Вища міфологія

Головними богами давніх українців були: Сварог (бог неба і вогню), Перун (бог грому і блискавки) та Дажбог (бог сонця і благополуччя). Про них в «Літописі руському» під роком 980-м читаємо «І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, — а голова його була срібна, а вус — золотий, — і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош.».

Про Сварога є письмові відомості вже з VI століття н.е. На думку істориків, його культ потрапив у Київську Русь від болгар.

В давніх руських літописах найбільше відомостей є про бога грому і блискавки Перуна. Крім Києва, жертовники з його зображенням стояли в ряді інших міст. Коли князь Володимир Великий в 988 році прийняв християнство і похрестив Київську Русь, він наказав зруйнувати всі його статуї на превеликий жаль киян, які вбачали в цьому посягання на їхню найбільшу святість. Атрибутом Перуна був топірець, а в багатьох місцевостях йому засвячували найміцніше дерево — дуб, біля якого йому приносили жертви, інколи і людські. В центрі Запорізької Січі — на острові Хортиця — козаки жертвували Перунові когутів, курок, хліб та м’ясо. В ці жертви запихали стріли. В багатьох селах існує Перунова скала, Перунів дуб, а в недалекому Горлицькому повіті на Лемківщині навіть є село Перунка. До нині вживається прокляття «Бодай тя Перун забив».

Дажбог у давніх українців був богом сонця (небесного вогню) і життя. Його символом був круг, з шістьма еліпсовидними променями всередині («розета»). Виконував ту ж функцію, що і Геліос у греків. В «Слову о полку Ігоревім» Ігора називають внуком Дажбога. Дажбог дарував добро і благополуччя, тому деякі фольклористи приспів старовинних світських колядок «Дай, Боже», який повторюється після кожного рядка, виводять зі звернення до цього поганського бога — Дажбоже!.

Стрибог - бог вітру (вихору, бурі), точніше, дід і володар вітрів. Його атрибути: лук і стріли. Князь Володимир поставив його ідола у Києві. Не виключено, що Стрибог був також богом війни, руйнівником, що нищив дари Дажбога. Головні храми Стрибогу були на морських островах, поблизу витоків рік, де часто зупинялись торгові кораблі. До нього перед виходом у відкрите море підходили кораблі русів та купці приносили Стрибогу багаті дари.

За переказами, Стрибог народився на початку часів з подиху бога Рода. Разом зі Сварогом та Сварожичами переміг Чорного Змія. Він допомагав Перуну в його боротьбі зі Скіпером-звірем, а Хорсу — в боротьбі з Місяцем.

Велес (Волос) в «Руському літописі» згадується під роком 907-м, коли військова дружина Олега свою присягу з греками скріпила іменами Волоса. Волос тут виступає «богом скоту», а скот був синонімом грошей і достатку. Як головний бог русинів Велес виступає і в «Житті св. Володимира» з ХІ ст., де говориться, що Володимир, охрестившись, велів кинути «бога скота Волоса в ріку Почайку». Ще довго після запровадження християнства українські хлібороби під час жнив залишали на останній ріллі кілька стеблин нескошеного збіжжя «Велесові на бороду». Із «Слова о полку Ігоревім» довідуємося, що Велес був також богом співу та поезії. В християнстві атрибути Велеса перейшли на св. Юрія.

Хорс в давньоруській «Бесіді трьох святих» згадується поряд з Перуном і Дажбогом, а в апокрифі «Хожденіє Богородиці по муках» — між Трояном, Велесом і Перуном. Та з жодних письмових пам’яток невідомо, який це був бог. Лише в «Слові о полку Ігоревім» є уточнення його функції, що це був це бог сонця.

Серед головних богів давньоукраїнського Олімпу виступає жіноча постать Мокош( Мокоша). В народі називали її ще й П’ятницею. Її щорічне свято відбувалося восени — на рубежі літа і зими, однак були й щомісячні та щотижневі свята цієї богині.

Це була богиня плоду і води, покровительниця жіночих праць і дівочої долі, подібна до Астарти в міфології семітських народів. В християнській церкві деякі її прикмети перейшли на св. Мокрину. Лада — богиня весни, шлюбу і весілля. Її ім’я згадується у приспівах українських, але й інших слов’янських обрядових пісень. Свято Лади було пов’язане з «Русаллям» (Зелені свята, Трійця). На це свято молодь обох статей влаштовувала триденні (і тринічні) забави (без участі старших та дітей).
Ярило теж був богом кохання. На його честь влаштовувалися гуляння, пов’язані з п’янством, вільним сексом і кулачними боями, які не раз закінчувалися смертю. Свято Ярила церква замінила святом св. Тихона.

ЧОРТ (Біс, Диявол, Дідько, Щезба, Щезник, Він, Той, Пек му, Осина, Злий)

Чорт був уже перед сотворениям світа, коли панував загальний хаос і Бог уносився понад водами. Тоді побачив його Бог у піні і зацікавився ним і, довідавшись, що він чорт, узяв його зі собою. В іншому варіанті чорт сидів у скалі, де Бог відкрив його і взяв до себе за найстаршого ангела. Світ почав творити вже разом з чортом.

