Читайте также:
|
Екстремізм – (від „крайній”) – схильність до надзвичайних поглядів та дій у політиці ідеологічного протиборства. Полягає у нав’язуванні всім однієї позиції з допомогою крайніх, надзвичайних заходів, наприклад бойкот, страйк, терор.
Фашизм – (від „об’єднання”) – ультрареакційна, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, що прагне до встановлення відкритої терористичної диктатури, жорстокого придушення демократичних прав і свобод, будь-якої опозиції і прогресивних рухів.
Альтернативні ідеї – це порівняльно нові ідеї, які використовують громадські рухи, які націлені на розробку і здійснення відмінних від традиційних рішень, перш за все глобальних проблем сучасності (екологічних, економічних, антивоєнних та ін.).
УТОПІЯ ПОЛІТИЧНА – ідеї, уявлення про суспільство, які є продуктом абстрактного мислення і не ґрунтуються на знанні реальних процесів суспільного життя. Це характеристика нездійсненних планів і проектів.
ПЛАН
семінару № 6 з “Політології” по темі
“Особа в політичному процесі”
П и т а н н я:
1. Особа як суб’єкт і об’єкт політики.
2. Політичні еліти.
3. Політичне лідерство.
4. Формування політичних еліт і лідерів в Україні.
Р е ф е р а т и:
Н. Макіавеллі про технологію ефективного лідерства.
Теорія політичної еліти Р. Міхельса.
М.Вебер про політичне лідерство.
Національне законодавство про політичні права та обов’язки громадян України.
Політична еліта у спадщині українських мислителів.
Концепція “національної аристократії” В.Липинського.
Теорія еліти Д.Донцова.
Політична еліта сучасної України.
Політичні лідери сучасної України.
Л і т е р а т у р а:
1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.
2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.
3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 108-118.
4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 171-194.
5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 105-116.
6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.
7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 95-134.
Ключові поняття:
права людини, статус, ідентичність, політичне життя, абсентеїзм, лідер, імідж, істеблішмент, маркетинг політичний, рейтинг, харизма, екстремізм, електорат, політична еліта, бюрократія, корупція, популізм.
ПРАВА ЛЮДИНИ – система економічних, соціальних, політичних та юридичних прав і гарантій, які спрямовані на забезпечення життєдіяльності людини в тих або інших конкретно-історичних умовах.
СТАТУС – сукупність прав і обов’язків громадянина, юридичної особи, державного органу міжнародної організації, яка характеризує їх правове становище.
ІДЕНТИЧНІСТЬ – усвідомлення особою своєї приналежності до певної групи, свого статусу і ролі.
ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ – це галузь суспільного життя, пов’язана з політичною владою та реалізацією соціальних інтересів у сфері влади.
АБСЕНТЕЇЗМ – байдуже становлення людей до здійснення своїх громадянсько-політичних прав, ухилення від виконання громадянських обов’язків, перш за все від участі у виборах, від голосування на них.
ЛІДЕР – глава, керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху, якоїсь громади тощо.
ІМІДЖ – сукупність якостей, які приписують суб’єкту пропагандою, рекламою, традиціями з метою викликати певне ставлення до нього.
ІСТЕБЛІШМЕНТ – правлячі та привілейовані групи суспільства, а також уся система влади, за допомогою якої вони здійснюють своє панування.
МАРКЕТИНГ ПОЛІТИЧНИЙ – система спеціальних методів і засобів, які використовуються суб’єктами політики для аналізу ситуації, вироблення програмних цілей і здійснення активного впливу на поведінку людей.
РЕЙТИНГ – індивідуальний числовий показник рівня діяльності, а також популярності певної особи, організації, конкретного заходу, який визначається шляхом опитування громадської думки, соціального дослідження, анкетування тощо.
ХАРИЗМА – особливі, видатні здібності вождя, надані йому, як вважається, від природи, від Творця (Бога). Це робить його в очах пересічних громадян носієм вищої правди, істини, виразником сутності суспільного буття.
ЕКСТРЕМІЗМ – схильність суб’єктів політики до крайніх поглядів і надзвичайних дій в політиці та ідеологічному протиборстві до нетерпимості, неприйняття інших думок, чужих позицій та вподобань.
ЕЛЕКТОРАТ – корпус виборців, сукупність громадян, які користуються активним виборчим правом, тобто правом обирати когось до складу органу влади.
ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА – група (або сукупність груп), яка виділяється з суспільства впливом, привілейованим становищем та престижем, безпосередньо і систематично приймає участь у прийнятті рішень, пов’язаних з використанням державної влади або впливом на неї.
ЗААНГАЖОВАНІСТЬ – поняття, яке означає вимушеність представника якоїсь не власне політичної сфери (науки, мистецтва, освіти тощо) діяти в руслі певної ідеологічної доктрини або навіть обслуговувати суто партійні цілі та інтереси.
БЮРОКРАТІЯ – сукупність службовців державного апарату; це система врядування, яка спирається на розгалужену та ієрархізовану структуру чиновницького апарату.
КОРУПЦІЯ – підкупність, продажність, хабарництво державних посадових осіб, політичних і громадських діячів, урядовців та високопоставлених чиновників.
ПЛУТОКРАТІЯ – панування, володарювання багатих; політичний лад, за яким державна влада належить заможнім верствам населення.
ПОПУЛІЗМ – схильність політики перш за все домагатися визнання їхньої громадської діяльності, піднесення популярності, вдаючись до простих і безперечно прийнятих для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних, але необхідних ходів щодо розв’язання суспільних проблем; вживається як синонім демагогії, яке позначення прагнення завоювати політичний авторитет шляхом загравання з населенням, здобути голоси виборців, роздаючи нездійсненні обіцянки, невимогливо догоджаючи публіці, спекулюючи іменем народу.
ПЛАН
семінару № 7 з “Політології” по темі:
“Політична культура та політична соціалізація”
П и т а н н я:
1. Поняття і структура політичної культури.
2. Політична соціалізація.
3. Політична поведінка.
4. Формування української політичної культури.
Р е ф е р а т и:
Політична культура як чинник модернізації суспільства.
Політична культура і національні культурні традиції.
Політична свідомість як чинник формування політичної культури.
Засоби масової інформації і політична культура.
Сутність, фази та механізм політичної соціалізації особи.
Феномен політичного абсентеїзму.
Ментальність та політична культура української нації.
Особливості молодіжної політичної субкультури.
Л і т е р а т у р а:
1. Конституція України. – Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.
2. Універсал національної єдності // Думська площа. - 2006. 18 серпня.
3. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I-IV рівнів акредитації. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ 2000”, 2001. – С. 117-124
4. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Львів: “Новий Світ 2000”, 2003. – С. 195-203.
5. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К.: Академія, 1998. – С. 222-230.
6. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. Хрестоматія / за ред. О.І. Семківа, Львів: Світ, 1996.
7. Юрій М.Ф. Основи політології: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – С. 191-202.
Ключові поняття:
абсентеїзм, адаптація політична, інтеріоризація, політична культура, субкультура, політична свідомість, підданська політична культура, політична соціалізація, політичні цінності, поведінка політична, політична партисипація, цивілізація, релігія, церква, індульгенція, інквізиція, секуляризація, політична сакралізація, світська держава, теократія, фундаменталізм.
АБСЕНТЕЇЗМ – байдуже становлення людей до здійснення своїх громадянсько-політичних прав, ухилення від виконання громадянських обов’язків, перш за все від участі у виборах, від голосування на них.
АДАПТАЦІЯ ПОЛІТИЧНА – пристосування індивіда до соціально-політичних умов, до ролевих функцій, політичних норм, соціальних груп.
ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ – засвоєння особою політичних цінностей і настанов, норм і взірців політичної поведінки, притаманних певній соціальній спільноті.
ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – рівень і характер політичних знань, оцінок і дій громадян, політичних організацій, а також зміст і якість соціальних цінностей, традицій і норм, які регулюють політичні відносини в суспільстві.
СУБКУЛЬТУРА – система цінностей і норм, що відрізняє культуру певної групи від цінностей та норм домінуючої культури.
ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ – відображення соціальними суб’єктами політичної дійсності у різноманітних формах і на різних рівнях її прояву.
ПІДДАНСЬКА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – різновид політичної культури, який характеризується покорою, підкоренням, перетворенням учасників політичного процесу в об’єкт примусу.
ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес засвоєння людиною норм і традицій політичної культури, які сприяють формуванню у неї необхідних якостей для адаптації до даної політичної системи і виконання там певних функцій і ролей.
ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ – об’єкти, явища, ідеї, процеси політичного життя та їх властивості, до яких людина ставиться як до таких, що задовольняють її соціальні потреби, інтереси, і які вона залучає до сфери своєї життєдіяльності.
