Дмитро Васильович Котко

Дмитро Васильович Котко - відомий хоровий диригент, музично – громадський діяч, засновник першого професійного хору у Західній Україні.

Д. Котко народився 17 січня 1892 року в селі Балки — старовинному українському поселенні, яке заснували козаки після того, як російське військо 1775 року зруйнувало Запорізьку Січ.

Після сільської школи Дмитро вступив до вчительської школи в Таганаш і (тепер — Солоне Озеро, Крим), яку закінчив у 1910 році. Два роки екстерном вчився на диригента і в 1913 р. закінчив у Ардонську (поблизу Владикавказу) духовно - місіонерську семінарію та її диригентський клас. Це дало йому право працювати вчителем співів і графічних мистецтв у Вищому училищі в місті Прохладнім уКабардино-Балкарії. Там і застала його Перша світова війна.

Згодом навчався на диригентських курсах музичних класів сестер Гнесіних у Москві.

Від 1918 -го Дмитро Котко у війську Української Народної Республіки. Спочатку навчався в Рівному, де одержав офіцерське звання, а відтак керував військовими духовими оркестрами в 1-му Волинському полку. У 1919 -му під Хмельницьким потрапив до польського полону. Наступного року вирвався на волю й був учасником походу військ Директорії проти більшовицьких військ в Україні.

З 1920 — в Польщі перебував в таборі Ланцут, інтернований як військовий у складі Армії Української Народної Республіки. 1920 року в місті Ланцуті (Ряшівське воєводство) організував хоровий гурток зі співаків-ентузіастів, що перебували в таборі. До його складу входили колишні учні музичних шкіл, студенти консерваторій. Цей гурток із десятка ентузіастів став ядром «Українського хору». Згодом 1925 на вимогу польських урядовців хор мусив змінити свою назву на «Український Наддніпрянський хор». Це був перший професійний український хор в Польщі, з яким Котко успішно гастролював у Галичині, містах Польщі та країнах Європи. Хор виконував твори українських, польських, російських і західно - європейських композиторів, українські народні пісні, в яких чувся козацький бойовий дух, колядки, щедрівки.

Не байдужим до хору і його керівника був і великий меценат української культури митрополит Андрій Шептицький. Він переконує диригента під час зустрічі з ним 1930 року, що свій досвід слід передавати молодій зміні ентузіастів хорового співу, та схиляє Д. Котка до осілого життя й викладацької роботи. У 1930—1936 роках Д. Котко працює педагогом у Львівській духовній семінарії та Львівській українській жіночій гімназії, де керує також студентськими хорами, які співали Літургію по радіо.

1935 року диригент покидає педагогічну роботу й організує з галицьких співаків-аматорів чоловічий хор «Трембіта».Однак назва ця не сподобалася польській окупаційній владі, і капела прибирає назву «Український мандрівний хор Дмитра Котка». На її основі 1939 створено капелу «Трембіта». Німецько-радянська війна застала Дмитра Котка на гастролях у Саратові (Росія). Його разом із капелою евакували до Алма-Ати (Казахстан), де у вересні того ж року «Трембіту» розформували.

З 1945 — художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю.

1951 репресований. Звільнили його 1956 року. З великими труднощами вдалося прописатись у Львові. Та про працю у «Трембіті» не могло й бути мови.

Окрім великого таланту диригента, він мав неабиякий хист маляра.

Після звільнення написав низку пейзажів: «Три лелеки» (1958), «Гірська річка» (1960), «Човен» (1963) та інші.

З 1958 керував капелою сліпих бандуристів «Карпати» у Львові.

Помер Дмитро Котко 18 листопада 1982-го року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Життя і творчість Д. В. Котка свідчить, що на початку XX сторіччя цей непересічний талант яскраво проявив себе у царині української музичної культури. Людина, цілковито віддана справі розвитку української хорової культури, виявила власне музичне бачення оточуючого світу і по-своєму реалізувала художньо-естетичні та суспільні завдання свого часу. Рухаючись в напрямку кристалізації національного ідеалу в музиці через синтезування національно-суспільних мотивів з індивідуальними музично - стильовими інтерпретаціями, цей митець відчув на собі віяння нової доби з багатообіцяючою силою творення та всепоглинаючою енергією руйнації. Постать Дмитра Котка на тлі українського, зокрема співочо - хорового процесу Галичини, є однією з найяскравіших, а щодо популярності – першою.

