Примітки. 2) Сю згадку в тек

¹) νόσφιν 'εφ' 'ιπποπόλων Θρηκω̃ν καθορώμενος αί̃αν

Μυσω̃ν τ' άγχεμάχων καί 'αγαυω̃ν ιππημολγω̃ν

γλακτοφάγων 'αβίον τε δικαιοτάτον τ' 'ανφρόπον — XIII. 6.

²) Сю згадку в тексті Гезіода деякі теж датують значно новійшими часами ніж VIII в.-Див. Müllenhof Deutsche Altertumskunde III p. 22.

³) Див. спеціальні розвідки Турнє (Tournier, De Aristea Proconesio, 1863) і Томашка (W. Tomaschek, Kritik der ältesten Nachrichten über den Skytischen Norden I. Über das Arimaspische Gedicht des Aristeas- Sitzungsberichte der Wiener Akademie т. 116 c. 478). Иньші, скептичнїйше приймаючи відомости Арістея, й самий вік; його посувають на перед — на VI в.

⁴) Про се спеціальна статя Мищенка — К. Старина 1886. VI.

⁵) Лїтература Геродотових відомостей про Скитію в примітках (2).

⁶) Одісея XI, 14. Геродот IV, 11-8. В лїтературі погляди розходять ся-чи вважати тут Кімерійцїв етноґрафічним понятєм, чи просто поетичним образом хмарного царства. Пор. Bury The Homeric and the historic Kinimerians (Klio, 1906).

⁷) Теж імя бачать в осетиньськім ґуміріта==велетень, в грузинськім gmíri — герой, лазькім gomóri сміливий (В. Миллеръ, Черти старины въ преданіяхъ Осетинъ с. 199, Томашекъ Kritik der altesten Nachrichten c. 64).

⁸) Мілєнгоф ішов іще дальше і взагалї заперечував іствованнє на нашім Чорноморю якоїсь кімерійської людности (навіть в вище сказанім значінню — взагалї перед-скитської кольонїзації). Він бачив тут комбінацію Арістея й иньших, що тим витисненнєм Кімеріїв з північного берега Чорного моря в Малу Азію хотїли обяснити собі прихід Кімеріцїв до М. Азії, а знову боротьбу Скитів (Саків) з Масаґетами, що в дїйсности мала місце на полудень від Каспійського моря, перенесли на північ від Каспія, і так, мовляв, утворилась історія приходу Скитів в наші степи (Deutsche Altertumsk. II, 26). Проти сього гіперкритицизму можна вказати — перше, що ми не маємо ніяких причин вважати Скитів автохтонами, в супереч грецьким відомостям, по друге — що нема поводів думати, мовби натовп Масаґетів не міг викликати руху іранської людности заразом і в Европі і в Азії, на північ і на полуднє від Чорного моря.

⁹) Найчастїйше уважають їх Траками — ще свого часу Аделюнґ Mithridates II. 163, з новійшого див. Томашека Uber das Arimaspische Gedicht c. 776-7, Lehmanii- Verhandlungen des XIII Orientalisten Kongresses, Kossina-Zeitschrift für Ethnologie, 1902 c. 210, Hubert Schmidt -op. c. ibid. 1904 c. 632. Іранцями вважав їх з новійших нпр. Бремер (ор. с. с. 757) Шрадер недавно виступив з теорією турецько-татарського походження Кімерійцїв (Sprachvergleichung ³ II с. 529): він звернув увагу на старинний поділ Турко-Татар на кочових і оселих, juruk i comru, і бачить тут Гередотових Турків і Кімеріїв; домішкою Кімерійцїв поясняє він турецьно-татарські прикмети скитського побуту. Натомість Ед. Майер вказує інтересний факт, що в вавилонських написах перське Saka, Саки, передасть ся через Gimiri: Кімерії мішають ся або ототожняють ся з Скитами. Що в росийській археольоґії повело ся неолїтичпу культуру називати кімерійською, зовсїм конвенціонально, — я вже згадував (с. 41). Кімерійська людність чорноморського побережа під час скитської мандрівки в кождім разї жила не в неолїтичній культурі: між скитською мандрівкою і „кімерійським“ похоронним типом може бути дуже велике віддаленнє.