ПОВЕДІНКА ПОЛІТИЧНА – взаємодія суб’єкта з політичною реальністю, яка охоплює його дії та орієнтації щодо політичної практики.
ПОЛІТИЧНА ПАРТИСИПАЦІЯ – індивідуальне або колективне включення в політичний процес.
ЦИВІЛІЗАЦІЯ – синонім культури; рівень суспільного розвитку; ступінь суспільного розвитку, який приходить на зміну епохи варварства.
СЕКУЛЯРИЗАЦІЯ – процес вивільнення різних сфер суспільного життя, держави від впливу релігії і церкви.
РЕЛІГІЯ – одна із форм суспільної свідомості, віддзеркалення оточуючої дійсності. Визначальним принципом релігії є віра в реальність надприродного, божественного.
ЦЕРКВА – Божий дім, тип релігійної організації, об’єднання віруючих того чи іншого напрямку на основі спільного віровчення і культу.
ПОЛІТИЧНА САКРАЛІЗАЦІЯ – означає релігійне тлумачення явищ політичного життя та пошук причинно-наслідкових зв’язків між ними та діяльністю політичних лідерів, структур та інститутів. Вона надає релігійну санкцію діям і рішенням влади, придає її священний характер та авторитет.
СВІТСЬКА ДЕРЖАВА – це таке співтовариство, в якому релігії, її канони і догми, а також релігійні об’єднання не здійснюють ніякого впливу на політичну владу, на діяльність державних органів та їх посадових осіб, на систему освіти та інші сфери суспільного життя. Це держава, в якій церква відокремлена від неї, школа – від церкви.
ТЕОКРАТІЯ – форма державного правління, при який політична влада належить духовенству, а глава церковної ієрархії наділений вищою духовною і світською владою.
ІНДУЛЬГЕНЦІЯ – грамота про “відпущення гріхів”, яка видавалась католицькою церквою від імені Папи Римського за гроші чи якісь заслуги перед церквою.
ІНКВІЗИЦІЯ – у католицькій церкві в XIII-XIV ст. судово-поліцейський орган для боротьби з єресями. Судочинство здійснювалося таємно, із застосуванням тортур. Єретиків (а це близько 5 млн. осіб) зазвичай спалювали на вогнищі.
ФУНДАМЕНТАЛІЗМ – радикальне й войовниче неприйняття принципів, форм та цілей будь-якої модернізації, оновлення, неухильне відстоювання традицій, усталених життєвих світоглядних форм, протиставлення процесам загальної відкритості переконання у власній непогрішності, непорушності сповідуваних ідеалів, засудження будь-яких альтернатив їм, фанатичне відмежування себе від суспільства. Розрізняють фундаменталізм ісламський, іудейський, християнський, марксистський, екологічний, феміністичний тощо.
ПЛАН
семінару № 8 з “Політології” по темі
“Зовнішня політика і національна безпека”
П и т а н н я:
1. Сутність, принципи та тенденції зовнішньої політики політики.
2. Структура світового політичного процесу та його цілі.
3. Україна в сучасному в сучасному геополітичному просторі: основні завдання.
4. Сутність, структура, принципи та система забезпечення національної безпеки України.
Р е ф е р а т и:
Пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України.
Україна та СНД: проблеми й перспективи.
Євроатлантична інтеграція України: проблеми й перспективи.
Новий світовий порядок і становлення системи міжнародної безпеки.
Роль ООН у вирішенні проблем світового співробітництва.
Політичні аспекти вирішення глобальних проблем людства.
Національні інтереси і національна безпека України.
Сутність і основні принципи екологічної політики держави.
Тероризм: причини, наслідки, світовий досвід антитерористичної діяльності.
Л і т е р а т у р а:
Ключові поняття:
війна, воєнний конфлікт, геополітика, гегемонізм, глобалізм, “балканізація”, дипломатія, НАТО, Європейський Союз, зовнішня політика, окупація, пагушський рух, пацифізм, національна безпека, воєнна доктрина, міжнародний тероризм, міжнародні відносини, міжнародна безпека, імператив, агресія, альянс, армія, коаліція воєнна.
ВІЙНА – продовження політики насильницькими засобами. Це озброєна боротьба між державами або в даній конкретній державі, наприклад, громадянська війна. Існує наука про війну – полемологія.