Самому чортові нудилося одначе, тому він забажав мати то­вариство. Бог порадив йому змочити палець у воді і стріпнути позад себе, наслідком чого дістане товариша. Чорт умочив од­наче цілу руку і як почав нею тріпати, то набралося стільки чортів, що з них повстало дванадцять хорів. За спонукою чорта вони збунтувалися проти Бога, а Бог за кару скинув їх з неба. Вони летіли до землі повних 40 діб, коли ж Бог сказав “Амінь”,— де котрий з них був, там і зостався: у воді — водяник, у лісі — лісовик, у болоті — болотяник, на полі — полевик і т.д. Таким чином, усі духи, що на землі, взяли свій початок від чорта.

Походження чортів не кінчиться, одначе, сотворениям їх на по­чатку світа. Вони походять також один від другого. Вони родяться так, женяться, але не вмирають.

Чорти повстають також із тих дітей, що вмирають нехрещені. Можуть повставати, одначе, і з дорослої люди­ни.

Чорта представляють собі як чорного чоловіка з крючковатим носом, із двома рогами і з кігтями на руках, ліктях, колінах і ногах. Чорт має собачу морду, затаєний хвіст, кігті на руках і ногах, а роги закриває щільно круглим капелюхом із широкими крисами. Убирається у коро­теньку куртку і вузькі панталони.

Чорта представляють собі у постаті чоловіка невисокого росту, чорного, ноги в нього собачі або курячі, хвіст короткий, морда широка, ніс довгий, очі як розжарені вуглики, волосся чорне, довге і шорстке, руки довгі з довгими кігтями, роги баранячі або козячі, одіж на нім німецька, капелюх високий.

Чорт не має п’ят, лише лапи. Чорт виглядає як свиня з малими ріжками, а рудою шерстею.

Як дух, може чорт прибирати найрізнородніші постаті і то не тільки людий та звірів, але й неживих предметів. Найчасті­ше перекидається чорт у знайомого, кума, вояка, барана, вівцю, пса, кота, когута, ропуху, миш, димало.

Чорти родяться так, як люди, і їх діти виглядають як людські, лише розуму такого не мають. Дуже часто чорти підмінюють своїх дітей за людські.

Молоді чортики, скоро попідростають, починають ходити до сільських дівчат на зальоти. Вони перекидуються в парубків, на­в’язують із дівчатами зносини, відвідують їх щовечора і любуються з ними, доки кури не зашють. Чорти, поперебирані за парубків, приходять на вечерниці, при­носять горівку, вино, ласощі, гостять дівчат, лягають спати з ними, а опісля заскобочують на смерть.Не гордують чорти й молодицями.

Чорти самі не вмирають, є одначе таке зілля, що коли його звариться і відваром покроплять чорта, він спалиться. Найбільше нищить їх, одначе, грім і вони його найгірше бояться

Крім грому, бояться також чорти свяченої води, що не робить їм вправді більшої шкоди, але пече

Чорти, як і люди, визначаються великою різнородністю, при­міром, мудрі чорти, а є дурні. Бувають і збиточні чорта, що роблять людям найрізнородніші збитки, нераз дуже шкідливі для здоров’я, і для майна. Трапляються, одначе, і справедливі чорти.

Часто запрошують чорти до себе в гостину людей, особливо підпилих.

Щодо місця пробування, то чорти живуть усюди, куди рідко заходить чоловік. Звичайно живуть вони в старих, напіврозвалених будинках, де поночі сви­щуть. Скелі, пустирі, болота, дупла, млини, ті ін.

Чорт любить, нарешті, пробувати і в самім чоловіці. Він ускакує в чоловіка ротом і мучить його, поки не доведе до смерті.

ДОМОВИК (Хованець, Вихованок, Годованець, Щасливець)

Домовики — се домашні духи Вони постали з тих крапель, що то чорт, замочивши палець у воду, стріпнув позад себе. Вони сидять по хатах і при запаленій страстній свічці можна їх видіти У багача домовик у шерсті, у бідака лежить хворий.

Коли женщина поронить умисно дитину, особливо так, що ніхто не знає, то з тої дитини стане по 7 літах домовик. При певних обставинах може і зі старого чоловіка зробитися домовик, але тоді він виступає в ролі злого духа.

До­мовика можна собі купити, бо їх продають по деяких містах у фляшках або у решеті. Той, що його купує, мусить вирікатися Христа й Богоро­диці, топтати хрест і плювати на нього та мусить підписати­ся кров’ю з мізильного пальця. Хто не вміє ним командувати, може дуже легко згинути.