¹⁰) Геродот IV. 12-3.

¹¹) Але з скитської ґенеальогії, поданої Ґеродотом (VI. 5), виходило-б, що Скити уважали себе автохтонами (виводили себе від доньки Борістена).

¹²) Оповіданнє Геродота про погоню Скитів з Европи за Кімерійцями, розумієть ся, зістаєть ся комбінацією учених Греків. Його поправляють ріжними способами: що Кімерійцї мовляв дїйсно прийшли в М. Азію, витиснені Скитами, тільки не через Кавказ, як у Геродота, а через балканські землї, і там прилучились до ник товариші їк малоазийських походів Тракийцї, або що Кімерійцї з наших сторон нападали на малоазійські землї. Але сї поправки не можуть уратувати сього оповідання.

¹³) Розміщеннє вичислених у Геродота народів на сучасній малі дає подекуди непереборені трудности, бо деяких річок, названих у нього, нїяк не можна вгадати; про се богато писано, але без певних результатів; напр. не відомо, чи Пантікап був на правім, чи на лївім боцї Днїпра (одні бачуть в нїм Інгулець, иньші Конку). Ґерр представляв собі Геродот так, що він витїкав із Дніпра, десь понизше Порогів, впадав в р. Гіпакір, а ся текла в Чорне море; такої річки в дїйсности нема. Менї здаєть ся, в кождім разї з Геродотового оповідання виходить зовсїм ясно, що Скити-Хлїбороби мешкали по обох боках Днїпра, і Пантікап мусїв собі Геродот представляти на лївім боцї (VI. 18 і 53).

¹⁴) Замісць Βασιλήιοι проєктовано читати Βαρσιλήιοι і звязувано се з Барсиліями і Βερζιλία, звістною нам в гунсько-хозарських часах, але й поправка ризикована, і сей звязок, при загальнім руху Скитів на захід, непевний.

¹⁵) Вже з огляду на те, що відомости про Днїпро у Геродота не йдуть далї порогів (чи властиво не доходять і до них), треба сумнївати ся, чи він знав дїйсний початок Бога, чи не уважав він початком те місце, до котрого плавали Богом, або чи не приймав за той початок якийсь з його притоків? Дїйсно, у Геродота Бог мас всього девять днїв дороги, тим часом як на Днїпрі до порогів рахує він 14 днїв. Відомости Геродота про верхівя Бога й Днїстра дуже поплутані і недокладні; очевидно, верхівє Днїстра представляв він собі просто на північ проти його устя, на північ від верхівя Бога (IV 61-52).

¹⁶) Καλλιππίδαι 'εόντες 'Έλληνες Σκύθαι (V. 17). У т. зв. Скімна (що цитує тут Ефора, з IV в.) натомість є Карпіди — тому дехто звязує сей нарід з карпатськими Карпами, але се очевидно тільки помилка Ефора в передачі Геродотової звістки.

¹⁷) Геродот IV. 17-21, 100-1.

¹⁸) Авхети (Auchetae, Eucbetae) i Котіери у Плїнїя VI. 7 17, що при тім покликуєть ся на звістки генерала III в. Демодама; але виступають вони на далекім сходї; Нейман (108-9) і Мілєнгоф (III с. 23) уважали їх тими Скитами, що зістались на своїх початкових кочовищах. Знов иньші Авхети (IV. 12) виступають коло Гіпанїса.

¹⁹) Вивід обох імен досї не удавав ся; проби обяснити з іранських пнїв khud — skud („стрільцї“) див. у Мілєнгофа D. А. III с. 112 і 120, теж Tomaschek Sitzungsb. т. 116 с. 778.

²⁰) І. 201. 215.

²¹) Curtii Rufi Hist. Alexandri IV. 12, VI. 2, Iustini II. l, Jordanis Get. 6. Маркварт вважає джерелом сих звісток Аґатархіда, історика Азії, II в. перед Хр. — Untersuchungen zur Gesch. von Eran І с. 35 і II с. 39.

