Примітки. 2) Були то: деклярації унїї з 2 (12) грудня 1594 і 12 (22) червня 1595

¹) Лист в Архиві Ю. З. Р. І. І ч. 116, c. 482-5.

²) Були то: деклярації унїї з 2 (12) грудня 1594 і 12 (22) червня 1595, артикули з l (11) червня 1595, якась деклярація митрополита і владиків володимирського й луцького а 12. XII. 1594 (siс), де вони обовязували ся старати ся про переведеннє унїї на Руси — Theineri Monumenta III c. 232-8, Abraham Sprawozdanie z poszukiwań w archiwach rzymskich — Archiwum komisyi historycznej IX c. 17.

³) Представленнє се — Postulatum ser. regis Poloniae, ut Sanctissimus det facultatem celebrandi conventum inter Ruthenos Unitos cum S. Romana ecclesia et Schismaticos, без дати, й очевидно не в повній основі, а в витягу, опублїкував Гурмузакі Documente privatore la istoria Romanilor culese I, передр. в Временнику Ставроп. Инст. 1896 с. 143 (пор. Abraham Sprawozdanie c. 228).

⁴) Нунцій Маляспіна поручаючи Іпатїя й Терлецького опіцї папі, називає унїю „плодом лєґації, плодом слїз” папи (у Лїковского c. 153).

⁵) Процедуру описують урядові папські протоколи, видані у Тайнера т. III c. 241-249 і мемуар списаний очевидцем Баронїєм: De Ruthenis ad communionem Sedis apostolicae receptis monumentum, виданий в Annales ecclesiastici т. VII.

⁶) Factis tribus genuflectionibus seu reverentiis.

⁷) Архивъ Югозап. Р. І. І c. 484.

⁸) Акты Зап. Р. IV c. 213.

⁹) Головацкій Книга о новомъ календарЂ напечатанная въ РимЂ — Записки петерб. акад., 1877.

¹⁰) Образок при мемуарі Баронїя.

¹¹) У Тайнера III ч. 187.

¹²) У Тайнера ч. 189.

¹³) Листи у Тайнера III ч. 188.

¹⁴) Архивъ І. І c. 480.

¹⁵) Акты Зап. Рос. IV ч, 89.

¹⁶) Жукович досить справедливо здогадуєть ся, що термін собору був визначений так, аби на нїм можна було предложити унїю як справу довершену (с. 166), одначе обминає питаннє, чому ж сей плян не здїйснено. Може з Риму прийшли вісти, що справа не поспіє на сей термін? Православні може не надїяли ся мати відпоручників патріарха на собор?

¹⁷) Акти собору в Актах 3. Р. IV ч. 91 і Monum. confr. ч. 399-400.

¹⁸) Присяга зложена по конфедерації 1573 р. Генрихом і його наступниками між иньшим містила зобовязаннє: pacem et tranquillitatem inter dissidentes de religione tuebor, manutenebo nec ullo modo vel iurisdictione nostra vel officiorum nostrorum quempiam affici opprimique causa religionis permittam (Vol. legum II c. 136).

¹⁹) Надруковані в Архиві Ю. 3. Р. І. І c. 533-9; з деякими відмінами були видані в Апокрізісї c. 1123.

²⁰) Про патріархат в сїм часї у Малишевского Патріархъ Мелетій Пигасъ І c. 408 і далї.

²¹) В листї до митрополита з 13 вер. 1596 Никифор казав, що przeszlego septembra патр. Єремія, довідавши ся про замішання в руській церкві, поручив Никифору їхати на Русь екзархом для упорядковання відносин (Пам. полем. лит. III c. 341); подібне ж казав він потім на судї (Акты Зап. Р. IV c. 161), з тим додатком, що післаний був він патріархом наслїдком прошення кн. Острозького, для президовання на соборі православних (дневник сойму 1597 р. у Голубева Петръ Могила І дод. c. 53 і 58). Одначе нїякого такого патріаршого поручення він не міг предложити, а і в самих тих поясненнях Никифора богато непевного: коли дїйсно ще Єремія (отже в 1594 р.) вислав його на Русь, то дивно, що за цілий рік 1594/5 про те не маємо звістки, і в найдавнїйшій грамотї Никифора в руських справах, яку маємо (17 серпня 1595 — Mon. confr. ч. 382), Никифор про се порученнє не згадує нїчого, а поступає на підставі своїх загальних компетенцій, як екзарх царгородського патріархату.

