Примітки. 1) Перед московським послом в Чигринї гетьман звиняв ся

¹) Перед московським послом в Чигринї гетьман звиняв ся, що не міг його відправити скоро, „бо в тих днях (23-25 падолиста) були у нього посланники й гінцї иньших держав” — АЮЗР. VIII c. 311. Пор. вище с. 235.

²) В падолисті 1649 р. оповідали московському послови Неронову на Українї, що від Чигрина верст з 25. під Чорним лїсом, на річках Інгульцях, Великім і Малім, кочує Татар тисяч з десять, і до гетьмана раз-у-раз присилають післанцїв, питаючи ся, чи король і Ляхи сповняють умову і чи не замишляють чого небудь злого Запорозькому війську. Бо коли б Ляхи Запорозьке військо утїснили, договорних статей на соймі не потвердили, то нехай гетьман пише ханови, а хан зараз по давньому з усею ордою зараз буде йому в поміч. — АЮЗР. VIII с. 315.

³) Тамже с. 355.

⁴) Акти і відомости що до сього турецького посольства в АЮЗР. VIII с. 352-353, Архивъ ЮЗР. III. IV с. 497-498, Міхалов. с. 554.

⁵) Посольство Тетері до Семигороду, 29. XI 1649 — Bellum bоrео-orientale I c. 55. Пізнїйші вісти про сї зносини — Архивъ ЮЗР. III. IV с. 498.

⁶) Див. також Архивъ с. 497-498.

⁷) Розпити іг. Йони в Путивлї 9. II. 1650, Білгород. ст. 297 л. 50-51.

⁸) Акты ЮЗР. III с. 353.

⁹) Тамже с. 357.

¹⁰) Тамже с. 358.

¹¹) Тамже с. 350.

¹²) Акты ЮЗР. III с. 353.

¹³) Білгор. стов. 197 л. 346.

¹⁴) Тамже, вісти з Новгорода Сїверського і Глухова л. 284, 297, 382.

¹⁵) Тамже л. 338.

¹⁶) Тамже л. 347.

¹⁷) Про дипльоматичні переговори Польці й Москви в сих роках див. у Соловьова Х с. 1588 і д., Кубалї Poselstwo Puszkina w Polsce — Szkice, І. Відправа польського посольства з Москви 20 н. ст. вересня 1649 р. в Пам. кн. Міхаловского с. 485. Посольське справозданнє Неронова в аюзр. VIII с. 303 і д. Акти посилки Кунакова АЮЗР III с. 362 і д.

¹⁸) Війт Павлович, а не війт паволочський, як в статї Востокова.

¹⁹) І тут Унковскому, було бїльше чести приходили по нього оба писарі з осаулом, війтом і отаманом Коробкою і провожали до гетьманського двору пішо.

²⁰) Унковского — „у дверей”.

²¹) На авдіенції Унковского велїв поцїлувати її й обозному Чорняті.

²²) Соболї привезені Унковским були дешевші: тільки оден „ сорок (40 шкірок) за 100 рублїв, а иньші два по 50. Подробиця в тодїшнїх звичаях не маловажна. Москва була в осени 1649 р. щедрійша для гетьмана, нїже весною, але він був скупіший.

²³) Жінка гетьмана, що того дарунку не дістала, упоминала ся за ним і теж дістала пару соболїв; на жаль, посольське справозданнє не поясняє, чи була вона і упоминала ся тут же на авдіенції, чи пізнїйше.

²⁴) На авдіенції Унковского посол сказав коротшу промову, посилаючи ся на царську грамоту, „і гетьман государеву грамоту розпечатав і читав стоячи потиху („не в слух”), а прочитавши государеву грамоту поцїлував в печать і віддав писареви, потім подякував за царську ласку, „і гетьман сам сїв, і Григорію (Унковскому) і підячому велїв сїсти на лавцї коло себе, а війська Запорозького начальні люде сидїли „в лавке же і в скамЂ не блиско гетмана”. І гетьман попросив на обід (л. 109-110). За обідом розмови не записано: очевидно не було нїчого замітного. Розмови вели ся на осібній авдіенції через день. Посла запрошено і введено з тою же церемонїєю. Гетьман привитав посла „и посидЂв немного пошол в комнату, а Григорю и подячему велЂл ити c собою, да писарю Івану Выговскому, а которые войска Запороского начальные люди были при гетмане и тЂ остались в передней” (л. 111), — тут відбуваєть ся властива конференція, в вісїм очей.

²⁵) Не знати, чи посольське справозданнє не прибільшило тих густих епітетів.