ВОЄННИЙ КОНФЛІКТ – це ведення воєнних дій на якійсь частині державної території, в т.ч. і на державному кордоні, з метою вирішення окремого питання зовнішньої політики за допомогою воєнної сили.
ГЕОПОЛІТИКА – політична концепція, доктрина, яка фактично відображає складну залежність і зв’язок зовнішньої політики держави з її географічним положенням – кліматом, природними ресурсами, територією і т.д.
ГЕГЕМОНІЗМ – перевага, панування, провідна роль якоїсь політичної сили у суспільстві, країни у міжнародних відносинах.
ГЛОБАЛІЗМ – політична практика, зорієнтована на розв’язання загальних суспільних проблем з урахуванням їхнього взаємозв’язку з проблемами зовнішніми, більш загальними з передбаченням наслідків для світових процесів.
“БАЛКАНІЗАЦІЯ” – розвиток подій у міждержавних взаєминах, коли у конфлікт між двома державами, народами втягуються сусідні і навіть віддалені держави.
ДИПЛОМАТІЯ – діяльність урядовців та уповноважених посадових осіб щодо організації та здійснення відносин з іншими державами, міждержавними органами та міжнародними організаціями. Це мирна, ділова (на відміну від деструктивної, силової) форма розв’язання завдань зовнішньої політики держави, захисту її прав та інтересів за кордоном.
НАТО – у Організацію Північноатлантичного Договору, яка створена в 1949 році, входять - 26 держав:
Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада *, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, ФРН, Норвегія, Об’єднане Королівство Великобританія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, США *, Туреччина *, Угорщина, Франція, Чехія, Естонія.
Ø Албанія, Македонія, Хорватія – балканські країни - прагнуть до членства в НАТО в “третю хвилю”, а
Ø в “четверту хвилю” на черзі Грузія, Молдова та Україна.
Примітка:
* - не входять в ЄС
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (ЄС) – у Європейський Союз входять 27 держав:
ü Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція і ФРН (це країни-засновники);
ü Данія, Ірландія ** і Великобританія (рік вступу-1973);
ü Греція (1981);
ü Іспанія і Португалія (1986);
ü Австрія **, Фінляндія і Швеція (1994);
ü Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта **, Кіпр** (грецька частина острова), Латвія, Литва, Естонія (2004);
ü Болгарія, Румунія (2007).
Ø Македонія - план (2008)
Ø Терція - план (2015)
Ø Україна – план (до 2020)
Примітка:
** - не входять в НАТО.
ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА - загальний курс держави у міжнародних справах, покликаний регулювати стосунки даної держави з іншими державами і народами відповідно до її принципів і цілей.
ОКУПАЦІЯ – тимчасове захоплення збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави.
ПАГУШСЬКИЙ РУХ – міжнародний рух учених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку, охорону навколишнього середовища. Назву рух отримав від містечка Пагуоші (Канада), де відбувалась перша міжнародна конференція вчених). Початок руху був покладений ученими А.Ейнштейном, Ф.Жюліо-Кюрі та ін.
ПАЦИФІЗМ – антивоєнний рух, представники якого виступають проти будь-яких війн незалежно від їх характеру й мети.
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА – це захищеність життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від загроз.
ВОЄННА ДОКТРИНА – це прийнята в державі система поглядів на сутність, цілі, характер можливої майбутньої війни, на підготовку до неї країни і Збройних Сил і на засоби її ведення.
МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ – форма політичного екстремізму, застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи і фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей у міжнародних відносинах.
МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ – сукупність економічних, політичних, правових, дипломатичних, воєнних та інших зв’язків і взаємовідносин між державами, соціальними, економічними, політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.
МІЖНАРОДНА БЕЗПЕКА – стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози людству; діяльність держав і міжнародних інститутів щодо недопущення застосування сили у міжнародних стосунках.
ІМПЕРАТИВ – термін, введений І.Кантом, який вказує на загальний закон, вищу вимогу того, що потрібно робити (наприклад, імператив запобігання ядерної війни).
АГРЕСІЯ – усі види та форми незаконного, з погляду Статуту ООН, збройного нападу та застосування сили однією державою чи групою держав проти суверенітету, територіальної цілісності іншої країни, народу (нації).
АЛЬЯНС – союз, об’єднання окремих осіб, політичних партій або держав для досягнення спільних цілей.
