Особливості тимчасової зупинки кровотеч

Причини кровотечі – пошкодження цілості кровоносних судин унаслідок механічного або патологічного порушення. Кровотечі бувають зовнішні, коли видно місце, звідки тече кров і внутрішні, коли кров виливається у внутрішні порожнини чи тканини. Залежно від виду пошкоджених кровоносних судин кровотечі бувають артеріальні, венозні та капілярні.

Артеріальна кровотеча характеризується яскраво-червоним кольором крові, кров б’є сильним струменем, поштовхами. Венозна кров має темно-червоне забарвлення, витікає з рани безперервно і повільно. При капілярній кровотечі кров виділяється краплями або сочиться з усієї поверхні рани.

Надаючи першу допомогу потерпілому, слід, не гаючи часу, зупинити кровотечу. Застосовують різні способи тимчасового зупинення кровотечі (остаточно кровотечу зупиняють звичайно в медичній установі).

Накладання на рану стискувальної стерильної пов’язки. Якщо поранено руку або ногу, то, наклавши пов’язку, поранену кінцівку треба підняти догори або надати їй підвищеного положення. Шкіру навколо рани обробляють розчином антисептику (йоду, спирту, горілки, одеколону). Якщо з рани виступає сторонній предмет, його треба локалізувати і закріпити, для цього необхідно зробити у пов’язці отвір, інакше цей предмет може ще глибше проникнути всередину і викликати ускладнення. При невеликих венозних (стискувальна пов’язка накладається нижче місця травми) і капілярних кровотечах ці заходи досить ефективні.

Надання кінцівкам певного положення. Коли дуже зігнути ногу в колінному суглобі, то можна зупинити кровотечу із судин стопи та гомілки. Максимально зігнувши руку, зупиняють кровотечу з рани в ділянці передпліччя й ліктьового суглоба. Зігнуті кінцівки перев’язують бинтом, косинкою, ременем тощо, попередньо поклавши в підколінну ямку або ліктьовий згин невеликий валик з бинта чи вати.

Кровотечу з рани в пахвовій ділянці можна зупинити, якщо максимально відвести за спину і зв’язати обидві руки, зігнуті в ліктьових суглобах. При цьому ключиці наближаються до першого ребра і стискають підключичну артерію.

Притиснення артерій до кістки вище від місця ушкодження. Артерії притискають там, де вони розташовані ближче до поверхні тіла (рис. 8.2 - 8.4).

Скроневу артерію притискають попереду мочки вуха до виличної кістки (рис.8.4). При кровотечі з головної шийної (сонної) артерії рану, по можливості, стискають пальцем, після чого набивають великою кількістю марлі, тобто роблять тампонування. Роблять це великим або чотирма іншими пальцями. Стискування артерій пальцями потребує певних зусиль. А під час транспортування потерпілого стискувати артерії досить незручно. Тому, якщо є змога, накладають джгут або стискувальну пов’язку.

Накладання джгута. У разі ушкодження великих кровоносних судин кінцівок найбільш надійним способом зупинення кровотечі є накладання гумового еластичного або пневматичного джгута, а також зробленого джгута-закрутки (рис. 8.5).

Рис. 8.2. Місця притиснення артерій для тимчасового зупинення кровотечі

Рис. 8.3. Тимчасове зупинення кровотечі максимальним згинанням кінцівок

Рис. 8.4. Пальцеве притискання артерій при кровотечі:а – скроневої (із ран на голові); б – нижньощелепної (із ран на щоці); в- сонної (із ран на голові і обличчі); г – плечової (із ран нижньої частини плеча, передпліччя і кисті); д – ліктьової і променевої (із ран на кисті); е – стегнової (із ран нижніх кінцівок)

Рис. 8.5. Накладання джгута:

1)на гомілку; 2) на стегно; 3) на передпліччя; 4) на плече; 5) на плече (високо) з прикріпленням до тулуба; 6) на стегно (високо) з прикріпленням до тулуба

Джгут накладають на кінцівку вище від місця ушкодження кровоносної судини. Перед тим бажано кінцівку трохи підняти догори, щоб прискорити відплив венозної крові. Під гумовий джгут треба обов’язково покласти щось м’яке – хустку, рушник, вату та ін. Джгут розтягають з певним зусиллям і накладають так, щоб витки його лягали поряд і не залишалося проміжків між ними. Кінці джгута закріплюють гачком, ланцюжком або зав’язують (рис. 8.6).