Кант

У 17-18 ст. в побутовій і професійній музиці поширюється такий хоровий жанр як кант.

Кант - ансамблева або хорова триголосна пісня на різну тематику: релігійну, світську, були також привітальні, хвалебні канти. Особливою популярністю користувалися серед студентів любовні канти.

Першими авторами кантів були вчителі співу, бродячі дяки, учні співацьких шкіл. В репертуарі професійних хорів, які обслуговували придворні свята і різні урочистості, були так звані канти-вівати, тобто вітальні канти, в яких прославлялись багаті вельможі, князі, царі. Співом таких кантів їх зустрічали й проводжали.

Значне місце займав хоровий спів у «Вертепі». Дія починалася співом канта «Пінію вре´мя», під час виконання якого на сцені засвічували свічки. Хор за сценою співав два урочисті канти про народження Христа, а потім співали колядку «Нова радість стала».

Навідміну від триголосних кантів колядка виконувалась в двоголосному викладі, як співають у народі. По ходу сценічної дії виконувалися і інші канти та народні пісні.

Кант «Через поле широкеє…» (в обробці Д. Котка)

Кант «Через поле широкеє…» написаний для мішаного хору з солістом. Розпочинається твір 2-х тактним хоровим вступом, на фоні чистих квінт звучить тема у тенора.

Характерними інтонаційними рисами цієї мелодії є стрибок на Ч.4 із наступним поступенним рухом.

Форма твору - період, який складається з 3-х речень по 4 такти.

Третє речення – повтор другого речення соліста.

Аналізуючи хоровий фон, слід відмітити використання квінтових, квартових інтервалів, що створює враження самотності, щемливості, жалісності.

Третє речення - це гармонічний повтор другого речення.

Основна тональність – b-moll натуральний. Відбувається відхилення в паралельну тональність Des – dur в першому речені на словах «широкеє», і далі повертається в b-moll (натуральний).

Для гармонії характерним є використання секстакордів, неповний V₇,

IV ⁶₄ як прохідний, ІІ₂ (неповний).

Фактура двох перших речень – гомофонно-гармонічна, тому що на фоні витриманих акордів хору рухається мелодія, а третє речення – строго акордово-гармонічне.

Звуковедення на протязі всього твору – legato. Зглядаючись на текст, наприклад 3-го куплету «Христа взяли, на хрест розп’яли», підкреслюючи драматизм і трагізм події, звуковедення змінюється на non legato.

В інтонаційному відношенні твір не складний. Безумовно слід звертати увагу на натуральний мінор. Довгі витримані квінти вимагатимуть від хору відповідних зусиль в утриманні строю і тональності.

Твір виконувати на ланцюговому диханні як одне ціле. Навіть хоровий повтор треба пов’язати і виконати його як відлуння попереднього звучання.

В дикційному плані твір вимагатиме чіткої артикуляції при малій динаміці.

Ритм твору – не складний, правда при роботі потрібно звернути увагу на ритмічний малюнок (дві шістнадцяті повинні виспівуватись, а не скорочуватись).

Теситура твору – зручна середня для всіх партій, а тому і ансамбль буде природнім.

Діапазон хорових партій

С –

А –

Т –

Б –

Діапазон хору -

Розмір твору незмінний – ^¾.

Темп твору – Adagio (повільний).

Динамічний діапазон не дуже широкий: від РР до mP. Слід звертати увагу на фразування в хорі, яке б динамічно підтримувало розвитрк мелодії.

Дуже яскраво повинна прозвучати на РР хорове відлуння (повтор другого речення).

При роботі над усіма куплетами в залежності від обраних станів може змінюватись і динамічний малюнок.

В завершенні слід сказати, що композиторові вдалося передати через просту і прозору гармонію, цікаві фактурні знахідки основні жанрові ознаки старовинного канту.

Дата добавления: 2015-07-15