Регулювання як функція управління

Найбільш неоднозначно трактується функція регулювання. Не всі теоретики менеджменту взагалі включають її до операційного циклу. Проте вважаємо, що функція регулювання покликана забезпечувати динаміку розвитку організацій, усувати перешкоди і відхилення від цілей діяльності.

Об`єктивна основа функції регулювання пов`язана із підтримкою динамічної рівноваги. Внутрішні та зовнішні умови організації є мінливими. Тому один із видів діяльності керівника пов`язаний із створенням балансу між традиціями та розвитком, бажаннями замовників та можливостями організації, сподіваннями колективу і реаліями життя тощо.

Функція регулювання насичена проявами влади, лідерства, підпорядкування. Вона пов`язана із пошуками шляхів удосконалення, управлінням розвитком, впровадженням інновацій.

Мета регулювання – збереження стійкості організації шляхом підтримки необхідного співвідношення між різними її елементами своєчасної ліквідації можливих відхилень від установлених норм у функціонуванні об`єктів управління.

Англія. Журналісти питають у ректора університету, який у робочий час читає Шекспіра: «А хто ж управляє університетом?». З посмішкою ректор відповів: «Нашим університетом вже управляють традиції».

Регулювання – це функція управління, сутність якої полягає у коригуванні за наслідками контролю та аналізу.

Корекції (зміни, доповнення) вносяться у:

· Системи інформації та її обробки;

· Плани роботи;

· Завдання та цілі;

· Форми та зміст роботи;

· Системи стосунків між людьми;

· Систему контролю;

· Висновки, рішення за наслідком контролю.

Таким чином, регулювання пов’язане із усіма функціями управління. Регулювання передбачає упорядкування усіх ланок організації та її діяльності, корекцію її підсистем.

Завдання керівника під час регулювання:

1.Панорамно бачити усі управлінські функції циклу, їх взаємодію.

2.Мати достовірну, перевірену, надійну інформацію про необхідність змін.

3.Вміло добирати методи корекції відповідно до ситуації.

4.Виробити чіткі та змістовні рекомендації щодо впорядкування системи, усунення недоліків.

5.Здійснювати перевірку їх виконання.

Відтак регулювання – це вміння підтримувати систему організації на оптимальному якісному рівні, спрямовувати її розвиток.

Регулювання як вид управлінської діяльності виконує такі функції, як:

· Діагностична – встановлення причин відхилення від стандартів, визначення резервів підвищення ефективності, розробка шляхів удосконалення.

· Навчальна – сприяє підвищенню рівня теоретичних знань, практичних умінь, створює умови для підвищення професіоналізму.

· Виховна – мотивує до саморозвитку, вдосконалення, творчої активності.

Регулювання завжди стосується певних змін, які стали очевидними після контролю. Їх ініціаторами можуть бути: керівник, персонал та експертна група. Тобто ініціативу корекції можна розглядати в системах «згори - вниз», «знизу - нагору» та від групи перевіряючи «догори» та «вниз» (таблиця 7).

Таблиця 7. Різні підходи до змін

Згори - вниз	Знизу – нагору	Експертний підхід
Переваги кожного підходу
Забезпечує відповідність стандартам, особливостям організації	Підключає широкий спектр знань та умінь персоналу, сприяє відповідальності, мотивації до змін	Пропонує оптимальне рішення проблеми, узгоджує позиції керівника та персоналу
Планується система змін, обирається курс дій	Самодостатній	Об’єктивний погляд на можливості та наслідки змін
Невідкладні зміни	Відкладені зміни	Оптимально вивірені строки змін
Придатний для радикальних змін	Придатний для поступових змін	Придатний для радикальних та поступових змін
Недоліки кожного підходу
Успіх залежить від компетентності керівника	Процес може стати хаотичним	Нерозуміння з боку керівника та персоналу,
Може бути надто суб’єктивним	Може бути надто суб’єктивним	Брак особистої зацікавленості експертів
Може недостатньо мотивувати	Може втратити пріоритети	Зовнішнє рішення може бути позбавлене унікальності
Може вимагати дуже швидких дій	Може вимагати багато часу	Може дорого коштувати
Може не справитись із різноманітністю поглядів на ситуацію на місцях	Залежить від структури управління, організаційної культури	Часто у подальшому виникають проблеми із впровадженням змін

Регулювання спрямоване на розвиток організації. Розвиток організації, передусім, неможливий без розвитку системи управління нею. Розвиток системи управління передбачає:

- розвиток, збагачення всіх характеристик системи;

- розвиток, оновлення функцій управління та конкретних управлінських дій;

- розвиток, удосконалення організаційної системи управління;

- розвиток, оптимізацію технологій, механізмів управління;

- розвиток, (саморозвиток) керівників закладів освіти, оновлення їх професіоналізму, особистісний розвиток.