²⁶) АЮЗР. VIII с. 309-310.

²⁷) АЮ3Р. VIII с. 303.

²⁸) Про се ще Паісій оповідав в Москві, що гетьман замишляє (на весну 1649 р.) похід на Турків і вже „струги” зачато робити — Греч. д. N. 7 л. 122.

²⁹) Я остерігаю ся цїлком реставрувати сю московську термінольоґію, в яку вложені гетьманські мови послами-справоздавцями.

³⁰) Акты Ю. З. Р. VIII с. 313.

³¹) Проводили Унковского теж пишнїйше, нїж Неронова: гетьман дарував йому і підячому по коневи і луку з сагайдаком (просив відвести цареви срібний золочений „колчер” (рід стілєта), але Унковский вирік се того кажучи, що без царського указа того не сміє взятись), грошима Унковскому дано „в дорогу на корм 100 ефимков, в них русскими денгами 30 рублей”; підячому 50 і людям їх 30 ефимків. Проважали його до перевозу Тиміш Хмельниченко, полковники, осаули, писарі, сотники і отамани з старшиною, „с гетманским знаменем і c литавры и c трубами”. Неронову з підячим гетьман дав тільки по коневи, грошима 50, 30 і 20 єфимків, і проводів, видно, нїяких не було, бо справозданнє того не згадує.

Вістуни війни зимою 1649-50 р.: поголоски про воєнні заходи польських маґнатів, побоювання замислів Вишневецького, сподївання походу на Москву і на Дін, донське посольство у гетьмана, відкликаннє походу, новорічна мобілїзація, відкликаннє її в сїчнї 1650, умисний характер сих воєнних алярмів.

Від себе Неронов дав зрозуміти в своїм справозданнї, що говорене гетьманом у всякім разї говорилось не тільки для московського посла. Від „многих людей” посольству доводилось чути на Українї, що між гетьманом і ханом єсть умова помагати ханови против турецького султана: коли умова з Польщею буде міцна, потвержена соймом, гетьман з військом зараз підуть на поміч ханови против султана, і вся здобич і весь полон в тім походї буде козацькому війську (се кидає світло на мотиви, з яких поширювались сї чутки в козацькій масї). З приходом козаків певно підіймуть ся на Турків і Греки, поможуть козакам, а православних Греків там богато, і вигнавши Турків, тамошня земля не спустїє: будуть жити самі православні христняне як за царя Константина. А Туркам против козаків не витримати, після погрому заданного їм Венеціянами. Тепер хан просить у гетьмана помочи на Донцїв, але чи пошле гетьман йому поміч, не відомо. Богато з козацької братиї будуть гетьманови говорити, щоб від того вимовив ся якось, а помочи на Донське військо не посилав, бо їм усїм, запорозьким козакам, донських козаків дуже жалко, бо у них віра одна, і богато їх братиї на Дону бувало та й тепер там: на море разом ходили „для зипунів” і хлїб сіль їли „у великого донського війська” ¹).

Військовий писар Виговський в секретних розмовах з Нероновим доволї песимистично оцїнював польсько-українські перспективи. По його словам, Поляки побоюють ся ворожих виступів Запорозького війська й збирають свої сили під Люблином і Камінцем, а гетьман остерігаючись через се польського нападу, також велїв своїм полковникам іти на границю: до Винницї, Браслава, Паволочи й иньших граничних міст, і післав до кримського хана, щоб той був готов на всякий випадок на Поляків. Певну трівогу в козацьких кругах викликали переговори про визволеннє з неволї польських гетьманів, Потоцкого і Калїновского, що почали ся зараз по зборівській угодї. Потоцкий по старій памяти вважав ся непримиреним ворогом козаччини, на можливість його повороту дивили ся як на заповідь неминучої нової війни. Гетьман намовляв хана весь час не випускати його, на запитання Унковского запевняв, що се вповнї залежить від нього, і без його дозволу хан гетьманів на викуп не дасть ²). Коли хан потім все таки їх випустив (фактично се сталось уже по новім роцї), се вважалось вірним знаком близької війни. По словам Виговського козаки сю перспективу війни приймали без трівоги й страху, і коли б у сїй війнї мали перевагу над Ляхами, то вже на згоду з ними не мали заміру, тому що більше на короля не звіряють ся, і ся війна й була б через недодержаннє королем його присяги ³).