АРМІЯ – це організоване об’єднання озброєних людей, яке утримується державою з метою ведення наступальної або оборонної війни.
КОАЛІЦІЯ ВОЄННА – тимчасовий військово-політичний союз держав, який створюється для підготовки і ведення війни.
3. ПЕРЕЛІК ТЕМ РЕФЕРАТІВ, контрольних робіт З ДИСЦИПЛІНИ “ПОЛІТОЛОГІЯ”.
1. Предмет, методи та функції політології.
2. Етапи формування політології як науки.
3. Система політичних наук.
4. Біхевіоризм як основний метод політичних досліджень.
5. Генезис політичних ідей в історії цивілізації.
6. Історія політичної думки.
7. Громадсько-політичні погляди Конфуція.
8. Політичні погляди Платона та Арістотеля.
9. Політичні ідеї українських просвітителів.
10. Український федералізм: історія та сучасність.
11. Український парламентаризм: історія та сучасність.
12. Порівняльний аналіз розвитку політичної думки в Україні й Західній Європі часів середньовіччя та в XVII-XVIII ст.
13. Соціально–політичні погляди М.Грушевського та В.Винниченко та їх значення у розвитку політичної думки в Україні.
14. Проблеми української держави у спадщині Івана Франко.
15. Національна ідея: витоки, історія і сучасність.
16. Аналіз основних концепцій сутності політики.
17. Роль політики у житті сучасного суспільства.
18. Основні концепції походження та сутності влади.
19. Трансформація політичної влади в ході історичного розвитку людства.
20. М.Вебер про типи влади.
21. Парламентський центризм в Україні як політична цінність.
22. Соціал-демократична модель суспільного розвитку.
23. Фашизм як відкрита терористична диктатура: ґенеза та історія.
24. Марксизм як політико-соціологічна доктрина.
25. Громадянське суспільство: еволюція та історичні форми.
26. Формування громадянського суспільства в Україні.
27. Роль засобів масової інформації в формуванні громадянського суспільства.
28. Гуманітарна політика в умовах формування громадянського суспільства.
29. Політична система громадянського суспільства.
30. Марксистське трактування ідеї демократії.
31. Виборчі системи та їх роль у функціонуванні демократії.
32. Політична діяльність у демократичному та тоталітарному суспільствах.
33. Сучасний український лібералізм.
34. Бюрократія як феномен влади та управління.
35. Правляча еліта як суб’єкт політики.
36. Структура та види політичних орієнтацій особи.
37. Політична соціалізація української молоді: форми та ефективність.
38. Сутність, структура та функції політичної системи демократичного суспільства.
39. Порівняльний аналіз сучасних політичних систем.
40. Сутність та структура політичної системи України.
41. Типологія політичних систем.
42. Особливості політичної системи України в історичної ретроспективі.
43. Трансформація політичної системи сучасної України.
44. Теорія політичної системи за Дж. Істоном.
45. Концепції походження та сутності держави.
46. Правова держава у політичному вченні І.Канта.
47. Теорії модернізації.
48. Концепція трансформації посткомуністичних суспільств З.Бжезінського
49. Конституція України про типологічні ознаки та форму Української держави.
50. Проблеми функціонування парламентсько-президентської республіки в Україні.
51. Історичний розвиток Української держави.
52. Демократія: політичний ідеал політична практика.
53. Ґенеза політичних партій та їх сучасна класифікація.
54. Зародження політичних партій в Україні.
55. Класифікація сучасних політичних партій в Україні за ідейним спрямуванням.
56. Тенденції розвитку багатопартійності в умовах сучасної України.
57. Умови формування та функціонування громадсько-політичних організацій.
58. Політичні об’єднання України як суб’єти політичного процесу.
59. Групи тиску в Україні: ґенеза та перспективи розвитку.
60. Принципи політичної діяльності володаря в концепції Н.Макіавеллі.
61. Ф.Ніцше про політичне лідерство.
62. Ідеї елітизму в української політичної думці XX- XXI ст.cт
63. Теорія елітарної демократії.
64. Тенденції розвитку політичного лідерства в Україні.
65. Плюралізм як основа досягнення демократичних цінностей.
66. Історичні форми тоталітаризму.
67. Політичні конфлікти та методи їх врегулювання.
68. Сучасні концепції політичної культури.
69. Концепція політичної культури В.Липинського.
70. Особливості молодіжної політичної субкультури.