Вирішальним у модернізації управлінської діяльності є розуміння різниці між змінами взагалі і розвитком.

Зміни можуть бути значні і незначні, заплановані та вимушені, штучні та природні, стихійні та керовані, негативні та позитивні, кількісні та якісні тощо.

Про розвиток слід говорити, по-перше, за наявності якісних змін в системах управління. Це означає, що розвиток передбачає зміни суттєвих властивостей системи управління та її елементів, структури, в тому числі можливості появу нових якостей. Успішність розвитку, як переходу до нової якості, обов’язково вимагає розуміння: досягнутого рівня (відправного пункту); образу майбутньої моделі управління; шляхів та засобів переходу від першого до другого. По-друге, розвиток слід вважати і розуміти як природні органічні зміни, що витікають із внутрішньої логіки системи управління. Не ігноруючи в цілому зовнішніх впливів на управління, перевагу необхідно надавати внутрішнім процесам, які означатимуть саморозвиток системи управління. По-третє, розвиток управління – це завжди процес керований, цілеспрямований, який має на виході позитивні зміни. Таким чином, управління як функціонування передбачає реалізацію уже створеного потенціалу, а управління як розвиток передбачає приріст, збагачення цього потенціалу.

Якщо у галузь управління перенести уявлення Л.С.Виготського про “зону найближчого розвитку”, то можна стверджувати, що у кожної системи управління є свій рівень актуального розвитку, тобто вже досягнутого і реалізованого потенціалу, та внутрішні передумови для збагачення цього потенціалу – зони найближчого розвитку. Проектування такої зони і найкращої траєкторії руху системи до їх верхніх рубежів – важлива задача під час управління розвитком систем менеджменту організацій.

Розвиток як приріст потенціалу системи управління означає не просто зростання її окремих можливостей, але і збільшення їхньої складності, різноманітності, а це означає – і неповторності, індивідуальності. Він можливий за рахунок процесів оновлення, внесення в систему чогось нового. Сукупність різних управлінських нововведень утворюють інноваційний процес в управлінні навчальним закладом. Будь-яке управлінське нововведення має два аспекти: змістовний та організаційний. Змістовний пов’язаний із сутністю змін, які несе в собі нововведення. Організаційний аспект передбачає технологію, стадії, стани, методи засвоєння нового. Нововведення мають своє призначення, конкретні функції та завдання. По відношенню до системи управління нововведення покликані сприяти підвищенню успішності, результативності, дієвості, якості та ефективності її функціонування. По відношенню до керованого об’єкту та його результативності управлінські нововведення покликані сприяти створенню оптимальних стосунків “керівна - керована” система, тобто сприяти підвищенню коефіцієнту корисної дії індивідуальних та сумісних зусиль, усунення перевантаження, підвищення рівня мотивації до роботи, створенню сприятливого мікроклімату та продуктивного стилю спілкування тощо. По відношенню до зовнішнього середовища, управлінські інновації покликані сприяти підвищенню репутації організації, її іміджу, зростанню привабливості стосунків із організацією та її керівниками в рішенні ділових проблем. Окрім того, керівнику важливо усвідомити, що активна участь в реалізації управлінських нововведень є невід’ємною частиною професійного та особистісного саморозвитку, гарним “вміщенням інтелектуального капіталу”.

Принципи регулятивно-корекційної діяльності:

1.Науковість – наукова обґрунтованість, повнота і коректність висновків та рекомендацій.

2.Систематичність та своєчасність – оперативне реагування на наслідки контролю.

3.Об’єктивність – неупередженість, доброзичливість у ставленні до підлеглих, оптимістичне та методичне спрямування регулювання.

4.Простота та економічність – прозорість цілей, завдань колекційної роботи, розумні витрати часу, кадрів, ресурсів.

5.Поєднання корекції із самокорекцією – надання можливості виконавцям визначитись із способами колекційної роботи, видами змін, шляхами розвитку.

З огляду на вище викладене, стає зрозумілим, що усвідомлення і сприйняття концепції процесуального (функціонального) підходу до управлінської діяльності є вагомим чинником, що зумовлює ефективність сучасного менеджменту.

Дата добавления: 2015-08-05