Рис. 8.6. Тимчасове зупинення кровотечі гумовим джгутом

Рис. 8.7. Тимчасове зупинення кровотечі джгутом-закруткою

Ознаками правильно накладеного джгута є припинення кровотечі й пульсу в місцях прощупування артерій нижче від накладеного джгута, воскувата блідість шкіри кінцівки.

Джгут, накладений слабо, не стискує артерій, а тільки перешкоджає відпливу венозної крові. При цьому кровотеча не припиняється, іноді навіть посилюється, кінцівка стає синюшною. В такому разі джгут замінюють іншим або накладають той самий знову, але трохи вище або нижче від попереднього місця. Надмірне стягування кінцівки джгутом може ушкодити м’які тканини, у тому числі й нервові стовбури.

Стискувати кінцівку джгутом можна не довше як 1.5-2 год., а у дітей не довше 40 хв. (взимку час вдвічі менший), оскільки тривале знекровлення призводить до стійкого порушення функції і навіть до змертвіння тканин кінцівки. Транспортуючи потерпілого із джгутом у лікувальну установу, до одежі або до бинта прикріплюють записку, в якій зазначають час накладання джгута.

Тривале стискування кінцівки джгутом нерідко викликає значні больові відчуття. Тому бажано через кожні 30-40 хвилин послаблювати джгути на 2-3 хвилини, попередньо притиснувши артерію пальцями до кістки. Потім джгут знову затягують або перекладають його, трохи відступивши від попереднього місця.

Якщо немає в автомобільній аптечці стандартного джгута, то застосовують джгут – закрутку (рис. 8.7). Для цього використовують гумовий шланг, косинку, рушник, шарф тощо. Кінці саморобного джгута міцно зав’язують, вставляють під нього дерев’яну чи іншу паличку і закручують петлю до повного зупинення кровотечі. Щоб джгут не розкрутився, паличку прив’язують до кінцівки.

При пораненні шийних вен, зокрема підключних, може виникнути повітряна емболія – важке смертельне ускладнення, зумовлене засмоктуванням повітря у венозне русло: необхідно притиснути підключичну вену до ключиці.

Кровотеча з носа. Потерпілого треба посадити, дещо нахилити його голову, розстебнути комір. На перенісся, чоло і потилицю кладуть намочену в холодній воді хустинку (рушник), а крила носа притиснути великим і вказівним пальцями до носової перегородки. Можна вставити в ніс тампон з вати чи марлі, змочений 3% розчином перекису водню,

Кровотеча з рота (вух). Потерпілого кладуть горизонтально і швидко викликають лікаря, бо це є ознакою порушення внутрішньочерепного тиску при травмі черепа.

У потерпілих внаслідок ушкодження внутрішніх органів (наприклад, легень, печінки, селезінки) виникає внутрішня кровотеча: кров збирається у порожнинах тіла, просякає тканини. Внутрішню кровотечу виявити нелегко. Як при зовнішній, так і при внутрішній кровотечі спостерігаються певні ознаки великої крововтрати: блідість обличчя і слизових оболонок губ; швидке, прискорене дихання; пульс 100 ударів на хвилину та більше; утворюються чорні крапки на стегнах та животі у формі висипки; похолодіння кінцівок, запаморочення, позіхання, слабкість, короткочасна непритомність. Потерпілий повинен перебувати у напівсидячому стані (підкладають подушку під спину) із зігнутими в колінах ногами (холодні компреси). Потерпілому сурово заборонено давати пити.

Перша допомога у випадку пошкодження м’яких тканин (за умови відсутності в цьому місці перелому чи вивиху) – холод на місце удару (рушник, змочений холодною водою, ємність з льодом чи снігом) та туга пов’язка на місце крововиливу і спокій ушкодженій частині тіла.

Удари легенів супроводжуються відхаркуванням яскраво-червоної спіненої крові. При цьому дихання утруднене.