Кунаков з варшавських вістей і розмов набрав також того переконання, що нова війна з козаками неминуча. „Теперь у Б. Хмельницького — писав він у своїм справозданнї — буде війна з Поляками напевно, з тої причини, що котрі хлопи з війська Запорозького по пактам почали були приходити в панські й шляхетські маєтности в доми свої, пани-шляхта їх мучили і вбивали, похваляючись: „то й вашому Хмельницькому буде! дайте лише нам управитись”. І до Б. Хмельницького приходили хлопи, зібравши ся, більше 50 тисяч, і хотїли його вбити: „по що без нашої згоди з королем помирив ся”. Друга причина — що на соймі на пакти учинені королем з кримським ханом і Б. Хмельницьким пани-рада і повітові посли і вся річ-посполита не позволяють, а Вишневецький і згадати того не хоче” ⁴). Але з другого боку в самих зборівських пактах, котрі Кунакови вдало ся роздобути, він добачав явні познаки ворожих замірів Польщі й против Московської держави. По його відомостям, той пункт польсько-татарської умови, що позволяв ханови вільний перехід через польські землі, був звернений против Москви: самі, мовляв, сенатори польські признають, що через польські землї ханови одна дорога — на московські володїння, і даючи на се призвіл, польське правительство властиво виступило з угоди з Москвою ⁵).

На Українї всю осїнь і потім всю зиму йшли поголоски про близьку, неминучу війну з польськими панами. Я вже вище одмітив, що зборівську угоду вважали згодою тільки з королем, а не з панами, і особливо Вишневецький (а поруч нього також Радивил і Дом. Заславський) вважались не замиреними ворогами козаччини ⁶). Весь час ішли розмови про те, що Вишневецький ладить ся війною на козаків, збирає військо (або вже навіть і розпочав воєнні операції), пробує закупити великими грошима на козаків Орду, — тільки не хоче вона розірвати братерства з гетьманом, нарештї — що він найняв Ноґаїв, і тому козаки з Кримцями спільно підуть на них походом. На поч. падолиста напр. на Українї оповідали, що кн. Корецький (на польськім пограничу) велїв своїм підданим поховати всяке добро, бо Вишневецький іде на козаків війною. Приїзжі козаки оповідали в Омельнику в груднї, що козаки ладять ся до походу — порох роблять і сиплють в бочки, сподївають ся війни з Поляками, бо Вишневецький прислав до гетьмана, щоб йому „поля ставили”. Полонянник-виходець, що прожив зиму на Українї, казав, що козаки сподївають ся неминучої війни з Поляками, бо ті не подарують їм зруйновання їх маєтків; вони вже наїхали до Білої Церкви, Паволочи, Чернихова, Любара й иньших міст, грабують і побивають козаків. Радивил, Сапіга, Ярема Вишневецький, Дм. Заславський й богато иньших панів-рад доконче хочуть мститись над козаками. Вже найнято на козаків Ноґаїв, і гетьман назначив був збір в Полтаві козакам, потім прийшла вість, що Ноґаї обєднали ся з Кримцями, і похід відкликано, але мабуть таки Ноґаї кінець кінцем підуть в поміч Полякам „для великих грошей” ⁷). Звісний уже нам ігумен Йона потверджував, що Вишневецький найняв на козаків Ноґаїв, гетьман визначив на них збір у Полтаві, але в останній хвилї прийшла вість, що Ноґаї по давньому поєднали ся з Кримом, і тому гетьман козаків з Полтави відправив, а сподівають ся вони тепер війни з Поляками, бо вже Вишневецький і приступив під Хмельник. Подібне чули й московські підслухи на Полтавщинї в тім же часї (поч. лютого с. ст.): козаків розпущено з Полтави з тим, щоб були готові на Вишневецького, за те що наймав Ноґаїв на козаків ⁸).

Але разом з сим і по всїх миролюбних запевненнях гетьмана перед Нероновим не переставали йти з України вісти, що ті всї балачки про похід на Ноґаїв чи на Гірських Черкесів ведуть ся тільки для слуху, а похід гетьманів в дїйсности буде таки на Москву: на Донцїв з початку, за те що не помогли й полохали Кримцїв підчас походу, а потім на українні московські городи, а може таки й від разу на московські городи, тому що на Дону богато українського козацтва, та і з гетьманом донське військо кінець кінцем перепросило ся. Путивльські воєводи з кінцем падолиста і в першій половинї грудня вислали до Москви цїлий ряд донесень про зібрані ними з ріжних джерел відомости про похід Орди на московські городи, що має бути з султанського наказу, з участю Запорозького війська, невідмінно на новий рік ⁹).