71. Релігія та церква в політичному житті суспільства.
72. Суспільно-політичні доктрини основних релігій сучасності.
73. Теорія синергетики і політичні науки.
74. Політичний ризик у діяльності суб’єктів політики.
75. Політичні проблеми глобалізації сучасного світу та шляхи їх вирішення.
76. Пріоритетні напрямки зовнішньополітичної діяльності України.
77. Україна та СНД: проблеми й перспективи.
78. Євроатлантична інтеграція України: проблеми й перспективи.
79. Новий світовий порядок і становлення системи міжнародної безпеки.
80. Роль ООН у вирішенні проблем світового співробітництва.
81. Політичні аспекти вирішення глобальних проблем людства.
82. Тероризм: причини, наслідки, світовий досвід антитерористичної діяльності.
83. Основи національної безпеки України.
84. Національні інтереси і національна безпека України.
85. Сутність і основні принципи екологічної політики держави.
4. ПИТАННЯ для підготовки до екзамену (рейтингу) з дисципліни “Політологія”.
1. Предмет політології.
2. Методи політології.
3. Функції політології.
4. Сутність і основні види політики
5. Поле політики та її риси.
6. Сутність і основні форми політичної діяльності.
7. Необхідність розподілу влади в державі та її функції.
8. Ознаки політичної влади.
9. Політична влада і її легітимність.
10. Сутність та основні типи політичного панування.
11. Політична думка Стародавнього світу.
12. Соціально-політичні вчення Середньовіччя.
13. Політичне вчення Західної Європи епохи Відродження.
14. Європейська соціально-політична думка кінця Х1Х- початку ХХ століття
15. Основні етапи розвитку соціально-політичної думки в Росії.
16. Становлення і розвиток американської політології.
17. Сучасні політичні ідеології та течії.
18. Політичні погляди Київської Русі.
19. Політична думка в Україні ХVIII-початку XX століть.
20. Політична думка в Україні ХХ-ХХI століття про національне відродження і державність.
21. Держава – основний інститут політичної системи суспільства.
22. Форми державного правління.
23. Форми державного устрою.
24. Ознаки правової і соціальної держави.
25. Державний суверенітет України.
26. Форма правління, устрій та система органів державної влади в Україні.
27. Сутність та основні риси громадянського суспільства.
28. Риси тоталітарного політичного режиму.
29. Риси авторитарного політичного режиму.
30. Риси демократичного політичного режиму.
31. Сутність та структура політичної системи суспільства.
32. Сутність, принципи та процедури політичного життя суспільства.
33. Форми участі громадян у політичному житті суспільства.
34. Політичні партії в політичної системі.
35. Суспільні організації і рухи в політичній системі.
36. Основні напрямки суспільно-політичної діяльності церкви.
37. Основні принципи національної політики держави.
38. Політичні права, свободи і обов’язки особистості в демократичному суспільстві.
39. Політична еліта і її типологія.
40. Поняття і типи політичного лідерства.
41. Сутність і структура політичної культури суспільства.
42. Політична соціалізація особи.
43. Сутність та різновидності партійних систем.
44. Сутність і принципи зовнішньої політики держави.
45. Основні тенденції в світовому політичному процесі сучасності.
46. Глобальні проблеми сучасної цивілізації і політичні аспекти їх вирішення.
47. Проблеми війни та миру в сучасному політичному процесі.
48. Сутність, види, методи політичного прогнозування.
49. Основи міжнародної безпеки.
50. Основи національної безпеки України.
ЗМІСТ
| 2. Плани семінарських та ключові поняття | |
| 1 Тема: ”Політика як соціальне явище” | |
| 2 Тема: “Політична влада” | |
| 3 Тема: “Держава у політичної системі суспільства” | |
| 4 Тема: “Громадянське суспільство і політичні режими” | |
| 5 Тема: “Партії, партійні системи, громадські об’єднання та їх ідеологічні основи” | |
| 6 Тема: “Особа в політичному процесі” | |
| 7 Тема: «Політична культура та політична соціалізація» | |
| 8 Тема: “Зовнішня політика і національна безпека” | |
| 3. Перелік тем рефератів, контрольних робіт | |
| 4. Питання для підготовки до екзамену (рейтингу), заліку | |
| Зміст |
Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 53 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| ЗАТВЕРДЖЕНО | | | Характеристика обслуживаемого района. |