш її з усіх боків, але Сам з усіх боків залишаєшся необмеженим. Це було щось, як море, всюди і з усіх боків, єдине море, що у своїй безмірності простягається в безконечність і містить у собі губку довільної величини, але обмежену, а ця губка в усіх своїх частинках сповнена водою безмежного моря.

Так, я був переконаний, що Твоє творіння обмежене, сповнене Твоєї безконечності, і я повторював: "Ось Бог, ось його творіння; Бог добрий і набагато кращий за Свої творіння; а тому, що він добрий. Він не міг створити їх іншими, як тільки добрими; ось як Він обіймає і сповняє їх. Отже, де ж зло? Звідки ж воно походить? Як закрадається воно сюди? Який корінь його, який зародок? А може, зла взагалі не існує? І, може, тому ми боїмося його? Осте­рігаємося того, що не існує? А коли ми боїмося його без причини, то напевно сам страх — це зло, що даремно жалить і мучить наше серце; і зло стає тим більшим, чим менше в ньому причин для страху, а ми боїмося його. Отже, або існує зло, якого ми боїмося, або зло — це вже те саме, чого ми боїмося. Звідки ж походить зло, коли Бог, сам будучи добрим, створив усе добре? Правда, це Добро, найбільше й найвище, створило речі менш добрі за нього, однак і Творець, і створіння — усі разом добрі. Звідкіля ж береться зло? А може, та матерія, з якої Він створив ті твори, була зла, а Він, оформивши й упорядкувавши, може, залишив у ній щось зле, чого не перемінив на добро? Але чому ж? Хіба ж Він не мав сили? Він, Всемогутній, міг перетворити її й перемінити таким чи­ном, щоб у ній не лишилося ні крихітки зла! Чому ж урешті саме з цієї матерії Він хотів зробити щось, а не міг ужити Своєї Всемогут­ності, аби знищити її зовсім? Чи ж могла б ця матерія існувати проти Його волі? А якщо вона була вічна, то чому дозволив їй існувати незмінною так довго, протягом проминаючих безконечних віків, І щойно так пізно рішився щось із неї зробити? Або якщо Він несподівано відчув волю робити щось, то чому не міг у своїй Всемогутності краще зробити так, щоб вона перестала існувати, а щоб тривав тільки Він Сам, Він, Добро абсолютно правдиве, найвище й безконечне? Або, якщо це не було добре і якщо б Він, будучи добрим, не створив і не заснував чогось доброго, то чи не мав би Він ту злу матерію усунути й знищити дотла, замінивши її доброго, з якої міг би створити все? Бо ж Він не був би Всемогутній, коли б не міг створити нічого без допомоги цієї матерії, якої Він Сам не створив. Ось такі думки непокоїли мене, нещасного, обтяженого гризотою, яку викликав страх перед смертю і неспро­можність знайти правду. Однак у моєму серці залишилася глибоко вкорінена віра в Ісуса Христа, Господа і Спасителя нашого, така віра, яку проповідує католицька Церква; щоправда, віра ця багато в чому була ще невиразною й виходила за межі науки. Одначе мій дух не покидав її, навпаки, вбирав її у себе з кожним днем більше й більше.

Частина XII

18. І мені стало ясно, що є добрі речі, які псуються. Коли б вони були досконалим добром, то не могли б псуватися, а тим більше тоді, коли б не були добрі. У першому випадку вони були б досконалим добром і були б нетлінні, у другому — не були б ніяким добром, і в них не було б нічого, що могло б стати тлінним. Бо тлінність — це щось шкідливе, отже, коли б Його праця не полягала в змінюванні того, що добре, то вона б зовсім не була шкідливою. Отже, або слід припустити, що тлінність ніяк не шкодить, що неможливо, або, що цілком очевидно, — все те, що тлінне, позбавлене добра.