²²) Новійший дослїдник сеї справи Жукович (с. 181) приймає, що на Молдаві Никифор пробував по дорозї „въ Западную Русь”. Але на се властиво нема вказівок.

²³) Відомости про себе дає Никифор і його адвокат в соймовім процесї 1597 р. — як вище. Про нього у Малишевского ор. c. І c. 252 і далї, passim, і спеціальні статї вичислені в прим. 11: Кояловича, Кудринского і Жуковича (потім історія з Никифором була оброблена Жуковичом в його книзї Сеймовая боръба, де дїяльність Никифора на Молдаві автор стараєть ся розслїдити за помочию друкованого й недрукованого матеріалу).

²⁴) Апокризис c. 1319, Акты Юж. и 3. Рос. І ч. 210.

²⁵) Monum. confr. ч. 382.

²⁶) Лист Никифора до Кирила Люкаріса з 16 вер. 1596 в Bibliographie hellénique du dix-septiéme siécle par Legrand, IV c. 223. Пор. про заклики до Никифора з Руси — Пам. пол. лит. III c. 355. Обвинувачення на Никифора — А. 3. Р. IV с. 162, Пам. полем. лит. III c. 197-9.

²⁷) Акты Зап. Рос. IV c. 162.

²⁸) Пам. полем. лит. III c. 343.

²⁹) Описаніє архива западнорус. митр. I ч. 189.

³⁰) Акты Зап. Рос. IV ч. 97 (в ориґіналї унїверсал має дату 14 червня, в деяких виданнях — 24 або 29 мая).

³¹) Пам. полем. лит. III c. 197-200.

³²) Акты Зап. Рос. IV ч. 100.

³³) Bibl. hellénique IV c. 224 (лист з Дубна, 16 вересня).

³⁴) Се становище докладно виясняє Скарґа в своїй книжцї про Берестейський собор — Пам. пол. лит. III c. 231-4.

³⁵) Вичисляє їх Ектезіс — істория собору видана православними в 1597 р. — Пам. пол. лит. III c. 357-8.

³⁶) Як воно було велике, не знабємо — королївські посли згадують загально poczty piesze у iezdne (Пам. пол. лиг. III с. 199), Антирізіс згадує ще й гармату й Татар (с. 881).

³⁷) Описують собор православних: 1) унїверсал собору, списаний на нім, а виданий в Апокрізісї c. 1051 і далї, новійше в Архиві Ю. Р. І. І c. 519 і далї; 2) опись зладжена на підставі соборних актів і видана в 1597 р. п. т. Ekthesis abo krotkie zebranie spraw, ktore się działy na partykularnym to iest pemiastnym synodzie w Brzesciu litewskim (видано новійше в Пам. пол. лит. т. III); 3) мемуар, виданий в Актах Зап. Рос. IV ч. 106. Ekthesis займаєть ся чисто канонїчною стороною, иньші мемуари дають більше уваги переговорам, які вели ся між сьвітськими участниками обох соборів — королївськими послами й православними. Про се дає відомости також Скарґа в своїй книжцї, присьвяченій унїятському соборови і виданий в 1597 р. по польськи і руськи: Описаньє и оборона събору берестейского (в III т. Пам. пол. лит.). Окрім сеї книжки, від унїятського собору маємо унїонну деклярацію, на нїм списану — видана у Тайнера III ч. 195, а деякі подробицї також в Антирізісї (в III т. Пам. пол. лит.). Між сими описями, не тільки — православними з одного боку, а католицько-унїятськими з другого, а й між самими православними або католицькими є певні відміни (нпр. є ваганнє в тім, чи стала ся певна постанова того чи другого дня, що поясняєть ся і тим, що певні справи обговорювали ся одного дня, а формально рішали ся другого). Застановляти ся на таких відмінах і ріжницях з того поводу в лїтературі було б дуже довго і мало інтересно, бо головні моменти виступають в них вповнї виразно, а з нас сього буде досить.

³⁸) Скарґа, Унїверсал, Мемуар, як вище.

³⁹) Се одна з тих ріжниць між Ектезісом і Унїверсалом.

⁴⁰) Скарґа, Унїверсал. Скарґа наводить in extenso широку промову держану королївськими послами до православних. Вона одначе може лише в приближенню віддавати дійсний зміст тодїшнїх промов: є в нїй річи, які не могли бути сказані тодї — напр. апострофа до Балабана й Копистенського (c. 211-2).

