Примітки. 1) В стариннім польськім праві були поруч повноправних шляхтичів

¹) В стариннім польськім праві були поруч повноправних шляхтичів, що мали повне ius militale, півпривілєґіовані, як владики в давнїй Малопольщі, як scartabelli або medii nobiles і milites creati de sculteto vel cmetone Казимирового права (Extravag. 97 Вислицького статута у Губе Prawo polskie р. XXXV, також ibid. c. 108), але пізнїйше праводавство не розвинуло сих ріжниць, і вони заникли.

²) Нпр. цитована вище (c. 88-9) соймова постанова з 1579 р. властиво виключає істнованнє всякої служебної шляхти, але вона не досить катеґорична і ясна.

³) Нїяк не можу згодити ся зі здогадами проф. Линниченко, що при наданню польського права руські роди увійшли між повноправну шляхту ”на тих самих підставах, які були дані для нобілїтації литовсько-руської шляхти, тоб то через адоптацію польськими шляхетськими родами”, і що пізнїйше дрібна руська шляхта переходила в шляхетську верству через доказ посвоячення свого з шляхетськими родами (Сусп. верстви c. 64 і далї). Линниченко опираєть ся тут на істнованню у руських родів в Галичинї польських гербів, по друге — на фактах виводу шляхецтва доказами такого посвоячення. Але істнованнє польських гербів зовсїм не доводить адоптації. Вона взагалї не закорінила ся на руськім ґрунтї: бачили ми вже, що і у литовського правительства з такими адоптаціями нїчого не вийшло. Під Польщею руські родини шляхетські або такі, що хотїли себе зачисляти до шляхти, уживали часто гербів польських без усякої адоптації — се дуже добре знаємо з пізнїйших часів. Справу шляхецтва звичайно рішала не приналежність до герба чи до шляхетського роду, а привілєґіованне володїннє землею. Такі процеси виводу шляхецтва, як описує д. Линниченко, належали до рідкостей, трапляли ся коли спеціяльно закидали не-шляхецьке походженнє, звичайно ж справа обертала ся коло прав на землю й служебних обовязків.

⁴) Akta gr. і ziem. VII. ч. 22, XI ч. 2260, 2271, Жерела до іcт. України-Руси II c. 288-9.

⁵) Akta gr. i ziem. XI ч. 2108-9, 2272, 3170, 3248, 3250, 3251.

⁶) Історія її оповіджена ширше в моїй статї: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва — Записки т. XLV; тамже подані й документи і вказані иньші джерела.

⁷) Akta gr. і ziemskie XIII ч. 4425, 5565, 6581, 6693, XVII ч. 3037, спори з старостою ib. XIII ч. 6515, 6519; інвентар 1497 р. — Записки Наук. Тов. ім. Ш. т. XIX c. 22, Жерела т. II c. 81 і передмова c. 33.

⁸) Akta g. і z. XIII ч. 6496, пор. 6575, 6690, XVII ч. 1026-7.

⁹) Повноправні, родовитїйші шляхтичі тодї, в XVI в., звичайно титулують ся generosi.

¹⁰) Барское староство, историческіе очерки (XV-XVIII в.), К., 1894 (передр. з І і II т. части восьмої Архива Югозападной Россіи, котрим ся розвідка служила передмовою).

¹¹) Барское староство c. 223-5 і історії поодиноких родів c. 179 і далї; там і відсилачі до актів — їх тут не повторяю.

¹²) Тому в пізнїйших барських актах стрічаємо такі апострофи: tu sie w zamku barskim (stawić się) nie będę, bom szlachcic koronny, a nie barski, або: wyciągnicie takiego owakiego syna, barskiego szlachcica, y bijcie: dam zl. sto za niego (поголовщину), jak za prostej kondycyi człeka.

¹³) Zródła dziejowe V c. 25 і далї.

¹⁴) Барское староство c. 226-240.

¹⁵) Ibid. c. 180. З предложених Карачевськими Витовтових документів привилей на Симяків (Акты Бар. стар. 1 ч. 1) безперечно фальзіфікат, а привилей на Княжу Луку, коли тепер маємо його факсімілє в Палеографических снимках вид. Археол. институтом, 1904 (ч. 17) треба признати таким же (в давнїйшій розвідцї я судив їх лекше — Барское ст. с. 53-5). Третьої тепер не маємо, але мабуть і вона не була лїпша.

¹⁶) Ibid. c. 191.

¹⁷) Люстрація 1565 р. — Архивъ Югозап. Россіи ч. VII т. II c. 154 і далї.

¹⁸) Жерела до історії України-Руси III c. 376-7. На c. Яснища маємо згадане вже вище наданнє кор. Казимира з 1451 р. Станку й Іванку Давидовичам з анальоґічними обовязками (сторожа від Татар — див. вище -с.87), і правдоподібно в тих земянах XVI в. маємо потомків Давидовичів.

¹⁹) Документи про сю шляхту зібрав і видав проф. Антонович в ч. IV т. І Архива Югозап. Россіи, катальоґ родів і виказ їх документів у вступній розвідцї його c. 14 і далї. Про неї є ще статя Ролє Z przeszłości Polesia kijowskiego, Bibl. Warsz, 1881 і осібно 1882.