Бо коли якась річ втратить усе, що добре, то вона перестане існувати. Коли ж вона збереже своє буття й перестане бути нада­лі предметом мінливості, то вона буде у кращому становищі, ніж була раніше, тому що вона стане нетлінною. І що ж може бути божевільнішим, ніж твердження, що після втрати всякого добра якась річ стала кращою? Отже, позбавлене всього доброго є те саме, що — ніщо, тому, допоки якась річ існує, вона добра. Отже, все, що існує, добре, а зло, джерела якого я шукав, — це не субстанція, бо коли б воно було субстанцією, то було б добром. Або воно є нетлінною субстанцією, отже, великим добром, або воно є тлінною субстанцією, котра, як позбавлена добра, не може псуватися. І так я пізнав і впевнився в тому, що Ти не створив нічого, крім добра, і зовсім немає жодної субстанції, якої б не створив Ти. А що Ти не створив усі речі однаковими, то всі вони гарні, кожна зокрема, і всі разом узяті дуже добрі, бо наш Бог створив усе вельми добре.

Частина XIII

19. І для Тебе немає взагалі зла, і не лише для Тебе, а й для всього, що Ти створив, тому що поза тим створенням не існує нічого, що могло б напасти на нього й зруйнувати встановлений Тобою порядок. І лише в його окремих частинах неузгодженість деяких елементів між собою наштовхує нас на думку, що вони погані; однак ті самі елементи узгоджуються з іншими, і разом вони добрі, і кожен з них сам по собі добрий. І всі елементи, що не узгоджуються між собою, узгоджуються з тією нижчою частиною Всесвіту, яку ми називаємо землею, що має своє небо, затягнене хмарами й вітрами, яке узгоджується з нею. І далекою вже була для мене думка, що "ця річ тут не повинна існувати!". Бо навіть якби я не бачив цього, я міг би хотіти, щоб воно було краще, але вже й за те саме я повинен був би величати Тебе. Бо все, що живе, звіщає хвалу Тобі на землі. Усі гади, й усі безодні, вогні і град, сніг і льоди, і шквали бур, що сповняють Слово Твоє, гори й усі узгір'я, плодові дерева й усі кедри, дикі тварини й усяка скотина, плазуни і крилаті птахи, царі землі й усі народи, князі й усі судді землі, юнаки й дівчата, старенькі бабусі з діточками — усі величають ім'я Твоє. А тому, що "з висот небес" прославляють Тебе, Боже наш, "бо вишніх усі ангели Твої", й усе воїнство Твоє, сонце й місяць, усі зорі й світила, небеса небес і води над небесами величають ім'я Твоє, то я вже більше не бажав собі нічого кращого, бо, охоплюючи своєю думкою цілість, я бачив, що вищі елементи кращі за нижчі, але здоровий глузд підказував мені, що цілість творіння все-таки краща за вищі окремо взяті елементи.

Частина XV

21. І я звернув очі мої на інші речі, і побачив, що своїм буттям вони завдячують Тобі, і що всі вони знаходять свій кінець у Тобі, але по-іншому, як у просторі, тільки тому, що Ти, немов у руці, тримаєш усе у своїй правді, а усі речі правдиві відповідно до того, де вони, і немає олжі, хіба що тоді, коли хтось вірить в існування того, що не існує.

І я пізнав, що кожна річ не тільки займає своє місце, а й своєчасно приходить, і що Ти — єдине, вічне Буття — не почав творити через незліченні проміжки часу, бо всі минулі і грядущі часи ані проминули б, ані настали б, якби Ти не діяв і не тривав.

Частина XVI

22. І я з досвіду зрозумів, що немає чому дивуватися, коли той самий хліб, який дуже смакує здоровому, завдає шкоди хворому піднебінню, а хворим очам стає ненависним світло, таке любе здоровим. Так само справедливість Твоя не подобається нечестивим, надто ж не подобається їм змія і черв'ячок, яких Ти створив добри­ми і пристосував до нижчих частинок творіння Твого, тих частинок, з якими нечестиві споріднені настільки, наскільки менш подібні до Тебе, а відтак у міру того, як вони наближаються до вищого поряд­ку, то стають подібніші до Тебе. І я шукав, що є нечестя, і пере­конався, що це не субстанція, а підступність волі, яка відвертається від досконалої субстанції — від Тебе, Боже мій, — до низьких речей, вона викидає з себе "свої нутрощі" і тільки зовні надувається.

[Августин. Сповідь / Переклад з латини Ю. Мушака. – К.: Основи, 1999.]

Дата добавления: 2015-08-05