²²) Аміан XXXI. 2. 20.

²³) Лїтературу питання див. в примітках (2).

²⁴) Діодор II. 43, Плїнїй VI. 7.

²⁵) Нарештї і то ще годить ся згадати, що виразні слїди стичности між східно-фінськими мовами й осетинською показують, що прикаспійська іранська людність колись сягала значно дальше на північ; так напр. імена металїв — срібла, міди, стали, олова в осетинськім спільні з східнїми Фінами: Пермяками, Вотяками, й взяті від них, тим часом як знов цїлий ряд слів в східнїх фінських мовах мають свій початок в іранських пнях. Про фінсько-іранські (і особливо осетинські) стичности — див. в 2 вид.

²⁶) Він напр. представляє Скитів (IV. 46) чистими кочовниками (як і Гіпократ), тим часом сам оповідає, що деякі скитські племена живуть з хліборобства; говорить про їх відчуженнє від чужоземних звичаїв, особливо грецьких (IV. 76), тим часом знаємо від нього про елєнїзованих Скитів — Калїпідів, і т.и.

²⁷) IV. 46, 127.

²⁹) Цїкаву паралєлю сьому звичаю стрічаємо в сучасних осетинських переказах. Нарт (богатир) Созрико переміг нарта Єлтагана і обскальпував. Приїхавши в аул (село), він зібрав дївчат та молодиць і сказав: пошийте менї кожуха з шкір з голов і вусів. І побачили молодицї, що Созрико винїс шкір від голов і вусів; одна каже; се шкіра з мого батька, иньша: се шкіра з усами мого брата; третя: се шкіра з голови мого чоловіка. — В. Мілєр, Черты старины въ сказаніяхъ, и бытЂ Осетинъ с. 106.

²⁸) Такі казани, як чаші на підставцї, в скитсько-сарматських могилах дійсно не раз трапляли ся: сей казан, очевидно, ставив ся серед огнища й обкладав ся багатєм; зовсїм подібні казани істнували у сибирськйх народів.

³⁰) Геродот IV. 64-6.

³¹) IV. 59, 67, 127.

³²) В.Мілєр в згаданій розвідцї про осетинські звичаї вказує на особливе поважаннє до ланцюха, що висить над огнищем: ним кленуть ся, викинути чийсь ланцюх за двері — найбільша образа (с. 205).

³³) Corpus Inscrip. Graec. N. 6013 Θεα Σηλ. Ωιτοσκυρα και Απολλωνω Οιτοσκυρω Μιθρα Μ. Ουλπιος Πλοκαμος ανεθ. див. Zeuss op. c. 289, Толстой і Кондаковъ Русскія древности II с. 44, Mullenhof III с. 121. Про скитсьвий культ взагалї див. особливі у Цайса, Бонеля і Толстого і Кондакова, де він порівнюєть ся з іранським, і Наймана, що порівнює його з монґольським. Проти перецїнювання значіння таких подібностей можна повторити лише слова самого Наймана: Dieses Beispiel mag lehren, wie bedenklich es ist, aus allgemeinen Angaben über den religiösen Glauben eines Volkes Schlüsse auf seine Verwandtschaft mit anderen Nationen zu ziehen (p. 245).

³⁴) Marquart Untersuchungen zur Geschichte Erans II с. 90.

³⁵) Геродот IV. 60.

³⁶) IV. 71. Паралєлї до сього звичаю у ріжних примітивних народів див. у Мищенка К. Ст. 1884, V с. 66.

³⁷) Про скитські могили див. вичислені в прим. 2 працї Ашіка, Древности Геродотовой Скифіи, Толстого й Кондакова П, Лаппо-Данилевского і Мальмберґа op. c.

³⁸) IV. 120, пор. 5-6, 71. Маркварт толкує назву Паралятів як „первородних“, „перших“ (1. с. с. 77).

³⁹) IV. 81.

⁴⁰) IV. 71 і 119.

Дата добавления: 2015-07-18