²⁰) Чоповські і Білоцькі відкликували ся навіть до грамот godney pamięci xiążąt ruskich, i проф. Антонович розуміє тут князїв руської династиї (вступна розвідка c. 14-5). Сї грамоти мали погинути під час козацьких воєн, але коли вони й були, і не належали до київських князїв Гедиминової династиї, а до давнїйших — то ледви чи були лїпші від Львових грамот галицьких шляхтичів.

²¹) Архивъ Югозап. Р. IV. І c. 41 і далї — тут між слугами замковими й ординськими знаходимо таких членів овруцьких шляхетських родів: Редчичів, Гапоновичів, Коркошок, Болсуновичів, Нелеповичів, Пашиничів, Волковичів, Бехів, Хиневичів, Ущапів. Пор. іще пізнїйші люстрації Овруцького староства в Zródła dziejowe V c. 81 (Костюшковичі), 120 (Білоцькі).

²²) Архивъ Югозап. Р. т. IV. I с. 8, 9, 16, 17, 86, 89 і т. и.

²³) Zródła dziejowe V c. 210-3.

²⁴) Див. вище c. 72. Становища сих польських бояр доторкнув ся трошки більше д. Лаппо в своїй працї: В. кн. Литовское с. 449 і далї, але дуже побіжно.

²⁵) Див. т. IV c. 232 і далї.

²⁶) Про переведеннє сього принціпу в відносинах до бояр московським правительством див. Юридическія древности СергЂевича І c. 311 і далї.

²⁷) Статут 1529 р. розд. II арт. 2, пор. Статут 1566 р. розд. II арт. 7.

²⁸) Archiwum Sanguszków III ч. 148.

²⁹) Виленський Археографич. Сборникъ VII ч. 8.

³⁰) Archiwum Sanguszków І ч. 64, 65, 88, 89, 90, III ч. 85. Пор. запись на службу в т. III ч. 166, або в т. IV ч. 99 позволеннє в. князя В. Сангушкови, аби міг купити село у земянина Ласковича, що при тім „ и самь єму в опеку и оборону ся далъ”.

³¹) Archiwum Sanguszków III ч. 126.

³²) Нпр. Arch. Sanguszków IV ч. 197, 198, 276, і т. и.

³³) З Лит. Метрики, у Любавского Сеймъ с. 470.

³⁴) Про стару практику див. Szelągowski Chłopi-dziedzice c. 22-3.

³⁵) Codex epist. saec. XV т. III дод. 14, Akta grodz. i ziem. т. VII ч. 39 і 45, т. XIII ч. 4412.

Звістки про таку служебну шляхту в Галичинї зібрав, хоч не повно, др. Прохаска в своїй розвідцї Lenna i maństwa ст. 14 і далї; об'яснення сього інститута у нього також досить неясні й не зовсїм докладні.

³⁶) Akta gr. і z. XIII ч. 5062, 5070, пор. 6840.

³⁷) Akta gr. i ziem. XIII ч. 1489.

³⁸) Документ ceй видав я в 1895 р. в Записках Н. т. ім. Шевченка т. V mіsс. c. 3, правдоподібно не знаючи сього видання, видав його др. Прохаска наново в цитованій розвідцї, з значним числом помилок. Продажу або надання дрібнїйших ґрунтів з застереженнєм служби див. іще нпр. Akta gr. і ziem. XII ч. 3643, XIII 889, 2243.

³⁹) Akta gr. і ziem. XII ч. 3048.

⁴⁰) Akta gr. i ziem XII ч. 3696.

⁴¹) Słownik geograficzny XIII c. 828 (Szczebreszyn).

⁴²) Наводить Прохаска ор. c. c. 21 (з невиданого).

⁴³) Akta gr. і ziem. XIII ч. 5378, пор. заяву Яна з Ярослава, що він wypuscza шл. Ґолуховского з обовязків служби йому, але задержує собі юрисдикцію над ним: solum ius pro se reservat cum ipso, quod coram nullo alyo ipse et eius posteri parere et respondere debent nisi in castro Iaroslaw, prout ex antiquo solebant respondere — A. g. i z. XIII ч. 1414. Див. іще цитовану вище записку A. g. i z. XIV ч. 918, де за неповненнє воєнної служби грозить поневоленнє.

⁴⁴) Codex epist. saec. XV т. III ч. 71; сей еманципаційний акт два роки пізнїйше потвердив на проханнє Моравских король — ibid. ч. 78, отже в правительственних кругах в такім викупі не бачили нїчого незаконного.

⁴⁵) Документи сього процесу подав др. Прохасва в згаданій розвідцї c. 27-9; ревізія 1564 р. — в облятї Сяніцького грода кн. 19 c. 777 львівського краєвого архиву.

⁴⁶) Документи сї видані в моїх Актах Барського староства; про сю шаргородську шляхту див. Барское староство c. 241-4, там і вказівки на документи.

⁴⁷) Декотрі з них дістають потім продовженнє — іще на одно доживотє.

Дата добавления: 2015-07-18