Гетьман, оповідали, тут в собі не вільний: опинивсь в примусовім становищі й мусить чинити волю хана. Пробував не згодитись, так хан загрозив війною і гетьман велїв козакам ладитись у похід. Люде патр. Паісія, від котрих, мабуть, веде свій початок ота стоголоса чутка про султанський наказ до походу, оповідали, що й султан не спочуває сьому походови: коли хан і мурзи прислали до нього по дозвіл іти на московські городи, султан був не дозволив, та вони загрозили війною, і султан тодї прислав ханови кафтан і шаблю й велїв іти. Навпаки, українські еміґранти-козаки, вислані за Вольнова на розвіди в груднї, побувавши по ріжних містах і в Чигринї, привезли звідти таке оповіданнє. Писав турецький султан гетьманови: „назвав ся ти моїм слугою, а кримському цареви братом, а як ти очистиш Дін ріку так як Днїпро ріку, будешь минї, султанови, братом, а я тобі на Ляхів пришлю в поміч своїх людей: яничарів і копійників”. І гетьман на те визначив козакам зібрати ся в Полтаві, але козаки того не знають, що той похід мав бути на зруйнованнє Дону: знає ту думу тільки гетьман з полковниками й сотниками й иньшою старшиною, і між собою вони цїлували хреста на тім, щоб козакам тої думи не казати, що гетьманови писав то султан — велїв йому післати козаків Дін руйнувать ¹⁰).

В дїйсности нїякого секрету тут не було, навпаки — Україна, східня особливо, при кінці 1649 і на поч. 1650 р. аж гула від сих балачок про похід на Дін і на московські городи, і московські підслухи до схочу могли від кого нибудь, по знайомости чи в тайности, мовляв, наслухати ся про сї пляни. Застрівожені сими вістями Донцї (оповістив їх, казали, про се азовський бей, що хан з турецьким військом, Черкесами і Ноґаями і з дванадцять-тисячним запорозьким військом підуть зганяти Донцїв з Дону аж до Воронїжу) постарали ся відвести від себе сю тучу і в падолистї вислали послів до гетьмана до Чигрина. Подробицї сих переговорів незвісні. Доносячи про своє становище московському правительству Донцї представляли справу так, що відносини з гетьманом зістались не полагоджені сим посольством: гетьман гнївно дорікав Донцям, що вони йому не помогли в попереднїй війнї, хотїв навіть тих послів відіслати кримському ханови „головою”, але потім передумав і відправив до дому, написавши і устно потвердивши їм, що він таки буде помогати ханови на Донцїв, і при них таки посилає 12 тисяч козаків в поміч ханови, на його жаданнє ¹¹). Донське військо повідомляло московське правительство, що воно з огляду на се способить ся до оборони, війшло в порозуміннє против Орди з Калмиками і просить з Москви помочи грошима й запасами ¹²).

Може бути, що сей останнїй мотив і впливав на таке підчеркнено-песимістичне представленнє Донцями своїх відносин до гетьмана. Бо з української сторони чуємо що иньше: чи під впливом принесених донськими послами перепросин ¹³), чи з огляду на неохоту серед козаків до такої усобиці з братнїм військом, але нема сумнїву, що вже се посольство злагодило відносини, гетьман зняв сей проєкт з черги і постаравсь ухилитись від походу на Дін. „Писар” (Виговський мабуть) казав донським послам зараз же, 1-2 грудня, що гетьман післав ханови листа, намовляючи його залишити похід на Дін і жити з Донцями „в мирі” ¹⁴). Полк. Пушкар, приїхавши від гетьмана, мав оповідати зібраним в Полтаві козакам, що як до гетьмана „приходили з Дону від козаків козаки з дарунками, говорили про згоду — щоб він не помогав кримському цареви приходити на їх городки”, гетьман сказав, що помогати не буде, і відправив їх з честю „для їх дарунків і для того, що на Дону в козацьких городках живе разом з козаками богато запорозьких козаків”. Мова тут, очевидно, про те ж посольство перших днїв грудня, хоч ми й чуємо про се з деяким опізненнєм ¹⁵). Відкликавши в серединї сїчня визначений похід гетьман написав ханови, що не міг зібрати козаків, і взагалї постарав ся відвести хана від сього заміру. Хан прийняв до відома його пояснення, відписав, що не гнїваєть ся за се, жадає тїльки, аби гетьман написав до Донцїв, щоб більше на море не ходили, а ханови „поклонились”, то він для прошення гетьманського з ними помирить ся ¹⁶), і скінчилось на тім, що гетьман переслав сього ханського листа донському війську, остерігаючи Донцїв, щоб більше на море не ходили й шкоди кримському і турецькому володїнню не чинили ¹⁷). А Донцї з гетьмановими післанцями вислали до гетьмана своїх послів „для договору” ¹⁸).