Можна також виховати собі домовика. Треба тільки взяти зно­сок, прив’язати під ліву пахву[1] носити дев’ять діб. У тім часі не можна ні митися, ні дивитися на образи, ні хреститися, ні моли­тися. Зі зноска по 9 днях вилізе малий домовик. Його належить висадити зараз на піл і годувати несоленими стравами. Домовик сприяє ґазді, пильнує всього, помагає в роботах, дає, чого ґазда захоче, через що він багатіє, але по смерті бере собі його. Домовика можна вбити, коли хто вдарить його на відліть, але як удариться його опісля звичайним буком по голові, він воскресне.

Домовик виглядає як маленький хлопчик, у червоних портках, у рогатій шапці, з люлькою в зубах Ноги має такі, як у цапа. Деколи прибирає постать маленького бородатого жид­ка. Домовики сидять собі за столом і курять люльки, як ковалі, або ходять у постатях панів по подвір’ю з люльками на довгих цибухах і деколи й гуляють. Часом показується домовик як пасту­шок у вереті, з батогом.

Домовик може показуватися також у неозначеній ближче по­статі або у постаті різних звірів. Найбільше розповсюджений погляд, що домовик подібний до кота або пса.

Коли хто хоче побачити домовика, мусить вистояти на страстях три роки з запаленою свічкою і принести її до дому так, аби не згасла, потім має обійти з нею хату і вилізти на піл, домовик лежить у кутику і тоді побачиться, якої він масті, такої масті повинна бути й худобина. На новий рік можна його також побачити на поді Він виглядає як мужчина високого росту, в плисових штанях і сурдуті, в червоній сорочці, а деколи сидить на змію.

Крім пода, любить він також сидіти в порохнавім дереві, коли таке є при хаті. Коли ґазда перено­ситься на інше помешкання, домовик іде з ним. Як ґазда кличе домовика з собою, йому добре поводиться на новім місці, як ні, то зле.

Домовик бере участь у всіх справах господаря, подаючи йому добрі ради. Він не терпить сварки і бійки, а любить дуже тишину і порядок Уважає, аби в дома виповнювали всі старинні звичаї, а хто переступить їх, того сам карає. Не любить, аби жінки ходили простоволосі, і то не лише в день, але і в ночі, або аби спали без сорочки Відьми бояться його. Не раз виступає у ролі віщуна, але віщує, звичайно, горе або смерть, особливо ж, коли умирає не грішник.

Коли з домовиком жиється у добрій злагоді, то з нього буває велика поміч у господарстві.

Домовика можна позбутися лише тоді, коли його грім уб’є або коли посвятиться три рази хату.

МАВКИ (Нявки, Бісиці)

Мавки живуть по лісах і являються людям як молоді, гарні дівчата. Заманивши когось до себе своєю красою, розмовляють із ними, кокетують, а потім заскобочують на смерть.

Мавки живуть у гірських печерах, коморах, що мають перед собою широкі краєвиди їх оселі вистелені і обвішані килима­ми Вони сидять і прядуть крадений льон, тчуть і з вибіленого полотна шиють одяги. Як розтають сніги, мавки бігають горами й долинами і засаджують на них квіти. Коли все зазеленіє і розцвітеться, вони рвуть квітки, затикають коси і забавляються або купаються по потоках та озерах. Найчастіше виводять од­наче танці на ігровищах, а навіть виправляють оргії, особливо на Купала.

II, Мавки бувають високого росту, лице мають округле, а довгі коси спускають на плечі і затикають цвітами Одяг їх тонкий, прозорий, спадає недбало по усім тілі. їх бистрих, блискучих очей не гріє людська душа, а нутро їх отворене. Мавки не злобні; вони щонайбільше зваблюють хлопців до себе на танці.

Нявки виглядають із переду як дівчата, а ззаду тіло отворене і видно утробу. Вони сходяться на розігри в тиждень по Зелених святах на верхах гір і гуляють там та граються. Якби недалеко від них спав тоді хто, а не твердо, то бачив би їх крізь сон. Але вони би взяли його з собою, якби не мав при собі часнику або оделяну.

Нявки — се чудово гарні хлопці й дівчата, які лише тим різняться від людей, що тулуб їх від сторони плечей цілком створений так, що видно і утробу і серце і келюхи. Вони живуть громадно, похапавшися за руки, стають у колесо і танцюють дуже швидко причім при­співують. Танцюють також парами, але се не кожний може бачи­ти і не в кожну пору. До танцю приграє їм чорт на дудці. На тім місці, де раз перетанцюють, трави не буде повік. Такі місця звуться ігровищами. На зиму ховаються кудись, але від часу до часу виходять зі своїх криївок, а стрільці подибують не раз їх сліди на снігу, подібні до дитинячого. Часом заманюють людей і заводять їх у безвісти. Тоді треба лише скинути сорочку, перевернути на виворіт і таким чином відкараскатися від нявки. Нявки можуть ссати людину. Така людина марніє, сохне, а вкінці вмирає.

---

Дата добавления: 2015-07-18