Й козак.

Й козак. Просимо, старче божий, до гурту.

3-й козак. Звідкіля йдеш? Кобзар. З рідного краю!

4-й козак. А що там чували? Кобзар. А ось послухайте. (Сідає і співає пісню).

Ой з-за Чорного моря, з-за лиману,

Знялася чорная хмара;

То не хмара знялася, то галич погана,

То вовків-сіроманців отара.

А за хижим птаством

Налинули з гиком татари:

Край сплюндрували, худобу забрали,

Жінок і дівчат у ясир погнали.

Палають церкви божі і хутори, й хати —

Нема кому нас рятувати!

Зглянься ти хоч, Пречистая Мати.

Не дай нам вкінець погибати!

(Звертається до козаків).

Сини мої любі, дітки мої милі,

Орли сизокрилі!

З клекотом дужим злітайтесь одважні, веселі

Від ворога захищати наші оселі!

(Козаки-довбуши б'ють у литаври).

1-й козак. Гримлять литаври, стяги пламеніють,

Ген високо сонце осяває путь.

2-й козак. А попід горою, яром долиною

Козаченьки славні у похід ідуть.

З піснею «За світ встали козачень­ки» через зал (або з-за куліс) на сцену виходить гурт козаків з шаблями, пістолями, рушницями та іншою ко­зацькою зброєю.

1-й козак. А ось і сам Тарас Бульба з синами.

2-й козак. Та з козаками-орлами.

3-й козак. Розумне слово кажи, па­не отамане! Тобі слово і синам твоїм.

Т.Бульба. Я вас вітаю не за повагу до мене, хоча й за те буде дяка до смерті, але тепер не такий час, щоб вважати на себе, перед нами тяжка хвилина....

4-й козак. Гаразд, гаразд, батьку отамане, раді слухати.

Т.Бульба. Колись-то, чували ви, наша земля красувалась і пишалась усім людям на диво. Знали нас і по Царградах, і в Яссах, і по Краковах; були в нас свої православні князі, а не недовірки. Та ба! Все пропало, все зруйнували бусурмани та католики; тут-то на поміч і родині, і вірі з'яви­лось наше товариство велике, і нема святішої ври, як наша, братове-панове... Хай лихо тяжке посипа нашу не­ньку, хай і в середині заводиться тля, та не вдасться вороженькам, не вдасться: товариство наше козацьке на сторожі стане рідному краєві. І коли на те піде, що треба буде вми­рати, — то ніхто так не здолає вмерти, як ми!

Всі. Ніхто, ніхто!

5-й козак. Правда, батьку, спасибі, за слово!

Й козак.

Нумо, хлопці, повстаньмо,

Годі катам на поруги

Себе віддавати!

Бо соромно на світ ясний,

На тих людей безпритульних,

Що нема де діться...

й козак.

Нумо, хлопці, хто рушницю,

Хто пістоль, хто вила...

Не бійтеся, люди, смерті —

Душа не загине!

За,таке велике діло —

Уперед ми сміло.

Всі. За Січ! За край рідний! За всіх християн! За віру!

Козаки виконують пісню «Гей на горі,-там женці жнуть» або звучить фонограма цієї пісні і козаки покида­ють сцену. Кобзар залишається на авансцені, біля однієї з сторожових веж. Світло на сцені напівтемне. Промінь світла висвічує Кобзаря.

Кобзар. Зажурилась Україна, ніде ся подіти,

Витоптала орда і кіньми дрібненькії діти,

Ой дрібненькі витоптала, а більших забрала,

Назад руки пов'язала, під хана погнала.

(Грає на бандурі й співає).

Що на Чорному морі, на камені біленькому,

Там стояла темниця кам'яная,

Що у тій то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вже тридцять літ у неволі пробувають,

Божого світу, сонця праведного в вічі собі не видають.

Там дівка-бранка,

Маруся, попівна Богуславка, приходжає,

Словами промовляє.

На сцену виходить Маруся Богус­лавка, промінь світла гасне.

Дата добавления: 2015-08-05