Писанкарство

Писанкарство — розписування яєць — вид декоративно-прикладного мистецтва, поширений у слов'ян та інших народів. Розпис писанок мав стародавні язичницькі коріння, характеризується вишуканими і символічними орнаментальними моти­вами — геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко й злагоджено під­порядковуються сферичній формі яйця. Тому писанку справедливо називають твором-мініатюрою, іноді це унікальний шедевр народного мистецтва.

Особливості технології. У писанкарстві орнаментують переважно курячі яйця з білою шкаралупою, рідше — качачі й гусячі.

Матеріали, необхідні для розпису — бджолиний віск, ледь розріджений парафіном, різноманітні барвники натурального походження і хімічні (анілінові) фарби. Природні барвники добували шляхом відварювання і настоювання кори й коріння дерев та кущів, цибулиння, висівок жита, стебел і цвіту трав, комах тощо.

Для знежирювання і протравлювання поверхні яйця користуються оцтом, а в минулому — галуном (алюмокалієвим), звідси давня назва писанок на Поділлі — галунки.

Інструменти для нанесення воску і фарби нескладні. Це писачки з цвяшками і шпильками, писачки з конусоподібними трубочками, шила для продряпування, пензлики тощо.

Техніки писанкарства загалом подібні до технік розпису предметів інших видів мистецтва (батіку, кераміки, дерева та ін.). Вони бувають звичайними і восковими (резервними).

Найпростіший прийом декорування — фарбування яйця в один колір (червоний, коричневий, синій і под.). Декоративна виразність крашанок і галунок завдячує досконалій природній формі яйця, яка доповнюється й активізується кольором. Такі крашанки набувають посиленої декоративної виразності при поєднанні їх групами (три, п'ять і більше).

Техніка дряпання полягає у нанесенні витонченого візерунку гостроконечним писаком на поверхню яйця, пофарбовану в один колір. Дряпанки, скрябанки, різьбянки — називають яйця, прикрашені таким чином на Східному Поліссі, Лемківщині і Бойківщині. Їх декор вирізняється тонким мереживом візерунків, неначе ювелірної скані.

Мальовки виконують технікою малювання пензликом олійними фарбами на світло­му тлі шкаралупи.

Воскові техніки декорування полягають у поетапному нанесенні воску на поверхню яйця з наступним пофарбуванням у відповідні кольори. За методом нанесення воску розрізняють техніки — крапання, розпису шпилькою і розпису трубочкою.

Крапання — техніка накрапування на шкаралупу яйця маленьких крапок, серед­ніх цяток і великих кружалець-плям воску з почерговим занурюванням їх у фарби, обов'язково від світлої до темної. Крапанки мають своєрідний мерехтливий ефект різнобарвних цяток і плям на чорному, коричневому або синьому тлі. Візерунки крапанок бувають впорядковані і невпорядковані.

На Бойківщині і Лемківщииі побутує техніка розпису шпилькою. Завдяки круглій головці шпильки отримуємо штрих з потовщенням на одному кінці і з загостренням на протилежному.. З таких, можна сказати, одноманітних штрихів майстри випи­сують привабливі розети-сонечка, пишні гілки, квіти та інші мотиви. Писанки з характерним шпильчастим візерунком здебільшого бувають двохколірними. (102)

Техніка воскового розпису трубочкою — найдосконаліша. Вона дав змогу проводити рівномірні лінії різної товщини і найскладніших задумів орнаменти та зображення. Писанки, виконані цією технікою, переважно багатоколірні і відзначаються витон­ченим ювелірним декором. Народні майстри, що опанували унікальну техніку бага­токолірного воскового розпису писанок, і сьогодні працюють у селах Космач, Замагорів на Гуцульщині.

Типологія писанок. Писанки можна класифікувати за техніками розпису: крашан­ки, дряпанки, шпильчасті та ін. їх можна розрізняти за типами композиційного поділу сферичної форми яйця на відповідні «меридіани» і «паралелі». Однак виділити писанки за функціональними відмінами немає змоги, бо функціональних різновидів просто не існує. Писанки — це магічний, символічний предмет — знак весни і про­будження життя з усіма його циклічними атрибутами: народження, зростання, цвітіння, плодоношення і відмирання.

У писанках водночас уміщується і вид декоративно-прикладного мистецтва, і рід, і типологічна група, котру можна скласти із трьох типів; писанки великі (накача­чих, гусячих яйцях), середні (на курячих) і маленькі (на курячих, голуб'ячих, воро­нячих тощо).

Відсутність типологічного розгалуження призводить до того, що писанкарство інколи розглядають не як окремий вид мистецтва, а в контексті з іншими розписами: на тканині, дереві, папері, склі тощо.

¹ Земпер Г. Практическая эстетика. М., 1970. С. 111.

² Некрасов А. И. Русское народное искусство. М., 1924.

³ Каган М. С. О прикладном искусстве. М„ 1961. С. 27—30.

⁴ Салтыков А. Б. Самое близкое искусство. М., 1968. С. 62.

⁵ Лебедева Н. И. Прядение и ткачество//Восточно-славянский сборник. М., 1966. С. 521;

Колос Сергій. Українська тканина // Червоний шлях (Харків). 1928. № 5—6. С. 223;

Сидо­рович С. Я. Художня тканина західних областей УРСР. К., 1979. С. 58.

⁶ Рыбаков Б. А. Язычество древних славян. М., 1981. С. 76.

⁷ Богатырев П. Г. Вопросы теории народного искусства. М„ 1971;

Некрасова М. А. Народное искусство как часть культури. М., 1983.

⁸ Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація: Матеріали до етно­логії й антропологи. Львів, 1927. Т. 21—22. С. 43—105.

⁹ Матейко К. І. Український народний одяг. К„ 1977.

¹⁰ Акунова Л. Ф., Крапивин В. А. Технология производства и декорирование художественных керамических изделий. М., 1984. С. 79.

¹¹ Визир В. А„ Мартьінов М. А. Керамические краски. К., 1964. С. 192. (103)

З ІСТОРІЇ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ (104)

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Дата добавления: 2015-07-17