Тим не меньше перспектива походу на московські володїння на Дін чи на українні городи висїла далї всю зиму. Згадані вже вольнівські підслухи оповідали, що бувши в Чигрині на Єрдани вони стояли так близько коло гетьмана, що чули як він говорив з полтавськими козаками, що прийшли до нього з жалями на московських воєвод, які згоняють їх з зарубежних пасїк знад Мерла — сказав їм гетьман: „Потерпіть трохи, як я з Ляхами упораюсь, я вам ослобоню пасїки і всякі вигоди і по Сейм ріку” ¹⁹). І після того як відносини з Донцями були полагоджені, про похід на московські городи говорити не переставали ²⁰)

В результатї українська людність, спеціально заднїпрянські полки, про котрі маємо більше відомостей з московських джерел, від пограничних воєвод, затрівожених сими вістями, прожили всю осїнь і зиму серед неустанного напруженого сподївання війни й походу. Бачили ми вище відомість про гетьманські листи з кінця вересня, що визначали мобілїзацію в Сїверщинї (може й не тільки в нїй — але наші вісти звідти) ²¹). На поч. грудня приїзжий отаман оповідав у млинї в Олешнї, що з огляду на будучий похід Татар і козаків на московські пограничні городи він і иньші отамани й сотники на пограничу дістали від гетьмана наказ зберати місцеву українську людність до кріпких городів — Полтави, Миргорода, Гадяча, поки Татари пройдуть з-під Чорного Лїса до Полтави, де тепер їх чекають гетьман і мурзи, і з-під Полтави за московську границю, — щоб орда по дорозї не пошарпала людей ²²). Похід призначав ся на самий новий рік, а його провідником називали миргородського полковника Гладкого і полтавського Пушкаря ²³). Занепокоєні сими вістями путивльські воєводи посилали своїх людей на розвіди умисно до Миргорода — резиденції Гладкого, і сї люде побувавши там і по иньших заднїпрянських містах в першій пол. грудня, потвердили вісти про мобілїзацію, про похід визначений на 1 сїчня, і судячи з того, що козаки тільки коней годують, а запасів нїяких не готовлять, міркували, що похід буде близький — себто до московських городів ²⁴). Але в останнїй хвилї похід знов перемінено. Чугуївські післанцї, побувавши у полк. Пушкаря в Полтаві, привезли відти вісти, що справдї в Полтаві було зібрано 5000 козаків, але їх розпущено, а 20 грудня, при післанцях, прийшов до полковника новий лист від гетьмана, щоб козаків зібрати зараз наново, і полковник розіслав по містах і селах, щоб козаків висилано до Полтави ²⁵). Ся нова мобілїзація була визначена на другу половину сїчня.

Збірним пунктом знов призначено Полтаву і туди на 24 c. ст. сїчня сподївали ся самого гетьмана. Та в останнїй момент похід знову відкликано. Звісні нам уже вольнівські висланцї-Українцї з Чигрина їздили на той час умисно до Полтави, щоб розвідатись близше про задуманий похід, і при них до Полтави справдї приходили козаки з Миргорода, з Лубень, з Гадяча й иньших городів; але 26 сїчня полковник Пушкар скликав їх на раду і на радї оголосив, що хан писав гетьманови, аби йому прислано козаків в поміч на Калмиків ²⁶), а тепер хан помирив ся з Калмиками на тім, щоб їм на весну йти разом воювати московські україни, тому він, Пушкар, розпускає козаків до домів, з тим одначе, щоб вони були готові в похід і коней годували. І дня 29 сїчня козаки з Полтави розійшли ся до дому ²⁷). По сїм пішли в місяці лютім вже звісні нам балачки на тему, що черговий похід буде на Поляків, на західнїм фронтї, а коли сї сподївання не ствердились — з новою і ще більшою певністю заговорили про війну против Москви — уже в спілцї і з Ордою і з Польщею.

Всї сї поголоски, листи, переговори, мобілїзації, роблять вражіннє чогось навмисного — пильних старань і заходів коло того, щоб зайняти увагу козацтва плянами ріжних війн і добичливих походів, та відвернути її від меньш приємних справ, таких як реєстр і перспективи, які чекали не вписаних, поворот польських урядників і панів, і т. ин. — та і від домашнїх злиднів: неврожаю, дорожнї, недостатків, від котрих людність бідувала дуже. І без сумнїву, сї заходи свою мету осягали.

Дата добавления: 2015-07-18