Допомога. Хворого кладуть у напівлежаче положення, під спину підкладають валик, на груди кладуть холодний компрес. Потерпілому забороняється говорити і рухатись, необхідна госпіталізація.

Удар живота з пошкодженням органів черевної порожнини супроводжується значними болями, блюванням. У разі пошкодження печінки чи нирок з’являється внутрішня кровотеча. Кровотеча з травного тракту характеризується блюванням темно-червоною кров’ю, що зсілася.

Допомога. Виявивши у потерпілого травму органів черевної порожнини, треба покласти його на спину, голову і верхню частину тулуба трохи підняти, ноги зігнути в колінних суглобах. Таким хворим не можна дозволяти пити, їсти, приймати ліки. Якщо є ознаки внутрішньої кровотечі, голову піднімати не потрібно. На живіт бажано покласти холодний компрес.

Удар голови. В разі пошкодження м’яких тканин голови, спостерігається припухлість, крововиливи (гематома) та болі в місці удару. Слід пам’ятати, що сильні удари здатні викликати і закриті пошкодження головного мозку.

Струси мозку супроводжуються непритомністю, запамороченням, нудотою, блюванням. Якщо травма легка, стан непритомності триває кілька секунд, якщо важка, - кілька годин і навіть днів.

Допомога. Потерпілому, в якого стався струс мозку, потрібно забезпечити максимальний спокій, зручно покласти його на спину. Якщо потерпілий блює, то його голову повертають набік, а якщо непритомний, видаляють блювотні маси з рота і глотки. При кровотечі необхідно накласти стерильну тісну пов’язку „чепець”. До голови прикладають холодний компрес (змочену в холодній воді хустку, рушник, сніг, лід тощо). Перевозять такого хворого в медичну установу в горизонтальному положенні.

Коли потерпілий довго не приходить до пам’яті, то можна припустити, що в нього перелом кісток черепа, стиснення мозку, крововилив під оболонки або в речовину мозку. Стан потерпілого при цьому тяжкий. Дихання утруднене, хрипке, клекочуче; спочатку пульс уповільнений, а пізніше – швидкий; хворий блює, з рота і носа в нього іноді йде кров або піниста рідина. При переломах основи черепа з вух може виділятися кров’яниста або світла мозкова рідина. Треба стежити, щоб не було западання язика й закупорення верхніх дихальних шляхів блювотними масами. Для цього голову повертають набік, підтримують щелепу й періодично звільняють порожнину рота від блювотних мас.

Після того як удалося зупинити кровотечу, слід ужити відповідних заходів, щоб запобігти додатковому забрудненню рани мікробами та її травмуванню під час транспортування потерпілого. Шкіру навколо рани протирають антисептиком (спиртовим розчином йоду, розчином діамантової зелені, спиртом, одеколоном). Поверхню рани очищають. Будь-яку рану перев’язують. Для цього найкраще використовувати спеціальні пакети, що складаються із стерильних ватно-марлевих подушечок і бинта, а також стерильні бинти і марлеві серветки.

Під час накладання пов’язки треба дотримуватись певних правил. Насамперед потерпілого кладуть або садовлять у зручній позі та слідкують за його станом (стоять перед лицем потерпілого). Накладаючи пов’язку на ділянку суглобів, нозі чи руці надають такого положення, у якому вона буде під час транспортування. Наприклад, бинтуючи ділянку ліктьового суглоба, руку хворого згинають у цьому суглобі під кутом, близьким до прямого.

Накладаючи пов’язку на кінцівку, пальці звичайно лишають відкритими, що дає змогу контролювати стан кровообігу в перев’язаній кінцівці за забарвленням нігтів. Якщо пов’язка накладена правильно, вони рожевого кольору; коли нога чи рука перев’язана дуже тісно, нігті стають синюшними.

Індивідуальний пакет розкривають безпосередньо перед накладанням пов’язки. Стерильний бинт виймають так, щоб руками не торкатися тих його місць, які потім вкриватимуть рану.

Перев’язуючи рану, бинт ведуть зліва направо, спіральними ходами в напрямі від пальців до тулуба, тобто знизу догори. Кожен виток має щільно прилягати до тіла, вкриваючи попередній виток бинта на 1/2 або 2/3 його ширини

Дата добавления: 2015-07-18