⁴¹) Архивъ I. І c. 523-4.

⁴²) Ekthesis c.354-361. Судячи одначе з протесту, заложеного православними 9 жовтня против проголошення унїї, справа ізверження владиків-унїятів була рішена вже 8-го — Архивъ І. І c. 530.

⁴³) Ектезіс.

⁴⁴) Рішеннє в Актах Зап. Р. V ч. 104, оповіщеннє в Ектезісї c. 372.

⁴⁵) Акты 3. Р. IV ч. 111.

⁴⁶) Іґноруючи митрополичий синод, православні представляли се так, мов би ті королївські посли були вислані на їх собор.

⁴⁷) Інструкція послам в Архиві І.1 ч. 122; вона зложена в дусї відповідей королївським послам на конференції 8 жовтня, як їх переказує унїверсал.

⁴⁸) Архивъ І.І ч. 123.

⁴⁹) Текст латинський, з папського архиву, у Тайнера III ч. 195, текст руський — Акты 3. Р. IV ч. 103.

⁵⁰) Акты 3. Р. IV ч. 107-9.

⁵¹) Скарґа c. 217-228.

⁵²) Архивъ Югозап. Рос. І. І c. 530, Monum. confr. ч. 443, Апокризисъ с. 1052.

⁵³) Малышевскій op. c. II ч. 19 і 29.

⁵⁴) Грамота з 15 грудня — Акты Зап. Рос. IV ч. 114.

⁵⁵) Так історія про „голі мембрани” була тепер обернена против її автора, Балабана.

⁵⁶) Theineri III ч. 199.

⁵⁷) Про саму сю полєміку пізнїйше.

⁵⁸) Акты Зап. Р. IV ч. 76.

⁵⁹) Див. вище c. 598.

⁶⁰) Грамота у Малишевского Патр. Мелетій Пиюсъ II c. 68, пор. с. 92-3.

⁶¹) Новійший католицький історик унїї Лїковский зістаєть ся й по трохстах лїтах вірним відгомоном католицько-унїятських голосів з Берестейського собору й зве Никифора prostym oszustem udającym wysłannika patryarszego, którym nie był (c. 171-2), бо його власть екзарша, коли її мав (автор уважає автентичність повновласти не доведеною) вигасла з смертию Єремії. Але як би Никифор фабрикував листи, то певне сфабрикував би собі щось близше звязане з Берестейським собором, нїж уповажненнє з 1592 р.; се ж уповажненнє, дане собором патріархів, не вигасало з смертию Єремії. Адмінїстратор царгородського патріархату Мелетий, потверджуючи ухвали берестейського синоду, не піднїс нїяких сумнївів против компетентности Никифора (Малишевскій II c. 69 — хиба титул „намісника патр. Єремії” Мелетий бере cum grano salis); не сумнївав ся в нїй і перед собором такий визначний і з справами обізнаний чоловік, як протосінкел Кирил Люкаріс, їдучи на зазив Никифора (Legrand, як вище). Під час соймового процесу на Никифора сю сторону лишено на другім плянї, хоч вона була правительству найбільш важна, очевидно тому, що против предложеної Никифором грамоти патріархів і взагалї против його компетенцій нїчого сильного не можна було сказати; тому центр ваги перенесено на полїтичний ґрунт — участи Никифора в молдавсько-турецьких справах. Коли по тім всїм Лїковский зве православний собор 1596 р. zborzysko-м (c. 175), то се служить характеристичним показчиком, як сьвіжою й непередавненою зістаєть ся контроверсія 1590-х рр. до нинї.

⁶²) Див. інструкцію послам до короля — Архивъ І. І c. 514.

⁶³) Дневник сойма у Голубєва c. 48, пор. тамже c. 63-4.

⁶⁴) Так запевняли з Польщі й папу — Тайнер III ч. 198.

⁶⁵) Акты Зап. Рос. IV ч. 85, 86, Акты Ю. и 3. Р. II ч. 9, 11.

⁶⁶) Архивъ І. VI c. 356.

⁶⁷) Religiey wlasnie greczkiey — протестація 1601 р. (у Жуковича c. 405, з невиданого тексту); проєкт конституції 1605 р. виданий у Соколовского, Rozprawy wydz. hist. XV c. 220.

⁶⁸) narodu ruskiego y mere religii greckiey -Vol. legum II c. 438 -9)

Дата добавления: 2015-07-18